Рішення

від 16.05.2024 по справі 686/224/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/224/24

Провадження № 2/686/1877/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі Цибульській Г.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»

Касьянюк А.А.,

представника третьої особи Служби у справах дітей

Ковальчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Хмельницької міської ради про визнання недійсним договору та поділ спільного майна,

встановив:

05 січня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок», ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», ОСОБА_3 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Службу у справах дітей Хмельницької міської ради про визнання недійсним договору та поділ спільного майна.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 05.03.2005 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 укладено шлюб.

15.02.2008 року на підставі договору купівлі-продажу мною та ОСОБА_3 набуто у спільну власність квартиру площею 97,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їм на праві спільної сумісної власності. З моменту набуття квартири у власність позивачка разом із ОСОБА_3 постійно проживали у вказаному житлі і там було зареєстрованим місце проживання їх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

20.01.2020 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 розірвано на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду.

Позивач вказує, що після отримання листів в жовтні 2023 року від Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації ХМР їй стало відомо про те, що квартира, 1/2 частка у якій належить їй на праві власності, протиправно була набута ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок», а саме на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2021р.

Проте, позивач, як співвласник даної квартири, згоди на укладення цього договору не надавала. Крім того, у зв`язку із протиправним набуттям у власність квартири, ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» незаконно здійснено зняття позивача та її дітей з реєстрації у даній квартирі. Тому, для відновлення права власності на майно, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18.11.2021р. квартири.

Відтак, позивач вказує, що оскільки, квартира площею 97,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_3 , продаж квартири без її згоди є порушенням вимог вказаного вище законодавства.

Також, на момент продажу квартири, у ній були зареєстровані діти позивача: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Відтак, позбавлення їх користування квартирою в результаті протиправного набуття ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» у власність даного майна, в тому числі, без дозволу на те Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, вказує на порушення інтересів дітей.

За таких обставин, з огляду на те, що ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» протиправно зареєстровано за собою право власності на цілу частку у спірному майні, вказане, з метою захисту порушеного права, надає правомочність здійснити поділ спільного майна та визнати за позивачем право власності на частку у такому майні.

З огляду на зазначене, позивач просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою судді від 29 січня 2024 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач ОСОБА_3 22.02.2024 року подав до суду заяву про визнання позову.

23 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», в якому відповідач просить відмовити в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

28 лютого 2024 року представник відповідача ТОВ «Нерухомість - закон та порядок» подало до суду відзив на позов та просили відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 18 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, в заяві від 22.02.2024 року просив розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача ТОВ «Нерухомість - закон та порядок» в судове засідання не з`явився, у відзиві на позов вказав, що у випадку неявки їх представника, просить розгляд справи провести без їх участі.

Представник третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимогст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимогст. 12 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено,що 05березня 2005 року між позивачкою та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного від 20 січня 2020 року у справі № 686/21919/19.

Після розірвання шлюбу позивач зміна прізвище на « ОСОБА_7 » (копія свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_1 ).

Від даного шлюбу у позивача та відповідача ОСОБА_3 народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ).

15 лютого 2008 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набуто право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.02.2008 року, копією Витягу з Державного реєстру речових правочинів від 15.02.2008 року.

15 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого останньому надано у тимчасове користування грошові кошти в сумі 106810 доларів США строком до 14 лютого 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,89 % річних.

Окрім того, 15.02.2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 5.1. цього договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання іпотекодавцем. Пунктом 5.3. цього договору передбачено, що звернення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України Про іпотеку, права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі в порядку ст. 38 цього Закону.

30 квітня 2020 року між ПАТ КБ Надра та ТОВ Преміум Лігал Колекшн укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк відступає новому кредитору належні йому, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів гарантів, зазначених в додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників.

Згідно додатку №1 до цього договору під №382 значиться боржником ОСОБА_3

ТОВ Преміум Лігал Колекшн направило ОСОБА_3 24 вересня 2021 року вимогу про усунення порушень, і дану вимогу отримано відповідачем ОСОБА_3 28.09.2021 року (копія вимоги від 24.09.2021 року та копія опису вкладень у цінний лист, копія рекомендованого повідомлення про вручення).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 18.11.2021 року ТОВ Преміум Лігал Колекшн продало квартиру АДРЕСА_2 , ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок».

Так, Главою 8 Сімейного кодексу України (надалі СК України) регулюється право спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до ч. 2ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди іншого із співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2008 року нотаріально засвідченою заявою позивач ОСОБА_8 дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 .

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічний по суті висновок зроблений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), яка також стосувалася поділу майна подружжя при подібних фактичних обставинах.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16-ц (провадження № 61-24103св18) зазначено, що «аналіз статей 69-71,74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20) вказано, що «приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Суд вважає, що у даній справі очевидно, що учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебуває у шлюбі) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов позивача про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки подружжя; позов відповідача про визнання незаконними та недійсними рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) використовується учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. Сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки такий позов порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.»

Отже, надання позивачем згоди на укладення іпотечного договору на забезпечення виконання боргових зобов`язань її чоловіком перед кредитором свідчить про те, що позивач мала усвідомлювати зміст зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також, наслідки неналежного виконання її чоловіком таких боргових зобов`язань, зокрема і можливість реалізації шляхом продажу набутого подружжям у шлюбі майна.

Отже, позивачу було відомо про те, що квартира АДРЕСА_2 , передана в іпотеку ОСОБА_3 та є забезпеченням умов кредитного договору № від 15.02.2008 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» від 18.11.2021 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» продало, а ТОВ «Нерухомість закон і порядок» купив нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.02.2008 року.

Дані обставини, також, підтверджуються копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.11.2021 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Статтею 30 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених Іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до спи 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно частини першої ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір прозадоволення вимогіпотекодержателя абовідповідне застереженняв іпотечномудоговорі,яке прирівнюєтьсядо такогодоговору засвоїми правовиминаслідками,може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

А із копії договору іпотеки від 15.02.2008 року вбачається, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим Договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих Iпoтeкoдepжaтeм за цим Договором (п.5.1).

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Отже, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , недійсним та в порядку поділу спільного майна визнавати за позивачем право власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Щодо твердження позивача про незаконне зняття позивача та її дітей у квартирі, то слід зазначити наступне.

Як вбачається із копії довідки від 11.2015 року вих. № 12, ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 03.11.2015 року.

Дані обставини, також, підтверджуються копією довідки №Ш-03-60694 від 01.12.2021 року.

Із копії повідомлення від 21.09.2023 року №374/03-08 та №373/03-08 вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було знято із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою власника.

Отже, повнолітній ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_4 набули право проживати у вказаній квартирі як члени сім`ї власника іпотекодавця, тому їхні права користування житловим приміщенням є похідними від прав власника і відповідно такі права обмежуються у відповідності до обмежень, які встановлюються власнику разом з передачею майна в іпотеку, з усіма відповідними правовими наслідками. Таким чином, право проживання у такій квартирі та реєстрація місця проживання у квартирі (яка є предметом іпотеки, куплена за кредитні кошти, забезпечені цією іпотекою) є обмеженим і обтяженим обов`язком звільнити приміщення у разі звернення стягнення на таке майно.

Згідно вимог ст. ст.76,77,79,80 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючисьЗаконом України «Про іпотеку», ст. ст.316,317,321, 328 ЦК України, ст. ст.3,10-13,76,81,82, 89, 141, 209, 229,258-259,263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Хмельницької міської ради про визнання недійсним договору та поділ спільного майна відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 травня 2024 року.

Суддя О.М. Палінчак