Постанова

від 15.05.2024 по справі 757/17556/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/17556/23-ц Головуючий у суді І інстанції Батрин О.В.

Провадження № 22-ц/824/1092/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземною інвестицією «Елсі» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземною інвестицією «Елсі», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 05 липня 2022 року о 14:00 год. на Кільцевій дорозі, 8 у м. Києві з вини ОСОБА_2 , який керував автомобілем «FORD TRANSIT» д.н.з. НОМЕР_1 ,що належить товариству з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземною інвестицією «Елсі» (далі - ТОВ ПІІ «Елсі»), було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль «TESLA MODEL X» д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до завдання йому матеріальних збитків.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 2000 від 03 вересня 2022 року розмір матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ««TESLA MODEL X» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП складає 541 919,63 грн. За проведення автотоварознавчого дослідження позивач витратив 6 500,00 грн.

Позивачем частково виконано відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу на суму 454 072,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 від 22 вересня 2022 року та квитанцією про оплату № 9282-1498-5062-2755.

11 серпня 2022 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» сплатила позивачу страхове відшкодування за завдану майнову шкоду у розмірі 130 000,00 грн, але цієї суми недостатньо для повного відновлення його транспортного засобу.

На момент вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ ПІІ «Елсі».

Позивач вказав, що різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та сумою матеріального збитку у розмірі 411 919,63 грн (541 919,63 грн - 130 000,00 грн) зобов`язаний відшкодувати відповідач як власник транспортного засобу «FORD TRANSIT», працівник якого під час ДТП виконував трудові обов`язки водія.

Крім того, йому була заподіяна моральна шкода, розмір якої він оцінив у 20 000,00 грн, що полягала у душевних стражданнях та переживаннях, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням автомобіля.

З урахування наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ ПІІ «Елсі» на його користь відшкодування матеріальної (майнової) шкоди у розмірі 411 919,63 грн, моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн та витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 6 500,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ ПІІ «Елсі» на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 411 919,63 грн, моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, витрати на проведення експертизи у розмірі 6 500,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Стягнуто з ТОВ ПІІ «Елсі» на користь держави судовий збір у розмірі 4 384,20 грн.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач в особі представника за довіреністю - адвоката Невкритого В.Ю. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виплата страхового відшкодування була здійснена саме на рахунок позивача, а матеріали справи не містять доказів, що СТО, на якому ремонтувався чи планується позивачем ремонт пошкодженого транспортного засобу, є платником ПДВ. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачем були понесені витрати зі сплати ПДВ, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача вартості ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ.

Звертає увагу суду, що у додатках до висновку експерта ціни на запчастини вказані у доларах США. При цьому експерт рахував ціни деталей не за офіційним курсом Національного банку України. Реальної інформації, за яким саме курсом і якої валюти, і станом на яку дату, розраховувались ціни експертом, матеріали справи не містять.

Так, згідно курсу НБУ станом на 12 серпня 2022 офіційний курс гривні щодо іноземних валют був таким: 1 долар США - 36,5686 грн; 1 євро - 37,7516 грн. У той час, як ціни експертом розраховувались за курсом 40,65 грн, про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи викладене, відповідач просив призначити судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо розміру матеріального збитку, без урахування суми ПДВ, завданого власнику транспортного засобу «TESLA MODEL X» д.н.з. НОМЕР_2 ,внаслідок ДТП, що мала місце 05 липня 2022 року в м. Києві на Кільцевій дорозі, 8, станом на 12 серпня 2022 року.

Також вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди.

Крім наведеного, відповідач вважає завищеним розмір витрат на правову допомогу. Вказує, що позивач не надав суду розрахунків таких витрат (детального опису робіт), інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Вилков С.В. просить в задоволенні вказаної апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Свої заперечення обґрунтовує, зокрема тим, що позовні вимоги стосуються саме відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача, як різницю між страховим відшкодуванням та розміром завданого збитку. Положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується саме права страховика, в разі здійснення страхової виплати (виплати коштів потерпілій особі) зменшити розмір виплати на суму ПДВ. Однак, суд стягує майнову шкоду з особи, яка у відповідності до вимог статті 1172 ЦК України зобов`язана таку шкоду відшкодувати, що є абсолютно іншим порядком згідно з вимогами закону, ніж той, що передбачає страхову виплату страховиком згідно з договором страхування.

Відзив третьої особи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ ПІІ «Елсі», який є одночасно і представником ОСОБА_2 ,- адвокат Невкритий В.Ю. підтримав апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 та його представник - адвокат Вилков С.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повній мірі не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 05 липня 2022 року о 14:00 год. на Кільцевій дорозі, 8 у м. Києві водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «FORD TRANSIT» д.н.з. НОМЕР_1 , що зареєстрований за ТОВ ПІІ «Елсі»(а.с. 133), при перестроюванні ліворуч не надав переваги в русі транспортному засобу «TESLA MODEL X» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 14-15), внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 січня 2023 року у справі № 760/8488/22, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП за статтею 124 КУпАП та закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 123-131).

Відповідно до висновку судового експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 2000 від 03 вересня 2022 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ««TESLA MODEL X» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП складає 541 919,63 грн (а.с. 16-42).

За проведення автотоварознавчого дослідження позивач сплатив судовому експерту - ФОП ОСОБА_5 6 500,00 грн (а.с. 117-121).

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_2 із 01 грудня 2010 року останній прийнятий на роботу в ТОВ ПІІ «Елсі» на посаду водія автонавантажувача, а з 14 січня 2019 року переведений на посаду водія-експедитора (а.с. 222-225).

Тобто, водій ОСОБА_2 , з вини якого сталася ДТП, перебував у трудових відносинах з ТОВ ПІІ «Елсі», що сторонами не заперечується.

11 серпня 2022 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» сплатило позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн, що підтверджується скрін-шотом виписки із банківської карти (а.с. 122).

Таким чином, розмір фактично завданого позивачу матеріального збитку (541 919,63 грн) перевищує розмір страхового відшкодування (130 000,00 грн) в загальному на суму 411 919,63 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час ДТП, внаслідок якої позивачу було завдано шкоди, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ ПІІ «Елсі» та виконував свої трудові обов`язки, а тому за шкоду, завдану працівником, несе відповідальність роботодавець.

Оскільки суми страхового відшкодування, яка була сплачена ОСОБА_1 страховиком, недостатньо для повного відшкодування матеріальної шкоди, обов`язок з відшкодування різниці між розміром завданої шкоди і страховою виплатою у розмірі 411 919,63 грн згідно з положеннями чинного законодавства у даному випадку покладається на відповідача ТОВ ПІІ «Елсі».

Урахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

З врахуванням наведеного, шкода (в тому числі і моральна), завдана внаслідок ДТП водієм, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм (див. правовий висновок постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13).

За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Судом першої інстанції встановлено та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина третьої особи у її скоєнні, його перебування у трудових відносинах з відповідачем та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн. Предметом спору в апеляційному суді є сума відшкодування майнової шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Отже, ТОВ ПІІ «Елсі», як власник джерела підвищеної небезпеки і роботодавець винуватця ДТП, зобов`язане сплатити ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IVстраховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Методика) вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до пункту 2.4 цієї Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Відповідач не погоджується із визначеним у висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження розміром матеріальної шкоди, у зв`язку з чим в суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про призначення відповідної експертизи.

Протокольною ухвалою суду у задоволенні клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи було відмовлено, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доводи представника відповідача - адвоката Невкритого В.Ю. щодо того, що ТОВ ПІІ «Елсі» не брало участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а тому було позбавлене можливості заявити клопотання про призначення експертизи, колегія суддів не сприйняла.

Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві була зазначена поштова адреса відповідача: АДРЕСА_1 . Така ж адреса зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частинами третьою, шостою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Пунктом 1 частини сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Таким чином, згідно пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18).

Поштова кореспонденція, яка була надіслана судом першої інстанції на адресу відповідача поверталась із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», «фірма виїхала» (а.с. 154, 199, 229).

Також судом направлялись судова повістка на електронну адресу відповідача info@elsie.com.ua, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 204).

З врахуванням наведеного, а також того, що доводом апеляційної скарги не були обставини щодо розгляду справи без участі відповідача внаслідок його неналежного повідомлення, колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в місцевому суді, отже клопотання про призначення експертизи мав заявити в суді першої інстанції, однак не скористався наданим йому законом правом на надання доказів. Заявлення ж такого клопотання в суді апеляційної інстанції є недобросовісним користуванням своїми процесуальними правами.

Визначаючи розмір заподіяної матеріальної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги наданий позивачем висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 2000 від 03 вересня 2022 року, відповідно до якого: ринкова вартість пошкодженого КТЗ становить 2 332 260,00 грн; вартість відновлювального ремонту КТЗ з врахуванням ПДВ (20 %) на змінні матеріали та складники становить 932 036,21 грн (без урахування коефіцієнта фізичного зносу); вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ,становить 541 919,63 грн (з урахування коефіцієнта фізичного зносу).

Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18.

Між тим, у справі, яка переглядається, позивач просив суд стягнути різницю не між фактичним розміром шкоди, який складається із вартості відновлювального ремонту в сумі 932 036,21 грн та страховою виплатою в сумі 130 000,00 грн, а між вартістю матеріального збитку з врахуванням фізичного зносу КТЗ, що становить 541 919,63 грн та страховою сумою.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір шкоди, яку повинен відшкодувати страховик потерпілій особі, повинен визначатись на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зменшуватись на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, а у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди потерпілому винною особою сплачується різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Доводи відповідача як на підставу для відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на те, що останній не надав доказів на підтвердження факту проведення ним, як потерпілою особою, відновлювального ремонту транспортного засобу та здійснення ним фактичних витрат шляхом сплати відповідної суми, є необґрунтованими.

Так, позивачем було заявлено вимоги про відшкодування заподіяної шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що він вже зробив (в тому числі за рахунок виплаченого страхового відшкодування), так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, що сталась з вини працівника відповідача, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити, для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), а відповідачем вказаний розмір збитків не спростовано.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неврахування судом першої інстанції положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV в частині зменшення розміру майнової шкоди на суму податку на додану вартість, адже як свідчать матеріалами справи страховик виплатив позивачу страхове відшкодування на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування його фізичного зносу та без вирахування визначеного відповідно до законодавства ПДВ 20 % в межах встановленого ліміту відповідальності, і такі дії (рішення) не були оскаржені страхувальником в установленому законом порядку.

Посилання апеляційної скарги на те, що судовим експертом при проведенні обрахунку розміру майнової шкоди були застосовані курси валют, які не відповідали офіційному курсу на день оцінки транспортного засобу, є голослівними, оскільки у висновку експерта зазначені правильні офіційні курси валют, встановлені НБУ станом на 12 серпня 2022 року.

Враховуючи викладене, установивши, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини працівника відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право вимагати стягнення з ТОВ ПІІ «Елсі» різниці між вартістю матеріального збитку (реальні збитки), завданого йому як власнику транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ «СК «Альфа Страхування», що становить 411 919,63 грн (541 919,63 грн - 130 000,00 грн).

Також колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду в частині відшкодування позивачу за рахунок відповідача моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Судом встановлено, що внаслідок ДТП позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що неправомірними діями винуватця ДТП позивачу завдано моральну шкоду та правильно визначив її розмір в сумі 20 000,00 грн, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань, а також зважаючи на те, що позивач пережив емоційний стрес, витрачав час та зусилля, які є необхідними для відновлення попереднього стану транспортного засобу.

Отже, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

Стягуючи із відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що їх понесення позивачем підтверджується копіями договору про надання правової допомоги № 211-Ц від 05 серпня 2022 року, додатку № 1 до цього договору від 05 серпня 2022 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23 лютого 2006 року; ордера від 27 березня 2023 року та квитанцій № 0.0.2643992182.1 від 17 серпня 2022 року, № 0.0.2651618196.1 від 23 серпня 2022 року (а.с. 137-145).

У відповідності до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої - другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

Згідно із частиною третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 зазначено, що «(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».

Відповідно до умов розділу 4 договору про надання правової допомоги № 211-Ц від 05 серпня 2022 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ІнХелп» в особі голови об`єднання Вилкова С.В. та Гонишнюком С.А., гонорар (оплата) за професійну правничу (правову) допомогу встановлюється за погодженням між сторонами і сплачується клієнтом на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання в розмірі та в строк, визначені сторонами в додатку № 1 до договору.

У додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 211-Ц від 05 серпня 2022 року між Адвокатським об`єднанням «ІнХелп» та позивачем лише погоджено погодинну оплату за фактичну надану професійну правничу (правову) допомогу та визначено вартість по кожному виду послуг (виконаних робіт).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу до позовної заяви представником позивача було долучено банківські квитанції про сплату позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання «ІнХелп» грошових коштів у загальному розмірі 20 000,00 грн.

Водночас, представник позивача не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об`єднанням «ІнХелп», та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи сторона позивача також не надала суду розрахунків витрат або інших документів, що підтверджують обсяг наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Колегія суддів враховує, що інформація, яка міститься у додатку № 1 до договору про надання правової допомоги, зокрема, загальний порядок обчислення гонорару (погодинна оплата)та вартість юридичних послуг за годину роботи адвоката по кожному виду послуг, не може вважатись детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги у суді першої інстанції, подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат па професійну правничу допомогу.

Крім того, у наданих представником позивача документах не відображається час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги, що додатково вказує на відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.

Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, детального розрахунку по кожному виду виконаних робіт (наданих послуг) у даній справі та затраченого адвокатом часу на їх виконання, не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у співмірності визначеного позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Слід відзначити, що детальний опис робіт на виконання положень частини третьої статті 137 ЦПК України може не надаватися учасником справи тільки у випадку, коли розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, тобто не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником, а отже є визначеним.

Однак, у справі, яка переглядається, між Адвокатським об`єднанням «ІнХелп» та ОСОБА_1 було погоджено погодинну оплату за фактичну надану професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 і стягнення з ТОВ ПІІ «Елсі»на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи таз порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції по суті спору підлягає залишенню без задоволення, а вказане судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Разом з тим, ураховуючи, що в скасованій частині рішення суду стосується тільки розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід віднести в рахунок держави.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземною інвестицією «Елсі» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без змін.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року в частині задоволених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 травня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній