Постанова

від 30.07.2024 по справі 917/14/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/14/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі

за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради

до фізичної особи-підприємця Чугуєвця Віктора Миколайовича

про розірвання договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

У судовому засіданні взяв участь: прокурор - Валевач М. М. та представник відповідача - Нескородь В. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2022 року заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чугуєвець Віктора Миколайовича (далі - відповідач та/або ФОП Чугуєвець В. М.) про:

розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та ФОП Чугуєвець В. М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки;

розірвання договору оренди землі від 27.12.2012, укладеного між Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області та фізичною особою-підприємцем Чугуєвець В. М., щодо земельної ділянки кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га, розташованої на території колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області за межами населеного пункту, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки.

1.2. Прокурор на обґрунтування позовних вимог посилався на те, що земельні ділянки: з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 площею 19,1081 га та кадастровим номером 5321084500:00:003:0184 площею 29, 2162 га (далі - спірні земельні ділянки), які перебувають в оренді ФОП Чугуєвець В. М., упродовж 2020- 2021 років використовувались з порушенням вимог статті 19, частин першої, п`ятої статті 20, частин першої, третьої статті 22, частини першої статті 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 37 Закону України «Про охорону земель», статей 13, 25 Закону України «Про оренду землі», статті 1 Закону України «Про землеустрій», а також інших нормативно-правових актів та пунктів 15, 17, 31 договорів оренди землі від 27.12.2012.

Як зазначає Прокурор, спірні земельні ділянки віднесені до земель сільськогосподарського призначення, є сіножатями та пасовищами, можуть використовуватися лише у межах вказаного виду користування, однак, використовувалися як рілля, що є порушенням умов договорів оренди землі від 27.12.2012 та норм чинного законодавства, відтак і підставою для розірвання вказаних договорів, через використання орендованих земельних ділянок не за цільовим призначенням.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.12.2012 між Диканською районною державною адміністрацією, в особі голови Оніщенка Ю. В. та ФОП Чугуєвець В. М. укладено договір оренди землі № 1007, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканського району. В оренду передано земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:001:0061 площею 19, 1081 га (пасовища). Договір укладено на 25 років (далі - договір № 1007).

Відповідно до пункту 15 договору № 1007, земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 договору № 1007, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 17 договору № 1007 умови збереження стану об`єкта оренди: дотримуватися вимог нормативних актів щодо порядку користування землями сільськогосподарського призначення.

Договір № 1007 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за № 5555260.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 16.09.2019 № НВ-5314278412019, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 01.01. - для введення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та вид використання земельної ділянки - для введення товарного сільськогосподарського виробництва.

09.02.2021 між Диканською селищною радою (орендодавець) та Чугуєвець В. М. (орендар) укладено додаткову угоду до договору № 1007, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 21 608,03 грн на рік.

27.12.2012 між Диканською районною державною адміністрацією, в особі голови Оніщенка Ю. В. та ФОП Чугуєвець В. М. укладено договір оренди землі № 1008, згідно з пунктами 1, 2, 8 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Петро-Давидівської сільської ради Диканського району. В оренду передано земельну ділянку кадастровий номер 5321084500:00:003:0184 площею 29,2162 га (сіножаті). Договір укладено на 25 років (далі - договір № 1008).

Відповідно до пункту 15 договору № 1008 земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 договору № 1008, цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 17 договору № 1007 умови збереження стану об`єкта оренди: дотримуватися вимог нормативних актів щодо порядку користування землями сільськогосподарського призначення.

Договір № 1008 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 06.05.2014 за № 5556016.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 25.06.2013 № НВ-5300412342013, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5321084500:00:003:0184 01.01. - для введення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення та вид використання земельної ділянки - для введення товарного сільськогосподарського виробництва.

09.02.2021 між Диканською селищною радою (орендодавець) та Чугуєвець В. М. (орендар) укладено додаткову угоду до договору № 1008, якою збільшено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 43 018,40 грн на рік.

29.09.2020 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № 896-ДК/0797/АП/09/01/-20, яким встановлено, що на спірних земельних ділянках, які знаходяться за межами населеного пункту в адміністративних межах колишньої Петро-Давидівської сільської ради Диканського району Полтавської області, виявлено посіви сільськогосподарської культури кукурудзи. Вказані земельні ділянки перебувають в оренді ФОП Чугуєвець В. М. на підставі договорів оренди від 27.12.2012, укладених терміном на 25 років. В акті зазначено, що ФОП Чугуєвець В. М. використовує спірні земельні ділянки з порушенням статті 37 Закону України «Про охорону земель», вимог пункту «г» частини першої статті 20 Закону України «Про землеустрій», статті 15 Закону України «Про оренду землі», так як зміну істотних умов договорів оренди землі від 27.12.2012 не здійснено. Будь-які додаткові угоди до договорів оренди землі від 27.12.2012 відсутні.

20.09.2021 робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради, створеної розпорядженням селищного голови від 14.04.2021 № 50-од, виявлено розорювання земельних ділянок на орієнтовних площах 9 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 та 11 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:003:0184, а також вирощування на них сільськогосподарських культур кукурудзи, що знайшло своє відображення в актах обстеження стану та використання земельних ділянок від 20.09.2021, складених робочою групою з аудиту земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Диканської селищної ради.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 у справі № 917/14/22 (суддя Солодюк О. В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 ( Здоровко Л. М. - головуючий, судді: Лакіза В. В., Фоміна В. О.) у позові відмовлено.

3.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що Прокурором не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про порушення ФОП Чугуєвець В. М. положень статті 19, частин першої, п`ятої статті 20, частин першої, третьої статті 22, частини першої статті 96 ЗК України, статті 37 Закону України «Про охорону земель», статей 13, 25 Закону України «Про оренду землі», статті 1 Закону України «Про землеустрій», а також інших нормативно-правових актів та пунктів 15, 17, 31 договорів оренди землі від 27.12.2012.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 917/14/22, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення та постанову, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити в повному обсязі; судові витрати за подання позову, апеляційної та касаційної скарги у справі покласти на відповідача; відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання касаційної скарги.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування наведеної підстави касаційного оскарження, скаржник зазначає, що рішення та постанова підлягають скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 32, 33- 37 ЗК України, статей 11, 13, 14, 76- 79, 86, 236, 316 ГПК України, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову Прокурора.

Скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій:

не враховано висновки щодо застосування статей 31, 33- 37 ЗК України відносно використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог, встановлених для певного виду використання, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, від 16.01.2024 у справі № 905/5/21;

не враховано висновки щодо застосування статей 13, 15, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», статей 35, 37 Закону України «Про охорону земель», викладені у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 18.04.2023 у справі № 927/879/21, від 02.11.2022 у справі № 922/3473/21;

не враховано висновки щодо застосування положень статей 35- 37 Закону України «Про охорону земель», викладені Верховним Судом у постановах від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 та від 16.01.2024 у справі № 905/5/21;

застосовано положення статей 73- 79, 86, 98 ГПК України без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 та постановах Верховного суду від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17.

У контексті наведених доводів скаржник звертає увагу на те, що виходячи з умов договорів № 1007 та № 1008, та додаткових угод до них, сторони погодили, що предметом спірних договорів є земельні ділянки комунальної форми власності сільськогосподарського призначення, які за видом угідь відносяться до пасовищ та сіножатей. Зміни до договорів № 1007 та № 1008 щодо виду угідь не вносилися.

Зазначене не дає права відповідачу, без внесення відповідних змін до договорів № 1007 та № 1008, використовувати спірні земельні ділянки як рільні землі, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

Отже, спірні земельні ділянки продовжують відноситися до сіножатей і пасовищ, та відповідно мають використовуватися виключно для сінокосіння і випасання худоби.

Водночас судами помилково застосовано закон, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а саме положення частини четвертої та п`ятої статті 111 ЗК України, внаслідок чого було підмінене поняття «використання земель в межах певного виду використання» та «обмеження у використанні земель».

Обов`язок землекористувачів використовувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлюється статтями 31, 33- 37 ЗК України, та не є обмеженням у розумінні положень статті 111 ЗК України.

З матеріалів справи вбачається, що держава в особі Диканської селищної ради, як власник земельної ділянки та орендодавець за договорами № 1007 та № 1008, висловила чітку позицію щодо користування спірними земельними ділянками з видом угідь - сіножаті та пасовища, а орендар, із зазначеними умовами договорів оренди погодився та зобов`язався їх виконувати.

Проте відповідач використовує спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням та з порушенням природоохоронного режиму використання земель, що є порушенням статті 37 Закону України «Про охорону земель», статті 96 ЗК України, а також пунктів 15, 17, 31 договорів № 1007 та № 1008, що є підставою для задоволення позову Прокурора.

З актів обстеження стану та використання спірних земельних ділянок від 20.09.2021 вбачається, що робочою групою виявлено розорювання спірних земельних ділянок на орієнтованих площах 9 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:001:0061 та 11 га на земельній ділянці з кадастровим номером 5321084500:00:003:0184, а також вирощування на них сільськогосподарських культур - кукурудзи.

З урахуванням вказаного, скаржник наголошує на тому, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, оскільки на час проведення перевірки та складення акта від 29.09.2020 та актів обстеження стану використання спірних земельних ділянок від 20.09.2021, які ніким не оскаржені, відповідачем істотно порушено умови договорів № 1007 та № 1008, що є підставою для їх розірвання в односторонньому порядку.

Скаржник також звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано того факту, що відповідач, використовуючи спірні земельні ділянки як рільні землі (рілля), фактично сплачує орендну плату як за землі для сінокосіння і випасання худоби (сіножаті та пасовища).

4.4. ФОП Чугуєвець В. М. у відзиві просить касаційну скаргу відхилити, рішення та постанову - залишити без змін.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договорів № 1007 та № 1008, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок, з огляду на те, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають в оренді ФОП Чугуєвець В. М., з видом використання як сіножаті та пасовища у 2020- 2021 роках фактично використовувалися орендарем як рілля, тобто з огляду на неправомірну зміну відповідачем виду використання земельних ділянок в межах однієї категорії цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Варто також зауважити, що у частині першій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Положення статті 525 ЦК України встановлює загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

У частині другій статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (стаття 1 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до Закону України від 17.06.2020 № 711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель», зокрема, статтю 19 ЗК України доповнено частиною третьою такого змісту: земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом частини п`ятої статті 20 ЗК України (чинній на час укладення спірних договорів № 1007 та № 1008) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 16.11.2022 у справі № 914/291/22).

Разом з тим, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано статтею 22 ЗК України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2 у редакції, чинній на час укладення договорів № 1007 та № 1008).

Згідно з частиною третьою статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У статтях 31, 33- 37 ЗК України визначено види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України для такого виду використання (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Так, за змістом статті 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель. Проте, за приписами частини п`ятої статті 20, статті 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах цього виду використання, отже, за умови передачі в оренду земельної ділянки, що за видом використання належить до сінокосіння і випасання худоби, орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку виключно для сінокосіння і випасання худоби, тобто в межах виду користування (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, на які здійснено посилання у касаційній скарзі Прокурора як на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Проте, вирішуючи спір у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій наведених вище норм законодавства та висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду не врахували. Так, суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на недоведеність Прокурором обставин використання відповідачем спірних земельних ділянок з порушенням їх цільового призначення та наголосивши при цьому на тому, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення із визначеним видом цільового призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не надали належної правової оцінки умовам договорів № 1007 та № 1008 (пункти 2 вказаних договорів) та додаткових угод до них, у тому числі, щодо визначного виду використання спірних земельних ділянок, помилково ототожнивши вид цільового призначення із певним видом використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначених у статтях 31, 33- 37 ЗК України, з урахуванням поданих сторонами доказів на підтвердження обставин та їх заперечення. Отже, пославшись на те, що доводи Прокурора є безпідставними, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення частини п`ятої статті 20, статей 31, 33- 37 ЗК України, у відповідній редакції та не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.

Таким чином, суди попередніх інстанцій з огляду на наведені норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, належним чином не з`ясували обставини справи, не дослідили та не надали оцінки доказам, наявним у матеріалах справи та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Зважаючи на підтвердження підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає за доцільне скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 , а справу № 917/14/22 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.4. З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 917/14/22 скасувати.

Справу № 917/14/22 передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ