Ухвала

від 09.07.2024 по справі 489/6074/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

справа № 489/6074/23

провадження № 61-8987ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лягу Юрієм Мірчовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз») про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 належну їй як звільненому працівнику суму (розраховану без вирахування податків і зборів) у розмірі 344 093,52 грн, з яких: 61 261,02 грн - компенсація за невикористану відпустку, 282 832,50 грн - вихідна допомога.

Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку за період часу з 17 серпня 2023 року до 21 лютого 2024 року у розмірі 1 309 970,64 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року внесено виправлення в резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 073,75 грн.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року апеляційні скарги АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» задоволено частково.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» вихідної допомоги у розмірі 282 832,50 грн, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 та ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні відмовлено.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника змінено.

Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 46 537,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 9 090,42 грн.

Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» в дохід держави недоплачений позивачем при подачі позову до суду першої інстанції судовий збір, з урахуванням задоволених позовних вимог у розмірі 312,18 грн.

Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 586,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 8 254,58 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Компенсовано АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» за рахунок держави 7 644,57 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Повернуто ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 13 370,47 грн.

У червні 2024 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лягу Ю. М., на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року.

Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, в якій, на її думку, викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу заявниці на те, що посилання у касаційній скарзі виключно на постанову Пленуму Верховного Суду України, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах (а не Верховного Суду), не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи законодавчі обмеження щодо формування єдиної правозастосовчої практики, правові висновки, викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Отже, ОСОБА_1 необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лягу Юрієм Мірчовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець