Постанова

від 24.05.2024 по справі 469/590/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.05.24

22-ц/812/847/24

Провадження №22-ц/812/847/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 травня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: ОСОБА_1 ,

за участю представників: позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 адвоката Українець С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №469/590/24 заапеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу, яку постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Гапоненко Наталії Олександрівни у приміщенні цього суду 16 квітня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за заявою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та припинення права власності,

у с т а н о в и в :

У квітні 2024 року Акціонерне Товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_3 є поручителем у чотирьох кредитних договорах, на підставі яких Фермерське господарство «ДЕМЕТРА» (далі ФГ«ДЕМЕТРА»), головою якого він є, отримало у позивача кредит, відповідно, у сумі 6900000 грн., 1281000 грн., 2900000 грн., 10000000 грн. на строк, який остаточно відтерміновано до 23 грудня 2023 року. Свої зобов`язання позичальник не виконав, у зв`язку з чим загальний залишок заборгованості складає, відповідно, 7314563 грн. 13 коп., 16896 грн. 11 коп., 3937160 грн. 30 коп., 3439394 грн. 79 коп., загальний розмір зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки становить 13808014 грн. 33 коп. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30 січня 2024 року відкрито провадження у справі № 915/16/24 про банкрутство ФГ «ДЕМЕТРА» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Також Банк направив 08 березня 2024 року чотири вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, а 21березня 2024 року подав до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості. Відповідач ОСОБА_3 як керівник ФГ «ДЕМЕТРА» достеменно знав про порушення умов кредитних договорів та настання обов`язку повернення кредитних коштів як боржником, так і поручителем, завчасно спрогнозував для себе як для поручителя настання негативних наслідків цього та здійснив відчуження належного йому майна бизькоим родичам та знайомим з метою уникнення звернення стягнення на це майно, у тому числі і на виконання судового рішення.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсними як фраудаторні договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами 4820983500:04:000:0025 та 4820983500:03:000:0134 від 31 жовтня 2023 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , з одночасним припиненням права власності на земельні ділянки; визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень від 01 листопада 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; відновити становище, що існувало до порушення, шляхом повернення права власності на земельні ділянки та нежитлові приміщення за попереднім власником ОСОБА_3 .

Одночасно позивач надав до суду заяву про забезпечення позову, просив забезпечити позов шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 12808799548209) земельну ділянку за кадастровим номером 4820983500:03:000:0134, що розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1434;

- накладення арешту на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2393309482209) земельну ділянку за кадастровим номером 4820983500:04:000:0025, що розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1435;

- накладення арешту на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2822733148060) нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв.м. та складаються з: літ.А корівник, №3 комора, №2 насосна, №1 скважина, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 01 листопада 2023 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрований в реєстрі за № 1447;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зімни до таких записів щодо нерухомого майна, а саме: нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 12808799548209) земельна ділянка за кадастровим номером 4820983500:03:000:0134, що розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада та належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1434; нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2393309482209) земельну ділянку за кадастровим номером 4820983500:04:000:0025, що розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1435; нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2822733148060) нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв.м. та складаються з: літ.А корівник, №3 комора, №2 насосна, №1 скважина, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 01 листопада 2023 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрований в реєстрі за № 1447.

Заява мотивована тим, що існують ризики невиконання судового рішення, оскільки відповідачі можуть в будь-який момент відчужити майно, яке перебуває в їх власності, а за наявних фактів ухилення ОСОБА_3 від виконання вимог Банку та реалізації спірного майна, що ускладнило виконання кредитного договору та рішення суду, забезпечення позову є дієвим заходом поновлення прав позивача у разі реального виконання рішення суду.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2024 року заява Банку задоволена.

Накладено арешт на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 12808799548209) земельну ділянку за кадастровим номером 4820983500:03:000:0134, розташовану за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1434.

Накладено арешт на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2393309482209) земельну ділянку за кадастровим номером 4820983500:04:000:0025, розташовану за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1435.

Накладено арешт на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2822733148060) нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв.м., яке складається з: літ.А корівник, №3 комора, №2 насосна, №1 скважина, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на підставі договору дарування від 01 листопада 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1447.

Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам і особам, які здійснюють функції державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна, а саме:

- нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 12808799548209) - земельна ділянка за кадастровим номером 4820983500:03:000:0134, розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада та належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1434;

- нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2393309482209) земельна ділянка за кадастровим номером 4820983500:04:000:0025, розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, Коблівська сільська рада, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1435;

- нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2822733148060) нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв.м, яке складається з: літ.А корівник, №3 комора, №2 насосна, №1 скважина, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі договору дарування від 01 листопада 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1447.

Ухвала суду мотивована тим, що викладені упозовній заявіта заявіпро забезпеченняпозову обставинисвідчать проте,що міжсторонами дійсновиник спірщодо визнанняправочинів недійснимита щодоправа власностіна майно,отримане унаслідокукладення спірнихправочинів відповідачем ОСОБА_3 як поручителемта керівникомборжника закредитними договорамиза декількаднів довизначеної вних датипогашення заборгованості,яка становитьзначний розмір,а такожщо відповідачіможуть відчужитиналежне їммайно,а,отже,наявні підставивважати,що беззастосування заходівзабезпечення позовуу виглядіарешту належноговідповідачам майна,що єпредметом позову,та заборонивчиняти зним певніреєстраційні діївиконання рішеннясуду уразі задоволенняпозову можебути ускладнене.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, судом не повно та не об`єктивно оцінено наявні докази та не з`ясовано обставини справи у повному обсязі, а тому просить її скасувати в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не забезпечено надання належних доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , щодо майна яких заявлено вимоги про накладення арешту, наразі вчиняють дії щодо відчуження свого майна на користь інших осіб. Також позивачем не здійснено забезпечення надання доказів, які б свідчили, що ОСОБА_3 здійснює якісь дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Також ОСОБА_4 зауважує, що ОСОБА_3 , відчужуючи своє нерухоме майно в 2023 році, жодним чином не порушував умови договорів поруки, тобто ОСОБА_3 не діяв всупереч умов договорів поруки. Крім того, позивач мав усвідомлювати, що надаючи в кредит значні грошові кошти без укладення договору застави, значною мірою збільшується ризик неповернення позичальником та/або поручителем кредитних коштів. Разом з цим, судом не надано оцінку тому факту, що позивач, надаючи в кредит значні грошові кошти з метою гарантування їх повернення, уклав з позичальником - ФГ «ДЕМЕТРА» відповідні договори застави транспортних засобів та договорів іпотеки нерухомого майна, вартість яких перевищує суму наданого кредиту. Відповідачка наголошує, що посилання позивача на наявність простроченої заборгованості за кредитними договорами, невиконання ОСОБА_3 взятих на себе грошових зобов`язань за договором поруки та ігнорування вимоги Банку, самі по собі не створюють підстав для накладення наразі арешту на майно, про який просить позивач, оскільки обставини наявності / відсутності заборгованості, належності / неналежності виконання взятих на себе зобов`язань буде встановлюватись судом під час розгляду справи по суті. Позивачем також не доведено суду вчинення / наміру вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дій, спрямованих на відчуження об`єктів нерухомості, на які просив накласти арешт позивач. Заявником не обґрунтовано належними доказами, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення. Відтак, на думку ОСОБА_4 , зважаючи на те, що однією з підстав для вжиття заходів забезпечення, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання обов`язку з повернення кредитних коштів та відчуження ним майна у 2023 році, може свідчити лише про можливе ухилення поручителя від виконання свої обов`язків за договором поруки, проте будь-яким чином не свідчить про можливість ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Водночас сама наявність судового спору між сторонами за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача в даному випадку не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову. Крім того, заява позивача про забезпечення позову не має посилань на те, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов`язується застосування заходу до забезпечення позову та в чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі невжиття судом відповідних заходів. До того ж, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд мав брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» просить відмовити у задоволені апеляційної скарги у повному обсязі, а ухвалу суду залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що вимога заявника про необхідність надання доказів щодо очевидних речей, а саме вчинення відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дій з відчуження майна, а ОСОБА_3 невиконання зобов`язань після пред`явлення вимоги свідчить про застосування скаржником недосяжного стандарту доказування. Також очевидним є утруднення виконання рішення суду і призведе до звернення з іншим позовом. Щодо співмірності заходів забезпечення позову із предметом позову та заявленими вимогами, то оскільки предметом позову у справі є індивідуально визначене майно, відчуження якого унеможливить виконання рішення суду, накладення на це майно арешту узгоджується із викладеним у пункті 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011ьроку № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову». Також позивач зазначає про арешт майна забезпечує баланс інтересів як позивача (гарантує виконання рішення суду), так і третіх осіб (які стануть власниками спірного майна в період судового процесу).

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Щодо меж апеляційного перегляду у справі.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судове рішення в апеляційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 760/3730/19 (провадження № 61-4446св23) зазначено, що: «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інший відповідач (ОСОБА_3) не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про повну згоду з судовими рішеннями у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, порушують її права та інтереси, за умови, що ОСОБА_3 не оскаржила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині, тобто погодилися з цими судовими рішеннями».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20) вказано, що: «у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_2 судові рішення про їх виселення не оскаржував, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористався. Така процесуальна поведінка цих відповідача свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 порушує її права та інтереси за умови, що цей відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 571/1607/20 (провадження № 61-805св22) зазначено: «у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 судові рішення про їх виселення не оскаржували, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка цих відповідачів свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 порушують її права та інтереси за умови, що ці відповідачі судові рішення не оскаржили, тобто погодилися з ними. Тому судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 належить залишити без змін».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19) зазначено, що: «відповідно до положень статті 2 ЦПК України, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність, визначення якого наведено у частині першій статті 13 цього Кодексу, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положення цього принципу мають вираження і у частині першій статті 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Поручитель ПП «Колегія» не подавав апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ПП «Колегія» в апеляційному суді, а тому суд, діючи у межах визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом повноважень переглядати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ПП «Колегія».

Ураховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд, вважає необхідним зауважити, що ОСОБА_2 також не надала суду касаційної інстанції доказів на підтвердження повноважень діяти в інтересах ОСОБА_1 та ПП «Колегія». Порука ОСОБА_2 та ПП «Колегія» не є солідарною, оскільки кожен з них уклав з кредитором окремий договір поруки та взяв на себе обов`язок відповідати за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором солідарно з позичальником, а тому обсяг відповідальності поручителя ПП «Колегія» жодним чином не впливає на права та обов`язки поручителя ОСОБА_2, тоді як ОСОБА_1 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржував».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що: «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)».

У справі, що переглядається, ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2024 року в апеляційному порядку оскаржила лише відповідачка ОСОБА_4 , яка доказів на представництво інтересів інших відповідачів суду не надала.

Інші відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не реалізували своє право на подання апеляційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них, а тому ухвала суду не підлягає апеляційному перегляду в частині застосування заходів забезпечення позови до вказаних відповідачів, які самостійно апеляційних скарг не подавали, а ОСОБА_4 не надала доказів як на представництво їх інтересів в суді, так і про порушення її прав оспорюваною ухвалою в частині забезпечення позову шляхом накладення обмежень на майно інших осіб.

Із матеріалів справи вбачається, що Акціонерне Товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_3 є поручителем у чотирьох кредитних договорах, на підставі яких Фермерське господарство «ДЕМЕТРА» (далі ФГ«ДЕМЕТРА»), головою якого він є, отримало у позивача кредит, відповідно, у сумі 6900000 грн., 1281000 грн., 2900000 грн., 10000000 грн. на строк, який остаточно відтерміновано до 23 грудня 2023 року. Свої зобов`язання позичальник не виконав, у зв`язку з чим загальний залишок заборгованості складає, відповідно, 7314563 грн. 13 коп., 16896 грн. 11 коп., 3937160 грн. 30 коп., 3439394 грн. 79 коп., загальний розмір зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки становить 13808014 грн. 33 коп. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30 січня 2024 року відкрито провадження у справі № 915/16/24 про банкрутство ФГ «ДЕМЕТРА» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Також Банк направив 08 березня 2024 року чотири вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, а 21березня 2024 року подав до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості в розмірі 13808014 грн. 33 коп. Відповідач ОСОБА_3 як керівник ФГ «ДЕМЕТРА» достеменно знав про порушення умов кредитних договорів та настання обов`язку повернення кредитних коштів як боржником, так і поручителем, завчасно спрогнозував для себе як для поручителя настання негативних наслідків цього та здійснив відчуження належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення на це майно, у тому числі і на виконання судового рішення.

Посилаючись на викладене, позивач вважає договори з відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна фраудаторними і просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами 4820983500:04:000:0025 та 4820983500:03:000:0134 від 31 жовтня 2023 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , з одночасним припиненням права власності на земельні ділянки; визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень від 01 листопада 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; відновити становище, що існувало до порушення, шляхом повернення права власності на земельні ділянки та нежитлові приміщення за попереднім власником ОСОБА_3 .

Також Банк просить забезпечити свої позовні вимоги і суд першої інстанції вважав відповідну заяву обґрунтованою.

Вирішуючи питання правильності висновків суду, який задовольнив вимоги про забезпечення позову, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду підтвердила сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначила таке.

До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Необхідним є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи, яка переглядається, вбачається, що між сторонами існує спір, пов`язаний із оспорюванням Банком, який є кредитором ФГ «ДЕМЕТРА» за кредитними договорами, відчуження ОСОБА_3 , який є, в свою чергу, поручителем за цими договорами та не виконує обов`язки щодо погашення заборгованості, нерухомого майна за цивільно-правовими угодами.

Тобто предметом оспорюваного в цій справі правочину є майно поручителя ОСОБА_3 , відчужене останнім, як вважає позивач, з метою уникнути стягнення за кредитними договорами на його користь.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті захистити своє право кредитора на стягнення заборгованості за кредитними договорами, зокрема, за рахунок відчуженого за оспореними договорами нерухомого майна, яке внаслідок укладення цих договорів було зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тому позивач вважає, що для досягнення такої мети необхідно визнати договори з відчуження майна недійсними, наслідком чого стане повернення цього майна поручителю ОСОБА_6 .

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника подарованого відповідачці ОСОБА_4 нерухомого майна (нежитлова будівля та скважина), так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про їх неспівмірність.

Колегія суддів зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою подарованого їй нерухомого майна об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів. Тому безпідставними є доводи відповідачки про недоведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційний суд бере до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки спірне майно залишається в її володінні та користуванні. За такого колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем намірів відповідачки з відчуження майна.

При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 при вирішенні питання забезпечення позову про те, що «можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Інші доводи апеляційної скарги щодо умов кредитування позивачем, пов`язаними із цим ризиками, доведеності (недоведеності) позивачем порушень зобов`язань поручителя ОСОБА_3 , правомірність дій останнього з укладання оспорюваних договорів, не мають правового значення при розгляді заяви про забезпечення позову, проте можуть бути оцінені судом при вирішенні спору по суті, а тому не розглядаються колегією суддів.

За такого аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та невірній оцінці обставин справи.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову, який ґрунтується на наявних у справі доказах та вимогах закону, а тому в силу положень статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги та положення статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, який має бути здійснений за наслідками розгляду справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 24 травня 2024 року