Рішення

від 08.05.2024 по справі 627/895/23

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/895/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бугаєнко І.В.,

за участі секретаря В`юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Краснокутську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточненого позову, просить: 1) поновити пропущений строк для звернення до суду із заявою щодо вирішення трудового спору у справі про звільнення, визнавши поважними причини його пропуску; 2) визнати незаконним та скасувати наказ директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 03.08.2022 року № 65-к «Про припинення строку трудового договору», яким звільнено з 31.08.2022 року ОСОБА_1 , з посади вихователя групи подовженого дня; 3) поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , на роботі у Пархомівському ліцеї Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, на посаді вихователя групи подовженого дня, звільнену згідно з наказом директора ліцею «Про припинення строку трудового договору» від 03.08.2022 року № 65-к.

Свої вимогипозивач мотивуєтим,що наказомдиректора Пархомівськоголіцею Краснокутськоїселищної радиБогодухівського районуХарківської області№ 51-квід 25.08.2020року їїбуло прийнятона посадуасистента вчителяза строковимтрудовим договором.До 25.08.2020року позивачпрацювала увказаному закладіосвіти згідноіз безстроковим трудовимдоговором (наказ№ 192від 03.09.1979року).З наказомдиректора навчальногозакладу проприпинення безстрокового трудового договору позивач не ознайомлювалася, його копію до тепер не отримувала. Наказом директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області «Про прийняття на роботу» № 77-к від 25.08.2021 року її було прийнято на роботу до Пархомівського ліцею на посаду вихователя групи подовженого дня (перша категорія) з 01.09.2021 року. Позивач вказує, що документ під назвою «трудовий договір» вона особисто з директором Пархомівського ліцею (роботодавцем) не укладала, та не підписувала, що свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України.

Позивач зазначає, що 03.09.2022 року вона отримала поштою копію наказу № 65-к, дата складання 03.08.2022 року, за підписом директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Москаленко С.Л., про припинення строку трудового договору, яким її звільнено з посади вихователя групи подовженого дня з 31 серпня 2022 року на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.

При цьому зазначила, що наказом директора Пархомівського ліцею від 04.06.2022 року № 38-в їй надано щорічну основну відпустку з 18.07.2022 по 10.08.2022 року. Крім того, наказом директора ліцею від 19.07.2022 року № 63-в їй надано частину щорічної основної відпустки з 11.08.2022 по 28.08.2022 року, проте цей наказ їй для ознайомлення не надавався, про його зміст дізналася вже після звільнення.

Позивач зазначає, що 30.08.2022 року вона захворіла, та цього ж дня звернулася до сімейного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Пархомівка КПП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Цясюк Н.Г., якою за результатами медичного обстеження позивачці було відкрито лікарняний з 30.08.2022 по 08.09.2022 року, про що позивач цього ж дня повідомила директора Пархомівського ліцею ОСОБА_2 телефоном.

Відтак, позивач вважає, що оскаржуваним наказом № 65-к від 03.08.2022 року директор Пархомівського ліцею ОСОБА_2 порушила вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, так як знала про її тимчасову непрацездатність з 30.08.2022 року.

Позивач, з огляду на приписи ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України вважає, що станом на день її звільнення (31.08.2022 року) трудові відносини між нею та відповідачем тривали, оскільки вона не знала про звільнення через відсутність будь-якого повідомлення про це, отже вважає, що дію трудового договору продовжено на невизначений строк.

Позивач вказує, що вона неодноразово, протягом року, зверталася до Головного управління Держпраці у Харківській області (нині - Управління інспекційної діяльності у Харківській області Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці), щодо надання відповідного роз`яснення з приводу законності її звільнення з роботи. Зверталася і до відділу освіти Краснокутської селищної ради та до Пархомівського ліцею з приводу надання їй завіреної належним чином копії трудового договору, укладеного 25.08.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачем, а також про надання довідки з місця роботи та про заробітну плату.

Позивач зазначає, що відділ освіти Краснокутської селищної ради та Пархомівський ліцей на неодноразові звернення з приводу надати їй завірену належним чином копію трудового договору, підписаного ОСОБА_1 та відповідачем, до цього часу не надали, окрім наказу № 77-к від 25.08.2021 року «Про прийняття на роботу», який мав бути оформлений на підставі трудового договору.

Звертає увагу суду на той факт, що рішенням Конституційного суду України від 07.02.2023 року по справі №1-р/2023 абзац 3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» за приписами якого «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). При цьому Конституційного суду України зауважив, що педагог, який раніше мав право на укладення безстрокового трудового договору та користувався таким правом протягом певного періоду, не може бути позбавлений цього права лише з огляду на досягнення ним пенсійного віку та факту отримання пенсії, адже Конституція України не пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з досягненням певного віку, отриманням пенсії чи роботою в установах певної форми власності.

Вважаючи наказ про звільнення її з посади вихователя групи подовженого дня незаконним, позивач звернулася до суду з позовом.

Що стосується пропущеного строку для звернення до суду, позивач зазначає, що вона була позбавлена можливості своєчасно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі, так як наказ про звільнення від 31.08.2022 року, відповідачем їй не вручався. Крім того, знаючи про намір оскарження вказаного наказу, відповідач при звільненні не надав їй довідки з місця роботи, зазначені документи вона отримала лише нещодавно, після направлення заяви адресованої Пархомівському ліцею, та отриманої відповіді разом з вказаною довідкою від 01 серпня 2023 року № 01-20/64. Зазначене позбавило позивача можливості своєчасно звернутися до суду з позовом, оскільки довідку з місця роботи вона отримала поштою тільки 12.08.2023 року, за межами місячного строку, встановленого для оскарження. Довідку про заробітну плату відповідачем до тепер так і не надано. З огляду на викладене, просить поновити пропущений нею строк для звернення до суду.

03.11.2023 року від представника відповідача - адвоката Святець О.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Представник відповідача зазначає, що згідно з наказом № 77-к від 25.08.2021 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду вчителя групи подовженого дня строком з 01.09.2021 року по 31.08.2022 року. Про те, що з ОСОБА_1 не буде подовжено строк дії трудового договору вона була повідомлена за два тижні до закінчення строкового трудового договору. Тобто, позивачка завчасно знала, що 31.08.2022 року її буде звільнено із займаної посади.

31.08.2022 року, не повідомила про причини неявки, ОСОБА_1 на роботу не вийшла та наказом N?65-к від 31.08.2022 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП у зв`язку з закінченням строку трудового договору. Того ж дня на адресу ОСОБА_1 поштовим повідомленням було направлено копію наказу про звільнення, який вона отримала 03.09.2022 року. Крім того, позивачці було повідомлено про необхідність з`явитися до відділу кадрів для проведення остаточного розрахунку та отримання трудової книжки.

13.09.2022 року ОСОБА_1 з`явилася до Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, де додатково ознайомилася з наказом про звільнення, що підтверджується її особистим підписом. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала на руки 13.09.2022 року, що підтверджується її підписом в журналі обліку трудових книжок. Того ж для з ОСОБА_1 було проведено остаточний розрахунок. Про те, що ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному вона не повідомляла, листок непрацездатності за вказаний період часу не надавала, пояснити причину неявки на роботу 31.08.2022 року відмовилася.

Щодо твердження позивачки про порушення відповідачем вимог передбачених ч. 3 ст. 40 КЗпП України, представник відповідача зазначає, що виходячи з особливостей зазначеної у ст. 21 КЗпП України та ч. 3 ст. 54 ЗУ «Про освіту» (в ред. чинній на час виникнення спірних правовідносин) форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами К3пП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада вчитель вихователь відноситься до посад педагогічних працівників.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи я когось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, під час написання заяви про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно, на думку сторони відповідача, він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.

Зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вважає сторона відповідача, звільнити працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки ч. 3 ст. 40 К3пП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. При цьому спирається на правовий висновок викладений у постанові ВС/КЦС у справі №640/498/17-ц від 26 грудня 2018 р.

Таким чином, на думку представника відповідача, твердження ОСОБА_1 про порушення її трудового права у зв`язку зі звільненням її з роботи під час перебування на лікарняному не відповідає вимогам чинного трудового законодавства, оскільки, позивачка була звільнена з роботи у зв`язку із закінчення строку дії трудового договору, який було з нею укладено.

Додатково зазначають, що факт неповідомлення про перебування на лікарняному та ухилення від отримання копії наказу про звільнення, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку свідчить про навмисне створення ОСОБА_1 умов за яких її права могли би бути порушені у зв`язку з бажанням продовжити строк трудового договору на невизначений строк.

Представник відповідача у своєму відзиві, повідомляє, що Пархомівський ліцей поніс судові витрати на правову допомогу у розмірі 15000 гривень. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просить суд відмовити у повному обсязі, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат між сторонами. Надалі, у своєму клопотанні від 15.04.2024, представник відповідача вже просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Крім того, у своїх запереченнях на клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду від 03.11.2023 року представник відповідача адвокат Святець О.М. вважає, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку, який встановлений ст. 233 КЗпП, а тому відсутні підстави для його поновлення.

Зазначає, що у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП наказом №65-к від 31.08.2022 року, копію якого того ж дня направлено на її адресу, та вподальшому нею отримано 03.09.2023 року. До Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області ОСОБА_3 з`явилася 13.09.2022 року, де з нею було проведено остаточний розрахунок, додатково ознайомлено з наказом про звільнення та отримано нею трудову книжку. Отже, представник відповідача вважає, що саме з 13.09.2022 року почав свій відлік строк передбачений ст. 233 КЗпП. Відтак, причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом просить визнати неповажними, та у задоволення клопотання про поновлення строку на звернення до суду відмовити.

08.11.2023 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи аналогічні правовій позиції викладеній у відзиві на позовну заяву. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просять відмовити в повному обсязі.

16.11.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що 03.09.2022 року вона отримала поштою копію наказу № 65-к складеного 03.08.2022 року, за підписом директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Москаленко С.Л., про припинення строку трудового договору, яким її звільнено з посади вихователя групи подовженого дня з 31.08.2022 року на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. Разом з тим зауважує, що документ під назвою «трудовий договір» вона особисто з директором Пархомівського ліцею (роботодавцем) не укладала та не підписувала, що свідчить про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 21 КЗпП України. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору. Позивач зазначає, що на її неодноразові звернення до Відділу освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області з проханням надати належним чином завірену копію трудового договору, підписаного між ОСОБА_1 та відповідачем так і не отримала, окрім наказу № 77-к від 25.08.2021 року «Про прийняття на роботу», який, на думку позивачки, мав бути оформлений на підставі трудового договору.

Вважає, що наказом № 65-к від 03.08.2022 року про директор Пархомівського ліцею ОСОБА_2 порушила вимоги передбачені ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки, директор, звільняючи позивача з посади, була обізнана про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 (з 30.08.2022 року). Позивач вважає, що станом на день її звільнення, тобто 31.08.2022 року, трудові відносини між нею та Пархомівським ліцеєм фактично тривали, оскільки на той час ОСОБА_1 не знала про звільнення, тому вважає, що дія трудового договору є продовженою на невизначений строк.

Посилаючись на положення ст. 23 КЗпП України, зазначає, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення. Проте, будь-яких письмових повідомлень про наявність або відсутність відповідних вакансій у Пархомівському ліцеї вона як працівник даного учбового закладу не отримувала та не ознайомлювалася, про що також їй повідомлено у відповіді на її звернення від 04.11.2022 до Головного управління Держпраці у Харківській області.

Крім того, позивач зазначає, що станом на день її звільнення, тобто 31.08.2022 року, відповідачем не дотримані вимоги передбачені ч. 1 ст. 47 КЗпП України, оскільки, ні копію наказу про звільнення, ні будь-яких інших письмових повідомлень 31.08.2022 року вона не отримувала, та з вказаними документами не ознайомлювалася. Трудову книжку з відповідним записом про звільнення 31.08.2022 року, вона отримала лише 13.09.2022 року, проставивши при цьому свій підпис та вказану дату у відповідному журналі ліцею. Вказане також підтверджується доданою до відзиву представником відповідача копією наказу №65 від 03.08.2022 року про її звільнення, де у графі «З наказом ознайомлена» стоїть дата та підпис позивача 13.09.2022 року, а також відповіддю від 30.01.2023 Головного управління Держпраці у Харківській області на її звернення від 05.01.2023 року.

Питання щодо розподілу судових витрат позивач просить суд відхилити, оскільки відповідачем не надано доказів щодо сплати ними коштів на правову допомогу. Крім того, зазначає, що вона є особою похилого віку, отримує мінімальну пенсію за віком та звільнена від сплати судового збору у справах даної категорії. На підставі викладеного, просить суд відхилити відзив відповідача, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

15.02.2024 до суду на уточнену позовну заяву надійшов відзив, зміст якого практично дублює позицію викладену раніше у відзиві на позов. Крім того, представник відповідача звертає увагу на пропуск позивачкою строку звернення до суду встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП, зазначивши, що, оскільки, 03.09.2022 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про її звільнення, отже, саме з цього часу почав свій відлік строк передбачений ст. 233 КЗпП.

Враховуючи ту обставину, що у період часу з 03.09.2022 до 30.06.2023 діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, на вказаний період часу подовжуються строк звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду 06.10.2023 з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

У зв`язку з тим, що у період часу з 30.06.2023 року по 06.10.2023 року карантин КМУ не було продовжено, вказаний період часу повинен бути застосований відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП. Зауважує, що ОСОБА_1 мала право звернутися до суду з даним позовом у місячний строк, починаючи з 30.06.2023, тобто до 31.07.2023. Відтак, вважає, що строк передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП, позивач пропустила без поважних причин.

Щодо твердження позивачки про порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, представник відповідача виклав позицію аналогічну зазначеній у відзиві від 03.11.2023.

Що стосується застосування спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року по справі №1-р/2023, зазначає, що зазначене рішення Конституційного Суду України на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Зауважує, що твердження позивачки про неукладення з нею строкового трудового договору спростовується долученим до матеріалів справи наказом №77-к від 25.08.2021 про прийняття її на роботу на посаду вихователя продовженого дня строком з 01.09.2021 по 31.08.2022. Бажання працювати на умовах строкового трудового договору ОСОБА_1 виявила у власноручно написаній нею заяві від 18.05.2020 року.

27.02.2024 до суду надійшла відповідь на відзив на уточнену позовну заяву, зміст якої

аналогічний попереднім позиціям позивача.

Позивач у відкрите судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи судом повідомлялася шляхом направлень судових повісток на адресу вказану у позовній заяві, матеріали справи містять заяви позивача про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області адвокат Святець О.М. у відкрите судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника за наявними в матеріалах справи доказами. У відзиві просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області у відкрите судове засідання не з`явився, у своїх письмових поясненнях просить суд розглядати справу за відсутності їх представника, за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Статтею 13 ЦПК Українивизначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимогЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд, дослідивши письмові докази, та надавши їм належну правову оцінку, доходить наступного.

Судом установлено, що відповідно до Статуту Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, затвердженого рішенням XIV сесії VIII скликання Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області №2606-VIII від 12.10.2021, Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області є юридичною особою. Ліцей перебуває в комунальній власності Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області. Засновником ліцею є Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області. Уповноваженим органом управління ліцею є відділ освіти Краснокутської селищної ради. Заклад у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією України,Законами України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями засновника та власним Статутом /а.с.225-245/.

Починаючи з 20.11.1972 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з закладом освіти, про що свідчить копія трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 (у дівоцтві Вепрецької) та копія довідки з місця роботи від 01.08.2023 за №01-20/65 /а.с. 6, 2 зворот, 47/.

Надалі ОСОБА_1 продовжила працювати у Пархомівському ліцеї за строковим трудовим договором строком на один рік з 01.07.2020 по 30.06.2021, надавши свою згоду на це у заяві від 18.05.2020, складеною нею на ім`я в.о. директора Пархомівської ЗОШ І-ІІ ступенів ОСОБА_4 /а.с.43/.

Того ж дня (18.05.2020), відповідно до наказу № 20-к «про зміну трудового договору з безстрокового на строковий», виданого в.о. директора Пархомівської ЗОШ І-ІІ ступенів Рич О.В., безстроковий трудовий договір з ОСОБА_1 , вчителем української мови та літератури Пархомівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Краснокутської районної ради Харківської області, змінено на строковий трудовий договір. Строк дії строкового трудового договору становить рік з 01.07.2020 по 30.06.2021. ОСОБА_1 з наказом ознайомлена 18.05.2020, про що свідчить її підпис /а.с.42/.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 від 25.08.2021 на ім`я директора Пархомівського ліцею ОСОБА_2 , в якій ОСОБА_1 просить прийняти її на роботу з 01.09.2021 на посаду вихователя групи подовженого дня за строковим трудовим договором з навантаженням 0,5 ставки /а.с.176/.

Наказом № 77-к від 25.08.2021 ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Харківської області на посаду вихователя групи подовженого дня (перша категорія) з 01.09.2021 по 31.08.2022, про що свідчить копія відповідного наказу, зі змістом якого ОСОБА_1 ознайомлена 25.08.2021, про що свідчить її підпис /а.с. 44/.

Відповідно до наказу № 38-в про надання відпустки від 20.06.2022, ОСОБА_1 на підставі її заяви від 20.06.2022 було надано, як вихователю ГПД, щорічну основну відпустку з 18.07.2022 по 10.08.2022, за період роботи з 01.09.2021 по 31.08.2022 /а.с.8/.

Наказом № 63-в про надання відпустки від 19.07.2022, ОСОБА_1 на підставі її заяви від 19.07.2022, було надано частину щорічної основної відпустки з 11.08.2022 по 28.08.2022, за період роботи з 01.09.2021 по 31.08.2022 /а.с.8 зворот/.

Згідно з наказом № 65-к про припинення строку трудового договору від 03.08.2022, ОСОБА_1 , вихователя групи подовженого дня Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. У копії наказу наданою стороною відповідача, наявний підпис ОСОБА_1 від 13.08.2022 про ознайомлення даним наказом /а.с. 7, 45/.

29.08.2022 на адресу ОСОБА_1 директором Пархомівського ліцею ОСОБА_2 було направлено лист №01-20/78, яким повідомлено про те, що 31.08.2022 закінчується термін дії строкового договору від 25.08.2021 № 77-к. В останній день роботи, 31.08.2022, необхідно здійснити запис в трудовій книжці. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" трудові книжки були видані працівникам ліцею під особистий підпис 18.03.2022. Зі змістом наказу від 18.03.2022 № 31 "Про видачу трудових книжок та особових справ працівникам Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" ОСОБА_1 ознайомлена 18.03.2022, трудову книжку на руки отримала, про що свідчать її особистий підпис.З огляду на викладене, директор звертається до ОСОБА_1 з проханням надати трудову книжку 31.08.2022 для здійснення в ній відповідного запису/а.с.177/.

Згаданий лист було направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення разом з наказом № 65, про що свідчать відповідна копія рекомендованого повідомлення та копії опису вкладення документів /а.с.178/.

Як вбачається з копії Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Пархомівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (розпочатого 01.09.2010), трудову книжку ОСОБА_1 видано 13.09.2022 при звільненні на підставі наказу від 03.08.2022 №65-К, про що свідчить її підпис у графі «Розписка працівника в отриманні трудової книжки» /а.с.179-181/.

Позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Головного управління Держпраці у Харківській області та до Північного-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці з проханням надати роз`яснення щодо її звільнення. На що отримала відповіді № ХК2365-В-22 від 25.11.2022, № ПНС/3.1/146-ЗВ-23 від 30.01.2023 та №ПНС/3.1/1105-ЗВ-23 від 09.06.2023, в яких останній рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, якщо вона вважає, що її права порушені, оскільки механізм поновлення порушених трудових прав визначено главою XV КЗпП України, та зазначена функція здійснюється виключно судами, привласнення цих функцій іншими органами або посадовими особами не допускається /а.с.9-10,12-14,16-17/.

Крім іншого, в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з електронної системи охорони здоров`я, відповідно до якої щодо пацієнта 0434907а-21а8-40d0-aa11-701d3b0d426c (пацієнт - ідентифікований), лікарем загальної практики КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Краснокутської селищної ради» Богодухівського району Харківської області - сімейним лікарем ОСОБА_5 складено медичний висновок №4С4М-К9АК-2С94-М7М8 від 30.08.2022, в якому період непрацездатності зазначено з 30.08.2022 по 08.09.2022 /а.с.22/.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зіст. 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свободКористування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другоюстатті 2 КЗпП Українипередбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1ст.3КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами ч. 1 ст. 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З змістомст. 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За приписами ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Так, у п. 7 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за №9 (із змінами і доповненнями) зазначено, що згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

З огляду на зазначене, твердження позивача про те, що відповідач не укладав з нею трудовий договір як окремий документ, спростовуються наведеними вище доводами, відтак, у розглядуваному укладений з ОСОБА_1 трудовий договір було оформлено наказом №77-к від 25.08.2021 про прийняття на роботу.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.1992 року (із змінами і доповненнями) роз`яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв`язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу. Строковий трудовий договір може укладатися для заміни тимчасово відсутнього працівника.

З аналізуст. 23 КЗпП Українивбачається, що йдеться не про умови праці (небезпечні, шкідливі тощо), а саме про характер та умови виконання роботи, через які роботодавець не має можливості надати працівникові постійну роботу наприклад, при прийнятті на роботу, яка не виконується постійно чи для заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи (для заміщення працівників, яким надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Про призначення на посаду за строковим трудовим договором обов`язково зазначається у заяві працівника про призначення на посаду. Запис про строковий характер трудового договору в трудовій книжці не робиться, але в наказі про призначення (прийняття) на посаду обов`язково має бути зазначено, що особа призначена на посаду за строковим трудовим договором, а також строк трудового договору.

Трудовий договір визначає взаємні права та обов`язки сторін, умови праці працівника. Їх сукупність складає зміст трудового договору. Основна частина таких умов, прав і обов`язків регулюється законодавством про працю у централізованому порядку (тривалість робочого часу, відпусток, правила охорони праці і т.д.) та колективним договором і не може змінюватися за згодою сторін. До обов`язкових, окрім вже зазначених умов про місце роботи, трудову функцію, час початку виконання трудової функції, розмір винагороди за виконану роботу, відносять і умову про строк дії трудового договору.

Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, загалом не відрізняється від правового становища працівників, які уклали трудові угоди на невизначений термін (зокрема, вони також мають право на відпустку, грошову компенсацію за невикористану відпустку тощо). Найсуттєвішою ж відмінністю між безстроковими та строковими трудовими договорами є те, що останні, зазвичай, припиняються внаслідок закінчення строку, на який їх було укладено (при цьому не потрібно ані заяви працівника, ані обґрунтування причин його звільнення).

УРішенні від 07.07.2004 року №14-рп/2004 Конституційний Суд Українизазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року №12-рп/98).

Зокрема, при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Статтею 36 КЗпП Українивстановлені підстави припинення трудового договору.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (п.п. 2 і 3ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ч.1ст. 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виявив у заяві про прийняття на роботу за строковим трудовим договором та шляхом підписання самого строкового трудового договору.

Закінчення строку дії трудового договору і видання, у зв`язку із цим, наказу про звільнення, не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2021 року в справі №266/3163/16-ц, провадження №61-15154св19, від 13.11.2019 року в справі №522/7888/16-ц, провадження №61-12883св18.

Що стосується доводів позивача в частині незаконності припинення строкового трудового договору, то суд вказує, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин (постанова Верховного Суду від 06.11.2023 року в справі № 616/459/21).

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 мала намір на продовження строкового трудового договору у 2022 році, проте як відповідач не виявив ані пропозиції, ані взаємної згоди на укладення безстрокового чи продовження строкового трудового договору, такий договір був припинений, тому твердження позивача про те, що трудовий договір вважається продовженим, у цій частині не заслуговують на увагу.

Крім того суд зауважує, щоЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, вКодекс законів про працю Українивнесено зміни і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третястатті 23 КЗпП)

Однак, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що він інформував ОСОБА_1 про вакансії, що відповідає її кваліфікації, а також можливість укладення з нею безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи при цьому, що вона працює на умовах строкового трудового договору.

За наведених обставин, оспорюваний наказ про звільнення позивача не може вважатися законним, і є таким, що порушує права позивача на працю.

08 березня 2020 року набрав чинностіЗакон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абз. 3 ч. 2ст. 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту"(в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія трудової книжки позивачки на ім`я ОСОБА_1 (Вепрецької), в якій Управлінням пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області проставлено відповідну позначку про призначення позивачці пенсії, крім того, зазначена обставина визнається сторонами по справі /а.с. 6/.

Підпунктом 2 пункту 3 розділуX "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цимЗакономє підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другоїстатті 22 цього Закону.

Крім того,ЗУ «Про повну загальну середню освіту»(в редакції, чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Як встановлено судом, у зв`язку зі згаданими вище змінами в законодавстві, між позивачкою та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абз. 3 ч. 2ст. 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту», якою було визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Отже, укладаючи строковий трудовий договір, сторонами визнавалася та обставина, що 18.03.2020 року набрав чинностіЗУ «Про повну загальну середню освіту», абзацом третім частини другої статті 22 якого встановлено, що «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Згодом, рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним), абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

У вказаному рішення Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписиЗаконуставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписиЗаконупоширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другоїстатті 22 Законуне відповідають частинам першій, другійстатті 24 Конституції України.

Судом встановлено, що на час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору абз. 3 ч. 2ст. 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту»був чинним. Із займаної посади ОСОБА_1 звільнено 03.08.2022 року.

Рішення ж Конституційного Суду України яким абз. 3 ч. 2ст.22ЗУ «Проповну загальнусередню освіту»від 16.01.2020року №463-IX було визнано неконституційним ухвалено 07.02.2023, тобто воно мало місце вже після звільнення позивачки.

Згідно ізч.2ст. 152Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IXне відповідаєКонституції Українита втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Статтею 9 КЗпП Українивстановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Позивач ОСОБА_1 звернулася зцим позовомдо суду10.10.2023,тобто вжепісля ухвалення07.02.2023Конституційним СудомУкраїни рішення,якому передувалозвільнення позивачкиз займаноїпосади (03.08.2022),проте,оскільки начас звернення ОСОБА_1 до судуабз.3ч.2 №463-IX визнано таким, що не відповідаєКонституції України, то в ситуації, що склалася позивач мала би підстави для задоволення її позовних вимог щодо поновлення її на роботі, проте залишається відкритим питання чи пропущено позивачем строк звернення до суду з цим позовом та чи є підстави для його поновлення.

За приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Як вже зазначалося судом вище, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 р «Про відмінуна всійтериторії Україникарантину,встановленого зметою запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з урахуванням приписів п. 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України, щодо продовження строків, визначенихст. 233цього Кодексу на строк дії такого карантину, беручи до уваги, що карантин було відмінено з 24:00 год 30.06.2023, а строк встановлений на звернення до суду у справах про звільнення складає за вимогами ч. 2 ст. 233 КЗпП України один місяць, відтак, позивач, звернувшись до суду з цим позовом лише 06.10.2023, пропустила його більше ніж на два місяці.

Так, статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Позивач у своєму позові як на причини пропуску строку на звернення до суду вказувала ненадання відповідачем запитуваних нею документів, як то довідки з місця роботи, яку вона отримала лише 12.08.2023, за межами місячного строку встановленого для оскарження звільнення. Проте, позивач хибно трактує положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, за змістом якої єдиним документом з яким законодавець пов`язує відлік строку на звернення до суду щодо вирішення трудових спорів у справах про звільнення - є саме наказ (розпорядження) про звільнення, проте не будь-які інші документи.

Під час розгляду справи судом не було встановлено обставини, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачкою встановленого ч. 2ст.233КЗпП українистроку звернення до суду.

Отже, оскільки позивачкою пропущено встановлений ч. 2ст. 233 КЗпП Українистрок звернення до суду з цим позовом, підстав для його поновлення суд не знаходить, відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30Закону України«Про адвокатуруі адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з вимогами статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18 зазначено, що якщо винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги була визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, то вона за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначивши, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку визначення договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такі правові висновки викладено у низці постанов Верховного Судк, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Судом встановлено, що 01.11.2023 року між Відділом освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, в особі начальника ОСОБА_6 , яка діє на підставі положення та Адвокатським об`єднанням «Святець і партнери», в особі голови адвокатського об`єднання Святець О.М., укладено Договір про правову допомогу №02/11/23, відповідно до п. 1.1. якого, правова допомога надається з питання представництва інтересів Клієнта по справі №627/895/23 за цивільним позов ОСОБА_1 до Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, третя особа Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про поновлення на роботі /а.с.196-199/.

Пунктом 2.3 договору, сторони погодили, що Клієнт сплачує за надання правової допомоги (з урахуванням витрат, які пов`язані з виконанням цього договору) грошову суму у розмірі 30000 грн.

Відповідно до копії звіту від 10.04.2024 про надану правову допомогу акту здачі-приймання наданих юридичних послуг №1 до Договору про правову допомогу №02/11/23 від 01.11.2023, АО «Святець і партнери» надало юридичні послуги, а Клієнт прийняв надані юридичні послуги на загальну суму 6000 гривень, про що свідчить копія платіжної інструкції №15/11/2023, відповідно до якої Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області здійснило оплату юридичних послуг на користь АО «Святець і партнери» за договором №02/11/23 від 01.11.2023 року /а.с. 182-183/.

Таким чином, сторони визначили розмір гонорару у фіксованому розмірі.

Щодо укладення договору про правову допомогу №02/11/23 від 01.11.2023 саме з Відділом освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області в інтересах Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, суд зазначає наступне.

Так, Відповідно до п. 1.3. Положення "Про відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області " відділ є юридичною особою публічного права, бюджетною неприбутковою установою, доходи (надходження до спеціального фонду) якої використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової установи, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами; має самостійний баланс, рахунки в органах казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки.

У пунктах 4.5, 4.11 Положення визначено, що Відділ освіти має право вносити Краснокутському селищному голові пропозиції щодо фінансування закладів та установ освіти і фізичної культури та спорту, брати безпосередню участь у формуванні бюджету спортивної та освітньої галузі громади, формуванні програм соціально-економічного розвитку, та представляти в установленому порядку інтереси відділу в судових органах під час розгляду спірних питань, що належать до його компетенції.

Відповідно до п.5.5 Положення начальник Відділу освіти розпоряджається коштами у межах затвердженого Краснокутською селищною радою кошторису. Згідно з п. 5.7. Положення, зазначено, що виходячи з потреб забезпечення належного функціонування закладів та установ освіти, молоді та фізичної культури і спорту при відділі утворені підрозділи, які діють відповідно до положень, затверджених наказом начальника відділу, та здійснюють оперативний, бухгалтерський облік, ведення статистичної, бухгалтерської, господарської та іншої звітності по відділу та підпорядкованим відділу закладам і установам освіти, молоді та спорту і надання її органам, уповноваженим здійснювати контроль за відповідними напрямами діяльності у визначеному законодавством порядку: - централізована бухгалтерія, -група по господарському обслуговуванню /а.с.214-224/.

Крім того, у п. 1.2. Статуту Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області визначено, що засновником ліцею є Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області. Уповноваженим органом управління ліцею є відділ освіти Краснокутської селищної ради.

Відповідно до п. п 8.13., 8.14. Статуту зазначено, що порядок діловодства і бухгалтерського обліку в ліцеї визначається законодавством та відповідними нормативно-правовими актами. Бухгалтерський облік в ліцеї здійснюється через централізовану бухгалтерію відділу освіти Краснокутської селищної ради. Кошторис, штатний розпис ліцею затверджується головою Краснокутської селищної ради за поданням відділу освіти Краснокутської селищної ради /а.с.225-245/.

У зв`язку з тим, що Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області фінансується за рахунок бюджетних асигнувань Краснокутської селищної ради, а розпорядником грошових коштів є Відділ освіти Краснокутської селищної ради, отже Договір про правову допомогу було укладено саме Відділом освіти Краснокутської селищної ради в інтересах Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

З огляду на викладене, оскільки, під час розгляду справи суд дійшов висновку про відмову у позові, то понесені відповідачем судові витрати покладаються на позивача.

Позивач у своїх письмових зверненнях до суду неодноразово зазначає про те, що на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору, проте суд зазначає, що зазначена обставина не звільняє позивачів у подібних категоріях спорів від компенсації понесених відповідачем витрат на правову допомогу, у випадку відмови судом у задоволенні позову.

Оскільки, у Договорі №02/11/23 про правову допомогу від 01.11.2023 його сторонами було узгоджено гонорар у фіксованому розмірі та визначено порядок його сплати, беручи до уваги відсутність заперечень з боку позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, та відсутності з її боку клопотань щодо їх зменшення, з урахуванням того, що у задоволенні позову відмовлено, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., оскільки такі витрати є обґрунтованими та підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно доч.1ст.5ЗУ «Просудовийзбір» від сплати судового збору під час розгляду справив усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За змістом ч. 6ст. 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір»при зверненні до суду позивачка звільнена від сплати судового збору та враховуючи, що у позові відмовляється судом, то судові витрати, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про поновлення на роботі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч гривень) грн.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, юридична адреса: вул. Панаса Луньова, 4, с. Пархомівка Богодухівського району Харківської області, 62013, ЄДРПОУ 24330133.

Представник відповідача - адвокат Святець Олександр Миколайович, адреса: вул. Космічна, 20, м. Харків, 61165.

Третя особаяка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Відділ освітиКраснокутської селищноїради Богодухівськогорайону Харківськоїобласті,юридична адреса:вул.Охтирська,2,смт КраснокутськБогодухівського районуХарківської області,62002,ЄДРПОУ 44131710.

Суддя Бугаєнко І. В.