Постанова

від 15.05.2024 по справі 917/14/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/14/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор Кадацька Д.М., посвідчення №072726 від 01.03.2023,

позивача не з`явився,

відповідача Нескородь В.М. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1215564 від 06.05.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3113 від 22.10.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, у режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури (вх.№697П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В., повний текст рішення складено - не зазначено, у справі №917/14/22

за позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, смт. Диканька, Полтавська область, в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, смт. Диканька, Полтавська область,

до фізичної особи-підприємця Чугуєвець В.М., м. Полтава,

про розірвання договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до місцевого господарського суду в інтересах держави в особі Диканської селищної ради з позовною заявою до ФОП Чугуєвець В.М. про розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В.М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки; розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В.М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що земельні ділянки: кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га, кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га, які перебувають в оренді ФОП Чугуєвець В.М., упродовж 2020-2021 років використовувались з порушенням вимог статті 19, частин 1, 5 статті 20, частин 1, 3 статті 22, частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, статті 37 Закону України "Про охорону земель", статей 13, 25 Закону України "Про оренду землі", статті 1 Закону України "Про землеустрій", а також інших нормативно-правових актів та пунктів 15, 17, 31 укладених Договорів оренди землі.

Вищезазначені земельні ділянки, як зазначає прокурор, віднесені до земель сільськогосподарського призначення, є сіножатями та пасовищами, можуть використовуватися лише у межах вказаного виду користування, однак, використовувалися як рілля, що є підставою для розірвання договорів оренди земельних ділянок через використання їх не за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у позові відмовлено з тих підстав, що відповідно до витягів з Державного земельного кадастру №НВ-5314278412019 від 16.09.2019 та №НВ-5300412342013 від 25.06.2013, відомості щодо обмежень у використанні земельних ділянок за кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 та за кадастровим номером 5321084500:00:003:0184 не зареєстровані, докази наявності обмежень у використанні саме цих земельних ділянок у матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про порушення ФОП Чугуєвець В.М. статті 19, частин 1, 5 статті 20, частин 1, 3 статті 22, частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, статті 37 Закону України "Про охорону земель", статей 13, 25 Закону України "Про оренду землі", статті 1 Закону України "Про землеустрій", а також інших нормативно-правових актів та пунктів 15, 17, 31 укладених Договорів оренди землі, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Полтавська обласна прокуратура звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції застосовано норми матеріального права без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі №925/929/19, від 28.01.2019 у справі №473/4413/17, від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, від 18.04.2023 у справі №927/879/21, а саме, стосовно застосування статей 31, 33-37 Земельного кодексу України щодо використання земельних ділянок виключно в межах вимог, встановлених для такого виду використання.

Прокурор посилається на те, що відповідач використовує земельні ділянки не за цільовим призначенням, що є порушенням статті 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 Земельного кодексу України, а також пунктів 15, 17, 31 укладених договорів оренди землі.

На думку прокурора, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані прокурором докази щодо встановлення факту розорення відповідачем пасовищ та сіножатей та засівання їх сільськогосподарськими культурами (кукурудзою), що в результаті призвело до неправильного вирішення справи.

Як вказує прокурор, відсутність у спірних договорах прямих обмежень щодо розорювання пасовищ та сіножатей не дає право орендареві використовувати орендовані землі поза межами виду використання, хоч і в межах певної категорії; зазначеним діям відповідача повинна надаватись оцінка судом як нецільове використання.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22; встановлено учасникам справи строк до 06.05.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 06.05.2024 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "15" травня 2024 р. о 15:00год.

06.05.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що відомості щодо обмежень у використанні спірних земельних ділянок не зареєстровані, докази наявності обмежень у використанні саме цих земельних ділянок у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, як вважає відповідач, посилання прокурора на статтю 37 Закону України "Про охорону земель", відповідно до якої на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання пасовищ та сіножатей, є безпідставною, оскільки ці обмеження повинні бути зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідач посилається на те, що у пункті 26 договорів оренди землі від 27.12.2023 зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження), а пунктом 30 договорів визначено, що орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов Договорів.

Як зазначає відповідач, прокурором не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили порушення ФОП Чугуєвець В.М. вимог закону та договору.

З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_1 , для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Нескородь В.М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Київським районним судом м. Полтави задоволено; постановлено судове засідання, призначене на "15" травня 2024 о 15:00 годині, провести в режимі відеоконференції з фізичної особи-підприємця Чугуєвець В.М. - адвокатом Нескородь В.М.; доручено Київському районному суду м. Полтави провести судове засідання, призначене на 15.05.2024 о 15:00год., в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.05.2024, що відбулось у режимі відеоконференції з Київським районним судом м. Полтави, прокурор оголосила доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Позивач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча позивач був належним чином завчасно повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор та представник відповідача висловили доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2024, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 27 грудня 2012 року між Диканською районною державною адміністрацією, в особі голови райдержадміністрації Оніщенка Ю.В., та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В.М. укладено договір оренди землі №1007, згідно з пунктами 1, 2 якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканською району. В оренду передано земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га (пасовища).

У відповідності до пункту 8 договір укладено на 25 років.

Відповідно до пункту 15 договору, земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 договору, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Умови збереження стану об`єкта оренди дотримуватися вимог нормативних актів щодо порядку користування землями сільськогосподарського призначення (пункт 17 договору).

Договір оренди землі №1007 від 27.12.2012 зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за №5555260.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-5314278412019 від 16.09.2019, цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 01.01. - для введення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та вид використання земельної ділянки - для введення товарного сільськогосподарського виробництва.

09.02.2021 між Диканською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди №1007 від 27.12.2012, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 21 608, 03грн на рік.

27 грудня 2012 між Диканською районною державною адміністрацією, в особі голови райдержадміністрації Оніщенка Ю.В. та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В.М. укладено договір оренди землі №1008, згідно з пунктами 1, 2 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканською району. В оренду передано земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га (сіножаті).

У відповідності до пункту 8 договір укладено на 25 років.

Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 договору, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Умови збереження стану об`єкта оренди дотримуватися вимог нормативних актів щодо порядку користування землями сільськогосподарського призначення (пункт 17 договору).

Договір оренди землі №1008 від 27.12.2012 зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за №5556016.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-5300412342013 від 25.06.2013, цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 01.01. - для введення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та вид використання земельної ділянки - для введення товарного сільськогосподарського виробництва.

09.02.2021 між Диканською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди №1008 від 27.12.2012, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 43 018, 40грн на рік.

Як зазначає прокурор, 29.09.2020 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки № 896-ДК/0797/АП/09/01/-20, яким встановлено, що на земельних ділянках сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га (пасовища) та кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га (сіножаті), які знаходяться за межами населеного пункту в адміністративних межах колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області, виявлено посіви сільськогосподарської культури кукурудзи. Вказані земельні ділянки перебувають в оренді ФОП Чугуєвець В.М. на підставі договорів оренди терміном на 25 років. В акті зазначено, що ФОП Чугуєвець В.М. використовує земельні ділянки площами: 29, 2162га (сіножаті) кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 та 19, 1081га (пасовища) кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 з порушенням статті 37 Закону України "Про охорону земель", вимог пункту "г" частини 1 статті 20 Закону України "Про землеустрій" та вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі", так як зміну істотних умов договору оренди землі не здійснено. Будь - які додаткові угоди до договору оренди землі відсутні.

20 вересня 2021 року робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради, створеної розпорядженням селищного голови №50-од від 14.04.2021 року, виявлено розорювання земельних ділянок на орієнтовних площах 9га на земельній ділянці кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 та 11га на земельній ділянці кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 та вирощування на них сільськогосподарських культур кукурудзи, що знайшло своє відображення в актах обстеження стану та використання земельних ділянок від 20.09.2021, складених робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради.

Прокурор в позові зазначає, що земельні ділянки за кадастровим номером 5321084500:00:001:0061, площею 19, 1081га та за кадастровим номером 5321084500:00:003:0184, площею 29, 2162га, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відносяться до земель сільськогосподарського призначення, є пасовищами та сіножатями, і тому можуть використовуватися виключно у межах вказаного виду користування, і використання земельних ділянок повинно було здійснюватися відповідачем з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Щодо права прокурора звернення з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор в позові зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га та 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га знаходяться на території Диканської ОТГ, а тому відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України та пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", перебувають у комунальній власності Диканської селищної ради Полтавського (Диканського) району Полтавської області.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15-ОТГ від 04.12.2020 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", Диканській селищній раді Полтавського району (Диканського району) Полтавської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4672, 7778га, які розташовані за межами населених пунктів.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 04.12.2020, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5321084500:00:001:0061 та 5321084500:00:003:0184 передано з державної власності в комунальну власність Диканської селищної ради Полтавського району (Диканського району) Полтавської області.

Тобто органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Диканська селищна рада Полтавського району Полтавської області, яка, як вказує прокурор, від виконання покладених на неї законом обов`язків усунулася.

Натомість, як зазначає прокурор, скерувала до Диканської окружної прокуратури лист від 21.09.2021 за №021-38/445, у якому констатували факт порушення вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5321084500:00:001:0061 та 5321084500:00:003:0184.

05.11.2021 Диканською окружною прокуратурою направлено лист №51-4220вих21 до Диканської ОТГ, в якому зазначено про наявність порушень земельного законодавства при використанні зазначених вище земельних ділянок, і з огляду на те, що на даний час розпорядником даних земельних ділянок є Диканська ОТГ, саме вона уповноважена здійснювати заходи щодо усунення порушень, допущених при використанні ФОП Чугуєвець В.М. земельних ділянок, запропоновано вжити відповідні заходи, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до листа Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області №4003/02.1-24 від 17.11.2021, орган місцевого самоврядування підтримав позицію Диканської окружної прокуратури про те, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення (зокрема і ОСОБА_2 ) повинні використовувати земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки передані їм власником.

У зв`язку з вищезазначеним, Диканська селищна рада просить Диканську окружну прокуратуру Полтавської області на підставах та в порядку Закону України "Про прокуратуру" вжити представницькі заходи щодо захисту інтересів територіальної громади Диканської селищної ради в частині усунення порушень вимог земельного законодавства України при використанні ФОП Чугуєвець В.М. земельних ділянок комунальної власності.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави, Диканська окружна прокуратура подала даний позов в інтересах держави в особі Диканської селищної ради, про що повідомила листом від 23.12.2021 за №51-5040вих21.

Така усвідомлена пасивна поведінка Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області свідчить, як вважає прокурор, про нездійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що прокуратурою при зверненні з позовом до суду зазначено про її звернення Диканській селищній ради Полтавського району Полтавської області в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надано докази того, що Диканська селищна рада Полтавського району Полтавської області у спірних правовідносинах не здійснює захист територіальної громади і не має наміру звертатись до суду з відповідним позовом.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, що свідчить про підтвердження підстав для представництва інтересів ради у суді.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Отже, майнові відносини, що виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються також актами земельного законодавства - Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно зі статтею 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів),передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно матеріалів справи, 27.12.2012 між Диканською районною державною адміністрацією та відповідачем укладені договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення (земельна ділянка з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081га (пасовища) та земельна ділянка з кадастровим номером 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162га (сіножаті), які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав, строком на 25 років.

Відповідно до пункту 15 договорів, земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 договорів, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Умови збереження стану об`єкта оренди дотримуватися вимог нормативних актів щодо порядку користування землями сільськогосподарського призначення (пункт 17 договору).

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру №НВ-5314278412019 від 16.09.2019 та №НВ-5300412342013 від 25.06.2013, цільове призначення земельних ділянок кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 01.01., 5321084500:00:003:0184 01.01. - для введення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та вид використання земельної ділянки - для введення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 35 Закону України "Про охоронуземель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про землеустрій", цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється, зокрема щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статей 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення.

У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони.

Відповідно до положень статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об`єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з інформацією, що міститься у Державному земельному кадастрі про земельні ділянки, цільовим призначенням спірних земельних ділянок є ведення товарного сільськогосподарського виробництва код КВЦПЗ 01.01.

При цьому, для сінокосіння і випасання худоби встановлений інший код КВЦПЗ 01.08.

Пунктом 15 договорів оренди землі від 27.12.2012 передбачено, що земельні ділянки передані відповідачу в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не суперечить статті 22 Земельного кодексу України.

З аналізу статті 22 Земельного кодексу України вбачається, що землі сільськогосподарського призначення (пасовища, сіножаті, рілля) надаються у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Статтею 37 Закону України "Про охорону земель" (в редакції, що діяла станом на дату укладення договорів) визначено, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо:

вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій;

розорювання сіножатей, пасовищ;

використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок;

необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Пунктом 31 спірних договорів оренди землі від 27.12.2012 передбачено обов`язок орендаря дотримуватись режиму природоохоронного використання земель.

Згідно з частинами 4, 5 статті 111 Земельного кодексу України, обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Обмеження у використанні земель, встановлені містобудівною документацією на місцевому рівні, є чинними з моменту внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру. Це положення не поширюється на обмеження, встановлені до набрання чинності цим абзацом.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), містобудівній документації, робочому проекті землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

У витягах з Державного земельного кадастру №НВ-5314278412019 від 16.09.2019 та №НВ-5300412342013 від 25.06.2013, відомості щодо обмежень у використанні спірних земельних ділянок не зареєстровані.

Докази наявності обмежень у використанні спірних земельних ділянок у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, посилання прокурора на статтю 37 Закону України "Про охорону земель", відповідно до якої на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання пасовищ та сіножатей, є безпідставною, оскільки прокурором не надано доказів встановлення обмежень у використанні спірних земельних ділянок.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Частиною 1 статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувач зобов`язаний забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

У пункті 26 договорів оренди землі від 27.12.2012 зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження).

Передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміниобмеження (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку (пункт 27 договорів).

Отже, питання щодо відсутності обмеження (обтяження) користування земельними ділянками сторонами врегульовано.

Крім цього, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" №2321-IX від 20.06.2022 статтю 37 Закону України "Про охорону земель" після частини другої доповнено новою частиною такого змісту: зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється. Ця вимога не поширюється на зміну угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, право оренди, емфітевзису щодо яких виникло до набрання чинності цією частиною.

Згідно з пунктом 30 договорів, орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов цих Договорів.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором не доведено та не надано доказів, які б свідчили про порушення ФОП Чугуєвець В.М. вимог закону та договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта, що судом першої інстанції застосовано норми матеріального права без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі №925/929/19, від 28.01.2019 у справі №473/4413/17, від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, від 18.04.2023 у справі №927/879/21, а саме, стосовно застосування статей 31, 33-37 Земельного кодексу України щодо використання земельних ділянок виключно в межах вимог, встановлених для такого виду використання, оскільки у справі №917/14/22 відповідач використовує спірні земельні ділянки за цільовим призначенням - сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не суперечить статті 22 Земельного кодексу України.

І у справі №917/14/22 встановлено, що відомості щодо обмежень у використанні спірних земельних ділянок не зареєстровані; прокурором не надано доказів наявності обмежень у використанні спірних земельних ділянок.

Крім того, обстеження стану та використання орендованих земельних ділянок проведено без участі відповідача, до позовної заяви прокурором не додано доказів в підтвердження погіршення якості землі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання прокурора на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 29.09.2020 №896-ДК/0797/АП/09/01/-20 та Акти обстеження стану та використання земельних ділянок від 20.09.2021, складених Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради, є безпідставними, оскільки вказані докази не підтверджують використання відповідачем спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Як зазначає прокурор, у разі внесення змін до Державного земельного кадастру буде змінена нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок, таким чином, на думку прокурора, у спірних правовідносинах вбачаються порушення також матеріальних (фінансових) інтересів держави, яка недоотримує кошти за використання спірної земельної ділянки (за умови зміни виду її цільового призначення в установленому законом порядку).

Однак, при цьому, прокурор не заявив вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманий дохід, і очевидно, що заявлені позовні вимоги про розірвання договору не спрямовані на поповнення бюджету позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі №917/14/22 залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.05.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза

Суддя В.О. Фоміна