Рішення

від 06.05.2024 по справі 755/3719/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/3719/24

Провадження №: 2/755/3175/24

"06" травня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Гончарука В.П.,

За участі секретаря - Гриценко О.І.,

Позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Дадівереної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом ( повідомленням) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти "Віночок" № 296 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та відповідно до позовних вимог просила суд визнати наказ №29- про її звільнення незаконним та поновити на посаді; зобов`язати відповідача виконати рішення суду у справі №755/19794/21 від 13.10.2022 р. на підставі ухвали касаційного суду.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.10.2022 р. визнано незаконним та скасовано наказ директора Дошкільного навчального закладу № 296 від 08 листопада 2021 року № 124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Позивач зверталася до роботодавця з листом від 12.11.2022 р. про ознайомлення її з наказом «Про допуск до роботи» відповідно до рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.10.2022 р., але відповіді від роботодавця вона не отримала.

01.02.2023 р. позивач звернулася до роботодавця з заявою, що в разі не виконання вказаного рішення суду просить звільнити її за ч.3 ст. 38 КЗпП України та 9 лютого 2023 р. позивач отримала відповідь від відповідача, до якої було долучено копію наказу від 28.03.2022 р. №36 «Про втрату чинності наказу від 8.11.2021 р. №124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Позивач звертає увагу на те, що оспорюваний наказ від 08 листопада 2021 року № 124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » не скасований, так -як вказано в рішенні суду , а видано наказ №36 «Про втрату чинності наказу №124» та дана обставина впливає на права та інтереси позивача так -як фактично не виконано рішення суду, яким було поновлено її конституційні права та визнано протиправним та скасовано наказ про відсторонення її від роботи, чим також порушується ст.129 Конституції України.

4 квітня 2023 р. позивач отримала оспорюваний наказ №29-к від 29 березня 2023 р. «Про звільнення з роботи» та копію трудової книжки.

Навмисне невиконання рішення суду від 13 жовтня 2022 р. відповідачем по справі дало підстави відповідачу звільнити позивача з займаної посади за прогули.

Вважає, що оспорюваний наказ №29 винесено роботодавцем з порушенням трудового законодавства України , вимог Конституції України, так -як відповідачем в добровільному порядку не виконано рішення суду, чим також порушені права позивача.

Крім того позивач просить суд поновити процесуальні строки звернення з даним позовом до суду, що визначені статтею 233 КЗпП України, обгрунтовуючи своє клопотання тим, що вона не могла своєчасно звернутися до суду, так-як в провадженні різних інстанцій перебували дві цивільні справи де вона була стороною та дана обставина позбавила її можливості своєчасно звернутися за захистом своїх інтересів, обґрунтовуючи свою позицію посиланням на вимоги ст. 234 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги з обставин викладених в позові, вказуючи на те, що роботодавець ( відповідач по справі ) не виконав рішення суду від 13.10.2022 р. та не скасував наказ про її відсторонення від роботи, а виніс наказ від 28.03.2022 р. №36 «Про втрату чинності наказу від 8.11.2021 р. №124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » в зв`язку з чим порушуються її законні права, хоча в судовому засіданні позивач підтвердила, що їй достовірно було відомо з лютого 2023 р., що наказ №124, яким було відсторонено її від роботи, втратив чинність та вона мала б приступити до виконання свої обов`язків але позивач не з`являлася на своє робоче місце так -як не погоджується з наказом №36, що вказаний вище.

Також позивач просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення суду у справі №755/19794/21 від 13.10.2022 р. на підставі ухвали касаційного суду, так -як не виконання даного рішення відповідачем порушує її конституційні права, при цьому в судовому засіданні позивач вказала, що будь - яких виконавчих листів по судовому рішенню №755/19794/21 вона не отримувала та до виконання його не надавала.

Представник відповідача надала до суду відзив з додатками, відповідно до якого заперечувала щодо задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення її на займаній посаді, додатково надавши пояснення в яких стверджувала, що позивач ОСОБА_1 достовірно знаючи про наказ №36 « Про втрату чинності наказу від 8.11.2021 р. №124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з суб`єктивних причин не приступила до виконання своїх службових обов`язків, будь яких перешкод у виконанні своїх службових обов`язків ОСОБА_1 зі сторони роботодавця здійснено не було.

Також позивач ОСОБА_1 пропустила строки звернення до суду, що визначені статтею 233 КЗпП України та підстав для їх поновлення не має.

Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року №14-рп/2004). Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивачки, ОСОБА_1 05 грудня

2005 року була прийнята на роботу до ДЗО № НОМЕР_1 на посаду вихователя.

За змістом наказу Дошкільного навчального закладу № 296 від 08 листопада 2021 року

№ 124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня

2000 року № 1645-ІІІ, наказом Міністерства Охорони Здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, пунктом 41-б Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня

2020 року № 1236 наказано: ОСОБА_1 , вихователя, відсторонити від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 02 листопада 2021 року

№ 107.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.10.2022 р., за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти «Віночок» № 296 про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення позовні вимоги позивача були задоволені частково та визнано незаконним та скасовано наказ директора Дошкільного навчального закладу № 296 від 08 листопада 2021 року № 124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Також як убачається з матеріалів справи що 28.03.2022 р. наказом №36 Дошкільного навчального закладу № 296 було визнано таким, що втратив чинність наказ від 8.11.2021 р. №124 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та вказаний наказ №36 було передано до Управління освіти Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації для здійснення відповідних розрахунків.

Відповідно до наданих до суду актів про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 та інформації про причини її відсутності вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці довготривалий період часу та як наслідок відсутності на робочому місці довготривалий період часу стало підставою для винесення наказу №29-к від 29.03.2023 р. «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » на підставі п.4 ч.1.ст. 40 КЗпП України.

Копія даного наказу була скерована поштовим повідомленням на адресу позивача.

Відповідно д п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України слідує, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Доказів поважності неприбуття на своє робоче місце протягом тривалого періоду часу , а також доказів перешкод щодо не допущення позивача до свого робочого місця, позивач в судовому засіданні не надала.

Не погодження з формулюванням поновлення позивача на займаній посаді вирішується у відповідності до вимог статті 234 КЗпП України.

Частиною1 статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Доказів поважності пропуску строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України позивач також не навела.

Питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень регулюється розділом VII ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

З врахуванням того, що суд відмовляє в задоволенні позову позивачу, суд доходить висновку щодо стягнення з позивача на користь державного бюджету України судового збору в розмірі 1211,2 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 51, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, статтею 43 Конституції України, статтями 21, 44, КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти "Віночок" № 296 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду виготовлено 13.05.2024 р.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_2 :

Відповідач - Заклад дошкільної освіти «Віночок» № 296, місцезнаходження: м.Київ, пр - т Миру, буд.5-а, ЄДРПОУ 22876193:

Суддя :