Постанова

від 21.01.2025 по справі 627/895/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Харків

справа № 627/895/23

провадження № 22-ц/818/121/25

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Волобуєва О.О.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року ухвалене у складі судді Бугаєнко І.В,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, після уточнення якого ( т.1 а.с. 94 97) просила поновити пропущений строк для звернення до суду, визнавши причини його пропуску поважними; визнати незаконним та скасувати наказ директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 03.08.2022 № 65-к «Про припинення строку трудового договору» та поновити її на роботі у Пархомівському ліцеї Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області на посаді вихователя групи подовженого дня.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що наказом директора Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області «Про прийняття на роботу» № 77-к від 25.08.2021 її було прийнято на роботу до Пархомівського ліцею на посаду вихователя групи подовженого дня (перша категорія) з 01.09.2021. Окремий документ під назвою «трудовий договір» вона особисто з директором Пархомівського ліцею (роботодавцем) не укладала та не підписувала, що свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України.

Відповідно до наказу Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області № 65-к від 03.08.2022 про припинення трудового договору позивачку було звільнено з посади вихователя групи подовженого дня з 31 серпня 2022 року на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.Копію зазначеного наказу вона отримала поштою 03.09.2022.

Оскільки згідно наказів Пархомівського ліцею від 04.06.2022 № 38-в та від 19.07.2022 № 63-в позивачка з 18.07.2022 по 28.08.2022 вона знаходилась у відпустці, а 30.08.2022 вона захворіла та їй було відкрито лікарняний з 30.08.2022 по 08.09.2022, про зазначене вона належним чином повідомила адміністрацію ліцею, її звільнення під час знаходження на лікарняному є незаконним. Позивач неодноразово, протягом року, зверталася до Головного управління Держпраці у Харківській області (нині - Управління інспекційної діяльності у Харківській області Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці), щодо надання відповідного роз`яснення з приводу законності її звільнення з роботи. Зверталася і до відділу освіти Краснокутської селищної ради та до Пархомівського ліцею з приводу надання їй завіреної належним чином копії трудового договору, укладеного 25.08.2021 між ОСОБА_1 та відповідачем, а також про надання довідки з місця роботи та довідки про заробітну плату. Проте її звернення до адміністрації відповідача залишились без відповіді. Рішенням Конституційного суду України від 07.02.2023 по справі №1-р/2023 абзац 3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» за приписами якого «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). При цьому Конституційного суду України зауважив, що педагог, який раніше мав право на укладення безстрокового трудового договору та користувався таким правом протягом певного періоду, не може бути позбавлений цього права лише з огляду на досягнення ним пенсійного віку та факту отримання пенсії, адже Конституція України не пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з досягненням певного віку, отриманням пенсії чи роботою в установах певної форми власності. Вважаючи наказ про звільнення її з посади вихователя групи подовженого дня незаконним, позивач звернулася до суду з позовом.

Що стосується пропущеного строку для звернення до суду, позивач зазначає, що вона була позбавлена можливості своєчасно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі, так як наказ про звільнення від 31.08.2022, відповідачем їй не вручався. Крім того, знаючи про існуючий у позивачки намір оскарження вказаного наказу, відповідач при звільненні не надав їй довідки з місця роботи, зазначені документи вона отримала лише у серпні 2023 року. Зазначене позбавило позивачку можливості своєчасно звернутися до суду з позовом, що є поважною причиною поновлення пропущеного строку на оскарження.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що під час розгляду справи судом не було встановлено обставини, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачкою строку звернення до суду встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Тому у задоволені позову відмовлено у зв`язку з пропуском позивачкою строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Позивач надала належні та допустимі докази порушення відповідачем вимог закону при її звільненні. Після звільнення з роботи вона була позбавлена можливості своєчасно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки наказ про звільнення з 31.08.2022 їй не вручався. Крім того, знаючи про намір оскарження вказаного наказу, відповідач при звільненні не надав їй довідки про нараховані та виплачені при звільненні суми. Зазначену довідку вона отримала лише 12.08.2023. Перший раз з позовом про поновлення на роботі позивач звернулась у встановлений законом строк 18.08.2023, проте ухвалою суду від 22.08.2023 у справі № 627/741/23 їй було повернуто цей позов через несплату судового збору. Зазначену ухвалу позивач отримала 13.09.2023 і повторно звернулась до суду з аналогічним позовом 06.10.2023 року. Тому апелянт вважає, що нею не пропущений строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Крім цього, апелянт не згодна з висновком суду про доведеність відповідачем факту понесення витрат на правничу допомогу. Матеріали справи не містять належних доказів понесення таких витрат саме Пархомівським ліцеєм Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

28.08.2024 до суду апеляційної інстанції від Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник ліцею просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Посилається на те, що суд ухвалив законне та обгрунтоване рішення та дійшов обгрунтованого висновку про пропуск позивачкою встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП строку звернення до суду. ОСОБА_1 03.09.2022 року була ознайомлена з наказом про її звільнення, отже, саме з цього часу почав свій відлік строк передбачений ст. 233 КЗпП. Враховуючи ту обставину, що у період часу з 03.09.2022 до 30.06.2023 діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, на вказаний період часу строк звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом подовжувався. Після скасування карантину ОСОБА_1 мала право звернутися до суду з даним позовом у місячний строк, починаючи з 30.06.2023, тобто до 31.07.2023. Проте, первісно звернулась з позовом з пропуском строку 21.08.2023, зазначений позов їй було повернуто. Вдруге позивач звернулась до суду з позовом 06.10.2023, при цьому зазначені нею у цьому позові причини для поновлення строку звернення до суду не є поважними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом даними Статуту Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, затвердженого рішенням XIV сесії VIII скликання Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області №2606-VIII від 12.10.2021, Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області є юридичною особою. Ліцей перебуває в комунальній власності Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області. Засновником ліцею є Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області. Уповноваженим органом управління ліцею є відділ освіти Краснокутської селищної ради. Заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями засновника та власним Статутом (т.1 а.с.225-245).

З 20.11.1972 позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з закладом освіти, про що свідчить копія трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 (у дівоцтві Вепрецької) та копія довідки з місця роботи від 01.08.2023 за №01-20/65 (т.1 а.с. 6, 2 зворот, 47).

18.05.2020 відповідно до наказу № 20-к «про зміну трудового договору з безстрокового на строковий», виданого в.о. директора Пархомівської ЗОШ І-ІІ ступенів ОСОБА_2 , безстроковий трудовий договір з ОСОБА_1 , вчителем української мови та літератури Пархомівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Краснокутської районної ради Харківської області, змінено на строковий трудовий договір. Строк дії строкового трудового договору становить рік з 01.07.2020 по 30.06.2021. ОСОБА_1 з наказом ознайомлена 18.05.2020, про що свідчить її підпис (т.1 а.с.42).

Згоду на працю за строковим трудовим договором ОСОБА_1 висловила у заяві від 18.05.2020 (т.1 а.с.43).

За змістом заяви ОСОБА_1 від 25.08.2021 на ім`я директора Пархомівського ліцею ОСОБА_3 , ОСОБА_1 просила прийняти її на роботу з 01.09.2021 на посаду вихователя групи подовженого дня за строковим трудовим договором з навантаженням 0,5 ставки (т.1 а.с.176)

Наказом № 77-к від 25.08.2021 ОСОБА_1 була прийнята на роботу у Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Харківської області на посаду вихователя групи подовженого дня (перша категорія) з 01.09.2021 по 31.08.2022, зі змістом наказу ОСОБА_1 ознайомлена 25.08.2021, про що свідчить її підпис (т.1 а.с. 44).

Відповідно до наказу № 38-в про надання відпустки від 20.06.2022, ОСОБА_1 на підставі її заяви від 20.06.2022 було надано, як вихователю ГПД, щорічну основну відпустку з 18.07.2022 по 10.08.2022, за період роботи з 01.09.2021 по 31.08.2022 (т.1а.с.8).

Наказом № 63-в про надання відпустки від 19.07.2022, ОСОБА_1 на підставі її заяви від 19.07.2022, було надано частину щорічної основної відпустки з 11.08.2022 по 28.08.2022, за період роботи з 01.09.2021 по 31.08.2022 (а.с.8 зворот).

Згідно з наказом № 65-к про припинення строку трудового договору від 03.08.2022, ОСОБА_1 , вихователя групи подовженого дня Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Копії наказу містить підпис ОСОБА_1 від 13.08.2022 про ознайомлення даним наказом (т.1 а.с. 7, 45).

29.08.2022 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист №01-20/78, яким адміністрація ліцею повідомила її про закінчення терміну дії строкового договору від 25.08.2021 № 77-к. 31.08.2022 та попередила про необхідність здійснити запис в трудовій книжці, яка у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" знаходилась на руках у позивачки з 18.03.2022. Оскільки ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом наказу від 18.03.2022 № 31 "Про видачу трудових книжок та особових справ працівникам Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" 18.03.2022 та трудову книжку отримала на руки, про що свідчать її особистий підпис. (т.1.а.с.177). Лист було направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення разом з наказом № 65, про що свідчать відповідна копія рекомендованого повідомлення та копії опису вкладення документів (т.1 а.с.178).

Як вбачається з копії Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Пархомівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (розпочатого 01.09.2010), трудову книжку ОСОБА_1 видано 13.09.2022 при звільненні на підставі наказу від 03.08.2022 №65-К, про що свідчить її підпис у графі «Розписка працівника в отриманні трудової книжки» (т.1 а.с.179-181).

Згідно даних інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров`я, відповідно до якої щодо пацієнта 0434907а-21а8-40d0-aa11-701d3b0d426c (пацієнт - ідентифікований), лікарем загальної практики КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Краснокутської селищної ради» Богодухівського району Харківської області - сімейним лікарем ОСОБА_4 складено медичний висновок №4С4М-К9АК-2С94-М7М8 від 30.08.2022, в якому період непрацездатності зазначено з 30.08.2022 по 08.09.2022 (т.1 а.с.22).

Згідно відкритих даних Єдиного реєстру судових рішень ухвалою Краснокутського районного суду від 13 вересня 2023 року у цивільній справі № 627/741/23 було повернуто позовну заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 року про поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача у відзиві, повідомив суд, що Пархомівський ліцей поніс судові витрати на правову допомогу у розмірі 15000 гривень, надалі, у клопотанні від 15.04.2024, просив стягнути з ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на правничу допомогу надано копію ордеру від 02.11.2023 ( т.1 а.с. 48, 195), копія договору про правову допомогу №02/11/23 від 01.11.2023 ( т.1 а.с. 196 - 199), копії звіту від 10.04.2024 про надану правову допомогу акту здачі-приймання наданих юридичних послуг №1 до Договору про правову допомогу №02/11/23 від 01.11.2023, копію платіжної інструкції №15/11/2023 ( т.1 а.с. 182-183)

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

З змістомст. 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, загалом не відрізняється від правового становища працівників, які уклали трудові угоди на невизначений термін (зокрема, вони також мають право на відпустку, грошову компенсацію за невикористану відпустку тощо). Найсуттєвішою ж відмінністю між безстроковими та строковими трудовими договорами є те, що останні, зазвичай, припиняються внаслідок закінчення строку, на який їх було укладено (при цьому не потрібно ані заяви працівника, ані обґрунтування причин його звільнення).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Статтею 36 КЗпП Українивстановлені підстави припинення трудового договору.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (п.п. 2 і 3ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ч.1ст. 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виявив у заяві про прийняття на роботу за строковим трудовим договором та шляхом підписання самого строкового трудового договору.

Закінчення строку дії трудового договору і видання, у зв`язку із цим, наказу про звільнення, не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2021 року в справі №266/3163/16-ц, провадження №61-15154св19, від 13.11.2019 року в справі №522/7888/16-ц, провадження №61-12883св18.

За змістом правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року в справі № 616/459/21 закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія трудової книжки позивачки на ім`я ОСОБА_1 (Вепрецької), в якій Управлінням пенсійного фонду України у Краснокутському районі Харківської області проставлено відповідну позначку про призначення позивачці пенсії, крім того, зазначена обставина визнається сторонами по справі /а.с. 6/.

Підпунктом 2 пункту 3 розділуX "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цимЗакономє підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другоїстатті 22 цього Закону.

Крім того,ЗУ «Про повну загальну середню освіту»(в редакції, чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Судом було встановлено, що з ОСОБА_1 строковий трудовий договір було оформлено наказом Пархомівської загальноосвітньої школи № 20 к від 18 травня 2020 року, в подальшому на підставі наказу про прийняття на роботу №77-к від 25.08.2021 з позивачкою укладено трудовий договір на строк з 01 вересня 2021 по 31 серпня 2022 ( т.1 а.с. 42 - 44).

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним), абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Згідно із ч. 2 ст.152 Конституції Українизакони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Статтею 9 КЗпП Українивстановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, вКодекс законів про працю Українивнесено зміни і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третястатті 23 КЗпП).

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 мала намір на продовження строкового трудового договору у 2022 році, проте відповідач не виявив ані пропозиції, ані взаємної згоди на укладення безстрокового чи продовження строкового трудового договору з позивачкою, не інформував ОСОБА_1 про існуючі вакансії, що відповідають її кваліфікації, а також можливість укладення з нею безстрокового трудового договору, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний наказ про звільнення позивача не може вважатися законним, і є таким, що порушує права позивача на працю.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо пропуску позивачем строку для звернення до суду з позовними вимогами з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №753/23150/15-ц та Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15 зазначено, що якщо строк звернення до суду, установленийстаттею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку ( постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №5023/2756/11 вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку нормКЗпП Україниі строки передбаченістаттею 233 КЗпП Українине є строками позовної давності, що регулюєЦК Україниі застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 08 квітня 2024 року у справі №593/1176/21.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справа № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20): « у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції вірно визначив, що пропуск процесуальних строків, встановлений положеннями ст. 233 КЗпП, може бути поновлений на підставі положень ст. 234 КЗпП, при цьому правомірно встановив відсутність поважності причин пропуску встановленого ст. 233 КЗпП строку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 651від 27.06.2023 р «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановленовідмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд першої інстанції, з урахуванням приписів п. 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України, щодо продовження строків, визначенихст. 233цього Кодексу на строк дії такого карантину, беручи до уваги, що карантин було скасовано з 24:00 год 30.06.2023, а строк встановлений на звернення до суду у справах про звільнення складає за вимогами ч. 2 ст. 233 КЗпП України один місяць, правильно зазначив, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом лише 06.10.2023, пропустила встановлений законом строк позовної давності.

Статтею 234КЗпП Українивстановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установленихст. 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на наявність у неї поважних причин пропуску строку звернення до суду, оскільки ухвала Краснокутського районного суду від 13 вересня 2023 року у цивільній справі № 627/741/23 про повернення позовної заяви ОСОБА_1 не оскаржувалась та набрала законної сили, а відсутність довідки про остаточний розрахунок не перешкоджало позивачці звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Крім цього судова колегія звертає увагу на те, що з позовом про поновлення на роботі у цивільній справі № 627/741/23 позивачка звернулась 21.08.2023 року, тобто з пропуском встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України строку позовної давності.

Крім цього, з дня отримання позивачкою копії наказу про звільнення минуло не більше одного року.

На підставі встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом з неповажних причин, що останньою не спростовано та є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судова колегія також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для скасування судового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Статтею 133 ЦПК Українипередбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогамистатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

За змістомстатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18 зазначено, що якщо винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги була визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, то вона за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначивши, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку визначення договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Відповідно до п. 1.1. договору про правову допомогу № 02/11/23 укладеного між Відділом освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, в особі начальника Гапон І.І., яка діє на підставі положення та Адвокатським об`єднанням «Святець і партнери», в особі голови адвокатського об`єднання Святець О.М. правова допомога надається з питання представництва інтересів Клієнта по справі №627/895/23 за цивільним позов ОСОБА_1 до Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, третя особа: Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про поновлення на роботі.Пунктом 2.3 договору, сторони погодили, що Клієнт сплачує за надання правової допомоги (з урахуванням витрат, які пов`язані з виконанням цього договору) грошову суму у розмірі 30 000 грн ( т.1 а.с. 196 - 197).

Згідно даних копії ордеру виданого Адвокатським об`єднанням «Святець і партнери» від 02.11.2023 адвокат Святець О.М. уповноважений представляти інтереси Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області на підставі договору №02/11/23 від 01.11.2023 року ( т.1 а.с. 48, 195)

Відповідно до копії звіту від 10.04.2024 про надану правову допомогу акту здачі-приймання наданих юридичних послуг №1 до Договору про правову допомогу №02/11/23 від 01.11.2023, АО «Святець і партнери» надало юридичні послуги, а Клієнт прийняв надані юридичні послуги на загальну суму 6000 гривень, про що свідчить копія платіжної інструкції №15/11/2023, відповідно до якої Відділ освіти Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області здійснило оплату юридичних послуг на користь АО «Святець і партнери» за договором №02/11/23 від 01.11.2023 року (т.1 а.с. 182-183).

Таким чином, сторони визначили розмір гонорару у фіксованому розмірі, проте сторона відповідача фактично понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Оскільки відповідно до п.п. 1.2., 8.13. статуту Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області уповноваженим органом управління ліцею є відділ освіти Краснокутської селищної ради, а бухгалтерський облік в ліцеї здійснюється через централізовану бухгалтерію відділу освіти Краснокутської селищної ради (т.1 а.с.225-245).

Судова колегія вважає правильним висновок суду про те, що Відділ освіти Краснокутської селищної ради, як розпорядник бюджетних коштів за рахунок яких фінансується Пархомівський ліцей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області міг бути стороною договору про правову допомогу в інтересах Пархомівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Оскільки, у Договорі №02/11/23 про правову допомогу від 01.11.2023 його сторонами було узгоджено гонорар у фіксованому розмірі, надана копія платіжної інструкції №15/11/2023, про оплату юридичних послуг на користь АО «Святець і партнери» за вищезазначеним договором, з боку позивача були відсутні заперечення щодо неспівмірності витрат на правову допомогу та клопотання щодо їх зменшення, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді Н.П.Пилипчук

О.В.Маміна