Постанова

від 22.05.2024 по справі 903/1222/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22 травня 2024 року Справа № 903/1222/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2024, повний текст якого складено 20.02.2024 у справі №903/1222/23 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло»

до Державного підприємства «Волинський науково-дослідний та

проектний інститут землеустрою»

про стягнення 400 015 грн 92 коп. заборгованості по розрахунках, пені,

інфляційних втрат та річних,-

В грудні 2023 року Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 400 015,92 грн з яких: 326545,71 грн заборгованості по розрахунках за відпущену теплову енергію та 59 274,17 грн пені згідно укладеного договору, а також 8 053,91 грн інфляційних втрат, 6 142,13 грн -3% річних та 6000,24 грн витрат зі сплати судового збору.(арк.справи 1-5).

За наслідками розгляду справи №903/1222/23 Господарським судом Волинської області 16.02.2024 прийнято рішення про часткове задоволення позову. Присуджено до стягнення з Відповідача на користь Позивача 370 378,84 грн (з яких: 326 545,71 грн боргу, 29 637,09 грн пені, 8053,91 грн інфляційних втрат та 6 142,13 грн -3% річних), а також 6 000,24 грн витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення 29 637,08 грн пені в позові відмовлено.(арк.справи 51-53).

Ухвалюючи рішення, зваживши на умови укладеного сторонами договору купівлі-продажу, передачу Позивачем та прийняття Відповідачем теплової енергії та лише часткову оплату її вартості суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість пред`явленого позову в частині стягнення 326 545,71 грн основного боргу. Крім того, з підстав п.5.4 Договору та ст.625 ЦК України місцевий суд визнав, обґрунтованою сумою заявлених до стягнення 8 053,91 грн інфляційних втрат та 6 142,13 грн -3% річних за період з 01.06.2022 по 01.10.2023. Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 59 274,17 грн, суд першої інстанції з підстав ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення її розміру на 50%, присудивши до стягнення з Відповідача 29 637,09 грн пені.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2024 у справі №903/1222/23 в частині зменшення розміру пені до 50% та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з Відповідача до 90%, в решті вимог рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи скаргу Апелянт зазначає, що постановлене судом першої інстанції рішення ухвалене за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

На думку Скаржника, вирішуючи питання про зменшення розміру пені до 50% суд першої інстанції не врахував майнового стану Відповідача, а саме: його перебування в процесі реоргані-зації та нездійснення господарської діяльності і неотримання доходу, не надав оцінки співвід-ношенню розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, оскільки Позивачем не обґрунтовано завдання збитків Відповідачем. На думку Скаржника, він вже поніс даним рішенням відповідальність за неналежне виконання зобов`язання у вигляді присудження інфляційних втрат в сумі 8 053,91 грн та 6 142,13 грн -3% річних.(арк.справи 57-58).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 відкрито провадження у справі №9903/1222/23 та призначено до розгляду на 22.05.2024.(арк.справи 72).

Явку представників учасники справи в судове засіданні апеляційної інстанції призначене на 22.05.2024 не забезпечили, про місце, дату та час судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується Довідками про доставку електронного листа від 11.04.2024.(арк. справи 73). Крім того, явка сторін обов`язковою не визнавалась, а матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесу-ального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.08.2013 ДКП «Луцьктепло»-теплопостачальна організація та ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»-споживач уклали Договір №1-45 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії (надалі в тексті Договір), відповідно до п.1.1. якого, теплопостачальна організація від-пускає теплову енергію у вигляді гарячої води споживачеві, який зобов`язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання та безпечної експлуатації системи теплоспоживання (тепловикористального обладнання).

Теплова енергія використовується споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних йому приміщень (центра-лізованого опалення).(п.1.2. Договору).

Пунктами 2.2.13, 2.2.16 Договору встановлено обов`язок споживача своєчасно оплачувати вартість теплової енергії. В разі несвоєчасної оплати сплачувати на вимогу теплопостачальної організації штрафні санкції. Споживач зобов`язаний своєчасно з`являтися до теплопостачальної організації або направити свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату теплової енергії, надання теплопостачальній організації показників приладів обліку теплової енергії у строки, встановлені Договором.

Відповідно до п.3.1, 3.1.1, 3.1.2 Договору споживач оплачує теплопостачальній організа-ції вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно з показами приладів обліку (з ураху-ванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються споживачем до 20 числа розрахункового місяця в теплопостачальну організацію.

Тарифи встановлюються нормативно-правовим актом уповноваженого органу державної влади або органу місцевого самоврядування (постановою Національної комісії, що здійснює дер-жавне регулювання у сфері комунальних послуг України, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради тощо). У випадку прийняття нових тарифів вони є обов`язковими для обох сторін з часу введення їх в дію.

Вартість хімочищеної води, яка витрачається на заповнення теплових мереж при про-веденні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для її підігріву; втрати теплової енергії (тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії (згідно з Додатком № 1 даного Договору) від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, яка встановлюється сторонами в Додатку до даного Договору.

Пунктами 3.2 та 3.3 Договору погоджено, що рахунок за відповідний місяць, наданий споживачеві теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов`язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку: передоплату до 01 числа розрахункового місяця (в розмірі середньомісячного нараху-вання), на підставі виставленого рахунку, який вручається споживачеві особисто або надсилається йому поштовим відправленням до 25 числа місяця включно, що передує розрахунковому. Нез`явлення споживача до установленої дати у теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від здійснення передоплати; остаточний розрахунок до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який вручається споживачеві особисто або надсилається йому поштовим відправленням до 25 числа місяця включно, що передує розрахунковому. Нез`явлення споживача до установленої дати у теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію.

При порушенні строку оплати теплової енергії споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу.(п.5.4 Договору).

Договір набирає чинності з 01.10.2013 і діє безстроково (п.6.1 Договору).

Договір та додаток №1 до договору підписано сторонами та скріплено відбитками їх печаток.(арк.справи 7-9).

Матеріалами справи стверджено, що за період з 01.05.2022 по 30.09.2023 Відповідачу було нараховано 406 499,56 грн за відпущену йому теплову енергію, що підтверджується рахунками на оплату за теплову енергію за даний період.(арк.справи 10-26).

Сторонами не заперечується, що зобов`язання з оплати Відповідачем виконано частково в сумі 79 953,29 грн вартості теплової енергії.

З огляду на зазначені обставини, судом першої інстанції встановлено постачання Позива-чем Відповідачу теплової енергії та часткова, в порушення умов Договору, оплата її вартості внаслідок чого станом на 02.05.2023 у Відповідача перед Позивачем обліковується 326 545,71 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.

Матеріали справи свідчать, що пропозицію сплатити 226 863,12 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, яка вбачається з листа Позивача №1357/14 від 23.03.2023 залишені Відповідачем без відповіді та без задоволення.(арк.справи 28-31).

Вважаючи, що неоплатою вартості спожитої теплоенергії Відповідач порушив права Позивача, останній пред`явив позов про стягнення 326545,71 грн заборгованості по розрахунках, 59 274,17 грн пені, 8 053,91 грн інфляційних втрат та 6 142,13 грн -3% річних.

Як зазначалось вище, господарський суд Волинської області рішенням від 16.02.2024 позов повністю задоволено. ( арк.справи 51-53).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга необґрунтована та не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Предметом даного спору є заборгованість та штрафні санкції за Договором купівлі-продажу теплової енергії.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення пені, а саме зменшення її розміру не на 90% як він просив, а лише на 50%. Решта рішення суду першої інстанції Відповідачем не оскаржується. Зазначені обставини зумовлюють обов`язок апеляційного суду переглянути рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення пені.

Перевіряючи правомірність вимоги Позивача щодо стягнення пені, колегія суддів звертає увагу, що згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов-язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.(п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Згідно зі ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).(ч.4 ст.231 ГК України).

Матеріали справи свідчать, що заявляючи вимогу про стягнення 59 274,17 грн пені Позивач покликається на положення п.5.4 Договору, згідно яких, при порушенні строку оплати теплової енергії споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу.

Зважаючи на наявність основного боргу в сумі 326 545,71 грн, що не заперечується обома сторонами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо правомірності вимоги і суми нарахованої пені.

Щодо зменшення місцевим судом на 50% суми нарахованої пені, колегія суддів зазначає, що згідно ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відно-син, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір до сплати штрафних санкцій.

За рішенням суду розмір неустойки може бути зменшений, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.(ч.3 ст.551 ЦК України).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов-язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами ст.86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Отже, Верховний Суд в постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що господарський суд вправі і без заяви сторони застосувати своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, відповідно до яких, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки право-відносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосо-вуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумов-лене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі N 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Об`єднана палата зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального та мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значних збитків для іншого господарюючого суб`єкта, то з урахуванням інтересів боржника суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що розмір можливого зменшення штрафних санкцій законодавчо не врегульований, тому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, що остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи заперечень Від-повідача щодо заявленої суми заборгованості та доказів добровільної сплати як до звернення до суду, так і під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції колегія суддів вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру нарахованої пені саме на 50% з 59 274,17 грн до 29 637,09 грн.

Крім того, апеляційний суд відхиляє покликання Скаржника на вже понесену ним додат-кову відповідальність у вигляді інфляційних втрат та річних, що може бути підставою для змен-шення пені на 90%, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме право кредитора стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Тобто, інфляційні втрати та 3% річних є не штрафними санкціями, а складовими части-нами суми заборгованості по розрахунках. Тому за умови правильного нарахування їх розмір не підлягає зменшенню.

З огляду на зазначене, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а не замінною формою для нарахування чи зменшення пені.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Враховуючи зазначене рішення господарського суду у даній справі постановлене при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи Скаржників не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційних скарг, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповід- ності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст.34,86,129,232,233,240,275,276,282,284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Волинський науково-дослідний та проект-ний інститут землеустрою» на рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2024 у справі №903/1222/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню до Верхов-ного Суду за виключенням випадків, передбачених ст.287 ГПК України.

3. Матеріали справи №903/1222/23 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.