24.05.24
22-ц/812/723/24
Провадження № 22-ц/812/714/24 Суддя першої інстанції Кокорєв В.В.
Провадження № 22-ц/812/715/24 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Провадження № 22-ц/812/722/24
Провадження № 22-ц/812/723/24
Провадження № 22-ц/812/814/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
24 травня 2024 року м. Миколаїв Справа № 489/6074/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж. М.,
при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року, додаткове рішення та ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року та Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року, повний текст судового рішення складено 08 березня 2024 року, оскаржувані рішення ухвалені під головуванням судді Кокорєва В.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,
В С Т А Н О В И В:
11 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, предмет якого змінила в подальшому, до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі АТ «Миколаївггаз», Товариство) про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз», яке оформлене пунктом 2 протоколу від 25 травня 2022 року № 25/05-2022, ОСОБА_2 з 01 липня 2022 року було обрано до складу правління АТ «Миколаївгаз» на посаду директора з капітального будівництва.
Пунктом 4 протоколу від 25 травня 2022 було затверджено умови контрактів, укладених з членами правління АТ «Миколаївгаз».
24 червня 2022 року між ОСОБА_2 та АТ «Миколаїгаз» було укладено контракт із додатком до нього, на підставі якого між позивачем та відповідачем виникли трудові правовідносини (строковий трудовий договір). Контрактом були обумовлені суттєві умови трудової угоди: строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
Наказом АТ «Миколаївгаз» від 15 серпня 2023 року № 1079-ос на підставі рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз», яке оформлене протоколом, ОСОБА_2 16 серпня 2023 року звільнено з АТ «Миколаївгаз» за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто розірвано трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб (пункт 1 наказу). Пунктом 2 вказаного наказу передбачено нарахування та виплата позивачу вихідної допомоги у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат відповідно до статті 44 КЗпП України, а пунктом 3 наказу передбачено нарахування та виплата ОСОБА_2 компенсації невикористаної відпустки за 18 календарних днів.
ОСОБА_2 вказує на те, що на час звільнення їй нараховано до виплати 4012795.10 грн, з яких: 3668182.08 грн - вихідної допомоги; 163783.26 грн - компенсації за невикористану відпустку; 14 453 грн та 5 029 грн одноразових премій; 43418.80 грн - окладу; 117946.96 грн - оплати по середньому заробітку. З урахуванням 782495.05 грн утримань та 244059.87 грн виплат, борг відповідача на кінець розрахункового періоду склав 3127664.73 грн. В день звільнення розрахунок не проведено, а 30 серпня 2023 року заборгованість погашена лише частково та виплачено 928342.74 грн. На теперішній час всі належні позивачу суми вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, нарахованої, але невиплаченої заробітної плати не виплачені.
Після звільнення позивача з роботи, відповідач не провівши розрахунку, зменшив належні до виплати суми. Це відбулося за рахунок зменшення розміру вихідної допомоги та компенсації відпустки відповідно з 3668182.08 грн до 997366.08 грн та з 163783.26 грн до 102522.24 грн внаслідок того, що АТ «Миколаївгаз» із розрахунків середнього заробітку була виключена премія, яка була виплачена позивачу під час роботи.
Представником відповідача надано копію наказу АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_2 № 1079-ос від 15 серпня 2023. В наказі зазначено обов`язок головного бухгалтера Товариства здійснити позивачу перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток із посиланням на протокол засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 21 серпня 2023 року № 3/23. В наказі АТ «Миколаївгаз» від 12 вересня 2023 року № 1221-ос, виданому після зменшення належної позивачу до виплати суми за наказом № 1141-ос, йдеться про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій». Відповідач вважає можливим зменшити належну позивачу допомогу та компенсацію відпусток внаслідок того, що рішення Наглядової ради від 12 травня 2023 року № 12/05-2023 про виплату вказаної премії ніби не набуло чинності та було скасовано рішенням тієї ж Наглядової ради Товариства від 21 серпня 2023 року № 3/23. Проте, вказані відповідачем обставини не надають йому право на зменшення належних до виплат ОСОБА_2 при звільненні сум.
На підставі вимог законодавства, положень контракту та відповідно до наказу Товариства від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про нарахування та виплату премії», під час роботи позивачем отримано премію за 4 місяці 2023 року в розмірі 1242 240 грн. Вказана оподаткована сума включається в структуру заробітної плати, та при звільненні позивача обґрунтовано первісно була врахована відповідачем при розрахунку середньої заробітної плати для виплати допомоги і компенсації невикористаної відпустки. Однак, відповідачем своєчасно розрахунок при звільненні з позивачем не проведено, а при частковому розрахунку 30 серпня 2023 року його сума безпідставно зменшена. Представник відповідача не надав належних, достовірних та допустимих доказів відсутності підстав нарахування та виплати ОСОБА_2 премії (нараховувалась та виплачувалась за наказом АТ «Миколаївгаз» від 17 травня 2023 року № 653-ос) та відповідно неможливості врахування її розміру. Не надано представником відповідача і доказів допущення арифметичних помилок під час обрахування належних звільненому працівнику сум. Також, не надано доказів щодо встановлення обставин протиправності прийнятих органом відповідача корпоративних рішень і недобросовісності з боку позивача. Гарантоване законодавством право позивача на отримання розрахунку в порядку та розмірах, визначених законом, не може бути скасованим, звуженим або зміненим вказаними відповідачем наказами, прийнятими з порушенням порядку, передбаченого законом.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконними накази АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_2 № 1079-ос від 15 серпня 2023 року» та від 12 вересня 2023 року № 1221 «Про скасування наказу № 653-ос від 17 травня 2023 року «Про виплату премій»» зокрема в частині, яка стосується ОСОБА_2 . Стягнути з АТ «Миколаївгаз» на її користь 2199321.99 грн належних їй до виплати при звільненні сум, без подальшого відрахування з цієї суми податків та зборів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку з часу звільнення по день ухвалення рішення, виходячи з 28390.38 грн середньоденної заробітної плати
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 13 березня 2024 року про виправлення описки позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 належну їй як звільненому працівнику суму (розраховану без вирахування податків і зборів) у розмірі 344093.52 грн, що складається з компенсації невикористаної відпустки - 61261.02 грн та вихідної допомоги 282832.5 грн.
Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку за період з 17 серпня 2023 року по 21 лютого 2024 року у розмірі 1339974.27 грн.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3231.60 грн.
Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» в дохід держави судовий збір у розмірі 13609.08 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що видача оскаржуваних наказів після припинення трудових відносин з ОСОБА_2 не створює правових наслідків для нарахування вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки.
Щодо не легітимності виплаченої у травні 2023 року премії в сумі 1242 240 грн не мають правового значення, оскільки не надано доказів того, що рішення наглядової ради про виплату премії визнано недійсним, а відтак сума нарахована позивачу в травні 2023 року є іншим одноразовим місячним заохоченням (премією), яка нарахована відповідно до пункту 9 додатку до контракту, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 , належить до виплати 344 093 грн 52 коп. (компенсація невикористаної відпустки у розмірі 61261.02 грн + компенсація вихідної допомоги у розмірі 282832.50 грн), а також середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку за період з 17 серпня 2023 року по 17 лютого 2024 року в розмірі 1309970.64 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року виправлено описки в результаті арифметичної помилки, допущені в абзаці 3,6 резолютивної частини тексту рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року, а саме замість неправильного розміру середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку за період з 17 серпня 2023 року по 21 лютого 2024 року, що підлягає стягненню з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 « 1339974 грн 27 коп. (один мільйон триста тридцять дев`ять тисяч дев`яносто сімдесят чотири гривні двадцять сім копійок)» зазначено правильно «1309970 грн 64 коп. (один мільйон триста дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят гривень шістдесят чотири копійки)»; замість неправильного розміру судового збору, що підлягає стягненню з АТ «Миколаївгаз» на користь держави «13609 грн 08 коп. (тринадцять тисяч шістсот дев`ять гривень вісім копійок» зазначено правильно «13309 грн 05 коп. (тринадцять тисяч триста дев`ять гривень п`ять копійок).
Ухвала мотивована тим, що враховуючи, що при обчисленні сум судом допущено арифметичні помилки в абзаці 3, 6 резолютивної частини тексту судового рішення, суд дійшов висновку про те, що необхідно виправити арифметичні помилки.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року ухвалено у справі додаткове рішення.
Вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 073 грн 75 коп.
Додаткове рішення мотивовано тим, що суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг представника має бути співмірним із: складністю справи, часом, витраченим представником на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих представником послуг та виконаних робіт, ціною позову. Суд бере до уваги, що в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено в повному обсязі, представник позивача брав участь в невеликій кількості судових засідань, позовні вимоги про стягнення належної позивачу як звільненому працівникові суми, стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку задоволено частково, та відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними: наказу АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_2 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос», наказу АТ «Миколаївгаз» від 12 вересня 2023 року № 1221-ос «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій»», зокрема, в частині, яка стосується ОСОБА_2 . Суд вважає, що необхідно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 70 000 грн до 50 000 грн. та пропорційно задоволеним вимогам стягненню з відповідача підлягає 14 073 грн 75 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Частково не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, АТ «Миколаївгаз» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення як звільненому працівнику суму (розраховану без вирахування податків і зборів) у розмірі 344093 грн 52 коп, та змінити його в частині стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку, та стягнути за період з 17 серпня 2023 року по 29 серпня 2023 року середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку в розмірі 69583.68 грн. Змінити додаткове рішення, зменшивши витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично предметом спору в даній справі є вирішення питання про включення до розрахунку середнього заробітку позивача при обрахуванні йому суми вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки при звільненні виплаченої у травні 2023 року премії в розмірі 1 242 240 грн.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (надалі "Порядок") (в редакції, чинній станом на день звільнення позивача).
За змістом Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані (за механізмом, визначеним абзацом третім пункту 3 Порядку).
Винагороди (премії), що мають одноразовий характер, одноразові заохочення, у структурі заробітної плати належать до "інших заохочувальних та компенсаційних виплат" та не включаються до розміру заробітної плати, що береться до уваги при розрахунку середньої заробітної плати у разі її збереження.
Відтак, не зважаючи на формулювання назви відповідної виплати щодо позивача як "премія (заохочення)", ця виплата відноситься до передбачених підпунктом "б" пункту 4 Порядку № 100 одноразових виплат (перелік яких в даному пункті не є вичерпним), тобто витрат, які не включаються при обчисленні середньої заробітної плати.
Всупереч наведеному, порушуючи норми абзацу 1, 4 пункту 3 та підпункту б) пункту 4 Порядку № 100, суд першої інстанції відніс виплачену у травні 2023 року премію до місячної вказавши про необхідність її врахування для розрахунку середнього заробітку у травні 2023 року відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100, незважаючи на зазначення у цьому абзаці слова «премія» у множині.
Отже висновок до якого прийшов суд першої інстанції, що скаржник безпідставно не включив вказану премію для розрахунку середнього заробітку для вирахування компенсації невикористаної відпустки, суперечить нормам матеріального права, а тому сума недоплаченої компенсації невикористаної відпустки в розмірі 61261.02 грн, що розрахована судом, не підлягає стягненню. В свою чергу, нарахована скаржником компенсація невикористаної відпустки в сумі 102522.24 грн була виплачена позивачеві 30 серпня 2023 року (з урахуванням податків та зборів).
Для обчислення середньоденної заробітної плати позивача для розрахунку розміру вихідної допомоги та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд враховував розмір окладу та оплати по середньому заробітку за червень 2023 та липень 2023 року.
Але, судом першої інстанції у цей розрахунок помилково включено оплати які здійснювалися позивачеві по середньому заробітку.
Скаржником в розрахунок середньої заробітної плати для вихідної допомоги було включено заробітну плату за 2 останні місяця.
Середньоденна заробітна плата позивача склала 7731.52 грн, а розмір нарахованої вихідної допомоги (без відрахування податків та зборів): 129 днів х 7731.52 грн = 997366.08 грн.
Отже висновок суду першої інстанції про безпідставну невиплату скаржником позивачу вихідної допомоги в повному обсязі в сумі 282832.50 грн, суперечить нормам матеріального права, а тому розрахована судом сума не підлягає стягненню.
Нарахована скаржником вихідна допомога в сумі 997366.08 грн була виплачена позивачеві 30 серпня 2023 року (з урахуванням податків та зборів).
Враховуючи розрахунок скаржника середнього заробітку позивача та помилкове включення судом першої інстанції виплат які здійснювалися позивачеві по середньому заробітку, кількість днів затримки розрахунку за період з 17 по 29 серпня 2023 року яка складає 9 робочих днів, середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу з 17 по 29 серпня 2023 року складає: 7731.52 грн х 9 робочих днів = 69583.68 грн.
Щодо додаткового рішення у справі від 13 березня 2024 року.
Враховуючи фактичну кількість вимог які підлягають задоволенню у цій справі тільки вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, а також фактичний розмір цієї суми яка підлягає стягненню, скаржник вважає, що розмір витрат на надання правничої допомоги підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Не погодившись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла її представник ОСОБА_3 , подала відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві зазначала, що не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі відповідача, оскільки вони суперечать обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.
Оскільки позивачем оскаржено рішення суду в частині відмови їй в задоволенні позову, вона просить взяти до уваги доводи викладені в її апеляційній сказі на спростування в тому числі, і доводів в апеляційній скарзі відповідача. Також просить взяти до уваги доводи викладені позивачем в заявах по суті справи, а також її розрахунки.
Звернувшись з апеляційними скаргами ОСОБА_2 частково не погодилась з рішенням, повністю не погодилась додатковим рішенням та ухвалою суду про виправлення описки, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову, ухвалу та додаткове рішення та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати судовий збір сплачений за всі позовні вимоги, судові витрати у зв`язку із розглядом апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, також, під час розгляду справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Висновки суду, щодо відсутності підстав для визнання наказів від 24 серпня 2023 року № 1141-ос та від 12 вересня 2023 року № 1221 в частині, що стосується позивачки є помилковими.
Позивачем було зазначено, що наведені вище накази порушують її права, зокрема право на оплату праці, яке гарантоване статті 43 Конституції України та положеннями статей 94-97 КЗпП України. Накази були прийняті відповідачем вже після припинення трудових правовідносин та реалізації наказів щодо виплати премії, що є порушенням вимог статті 21, частини 4 статті 97 КЗпП України.
Відповідно до статті 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Як вказувалося позивачем, на підставі вказаних наказів суми належної їй до виплати при звільненні оплати праці в порушення вимог Конституції України, КЗпП України, вказаною Постановою № 100, незаконно зменшені.
Суд не врахував, що вимоги про визнання наказів незаконними об`єктивно пов`язані із вимогами про стягнення сум розрахунку, самі по собі не носять відокремленого характеру.
Також, помилковим є висновок суду щодо змісту наказів.
Висновок суду про те, що «накази у трудових правовідносинах мають іншу правову природу і можуть скасовуватись підприємством» не обґрунтовані нормами матеріального права, що є порушенням вимог статті 263, пункту 4 частини 1 статті 264 ЦПК України і побудовані, виключно на припущеннях суду.
Є безпідставними загальні висновки суду щодо права відповідача видавати накази в т.ч. для перерахунку та визначення розміру шкоди завданої внаслідок порушення порядку прийняття рішення про преміювання. В даному випадку не йдеться про відшкодування шкоди, а накази щодо позбавлення позивача частини належних їй сум оскаржені.
Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.
Суд не звернув уваги на підстави проведення перерахунку, не врахував відсутність законних підстав для зменшення нарахованих у відповідності до вимог закону позивачу суми до виплати при звільненні.
Суд своїм рішенням зменшив належні позивачу суми. При цьому суд не звернув уваги на те, що протиправна по суті несвоєчасна виплата нарахованих сум при звільненні, не дає права наступного її перерахунку (зі штучно вигаданих в даному випадку та не передбачених законом підстав), ніби як сум, на які не набуте право власності через їх невиплату.
Для зменшення грошових сум, виплачених або нарахованих для виплати при звільненні працівнику потрібні передбачені законом, в тому числі КЗпП України, підстави, яких в даному випадку не було.
Висновки суду про те, що умови контракту (строкового трудового договору), є визначальними в питанні виду та розміру премій та відповідно побудований на цьому наступний висновок про те, що виплачена позивачу у травні 2023 року річна премія у розмірі 1242 000 грн за перші чотири місяці роботи 2023 року (січень-квітень 2023 року) не відповідає критеріям річної премії, встановленим додатком до контракту, тому є іншим одноразовим місячним заохоченням (премією), а також висновок суду про те, що ця премія є місячною премією, яка має зараховуватись лише для розрахунку заробітку у травні 2023 року суперечать положенням абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100, вимогам статті 10 ЦПК України що є підставою для скасування судового рішення відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.
Висновок суду, про те, що саме умови контракту (строкового трудового договору), є визначальними в питанні виду та розміру премій не відповідає вимогам статті 10 ЦПК України, статті 97 КЗпП України.
До того ж, висновки суду про зміст виплати та характер премії виплаченої позивачці у травні 2023 року суперечить закону, в тому числі вимогам Порядку № 100, самому контракту, а також положенням корпоративних нормативних актів.
Отже, посилання суду на те, що ніби для визначення вихідної допомоги не може бути врахована премія, яка нарахована та виплачена у травні 2023 року за наслідками роботи за січень-квітень 2023 року, суперечить положенням пунктів 2, 3, 8 Порядку № 100. Суд невірно застосував норми абзацу 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 та не врахував, що премія, яка виплачена в травні 2023 року за чотири місяці роботи 2023 року, має бути включена до обрахунку середньої заробітної плати наступних чотирьох місяців із травня 2023 року, а саме до травня, червня, липня та серпня 2023 року. До суду було надано відповідний розрахунок, але на нього увагу суд не звернув.
Не звернувсуд увагиі на роз`ясненняМіністерство економікиУкраїни щодопитання тлумаченняПорядку №100.Так,з метоюнедопущення різноготлумачення 100порядку Міністерствоекономіки Українисвоїм листомвід 21вересня 2021року № 4711-06/46416-07 надало відповідніроз`яснення щодо застосування положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 95 року № 100. В зазначеному вище листі Мінекономіки України було розглянуто приклад розрахунку середньої заробітної плати та який підтверджує необхідність та порядок врахування в середньому заробітку винагороди за підсумками роботи за рік, а в даному випадку це річної премії за перші чотири місяці 2023 року.
Суд не звернув уваги на помилкові посилання відповідача на те, що періодичність виплати премії може свідчити про те, чи є частково виплачена у травні 2023 року річна премія «одноразовою» чи є «систематичною».
Не включення річної премії в розмірі 1242000 грн за чотири місяці роботи 2023 року при обрахунку середньої заробітної плати за червень-липень 2023 року суперечить положенням пунктів 2, 3, 7, 8 Порядку № 100, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині відповідно до вимог ЦПК України.
Безпідставні висновки суду в обґрунтування свого рішення про те, що сума річної премії за 2022 рік не повинна включатись у заробіток за червень та липень 2023 року для визначення середнього заробітку для обчислення вихідної допомоги та компенсації за затримку розрахунку при звільненні із посиланням ніби на тотожність понять "щорічного оцінювання службової діяльності" (підпункт «г» пункт 4 Порядку № 100) і "оцінка індивідуальних показників ефективності".
За викладеного, з врахуванням суми яка стягнута судом скаржник вважає, що рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині, а саме про визнання наказів оскаржених позивачем незаконними, про стягнення 2387983.50 грн вихідної допомоги з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів (або 2199321,99 грн. без подальшого утримання), та 2443 518 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів (або 1967031.99 грн без подальшого утримання).
Додаткове рішення також підлягає скасуванню, а судові витрати повинні бути стягнуті на користь позивача в повному обсязі.
Суд не врахував, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язану зі справою, включає підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, має визначатися згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджуватися доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Тобто, договором про надання правової допомоги має бути визначено вартість робіт (послуг) адвоката.
Рішення суду в цій частині не відповідає нормам процесуального законодавства, оскільки не дотримано основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, а саме таких як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Враховуючи вказане та те, що судом в задоволенні позовних вимог частково було безпідставно відмовлено, на користь позивача необхідно стягнути 70000 грн визначеної сторонами в якості оплати правової допомоги у відповідності до статей 137,141 ЦПК України.
Ухвалою суду першої інстанції виправлені описки, як зазначено судом, допущені внаслідок арифметичної помилки. Оскільки вказана ухвала є складовою судового рішення, але одночасно окремим процесуальним документом, вона оскаржена разом із рішенням та додатковим рішенням суду. Тим більше, що в ухвалі визначено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, та одночасно не наведено розрахунку виправленої судом суми. Вважаємо, що в даному випадку оскарження ухвали разом із рішенням суду не суперечить вимогам процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги АТ «Миколаївгаз» підлягають частковому задоволенню, а апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що Відповідно до копії протоколу від 25 травня 2022 року № 25/05-2022 засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (заочне голосування) припинено повноваження голови та членів правління Товариства 30 червня 2022 року у зв`язку із закінченням 30 червня 2022 року строку дії контрактів, а саме (серед інших): ОСОБА_2 директор з капітального будівництва. Обрано з 01 липня 2022 року правління Товариства в наступному складі (серед інших): ОСОБА_2 директор з капітального будівництва. Вирішено вважати повноваження обраних голови та членів правління Товариства такими, що набули чинності з 01 липня 2022 року, строком на 3 роки, а саме по 30 червня 2025 року (включно).
З копії контракту з членом правління АТ «Миколаївгаз» від 24 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 (працівник) прийнята (найнята) на роботу в АТ «Миколаївгаз» (Товариство) до складу правління: членом правління Товариства на посаду директора з капітального будівництва, відповідно до рішення Наглядової ради Товариства від 25 травня 2022 року (протокол № 25/05-2022). В пунктах 6.1-6.3 зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється щомісячна винагорода у розмірі визначеному в додатку до цього контракту. Додаткові витрати при виконанні працівником обов`язків, передбачених цим контрактом, встановлюються сторонами в додатку до цього контракту. Працівник може отримувати додаткову винагороду за результатами діяльності Товариства за рік (річна премія). Розмір річної премії та умови її виплати визначаються в додатку до цього контракту.
Згідно з копією додатку до контракту з членом правління АТ «Миколаївгаз» від 24 червня 2022 року (між АТ «Миколаївгаз» та ОСОБА_2 ) за виконання обов`язків, передбачених контрактом, працівнику встановлено щомісячний посадовий оклад в розмірі 120 000 грн. Сторони встановили, що в розмірі посадового окладу працівника вже враховані ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність роботи члена правління Товариства (режим роботи, виконувані функції, робоче навантаження, минулі досягнення, відпрацьований стаж, професійну майстерність тощо), і в подальшому не можуть бути додатково нараховані (виплачені) працівнику. працівнику може виплачуватись річна премія. Виплата працівнику річної премії здійснюється за результатами оціни індивідуальних показників ефективності, що встановлюються на поточний рік, та виключно за умови прийняття відповідного рішення комітетом з кадрів та винагород, а у разі якщо цей комітет не сформовано Наглядовою радою Товариства. Рішення оформлюється протоколом засідання комітету з кадрів та винагород, а у разі якщо цей комітет не сформовано протоколом засідання Наглядової ради Товариства. Річна премія працівника встановлюється в розмірі до 480 000 грн, що складає 100% всього розміру річної премії. Працівнику можуть сплачуватись інші місячні премії (заохочення) за рішенням Наглядової ради Товариства.
Відповідно до копії протоколу від 12 травня 2023 року № 12/05-2023 засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» визначено голові та членам правління Товариства премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року в наступному розмірі (серед інших): директору з капітального будівництва 1242240 грн.
З копії наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос АТ «Миколаївгаз» «Про нарахування та виплату премії» вбачається, що необхідно виплатити премію за підсумками роботи за рік (період за перші чотири місяці 2023 року) наступним працівникам (серед інших): ОСОБА_2 директор з капітального будівництва у розмірі 1242 240 грн.
Відповідно до копії наказу АТ «Миколаївгаз» № 1079-ос від 15 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено 16 серпня 2023 року з посади Директора з капітального будівництва члена правління АТ «Миколаївгаз» ОСОБА_2 згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України; наказано головному бухгалтеру нарахувати та виплатити: згідно з статею 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат, компенсацію невикористаної відпустки за 18 календарних днів.
Протоколом від 21 серпня 2023 року № 3/23 засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» вирішено скасувати рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 12 травня 2023 року, протокол № 12/05-2023.
З копії розрахункового листка за серпень 2023 року, виданого ОСОБА_2 Директору з капітального будівництва (при звільненні) вбачається, що всього нараховано 4012795.10 грн, з яких: 3668182.08 грн вихідна допомога; 163783.26 грн компенсація відпустки; 14 435 грн - одноразова премія за надання послуг з технічного обслуговування; 5 029 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 43418.80 грн - оклад; 117946.96 грн - оплата по середньому заробітку. Всього утримано 782495.05 грн, з яких: 60191.93 грн - військовий збір; НДФЛ 722303.12 грн. Всього виплачено 244059.87 грн, з яких: 4048.34 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 11620.17 грн - одноразова премія за надання послуг з ТО; 86966.81 грн - аванс; 141424.55 грн чергова виплата з погашення боргів. Борг за підприємством на початок місяця становив 141424.55 грн, борг за підприємством на кінець місяця склав 3127664.73 грн.
30 серпня 2023 року АТ «Миколаївгаз» виплатило ОСОБА_2 928342.74 грн (платіжна інструкція від 30 серпня 2023 року № 913).
Наказом від 12 вересня 2023 року № 1221-ос АТ «Миколаївгаз» «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року №653-ос «Про виплату премій»» скасовано наказ від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій».
Згідно з копією наказу від 24 серпня 2023 року № 1141-ос АТ «Миколаївгаз» «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_2 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос» на підставі протоколу засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 21 серпня 2023 року № 3/23 наказано головному бухгалтеру ОСОБА_4 здійснити перерахунок вихідної допомоги компенсації невикористаних відпусток ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні безпечні, і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Одним із гарантій забезпечення прав громадян на право є передбачений у статтях 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Предметом розгляду в цій справі є розмір виплат при звільненні працівника, а саме, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні з підстави припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України ), а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі припинення повноважень посадових осіб.
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).
Чинне національне законодавство закріплює правозахисні гарантії утримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, пов`язаних з порушенням трудового законодавства й ухвалення трудових спорів працівників і службовців, спрямованих на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
У цій справі встановлено, що наказом АТ «Миколаївгаз» від 15 серпня 2023 року № 1079-ос на підставі рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз», яке оформлене протоколом, ОСОБА_2 16 серпня 2023 року звільнено з АТ «Миколаївгаз» за пунктом 5 статті 41 КЗпП України, тобто розірвано трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб (пункт 1 наказу). Пунктом 2 вказаного наказу передбачено нарахування та виплата позивачу вихідної допомоги у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат відповідно до статті 44 КЗпП України, а пунктом 3 наказу передбачено нарахування та виплата ОСОБА_2 компенсації невикористаної відпустки за 18 календарних днів.
За фактами цієї справи ОСОБА_2 безперервно перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 24червня 2022року по 16серпня 2023року (запис у трудовій книжці про звільнення).
За умовами трудового договору (контракту), а саме додатку до нього, ОСОБА_2 при укладенні трудового договору погодилась, що річна премія працівника встановлюється в розмірі до 480000 грн, що складає 100% всього розміру річної премії (пункт 5 Додатку до контракту від 24 червня 2022 року). Працівнику можуть сплачуватися інші місячні премії (заохочення) за рішенням Наглядової ради товариства ( пункт 9 Додатку до контракту від 24 червня 2022 року).
За рішенням наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 12 травня 2023 року було розглянуто питання «Про виплату голові та членам правління товариства премії (заохочення)» та було вирішено виплатити голові та членам правління товариства премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року, зокрема, й ОСОБА_2 у розмірі 1 242 240 грн.
На реалізацію цього рішення було видано наказ від 17 травня 2023 року № 653-ос АТ «Миколаївгаз» «Про нарахування та виплату премії», за яким визначено виплатити за підсумками роботи за рік (період за перші чотири місяці 2023 року), зокрема ОСОБА_2 премію у розмірі 1 242 240 грн. Премія була виплачена позивачу за травень 2023 року.
Порядок обчислення середнього заробітку визначено постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 ( з відповідними змінами станом на час звільнення позивача), якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок).
Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки (підпункт «а» пункту І) та вихідної допомоги (підпункт «є» пункту І).
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказів відповідача.
Позивач просила визнати незаконними накази АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_2 № 1079-ос від 15 серпня 2023 року» та від 12 вересня 2023 року № 1221 «Про скасування наказу № 653-ос від 17 травня 2023 року «Про виплату премій»», посилаючись на те, що ці накази порушують її трудові права, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні цих вимог дійшов висновку, що зазначені накази не мають правового значення для ОСОБА_2 , як для звільненого працівника, оскільки у разі виникнення спору між звільненим працівником та Товариством щодо розміру виплат при звільненні, способом захисту звільненого працівника є оспорювання до суду розміру сум, нарахованих при звільненні.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
У справі, що переглядається, у разі скасування оспорюваних наказів, це не вплине на розмір нарахованих сум при звільненні позивача, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні цих вимог ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги позивача, що ці накази безпосередньо стосуються її трудових прав, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці накази прийняті після того як позивач припинила трудові відносини з Товариством.
Щодо розміру виплати компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно до статті 24 Закону України Про відпустки, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до підпункту 2 пункту ІІ обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абзац 2 пункту 3 Порядку).
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати (абзац 3 пункту 3 Порядку).
З огляду на наведені приписи Порядку щодо обрахування компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір компенсації за використану відпустку позивачу повинен складати виплату у розмірі 163 783.26 грн, саме з урахуванням при розрахунку такої виплати одноразової премії, що була виплачена позивачу в травні 2023 року. Також суд першої інстанції правильно виходив з приписів абзацу 3 пункту 3 Порядку.
При цьомудоводи апеляційноїскарги Товариства,що абзац3пункту 3Порядку неправильнорозтлумачено судомпершої інстанціїз оглядуна те,що вцьому абзацізазначається неодна премія,використовується цеслово умножинному значенні є неприйнятними, оскільки цей абзац визначає саме обрахування премій (в тому числі за місяць) різних видів премій та порядок їх обрахування, а в абзаці 2 пункті 3 йдеться про обрахування суми нарахованої заробітної плати.
Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі відповідача на підпункт «б» пункту 4 Порядку, як на такий, що також не передбачає врахування одноразової премії, оскільки цей підпункт передбачає іншу правову природу одноразових виплат (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо), до яких премія (заохочення) не відносяться.
При цьому суд першої інстанції правильно відрахував від визначеної суми такої компенсації за невикористану відпустку, суму такої виплати виплаченої відповідачем 30 серпня 2023 року, що склало 61 261.02 грн.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що виплачена одноразова премія в травні 2023 року повинна бути включена в розрахунок середньої заробітної плати за чотири місяці правильно не прийнято судом до уваги, оскільки встановлено, що це одноразова премія, що підлягала виплаті одноразово в травні 2023 року.
Щодо нарахування виплати вихідної допомоги при звільненні позивача.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка забезпечує грошову виплату працівнику в умовах, передбачених законом, роботодавцем у колективі договору або сторонами. Під вихідною допомогою розуміють грошові суми, які виплачуються працівникам у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника умов.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, після чого її розмір не пов`язаний з недостатньою кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Таким основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення вільного працівника в період пошуку ним нової роботи.
Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2024 року у справі № 640/22254/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 640/14858/21, від 29 листопада 2022 року у справі № 200/4481/21.
Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України , який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, покращенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва та піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни та поступовому перетворенню праці, на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, передбачається також додаткова основа розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов, як припинення повноважень посадових осіб. Водночас норми статті 44 КЗпП України передбачають, що у разі припинення трудового договору з підстави, зазначеної в пункті 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менш ніж шестимісячний середній заробіток.
Для визначення розміру вихідної допомоги та компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд першої інстанції правильно виходив з приписів абзацу 3 пункту 2 та пункту 8 Порядку.
Між тим для обчислення середньоденної заробітної плати позивача суд врахував розмір окладу та оплати по середньому заробітку за червень 2023 року - липень 2023 року, що разом складає 426 732,88 грн. та 43 робочі дні ( у червні 2023 року - 22 робочих дня, у липні 2023 року - 21 робочий день). Саме такі показники використав для обчислення (оклад та оплату по середньому заробітку) за червень і липень 2023 року поділивши на кількість відпрацьованих робочих днів за цей період (426732,88 грн / 43 робочих дня).
Водночас судом першої інстанції при обрахуванні середньої заробітної плати помилково не враховано приписи абзацу пункту 4 Порядку, за яким при обчисленні середньої заробітноїплати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також невраховуються виплатиза час,протягом якогозберігається середнійзаробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Як встановлено з матеріалів справи позивач у червні та липня 2023 року перебувала у відрядженнях, а тому у червні позивачем відпрацьовано 20 днів та у липні 2023 року - відповідно 14 днів. Крім цього у суми для розрахунку також не повинні зараховуватися виплати у цих місяцях, що виплачені по середньому заробітку (дні відряджень).
Отже у здійснений судом розрахунок не повинні зараховуватися виплати нараховані по середньому заробітку у червні та липні 2023 року. У зв`язку з наведеним апеляційний суд погоджується з розрахунком середнього заробітку, наданим відповідачем, де середньоденна заробітна плата складає 7731,52 грн.
З огляду на таке, розмір нарахованої вихідної допомоги складає 129 днів х 7731,52 грн, що дорівнює 997 366,08 грн. Зазначена сума була виплачена відповідачем 30 серпня 2023 року з урахуванням податків та зборів, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що для обрахування середнього заробітку працівника повинні бути включені й інші виплати, зокрема й разові премії за червень, липень 2023 року є неприйнятними, оскільки не відповідають приписам Порядку, який саме застосовується при обрахуванні середнього заробітку у цій справі.
Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Враховуючи визначену середньомісячну заробітну плату позивача при звільненні, апеляційний суд вважає, що середній заробіток позивача за час затримки повинен обраховуватися із застосуванням визначеного розміру середньомісячної заробітної плати за період з 17 серпня 2023 року по 21 лютого 2024 року, що складає: 7731.52 грн х 132 робочих дня = 1020560.64грн.
При цьому апеляційній суд вважає за необхідне врахувати, що положення частини 1 та 2 статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо сум належних працівникові при звільненні.
Частина 1 статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплатити працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини 2 статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 2 статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
В цій постанові Верховний Суд зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані дні відпустки у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
Отже, апеляційний суд з урахуванням визначеного розміру простроченої заборгованості за невикористані дні відпустки (61261.02 грн), яка підлягала виплаті при звільненні, незначного періоду у виплаті сум при розрахунку, пов`язаного з помилкою у обрахуванні цих сум, вважає за необхідне застосувати критерії пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Як визнавав відповідач у відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 при звільненні підлягали виплаті кошти у розмірі 1280718.08 грн, з яких з відрахуванням необхідних безспірних сум було виплачено 928342.74 грн. Отже, з урахуванням розміру недоплаченої компенсації (61261.02 грн) до виплати підлягало 1341979.10 грн (1 280 718.08 + 61 261.02). За такого процент задоволених вимог позивача щодо грошової компенсації за невикористану відпустку складає 4.56%, що складає 46537.56 грн, а тому апеляційний суд дійшов до переконання, що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахування викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права не надавши оцінки всім доказам, що були надані відповідачем та не врахувавши повної мірою правову позицію останнього у спорі, а тому апеляційну скаргу АТ «Миколаївгаз» на рішення суду першої інстанції від 21 лютого 2024 року слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Оскаржуване рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Миколаївгаз» вихідної допомоги у розмірі 282 832 грн 50 коп. підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Миколаївгаз» про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні. Це ж судове рішення в частині стягнення з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника слід змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 46537.64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки оскаржуване рішення підлягає скасуванню та зміні в частині вирішення судом відповідних позовних вимог, то ухвала суду першої інстанції від 13 березня 2024 року про виправлення описки в результаті арифметичної помилки щодо зазначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат, також підлягає скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Після ухвалення судового рішення 21 лютого 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу, що надана їй під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 70000 грн.
За результатами розгляду заяви 13 березня 2024 року Ленінський районний суд м. Миколаєва ухвалив додаткове рішення у справі, розподіливши судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам.
З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про скасування та зміну в частині вирішення судом відповідних позовних вимог, додаткове рішення суду першої інстанції від 13 березня 2024 року про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, а судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, новому перерозподілу.
Згідно з частиною 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 3-4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами ВС у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Отже, у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц,провадження №14-280цс18,викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Стороною позивача до заяви було долучено витяг з договору про надання професійної правничої допомоги від 23 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , додатковий договір до цього договору, де сторони договору визначили, зокрема, порядок проведення розрахунків та оплату послуг, проводиться в розмірі 30000 грн з часу укладення договору до часу набрання рішенням законної сили, та 40000 грн після набрання законної сили рішенням; акт здачі-прийому виконаних робіт від 22 лютого 2024 року та акти передачі грошових коштів як авансу від 23 серпня 2023 року та 29 вересня 2023 року у розмірі 7000 грн та відповідно 13000 грн.
За актом здачі-приймання виконаних робіт від 22 лютого 2024 року зазначені наступні роботи: проведено первісні та повторні консультації клієнта з приводу спірних правовідносин, змісту спірних правовідносин, способів захисту права; проведено первісне вивчення наданих клієнтом документів; зроблено адвокатський запит; виготовлено позов про стягнення сум, які підлягають виплаті ОСОБА_2 при звільненні; сформовані матеріали позову; виготовлено клопотання про витребування доказів; здійснені роботи з приводу вивчення та подання заяви про забезпечення позову; вивчено відзив на позовну заяву у справі за позовом клієнта № 489/6074/23, яка знаходилася на розгляді в Ленінському районному суді м. Миколаєва; проаналізовані матеріали додані до відзиву; виготовлено відповідь на відзив та заяву про зміну предмету позову; вивчено відзив на цю заяву; проаналізовані документи додані до заяви та виготовлено відповідь на відзив;ознайомлення із заявами відповідача з приводу зупинення провадження у справ; надання консультацій клієнту з цього приводу; направлення процесуальних документів відповідачу. Присутність у судових засіданнях при розгляді справи та представленні інтересів клієнта із підготовкою до судових засідань. Виготовлення клопотань щодо розгляду справи, участі у розгляді справи та приєднання доказів до матеріалів справи.
Клієнту надані адвокатом усні консультації (в тому числі за допомогою телефонного зв`язку) із питань трудового законодавства, цивільного права та цивільного процесу.
Сторона відповідача, заперечуючи проти задоволення стягнення витрат у розмірі 70000 грн, зазначала, що з урахуванням співмірності наданої професійної правничої допомоги зі складністю справи та об`ємом наданої допомоги, розмір такої допомоги слід визначити у 5000 грн.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, часткове задоволення позову та заперечення представника відповідача про розмір витрат на правничу допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, слід зазначити, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 50000 грн та виходити саме із цієї суми при розподілі судових витрат.
Застосовуючи при розподілі судових витрат приписи статті 141 ЦПК України слід зазначити таке.
Майнові вимоги заявлені позивачем, за які вона не звільнена відповідно до Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, складають 52.74% всіх вимог майнового характеру. Судовий збір в цій частині підлягав сплаті в розмірі 7077.70 грн (13420 грн х 52.74% = 7077.70 грн).
За результатами перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції в цій частині було задоволено позовні вимоги в розмірі 46537.56 грн, тобто задоволено на 1,9%.
За такого, судовий збір за ці вимоги підлягає стягненню у розмірі 134.48 грн (7077.70 грн х 1.9% = 134.48 грн) з АТ «Миколаївгаз» в дохід держави .
ОСОБА_2 при зверненні до суду з даним позовом повинна була сплатити судовий збір в загальному розмірі 9224.90 грн (7077.70 грн + 1073.60 грн + 1073.60 грн = 9224.90 грн).
Проте, нею було сплачено судовий збір в розмірі 3231.60 грн
Отже враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог немайнового характеру та часткову відмову у задоволенні позовних вимог майнового характеру, за які позивач не звільнена від сплати судового збору, з позивача в дохід держави треба стягнути недоплачений судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 9090.42
Майнові вимоги заявлені ОСОБА_2 , за які вона звільнена від сплати судового збору, складають 47.47 % всіх вимог майнового характеру. Судовий збір в цій частині підлягав сплаті в розмірі 6370.47 грн (13420 грн х 47.47% = 6370.47 грн), але відповідно до Закону України «Про судовий збір», за цю частини позовних вимог позивач звільнена від сплати судового збору. Вимоги в цій частині задоволено на 2.79%
За такого, з АТ «Миколаївгаз» відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 177.70 грн ( 6370.47 грн х 2.79% =177.70 грн), а судовий збір в розмірі 6192.77 грн слід віднести за рахунок держави (6370.47грн 177.70 грн = 6192.77 грн), оскільки в задоволенні цієї частини вимог було відмовлено.
АТ «Миколаївгаз» оскаржуючи рішення суду 1 інстанції просив скасувати його на суму 1564064.16 грн.
За результатами розгляду апеляційним судом, апеляційну скаргу АТ «Миколаївгаз» було задоволено на 97.19%.
При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 16104 грн.
Оскільки відповідач оскаржував рішення суду в частині позовних вимог за які позивача звільнено від сплати судового збору та за які повинно було бути сплачено судовий збір, розподіл судових витрат буде здійснено наступним чином.
З ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь АТ «Миколаївгаз» 8 254.58 грн судового збору за подачу апеляційної скарги та компенсувати АТ «Миколаївгаз» 7644.57 грн сплаченого за подачу апеляційної скарги судового збору.
ОСОБА_2 оскаржуючи рішення суду 1 інстанції просила скасувати його на суму 1133547.36 грн.
При оскарженні рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, за які позивач не звільнена від сплати судового збору, вона повинна була сплатити 4 925.81 грн .
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні вихідної допомоги (за цю частини позовних вимог позивач звільнена від сплати судового збору), ОСОБА_2 оскаржила на 84.35%, а тому судовий збір за ці вимоги підлягав сплаті у розмірі 7644.57 грн.
При подачі апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір в розмірі 18296.28 грн, за такого ОСОБА_2 необхідно повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 13370.47 грн ( 18296.28 грн 4925.81 грн = 13370.47 грн).
Судовий збір в розмірі 7644.57 грн слід віднести за рахунок держави.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції.
Суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 50000 грн.
Позивачем заявлено чотири позовні вимоги, угодою та додатковою угодою не передбачено розмір плати за кожну позовну вимогу. Тому витрати на професійну правничу допомогу вираховуються з розрахунку 12500 грн за кожну вимогу (50000 грн / 4 = 12 500 грн).
Судом було відмовлено в задоволенні двох позовних вимог немайнового характеру та частково задоволено кожну вимогу майнового характеру на 1.9 % та на 2.79% відсотків.
За такого з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 586.25 грн (12500 грн х 1.9 % = 237.50 грн; 12500 х 2.79% = 348.75 грн; 237.50 грн + 348.75 грн = 586.25 грн).
З урахуваннявикладеного підлягаєстягненню:
-з ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції в розмірі 9 090 грн 42 коп.;
-з АТ «Миколаївгаз» в дохід держави недоплачений позивачем при подачі позову до суду першої інстанції судовий збір, з урахуванням задоволених позовних вимог в розмірі 312 грн 18 коп.;
- з АТ «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 586 грн 25 коп.
- з ОСОБА_2 на користь АТ «Миколаївгаз» 8 254 грн 58 коп судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Також слід компенсувати АТ «Миколаївгаз» за рахунок держави 7 644. 57 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Крім того, підлягає поверненню ОСОБА_2 надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 13 370.47 грн (р/р: UA318999980313111206080014478, отримувач: Миколаїв. ГУК/Микол. Обл./22030101, код отримувача: 37992030, надавач платних послуг отримувача: Казначейство України, згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 24 від 22 квітня 2024 року).
Інші судові витрати понесені при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій необхідно віднести за рахунок держави.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» задовольнити частково. Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» вихідної допомоги у розмірі 282 832 грн 50 коп., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 та ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні відмовити.
Зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 46 537 (сорок шість п`ятсот тридцять сім) грн 64 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави недоплачений судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції в розмірі 9 090 грн 42 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» в дохід держави недоплачений позивачем при подачі позову до суду першої інстанції судовий збір, з урахуванням задоволених позовних вимог в розмірі 312 грн 18 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 586 грн 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 8 254 грн 58 коп судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Компенсувати Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» за рахунок держави 7644 грн 57 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Повернути ОСОБА_2 надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 13370 грн 47 коп. (р/р: UA318999980313111206080014478, отримувач: Миколаїв. ГУК/Микол. Обл./22030101, код отримувача: 37992030, надавач платних послуг отримувача: Казначейство України, згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 24 від 22 квітня 2024 року).
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Явороська
Повний текст постанови складено 24 травня 2024 року.
Суд | Миколаївський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2024 |
Оприлюднено | 27.05.2024 |
Номер документу | 119262557 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати |
Цивільне
Миколаївський апеляційний суд
Царюк Л. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні