Справа № 357/8942/23
Провадження № 2/357/756/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання -Кононюка П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», про стягнення лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зустрічним позовом Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
14.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 26.07.2023, обґрунтовуючи тим, що 01.11.2001 на підставі наказу №128 від 29.10.2001 його було прийнято на роботу до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» на посаду завідуючим терапевтичного відділення. У березні 2022 керівництвом відповідача було видано робітникам підприємства на руки трудові книжки, щоб їх не було втрачено в зв`язку з бойовими діями на території Донецької області. Ним було отримано трудову книжку без запису про звільнення. 29.07.2022 він написав лист-заяву до керівництва лікарні про звільнення за власним бажанням, який відправив Укрпоштою та відправлення було вручене 07.08.2022. Через два тижні, після вручення заяви, директор лікарні ОСОБА_2 відмовила йому у звільнені та наданні копії наказу про звільнення, пояснивши це тим, що йому необхідно передати матеріальні цінності, чим порушила його права згідно статті 38 КЗпП, та не провела з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. У квітні 2022 року, в зв`язку з активними бойовими діями поблизу м. Покровськ, Родинське Донецької області, він разом із сім`єю був вимушено переселитись до м. Біла Церква Київської області, де 29.04.2022 став на облік як внутрішньо-переміщена особа. У жовтні 2022 року він звернувся до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про припинення трудових відносин з останнього місця роботи - КНП «Родинська міська лікарня». З 04.10.2022 Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості було повідомлено КНП «Родинська міська лікарня», територіальний орган Державної податкової служби та територіальний орган Пенсійного фонду України про припинення трудових відносин з відповідачем. З 01.04.2022 по 11.04.2022 він хворів та перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом №4134084-2007938710-2 (номер випадку непрацездатності 4134084), однак, кошти при звільненні по тимчасовій непрацездатності йому не виплачені. З положень ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» слідує, що страхові виплати та оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюється на підставі виданого в установленому порядку листка непрацездатності. Цифровий (е-лікарняний) запровадили з 01.10.2021. На підставі медичного висновку (медичних висновків) про тимчасову непрацездатність формується в Реєстрі листок непрацездатності. Вся інформація про втрату працездатності співробітника знаходиться в особистому кабінеті працедавця. За спливом 7 днів після закриття лікарняного він вважається виданим та готовий до сплати. Крім того, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку. Основними законодавчими актами, які регулюють порядок надання відпусток, є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки». Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Відповідно до ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Аналогічне положення міститься в статті 24 Закону України «Про відпустки». Компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки. Таким чином, обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації. Тому, просив зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату неотриманої ним суми лікарняних за період з 01.04.2022 по 11.04.2022, неотриманої суми компенсації за невикористану відпустку та зобов`язати здійснити нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне отримання ним суми компенсації при звільненні.
27.07.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано у відповідача Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» довідку про розмір суми лікарняного за період з 01.04.2022 по 11.04.2022, яка підлягає сплаті позивачу, довідку про розмір суми компенсації за невикористану відпустку, довідку про розмір заборгованості по заробітній платі, що передувало звільненню з підприємства, довідку щодо розрахунку суми його середньоденного заробітку, обрахованого відповідно до вимог постанови КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995.
29.08.2023 від представника відповідача, в особі директора Олени Добрелі, до суду надійшла зустрічна позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 працював в Родинській міській лікарні з 01.11.2001, 24.06.2003 Родинська міська лікарня перейменована в Комунальну лікувально-профілактичну установу «Родинська міська лікарня» про що свідчить запис №20 у трудовій книжці позивача. 31.01.2019 КЛПУ «Родинська міська лікарня реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Родинська міська лікарня», на підставі рішення Родинської міської ради Донецької області №7/52-6. 31.03.2022, у зв`язку з попередженням представника ДОУ AT «Ощадбанк» про ймовірність затримки платежів через атаки на банківську та енергосистему систему, адміністрацією КНП «Родинської міської лікарні», було вирішено дати співробітникам підприємства авансом частину заробітної плати за невідпрацьований місяць - квітень 2022 року, у тому числі позивач отримав 12800 грн. Позивач наступного дня з 01.04.2022 перестав з`являється на робочому місті, про причини своєї відсутності не повідомив, на зв`язок не виходив, що підтверджує табель обліку робочого часу форми П5, банківська виписка про переведення коштів позивачу. Через не роботу сайту Пенсійного фонду України, про перебування позивача на лікарняному відповідач знати не міг. Згодом , після відновлення роботи сайту ПФУ, коли стало відомо що з 01.04.2022 по 10.04.2022 позивач перебував на лікарняному, а саме 07.07.2022 комісією КНП «Родинська міська лікарня» по тимчасовій непрацездатності було вирішено зробити відрахування із лікарняного позивача 2071,85 грн. для покриття його заборгованості підприємству авансового платежу виданого у рахунок заробітної плати виданого 31.03.2022. Після близько 3-місяців відсутності позивача, з листа позивача стало відомо, що він був змушений виїхати з Донецької області, оскільки відчував загрозу життю і здоров`ю через збройну агресію, та з 29.04.2022 є внутрішньо переміщеною особою, яка мешкає в Київській області. Так, позивач був звільнений Білоцерківським міським центром зайнятості з 04.10.2022 у відповідності до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішні переміщених осіб». Таким чином на момент звільнення з урахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5971,55 грн та лікарняного у розмірі 2071,85 грн, позивач залишився винним підприємству 4756,63 грн. Крім того, зазначає, що під час роботи в Родинській лікарні з позивачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 02.01.2018 №60. 10.07.2020 при введенні в експлуатацію Монітора пацієнта «Aquarius8.4» позивачем було проведено навчання в роботі з вищезгаданим обладнанням. 11.07.2020 актом введення в експлуатацію монітору пацієнта «Aquarius8.4» присвоєно інвентарний номер 10144011 та закріплено за терапевтичним відділом КНП «Родинська міська лікарня», а матеріально відповідальною особою визначено завідуючого терапевтичним відділенням ОСОБА_1 . У листопаді 2021 року під час підключення пацієнта на реанімаційному ліжку під монітор пацієнта «Aquarius8.4.» маніпуляційною медсестрею терапевтичного відділення ОСОБА_3 було зафіксовано що обладнання не функціонує, про що було повідомлено директору лікарні. Після чого директором лікарні ОСОБА_4 в усній формі запропоновано завідуючому відділення ОСОБА_5 усунути несправності в роботі закріпленого за ним обладнання. Також, 01.06.2022 у зв`язку з відсутністю позивача матеріальні цінності терапевтичного відділення було закріплено за лікарем терапевтом ОСОБА_6 та при обстеженні закріпленого за нею майна було виявлено, що монітор пацієнта «Aquarius8.4.» інвентарний номер 10144011 не підлягає експлуатації у зв`язку відсутності зображення на екрані, про що було написано доповідну записку директору ОСОБА_4 . Того ж дня, ОСОБА_4 видано наказ №134 про комісійне обстеження пошкодженого майна, на підставі якого комісією у складі 5 співробітників лікарні майно було обстежено та складено відповідний акт в якому зафіксовано його несправність. На підставі доповідної записки директором залишкова балансова вартість пошкодженого майна , на момент його передачі іншій відповідальній особі становить - 26440,66 грн.Таким чином через халатне відношення та бездіяльність позивача закріплене за ним обладнання неможливе в використанні через, що підприємство понесло збитки у розмірі 26440,66 грн. У зв`язку з цим, просила у позовних вимогах ОСОБА_1 до КНП «Родинська міська лікарня» відмовити, стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Родинська міська лікарня» грошові кошти, видані в якості авансу у рахунок заробітної плати в сумі 4756,63 грн., грошові кошти на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ним під час виконання трудових обов`язків у розмірі 26440,66 грн, а також стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 2684,00 грн.
29.08.2023 представник відповідача, в особі директора Олени Добрелі, разом із зустрічною позовною заявою подала до суду витребувані ухвалою суду від 27.07.2023 довідки.
04.09.2023 судом постановлено ухвалу, про проведення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
12.09.2023 судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання відповідача та забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника відповідача, в особі директора Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» Олени Добрелі.
25.09.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято зустрічний позов Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», про стягнення лікарняних та компенсації за невикористану відпустку, постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та замінено судове засідання призначене для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
09.10.2023 позивач - ОСОБА_1 подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначив, що з позовними вимогами викладеними у зустрічній позовній заяві не згоден та не визнає їх у повному обсязі виходячи з наступного. По-перше пропущені строки для звернення до суду. Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Як зазначено відповідачем у поданій зустрічній заяві, а також вбачається в долучених до неї копій документів, то КНП «Родинська міська лікарня» у листопаді 2021 року дізналась від маніпуляційної медичної сестри терапевтичного відділення ОСОБА_3 про не функціонування монітору пацієнта «Aguarius 8.4» про що було повідомлено директора лікарні, 01.06.2022 Наказом №134 КНП «Родинська міська лікарня» було створено робочу комісію по обстеженню монітора пацієнта «Aguarius 8.4», 01.06.2022 протоколом №1 робочої групи КНП «Родинська міська лікарня» було встановлено: «Комісія розглянувши монітор пацієнта «Aguarius 8.4» дійшла висновку, що апарат дійсно являється несправним та не підлягає експлуатації. ОСОБА_7 нагадала про те, що монітор пацієнта несправний ще з листопада 2021 року», 01.06.2022 у зв`язку з відсутністю позивача матеріальні цінності терапевтичного відділення було закріплено за лікарем терапевтом ОСОБА_6 , при обстеженні закріпленого за нею майна було виявлено, що монітор пацієнта «Aguarius 8.4» інвентаризаційний номер 10144011 не підлягає експлуатації у зв`язку відсутністю зображення на екрані, про що було написано доповідну записку директору ОСОБА_4 ». Таким чином, з зустрічної позовної заяви та наданих до нею документів вбачається, що КНП «Родинська міська лікарня» було пропущено річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. По-друге, він не належить до категорії працівників з якими відповідно до законодавства, укладається письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. Як вже було вище вказано, то лікарня зазначає, що він є матеріально відповідальною особою, між ними було укладено договір про повну матеріальну відповідальність та за ним було закріплено монітор пацієнта «Aguarius 8.4», а тому відповідно до п.1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України має нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству. Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей,переданих їм на збереження, обробку,продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.1977 №447/2, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».В правовому висновку, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.10.2018 у справі №491/961/16-ц зазначено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 К3пП України), суд зобов?язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 К3пП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. Згідно вищевказаного Переліку посад і робіт, посада завідуючого терапевтичного відділення лікарні не належить до категорії працівників з якими відповідно до законодавства, укладається письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. Верховний суд у постанові від 29.06.2021 по справі №686/12599/17 вказав, що договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним. Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України. Таким чином, так як його посада не належить до категорії працівників з якими відповідно до законодавства укладається письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, то він не може нести матеріальну відповідальність та підставі такого договору. По-третє, відсутні підстави та умови для притягнення його до повної матеріальної відповідальності. Статтею 130 К3пП України передбачено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Тобто, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника;вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної,адміністративної чи кримінальної відповідальності. Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов?язків, грошові виплати. Відповідно до ст. 138 К3пП України, обов?язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві. Що стосується стягнення з нього грошових коштів, виданих в якості авансу у рахунок заробітної плати у сумі 4 756,63 грн. Так, лікарня у поданій зустрічній позовній заяві зазначає, що грошова сума у розмірі 12 800 грн, яка була сплачена йому 31.03.2022 є сумою авансу за квітень 2022 року та в якості доказів лікарнею було надано довідку про заборгованість №81 від 22.08.2023, довідку про середній заробіток №84 від 22.08.2023, які самостійно виготовила. Жодних бухгалтерських документів на підтвердження нарахування заробітної плати саме в такому розмірі лікарнею надано не було, що ставить під сумнів дані документи. Водночас, банк надав виписку, з якої чітко вбачається, що 31.03.2022 йому була перерахована грошова сума в розмірі 12800 грн. в якості зарахування заробітної плати за 2-гу половину березня 2022 року. Більше того, з наданої лікарнею довідки про заборгованість №81 від 22.08.2023 вбачається, що:у січні 2022 року ним при нормі 149 годин робочого часу було відпрацьовано 149 годин та нараховано дохід в розмірі 25 971,28 грн;у лютому 2022 року ним при нормі 154 годин робочого часу було відпрацьовано 154 годин та нараховано дохід в розмірі 27 667,78 грн.;у березні 2022 року ним при нормі 175 годин робочого часу було відпрацьовано 175 годин та нараховано дохід у розмірі 16390,72 грн. Тобто, з наданої довідки вбачається, що кількість відпрацьованого ним часу щомісячно зростала, та щомісячно зростав розмір його заробітної плати. Але у березні 2022 року при збільшені кількості відпрацьованого ним робочого часу до 175 год. (тобто на 21 год. більше ніж у лютому 2022 року та на 26 год. більше ніж у січні 2022 року) розмір його заробітної плати чомусь зменшився майже вдвічі. Жодних доказів на підтвердження різкого зменшення розміру його заробітної плати у березні 2022 року відповідачем надано не було. Тому, просив застосувати строки передбачені ч. 3 ст. 233 КЗпП України на звернення КНП «Родинська міська лікарня» до суду з позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству, відмовити в задоволені зустрічних позовних вимог у повному обсязі та задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі.
24.10.2023 представник відповідача, в особі директора Олени Добрелі, подала до суду відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій зазначила наступне. Стосовно пропущеного строку на звернення до суду з позовом про стягнення матеріальних збитків зазначає, що ОСОБА_1 зник з робочого місця з 1 квітня 2022 року. Жодних відомостей про його місце перебування у підприємства не було, на телефонні дзвінкі він не відповідав. Крім того після того як позивач вийшов на зв`язок приблизно через 5 місяців йому було повідомлено, що необхідно з`явитися на підприємстві та здати закріплене за ним майно. На що ОСОБА_1 не відповів та 16.11.2022 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі в якому повідомив, що через збройну агресію російської федерації виникли обставини які унеможливлюють його проживання в Донецькій області, і що він є внутрішньо переміщеною особою та мешкає у місті Біла Церква Київської області. Після подання підприємством зустрічної позовної заяви ще до початку розгляду справи ОСОБА_1 06.07.2023 написав заяву про залишення позову без розгляду(справа №357/10436/22, 2/357/3262/22, суддя Цуранов А.Ю.). Оскільки вищевикладені обставини виникли по незалежним від КНП «Родинська міська лікарня» причинам та вони ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій по зверненню до суду з позовом, та виникли протягом строку, який пропущено, вважає, що строк на звернення до суду пропущено з поважних причин. Стосовно заперечень позивача, що він не належить до категорії працівників з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, повідомляє, що відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству коли між працівником і підприємством,відповідно до статті 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. ОСОБА_1 людина з вищою освітою, працював на керівній посаді завідуючим терапевтичного відділення більше 10 років, неодноразово свідомо, знаючи свої посадові обов`язки по збереженню закріпленого за ним майна, укладав договір про повну матеріальну відповідальність та жодного разу не висловлював ніяких зауважень стосовно того, що він належить не до тієї категорії працівників, зміст договору не оспорював в судовому порядку. Тому вважає, що позивач має нести повну матеріальну відповідальність як передбачено ст. 134 КЗпП України. Стосовно заперечень про відсутність підстав притягнення позивача до відповідальності з посиланням на ст. 130 КЗпП України вважає, що у зустрічній позовній заяві доведено факт винної бездіяльності позивача внаслідок якої підприємство зазнало матеріальних збитків. Стосовно заперечень ОСОБА_1 , що нібито банк надав йому виписку з якої чітко вбачається, що 31.03.2022 йому переведено зарплату за 2-гу половину березня повідомляє, що в доданих до зустрічної позовної заяви документах надано банківська виписка про переведення коштів, а саме платіжне доручення №680 про переведення коштів згідно списків №8 від 31.03.2022,в якому в призначенні платежу зазначено - з/плата за 1 половину квітня 2022 року. Щодо зменшення зарплати у березні зазначає, що позивач не міг не знати що у січні та лютому на відміну від березня він працював з хворими на COVID-19 за що отримував доплату у відповідності до чинного законодавства, крім того Наказом №25 від 29 березня 2022 року позивача з 30.03.2022 переведено з посади завідуючого терапевтичним відділенням на посаду лікаря з окладом згідно штатного розкладу, з наказомпозивач ознайомлений. Отже посилання на різке зменшення заробітної плати є свідома спроба ввести суд в оману.
17.11.2023 позивач - ОСОБА_1 подав до суду заяву, про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що позовні вимоги від 14.07.2023 підтримує у повному обсязі. Станом на день розгляду справи 21.11.2023 минуло 291 робочих днів з дня звільнення його із займаної посади. Таким чипом, з відповідача на користь позивача підлягає-стягненню нарахована, але невиплачена заробітна плата, а саме компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 971 грн. та лікарняного у розмірі 2071,85 грн, адже саме цю суму зазначає відповідач у зустрічній позовній заяві. Середньоденна заробітна плата, відповідно до довідки відповідача від 22.08.23 №84 складає 459,35 грн. Середній заробіток слід обраховувати з 04.10.2022 (дата звільнення) по 21.11.2023 (день розгляду справи), що складає 291 день та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 133670,85 грн. (459,35 грн х 291 день). Тому, просив стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» на його користь суму лікарняних за період 01.04.2022 по 11.04.2022 в розмірі 2071,85 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 971,55 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 133670,85 грн.
21.11.2023 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 17.11.2023 та про витребування доказів та витребувано у КНП «Родинська міська лікарня» наступні документи: 1) колективний договір КНП «Родинська міська лікарня», який є чинним за період з 01.01.2020 по цей час, або належним чином завірена копію; 2) табель обліку використання робочого часу (форми П5) щодо ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (щомісячний) за період часу з 01.01.2020 по день його звільнення, або належним чином завірена копію; 3) розрахунково-платіжну відомість працівника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 підрозділ (002) «Терапевтичне відділення» (Форми П6 нарахування) (помісячний) за період з 01.01.2020 і по день його звільнення, або належним чином завірена копію; 4) документ (документи), якими встановлено/затверджено норму робочого часу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на кожен місяць за період з 01.01.2020 і по день його звільнення, або належним чином завірена копію; 5) довідку про кількість фактично відпрацьованого часу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (щомісячне) за період часу з 01.01.2020 і по день його звільнення; 6) довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.01.2020 і по день його звільнення (щомісячний, з розшифровкою кожного виду нарахувань, утримань, виплат); 7) графік відпусток ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 2020 року по 2022 року включно; 8) інформацію про розмір тарифної ставки, посадового окладу (помісячний) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.01.2020 і по день його звільнення (з наданням про це копії відповідного документу, яким тарифну ставку/посадовий оклад було затверджено); 9) Інформацію, чи був ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 безпосередньо зайнятий на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2? Якщо був, то надати повну/розгорнуту інформацію коли/період часу (з зазначенням місяця та року), скільки часу, на підставі яких документів (з наданням їх копій) та в якому розмірі йому були здійснені (щомісячно) нарахування і виплати доплат за цю зайнятість.
12.12.2023 представник відповідача, в особі директора Олени Добрелі, подала до суду витребувані ухвалою суду від 21.11.2023 докази.
08.02.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням заяви від 17.11.2023 і викладені у позовній заяві, у відзиві на зустрічну позовну заяву, обставини підтримав у повному обсязі та просив первісний позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник відповідача, в особі директора Олени Добрелі, у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 08.06.2022 у справі № 1303/1459/12).
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.04.2022 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , як внутрішньо-переміщена особа, та станом на момент ухвалення рішення проживає за адресою: АДРЕСА_3 згідно наказу №128-к від 29.10.2001 був прийнятий на посаду завідуючим терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», з 01.04.2022 по 11.04.2022 перебував на лікуванні, згідно лікарняного листа №4134084-2007938710-2 (номер випадку непрацездатності 4134084), та з 30.03.2022 по 30.04.2022, згідно наказу №25-к від 29.03.2022, був переведений на посаду лікаря - терапевта поліклініки, у зв`язку з виробничою необхідністю, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 4, 6-7, 8, 20, 27, 112, 204).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 27.07.2023 (а.с. 35-37), вбачається, що 09.06.2003 зареєстровано юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство «Родинська міська лікарня», код ЄДРПОУ: 01990861, місцезнаходження: вул. Запорізька, 5, м. Родинське (Покровськ), Донецька область (24.06.2003 Родинська міська лікарня перейменована в Комунальну лікувально-профілактичну установу «Родинська міська лікарня» та 31.01.2019 КЛПУ «Родинська міська лікарня реорганізована в КНП «Родинська міська лікарня»), керівник ОСОБА_4 з 21.01.2022 по 30.01.2026, що також підтверджується копією наказу КНП «Родинська міська лікарня» від 20.01.2022 №8-к, копією розпорядження від 20.01.2022, копією трудової книжки, копієюрішення Родинської міської ради Донецької області №7/52-6 від 31.01.2019 (а.с. 45, 47-48, 159).
Встановлено, що 29.07.2022 ОСОБА_1 направив КНП «Родинська міська лікарня» засобами поштового зв`язку заяву про звільнення за власним бажанням, яка отримана останнім 08.08.2022, однак листом №117 від 15.08.2022 позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви, оскільки йому необхідно було особисто з`явитися до лікарні, ознайомитися з наказом, отримати обхідний лист та надати трудову книжку, яка була раніше йому видана для внесення запису про звільнення.
Також, встановлено, що 04.10.2022 на підставі заяви ОСОБА_1 від 03.10.2022, про припинення трудових відносин з Комунальним некомерційним підприємством «Родинська міська лікарня» за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, поданої до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості у відповідності до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», було припинено трудові відносини з КНП «Родинська міська лікарня», оскільки Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості повідомив про це 04.10.2022 роботодавця, територіальний орган Державної податкової служби та територіальний орган Пенсійного фонду України, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 15-19) та визнається сторонами у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст.12 Закону України «Про оплату праці».
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст.12 Закону України «Про оплату праці».
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що з 01.04.2022 по 11.04.2022 він хворів та перебував на лікарняному, однак, кошти при звільненні по тимчасовій непрацездатності йому не виплачені. Крім того, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку. Компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки. Таким чином, обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації, у зв`язку з цим просив, з урахуванням заяви від 17.11.2023, стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» на його користь суму лікарняних за період 01.04.2022 по 11.04.2022 в розмірі 2071,85 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 971,55 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 133670,85 грн.
Водночас, представник відповідача, в особі директора Олени Добрелі, заперечуючи проти первісного позову та обґрунтовуючи зустрічний позов, зазначає, що 31.03.2022, у зв`язку з попередженням представника ДОУ AT «Ощадбанк» про ймовірність затримки платежів через атаки на банківську та енергосистему систему, адміністрацією КНП «Родинської міської лікарні», було вирішено дати співробітникам підприємства авансом частину заробітної плати за невідпрацьований місяць - квітень 2022 року, у тому числі ОСОБА_1 отримав 12800 грн. Однак, з 01.04.2022 він перестав з`являється на робочому місті, про причини своєї відсутності не повідомив, на зв`язок не виходив. Згодом, після відновлення роботи сайту ПФУ, стало відомо що з 01.04.2022 по 10.04.2022 позивач перебував на лікарняному, а саме 07.07.2022 комісією КНП «Родинська міська лікарня» по тимчасовій непрацездатності було вирішено зробити відрахування із лікарняного позивача 2071,85 грн для покриття його заборгованості підприємству авансового платежу виданого у рахунок заробітної плати виданого 31.03.2022. Таким чином на момент звільнення з урахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5971,55 грн та лікарняного у розмірі 2071,85 грн, позивач залишився винним підприємству 4756,63 грн. У зв`язку з цим, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Родинська міська лікарня» грошові кошти, видані в якості авансу у рахунок заробітної плати в сумі 4756,63 грн.
Так, згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України та ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Згідно зі ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КЗпП України та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно з п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Також, за вимогами статей 253, 254 КЗпП України Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Основними джерелами коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування є внески роботодавців (роботодавців - фізичних осіб), працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку, зокрема, з тимчасовою втратою працездатності відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон № 1105-XIV.
Тимчасова непрацездатність особи відповідно до медичного висновку - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру, та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи. Тимчасова непрацездатність обраховується в календарних днях (пункт 3 Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по тимчасовій непрацездатності (пункт 1 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким порядком є Порядок оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (абзац перший частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - робочим органом Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника.
Отже, законодавство про загальнообов`язкове державне соціальне страхування допомогу по тимчасовій непрацездатності поділяє на:
1) допомогу за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, оплата якої здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
2) допомогу, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, оплата якої здійснюється роботодавцем після отримання коштів на оплату від Фонду в передбаченому Законом № 1105-XIV порядку.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Верховний Суд у своїх постановах від 04.09.2019 у справі № 404/3447/17, від 07.04.2020 у справі № 591/1079/19 виснував, що оскільки у статті 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
З такими висновками погоджується і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.07.2023 у справі № 552/16890/20.
Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Як було зазначено вище у рішенні, позивач з 01.11.2001, на підставі наказу №128-к від 29.10.2001, був прийнятий на посаду завідуючого терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», з 01.04.2022 по 11.04.2022 перебував на лікуванні, що підтверджується лікарняним листом №4134084-2007938710-2 (номер випадку непрацездатності 4134084), з 30.03.2022 по 30.04.2022 згідно наказу №25-к від 29.03.2022 був переведений на посаду лікаря - терапевта поліклініки, у зв`язку з виробничою необхідністю та 04.10.2022 на підставі заяви від 03.10.2022 про припинення трудових відносин з Комунальним некомерційним підприємством «Родинська міська лікарня» за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, поданої до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості у відповідності до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», був звільнений з посади в КНП «Родинська міська лікарня».
З довідки КНП «Родинська міська лікарня» про розмір компенсації за невикористану відпустку №83 від 23.08.2023 (а.с. 56) вбачається, що період невикористаної відпустки ОСОБА_1 за період з 01.10.2021 по 31.03.2022 з урахуванням 2 групи інвалідності склав 13 календарних днів та сума компенсації за невикористану відпустку складає 5971,55 грн, яку і просить стягнути позивач ОСОБА_1
З довідки КНП «Родинська міська лікарня» №82 від 22.08.2023 (а.с. 57), вбачається, що виплата по тимчасовій непрацездатності складає 2071,85 грн, яку і просить позивач ОСОБА_1
З довідки КНП «Родинська міська лікарня» про заборгованість №81 від 22.08.2023 (а.с. 58) вбачається, що позивач ОСОБА_1 в січні 2022 року отримав заробітну плату в розмірі 25971,28 грн за 149 год, в лютому 2022 року в розмірі 27667,78 грн за 154 год., в березні 2022 року в розмірі 16390,72 грн за 175 год, за квітень 2022 аванс в розмірі 12800,00 грн, у зв`язку з попередженням представника ДОУ AT«Ощадбанк» про ймовірність затримки платежів через атаки на банківську та енергосистему систему, що узгоджується з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.05.2021 по 31.05.2022 (а.с. 21-22), зведеною відомістю для зарахування на картрахунки працівників заробітної плати за першу половину квітня 2022 року в якості авансу (а.с. 60-61), платіжною інструкцією №680 від 31.03.2022 про зарахування заробітної плати за першу половину квітня 2022 року (а.с. 111), розрахунково-платіжною відомістю (а.с. 186) та табелями обліку робочого часу за січень, лютий та березень 2022 року (а.с. 179-183) та спростовує твердження позивача ОСОБА_1 щодо перерахування грошових коштів в розмірі 12 800 грн. в якості заробітної плати за 2-гу половину березня 2022 року.
Також, з вказаної довідки про заборгованість вбачається, що КНП «Родинська міська лікарня» з виплаченого авансу (заробітної плати за квітень 2022 року) у розмірі 12800,00 грн було здійснено відрахування суми компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5971,55 грн та виплату по тимчасовій непрацездатності в розмірі 2071,85 грн.
З наданих КНП «Родинська міська лікарня» доказів на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 21.11.2023 (а.с. 189-215) вбачається, що у 2021 році був затверджений графік відпусток працівників лікарні, зокрема, і ОСОБА_1 , а саме: щорічна відпустка 30 календарних днів та додаткова відпустка 7 календарних днів, в січні, травні, липні, серпні, вересні та жовтні 2021 року ОСОБА_1 були надані відпустки згідно наказів - основана щорічна відпустка, додаткова відпустка та відпустки без збереження заробітної плати та на період його відпусток лікар-терапевт терапевтичного кабінету ОСОБА_8 на підставі наказів виконувала обов`язки завідувача терапевтичним відділенням. Також, зі штатного розпису на 2022 рік КНП «Родинська міська лікарня» вбачається, що в лікарні наявне терапевтичне відділення з посадою завідувач відділення і лікар терапевт з посадовим окладом 16000,00 грн. З наказу КНП «Родинська міська лікарня» №170 од від 20.10.2021 вбачається, що було сформовано команди лікарів, які визначені для лікування пацієнтів з COVID-19, зокрема, в команді №1 затверджений лікар-терапевт ОСОБА_1 та згідно наказу КНП «Родинська міська лікарня» №109к від 20.10.2021 ОСОБА_1 було змінено графік роботи для надання медичної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19. З наказу КНП «Родинська міська лікарня» №214-1 від 22.11.2021 вбачається, що лікарям з 20.10.2021 по 31.10.2021 було встановлено додаткову доплату до заробітної плати у розмірі 300%, згідно наказу №226 від 09.12.2021 лікарям та зокрема, ОСОБА_1 з 01.11.2021 по 30.11.2021 було встановлено додаткову доплату до заробітної плати у розмірі 200%, згідно наказу №242 від 30.12.2021 лікарям та зокрема, ОСОБА_1 з 01.12.2021 по 31.12.2021 було встановлено додаткову доплату до заробітної плати у розмірі 200%, у зв`язку з включенням КНП «Родинська міська лікарня» до переліку медичних закладів для госпіталізації пацієнтів з гострою респіраторною хворобою COVID-19. З наказів КНП «Родинська міська лікарня» №120 од від 28.02.2022 та №121 од від 02.03.2022 вбачається, що лікарнею було затверджено тимчасові заходи з метою забезпечення готовності для надання медичної допомоги постраждалим внаслідок військової агресії рф проти України та надано дозвіл на використання медичних виробів та лікарських препаратів, придбаних за рахунок коштів, виділених на лікування гострої респіраторної хвороби COVID-19, для надання медичної допомоги постраждалим внаслідок військової агресії рф проти України.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 з 12.04.2022 і по день звільнення 04.10.2022 був відсутній на робочому місці, тим самим не виконував свої трудові обов`язки за основним місцем роботи в КНП «Родинська міська лікарня», що підтверджується табелями обліку робочого часу з квітня 2022 року по жовтень 2022 року (а.с. 62-75, 171-177) та довідкою про кількість фактично відпрацьованого часу ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2022 (а.с. 187) та не заперечується позивачем.
Отже, з наданих відповідачем доказів вбачається, що КНП «Родинська міська лікарня» визначила розмір компенсації за невикористану відпустку та розмір виплати по тимчасовій непрацездатності, та вказані лікарнею суми 5971,55 грн і 2071,85 грн визнаються позивачем.
Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено, що КНП «Родинська міська лікарня» при звільненні ОСОБА_1 виплатила йому всі суми, що належать йому від підприємства.
Отже, позивачем - ОСОБА_1 у судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами викладені ним обставини, а саме, що роботодавцем порушено процедуру розрахунку при звільненні, відповідач за первісним позовом повністю спростував всі обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , про стягнення компенсацій слід відмовити.
Також, як похідна, не підлягає до задоволення вимога позивача за первісним позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 133670,85 грн.
Щодо позовної вимоги КНП «Родинська міська лікарня» за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, виданих в якості авансу у рахунок заробітної плати у сумі 4756,63 грн, слід зазначити наступне.
Як зазначено вище у рішенні, 31.03.2022 КНП «Родинська міська лікарня» виплатила ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2022 року в розмірі 12800,00 грн, в якості авансу за невідпрацьований місяць, у зв`язку з попередженням представника ДОУ AT«Ощадбанк» про ймовірність затримки та простій платежів через хакерські атаки на банківську та енергетичну систему.
З довідки КНП «Родинська міська лікарня» про заборгованість №81 від 22.08.2023 (а.с. 58) вбачається, що КНП «Родинська міська лікарня» було визначено борг ОСОБА_1 перед лікарнею у розмірі 4756,63 грн.
Разом з тим, з довідки КНП «Родинська міська лікарня» про кількість фактично відпрацьованого часу ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2022 №134 від 04.12.2023 (а.с. 187) вбачається, що ОСОБА_1 було відпрацьовано, зокрема, в квітні 2022 року 5 днів, що також узгоджується з табелем за квітень 2022 року (а.с. 178).
Також, з довідки КНП «Родинська міська лікарня» про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 №139 від 04.12.2023 (а.с. 188) вбачається, зокрема, що заробітна плата за квітень 2022 року становила 4766,66 грн.
Отже, в ході розгляду справи, судом встановлено, що грошові кошти в розмірі 4766,66 грн були виплачені ОСОБА_1 в якості відпрацьованих днів та є заробітною платою, а тому поверненню не підлягають.
Щодо позовної вимоги КНП «Родинська міська лікарня» за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ним під час виконання трудових обов`язків у розмірі 26440,66 грн, слід зазначити наступне.
Згідно зі ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).
Пунктом першим та п`ятим статті 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей та шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
Згідно з ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (з наступними змінами) роз`яснено, що, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсування), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
Зазначеною постановою передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі Перелік посад і робіт).
Згідно вказаного переліку посад і робіт, посада завідувача терапевтичним відділенням лікарні, яку на час укладення договору займав ОСОБА_1 , не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.
Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-16цс12 від 25 квітня 2012 року та у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №686/12599/17, за яким договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Також, згідно ч. 2, 3 ст. 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Тобто, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв?язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 по справі №334/10099/21 (провадження №61-10880св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2018 між ОСОБА_1 (працівник) та Комунальною лікувально-профілактичною установою Родинська міська лікарня, правонаступником якої КНП «Родинська міська лікарня», укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №60 (а.с. 49), відповідно до умов якого працівник ОСОБА_1 , який обіймає посаду завідувача терапевтичним відділенням КНП «Родинська міська лікарня» бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення, зокрема, цілісності матеріальних цінностей, отриманих від інших організацій, і у зв`язку з цим зобов`язується: бережно ставитися до переданих йому матеріальних цінностей і вживати заходів щодо запобігання їх знищення, псуванню, розкраданню, нестачі; своєчасно повідомляти адміністрації про всі обставини, що загрожують зберіганню ввірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати та надавати у встановленому порядку звіти про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.
З акту введення в експлуатацію до договору про закупівлю товару №8 від 10.07.2020 (а.с. 54) вбачається що КНП «Родинська міська лікарня» отримала в експлуатацію Монітор пацієнта «Aquarius8.4» та з ОСОБА_1 було проведено навчання в роботі з вищезгаданим обладнанням.
З акту введення в експлуатацію основних засобів від 11.07.2020 (а.с. 55) вбачається, що Монітору пацієнта «Aquarius8.4» присвоєно інвентарний номер 10144011, на момент введення в експлуатацію об`єкт знаходиться в терапевтичному відділенні КНП «Родинська міська лікарня» та ОСОБА_1 прийняв даний об`єкт як завідувач терапевтичним відділенням.
З доповідної записки лікаря ОСОБА_6 від 01.06.2022 (а.с. 50) вбачається, що Монітор пацієнта «Aquarius8.4.» інвентарний номер 10144011 не експлуатували, у зв`язку з поломкою (при включенні темний екран).
01.06.2022 наказом №134 КНП «Родинська міська лікарня», на підставі доповідної записки лікаря-терапевта ОСОБА_6 , було створено робочу комісію по обстеженню монітора пацієнта «Aguarius 8.4» та 01.06.2022 протоколом №1 робочої групи КНП «Родинська міська лікарня», у складі 5 співробітників лікарні, було встановлено, зокрема: «Комісія розглянувши монітор пацієнта «Aguarius 8.4» дійшла висновку, що апарат дійсно являється несправним та не підлягає експлуатації», що підтверджується матеріалами справи (а.с. 51, 52).
Згідно довідки про вартість об`єкта основних засобів від 01.06.2022 залишкова вартість Монітору пацієнта «Aquarius8.4.» інвентарний номер 10144011 складає 26440,66 грн (а.с 53).
Представник КНП «Родинська міська лікарня», в особі директора Добрелі О.В., обґрунтовуючи дану позовну вимогу зазначає, що в листопаді 2021 року під час підключення пацієнта на реанімаційному ліжку під монітор пацієнта «Aquarius8.4.» маніпуляційною медсестрею терапевтичного відділення ОСОБА_3 було зафіксовано, що обладнання не функціонує, про що було повідомлено директору лікарні. Після чого директором лікарні ОСОБА_4 в усній формі запропоновано завідуючому відділення ОСОБА_5 усунути несправності в роботі закріпленого за ним обладнання.
Однак, суд критично оцінює дані твердження представника КНП «Родинська міська лікарня», оскільки належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника ОСОБА_1 до суду не надано, а саме не надано доказів, що внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності саме ОСОБА_1 вказане майно було знищено чи пошкоджено, не надано доказів в чому полягала його вина та в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду, не надано доказів того чи були створені умови, які забезпечували б схоронність монітора пацієнта «Aguarius 8.4» і нормальну з ним роботу, враховуючи, що доповідна записка, робоча комісія по обстеженню монітора пацієнта «Aguarius 8.4» та протокол №1 робочої групи КНП «Родинська міська лікарня» були складені в період з 01.04.2022 по 04.10.2022, а саме під час відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, що підтверджується табелями обліку робочого часу (а.с. 62-75).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині з огляду на його недоведеність.
Щодо заяви позивача про застосування строків позовної давності до вимог за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ним під час виконання трудових обов`язків у розмірі 26440,66 грн, слід зазначити наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України ).
Відповідно до норми ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди..
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, а саме п. 4 визначено що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Як роз`яснено у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Відповідно до п. 1 Глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою КМУ від 19.08.2022 №928) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Таким чином, враховуючи вказані обставини, позовна давність (один рік) та на момент звернення з позовом до суду не сплинула і тривала щонайменше аж до закінчення дії карантину в Україні.
Зважаючи на те, що 01.06.2022 наказом №134 КНП «Родинська міська лікарня» було створено робочу комісію по обстеженню монітора пацієнта «Aguarius 8.4» та 01.06.2022 протоколом N?1 робочої групи КНП «Родинська міська лікарня» було встановлено, зокрема: «Комісія розглянувши монітор пацієнта «Aguarius 8.4» дійшла висновку, що апарат дійсно являється несправним та не підлягає експлуатації», а звернулася КНП «Родинська міська лікарня» до суду із зустрічним позовом 25.08.2023, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 29.08.2023, то позов подано в межах річного строку на звернення до суду, визначеного ч. 3 ст. 233 КЗпП України, а вказані доводи щодо пропуску строку для звернення до суду із зустрічним позовом є безпідставними.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», про стягнення лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зустрічний позов Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди, не підлягають до задоволення у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідач КНП «Родинська міська лікарня», сплатила при подачі зустрічного позову судовий збір у розмірі 2684,00 грн (а.с. 46), але враховуючи, що у задоволенні зустрічного позову відмовлено, вказані судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст. 3, 5-1, 47, 74, 75, 83, 94, 116, 130, 134, 135-1, 138. 233, 253, 254 КЗпП України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 81, 82, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» (код ЄДРПОУ: 01990861, місцезнаходження: вулиця Запорізька, будинок 5, місто Родинське, Донецька область, 85310), про стягнення лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зустрічної позовної заяви Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.05.2024, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя О. В. Бондаренко
Суд | Білоцерківський міськрайонний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 15.05.2024 |
Оприлюднено | 28.05.2024 |
Номер документу | 119280583 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Бондаренко О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні