Рішення

від 14.05.2024 по справі 448/2158/23

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/2158/23

Провадження № 2/448/184/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14.05.2024 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області, КП «Самбірське МБТІ»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, КП «Самбірське МБТІ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Яксманицький Роман Степанович,

про: визнання недійсним та скасування рішення, свідоцтва про право власності, визнання права власності на спадкове майно,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_2 , не з`явилася,

її представник-адвокат Володимир ГІРНИК,

представники відповідачів, Судововишнянської міської ради і КМ «Самбірське МБТІ», не з`явилися,

третя особа, приватний нотаріус Яксманицький Р., не з`явився,

в с т а н о в и в :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

І. Стислий виклад обставин справи:

Позивачка ОСОБА_3 , звернулась до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . За свого життя така зробила заповіт, в якому розпорядилася усім належним їй майном на її, позивачки користь. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» від 05.06.2006 року спадкодавцю ОСОБА_5 належав на праві власності будинок АДРЕСА_1 .

Вказує, що вона, як спадкоємець за заповітом по смерті ОСОБА_6 , подала заяву приватному нотаріусу Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицькому Р. С. про прийняття спадщини, на підставі якої була заведена спадкова справа. Разом з тим, листом від 26.09.2023 року, вих.№426/02-14, нотаріусом було відмовлено їй, позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на те, що мають місце розбіжності у правовстановлюючих документах на спадкове майно - будинок в АДРЕСА_1 , а саме: «згідно довідки, виданої Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 10.04.2023 року за №705, власником вказаного будинку являється ОСОБА_7 (Свідоцтво про право власності видане згідно рішення Довгомостиської сільської ради від 02.08.2001 року №51), а згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10841562, виданого 05.06.2006 року Комунальнім підприємством Мостиського районного бюро технічної інвентаризації, реєстраційний номер 14939527, право власності зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі Договору дарування, посвідченого ОСОБА_8 , секретарем Довгомостиської сільської ради 16.02.2006року...».

Зазначає, що згідно довідки виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району, Львівської області №217 від 19.05.2022 року ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 . З огляду на вказане, з дня укладення зазначеного Договору дарування спірного будинковолодіння, а саме: з 16.02.1989 року, ОСОБА_6 прийняла переданий їй будинок, в такому постійно проживала та була зареєстрована. Право власності на зазначеній правовій підставі 05.06.2006 року було зареєстроване за ОСОБА_6 КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації». Оскаржуване рішення №51 від 02.2001 року, а відтак свідоцтво про право власності на житловий будинок від 29.03.2002 року є недійсними та підлягають скасуванню, оскільки вказаними документами підтверджено право власності на спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , який, на день прийняття зазначених правовстановлюючих документів, не володів правом на спірне майно, оскільки таке відчужив згідно вказаного вище договору дарування.

З огляду на наведене, просила суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Довгомостиської сільської ради Мостиського району Львівської області за №51 від 02 серпня 2001 року «Про надання дозволу на оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 » від 29 березня 2002 року за реєстровим № 34, виданого начальником Самбірського бюро технічної інвентаризації;

- визнати за нею, позивачкою ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІІ. Позиція учасників справи:

Позивачка ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилася, однак з матеріалів справи відомо, що її інтереси представлятиме адвокат Гірник В.

Представник позивачки-адвокат Гірник В. (ордер серії ВС №1249803), в судовому засіданні позовні вимоги своєї довірительки підтримав, просив суд такі задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, в судове засідання не з`явився, проте подав клопотання, в якому вказав, що вирішення даного спору покладає на розсуд суду.

Представник відповідача КП «Самбірське МБТІ», в судове засідання не з`явився, однак на попередніх судових засіданнях зазначив, що позовні вимоги в частині визнання недійсним і скасування рішення виконкому Довгомостиської сільської ради №51 від 02.08.2001 року, а також свідоцтва про права власності на житловий будинок від 29.03.2002 року, визнає. Щодо визнання права власності на спірний житловий будинок, то вирішення даного питання покладав на розсуд суду.

Третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Р., в судове засідання не з`явився, проте подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано на розгляд судді Білоусу Ю.Б.

04.01.2024 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з наявними у ній недоліками.

19.02.2024 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

19.03.2024 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла гр. ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя, а саме: 02 червня 2021 року ОСОБА_6 , зробила заповіт, в якому розпорядилася усім належним їй майном на користь позивачки ОСОБА_9 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» від 05.06.2006 року ОСОБА_5 , належав на праві власності будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_3 , як спадкоємець за заповітом майна ОСОБА_6 , подала заяву приватному нотаріусу Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицькому Р. С. про прийняття спадщини, на підставі якої була заведена спадкова справа.

Разом з тим, листом від 26.09.2023 року, нотаріусом Яксманицьким Р.С. було відмовлено позивачці ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на те, що мають місце розбіжності у правовстановлюючих документах на спадкове майно - будинок в АДРЕСА_1 , а саме: «згідно довідки, виданої Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 10.04.2023 року за №705, власником вказаного будинку являється ОСОБА_7 (Свідоцтво про право власності видане згідно рішення Довгомостиської сільської ради від 02.08.2001 року №51), а згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10841562, виданого 05.06.2006 року Комунальнім підприємством Мостиського районного бюро технічної інвентаризації, реєстраційний номер 14939527, право власності зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі Договору дарування, посвідченого ОСОБА_8 , секретарем Довгомостиської сільської ради 16.02.2006 року».

Щодо рішення виконавчого комітету Довгомостиської сільської ради Мостиського району, Львівської області за №51 від 02 серпня 2001 року «Про надання дозволу на оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 » то таким рішенням було оформлено право власності на вищевказаний житловий будинок на гр. ОСОБА_7 .

На підставі вказаного рішення гр. ОСОБА_10 , отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок за №34 від 29.03.2002 року в АДРЕСА_1 .

Як вважає сторона позивача, оскаржуване рішення №51 від 02.08.2001 року, а також свідоцтво про право власності на житловий будинок від 29.03.2002 року є недійсними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим така звернулась до суду із вказаним позовом.

Слід зазначити те, що згідно договору дарування від 16 лютого 1989 року, укладеного між ОСОБА_5 , та ОСОБА_10 , останній подарував, а ОСОБА_6 прийняла у дар житловий будинок з усіма господарськими будівлями, що знаходиться в селі Княжий Міст, розташований на земельній ділянці присадибних земель колгоспу «Правда».

На підставі цього Договору, 05.06.2006 року право власності на це нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , комунальним підприємством «Мостиське бюро технічної інвентаризації» було зареєстроване за ОСОБА_4 .

Згідно довідки виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району, Львівської області за №217 від 19.05.2022 року ОСОБА_6 , проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

З огляду на вказане, з дня укладення зазначеного Договору дарування спірного будинковолодіння, а саме: з 16.02.1989 року, ОСОБА_6 прийняла переданий їй будинок, в такому постійно проживала та була зареєстрована.

Таким чином, ОСОБА_6 на день смерті належав на праві власності будинок АДРЕСА_1 .

У статті 153 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень статті 243 Цивільного кодексу Української PCP, в редакції 1963 року, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадськім організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.

За вимогами до статті 128 цього Кодексу право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

За змістом ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13).

Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Своїми процесуальними правами сторони під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.

Надані стороною позивача докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав в частині визнання недійсним і скасування рішення виконкому Довгомостиської сільської ради №51 від 02.08.2001 року, а також свідоцтва про права власності на житловий будинок від 29.03.2002 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення №51 від 02.2001 року, а також свідоцтво про право власності на житловий будинок від 29.03.2002 року є недійсними та підлягають скасуванню, оскільки як наведено в мотивувальній частині судового рішення право власності на спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_7 , підтверджено, такий, на день прийняття зазначених правовстановлюючих документів, не володів правом на спірне майно, оскільки таке відчужив згідно вказаного вище договору дарування.

Щодо визнання за стороною позивача права власності на спірне будинковолодіння, то з даного приводу суд зазначає наступне.

Позивачка ОСОБА_3 , окрім іншого, також просила визнати за нею право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З урахуванням положень ч.1 ст.15 та ст.392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, лише якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи, що також встановлено в судовому засіданні, жодним чином ніким не оспорюються чи не визнається право власності на спірне будинковолодіння іншою особою, оригінали правовстановлюючих документів наявні в сторони позивача, про що такі не заперечували в судовому засіданні, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині «визнання права власності за позивачкою ОСОБА_3 » необхідно відмовити через неефективний спосіб захисту.

Окремо слід також наголосити, що із повідомлення приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Яксманицького Р.С. від 26.09.2024 року відомо, що такий повідомив громадянку ОСОБА_3 , позивачку у справі, про те, що у зв`язку із розбіжностями у правовстановлюючих документах на спірний житловий будинок, він не взмозі видати свідоцтво про право на спадщину гр. ОСОБА_3 , а тому такій рекомендував звернутись в суд із позовною заявою «Про встановлення факту належності документів», а не з позовною заявою «Про визнання права власності».

Відповідно до ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; пункт 30).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30).

У пункті 31 рішення у справі «Волошин проти України» (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі «Бацаніна проти Росії» (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами» і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

У пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04) висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На думку суду, у рішенні з`ясовані та повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення даного позову, з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість.

V. Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка ОСОБА_3 , не заявляла клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за такою.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, КП «Самбірське МБТІ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Яксманицький Роман Степанович, про: визнання недійсним та скасування рішення, свідоцтва про право власності, визнання права власності, задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Довгомостиської сільської ради Мостиського району Львівської області за №51 від 02 серпня 2001 року «Про надання дозволу на оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ».

Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 » від 29 березня 2002 року за реєстровим № 34, виданого начальником Самбірського бюро технічної інвентаризації.

В задоволенні решти заявлених вимог позивачки ОСОБА_1 , - відмовити.

Понесені позивачкою судові витрати залишити за такою.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Повне судове рішення складено 27.05.2024 року

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_2 ;

Відповідачі:

- Судововишнянська міська рада Яворівського Львівської області; місцезнаходження: м.Судова Вишня, площа Івана Франка, 14, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ: 04056233;

- КП «Самбірське МБТІ», місцезнаходження: м.Самбір, вул.Шухевича, 1, Самбірського району Львівської області, код ЄДРПОУ: 03348583;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Яксманицький Роман Степанович, місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС