ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
24 травня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 747/468/23
Головуючий у першій інстанції Тіщенко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/528/24, № 22-ц/4823/536/24
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Фермерське господарство «Логвиненка М.М.»,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 05 січня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договорів оренди земельних ділянок,
місце ухвалення судового рішення смт Талалаївка,
час проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення 11 год. 58 хв,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 17 січня 2024 року.
У С Т А Н О В И В:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ФГ «Логвиненка М.М.», в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з орендної плати за землю в сумі 224 385 грн за період 2019-2022 років відповідно до укладених договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2019 року; припинити договори оренди земельних ділянок площею 3,48 га ріллі з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 та площею 3,0 га ріллі з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581, які знаходяться на території Української сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, укладені 19 лютого 2019 року між ним та відповідачем, шляхом їх розірвання.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що являється власником вищенаведених земельних ділянок, право власності на які зареєстровано у встановленому законом порядку. 19 лютого 2019 року уклав з ФГ «Логвиненка М.М.» в особі його голови ОСОБА_2 договори оренди належних йому двох земельних ділянок, за умовами яких орендна плата складала 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Проте, згідно з гарантійним листом, написаним особисто ОСОБА_2 ще до укладення договорів оренди, розмір щорічної орендної плати за обидві земельні ділянки мав складати 35 000 грн на рік.
Указував на те, що 13 травня 2019 року між ним та відповідачем укладено додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2019 року, якими внесено зміни щодо розміру орендної плати, зокрема, розмір оренди за кожну земельну ділянку мав становити 13 % від нормативної грошової оцінки землі. Наведені додаткові угоди, як двосторонні правочини, підписані за орендодавця і орендаря однією особою ОСОБА_2 , який вчинив підпис за орендодавця з посиланням на довіреність № 516 від 13 травня 2019 року, надану позивачем. Проте, ця довіреність таких повноважень, як підписання договорів оренди, не визначала. Такі дії відповідача, на думку ОСОБА_1 , суперечать приписам ч. 3 ст. 238, ч. 2 ст. 638 ЦК України та порушують його права, як орендодавця, на отримання належної суми орендної плати за землю, оскільки фермерським господарством без згоди позивача зменшено розмір орендної плати у порівнянні з тією, яку відповідач зазначив у гарантійному листі.
Посилався на те, що укладеними договорами оренди від 19 лютого 2019 року не передбачені всі істотні умови договору, визначені ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», зокрема, не визначено спосіб та умови розрахунків. Відповідачем протягом чотирьох років не виконується п. 13 договору оренди, відповідно до якого розмір орендної плати повинен переглядатися, зокрема, внаслідок інфляції, підвищення цін і тарифів.
Зазначав, що за 2019 рік заборгованість відповідача становить 35 000 грн, оскільки орендар не засіяв земельні ділянки; у 2020 та 2021 роках відповідач сплатив по 30 000 грн орендної плати; у 2022 році лише 18 600 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості з орендної плати за 4 роки становить 61 400 грн. Беручи до уваги індекс інфляції у 2019-2022 роках, розмір боргу збільшився до 77 850 грн. Указував, що оскільки пеня розраховується із застосуванням подвійної ставки НБУ на суму заборгованості, а розмір передбаченого законодавством штрафу становить 3 % річних, загальна сума заборгованості ФГ «Логвиненка М.М.» з орендної плати за землю за 2019-2022 роки становить 224 385 грн.
Наголошував на істотному порушенні відповідачем умов укладених договорів оренди земельних ділянок в частині строку їх дії, неналежної сплати орендної плати за користування землею та умов щодо сівозміни, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, наявні підстави для розірвання укладених договорів в односторонньому порядку.
Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 05 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Логвиненка М.М.» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договорів оренди земельних ділянок відмовлено.
Додатковим рішенням Талалаївського районного суду від 15 січня 2024 року заяву представника відповідача задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Логвиненка М.М.» витрати на правничу допомогу в сумі 9 750 грн. В решті вимог заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до необґрунтованості висновку суду першої інстанції про сплату відповідачем орендної плати у передбаченому умовами укладених договорів оренди розмірі. Позивач зазначає, що суд, посилаючись на виписки АТ КБ «Приватбанк» щодо підтвердження сплати відповідачем орендної плати, залишив поза увагою наявність гарантійного листа голови ФГ «Логвиненка М.М.», за яким останній зобов`язався сплачувати щорічно 35 000 грн орендної плати.
Наголошує на тому, що, уклавши на підставі довіреності додаткові угоди, якими внесено зміни до договорів оренди щодо розміру орендної плати, відповідач фактично зменшив орендну плату, що поставило орендодавця у вкрай невигідні умови. Крім того, всупереч п. 13 договорів оренди, на протязі чотирьох років орендарем не переглядалася орендна плата, на письмові претензії позивача з цього приводу ФГ «Логвиненка М.М.» не реагувало.
Скаржник вважає безпідставним посилання районного суду на наявність рішень Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року та від 05 серпня 2022 року, вважаючи, що наведені рішення не стосуються предмету цього позову з вимогою про стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки справи не є тотожними, а наведені в оскаржуваному рішенні мотиви є вільним трактуванням та не містять інформації щодо доказування у даній справі.
В іншій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи додаткове рішення суду необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, просить скасувати його та зазначає, що заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі разом з ухвалою про відкриття провадження за цією заявою та судову повістку про виклик до суду отримав лише 16 січня 2024 року, тобто вже після ухвалення додаткового рішення.
Посилається на те, що районний суд, стягнувши з нього витрати на правничу допомогу в розмірі 9 750 грн, проігнорував те, що розрахунок суми гонорару та акт виконаних адвокатом робіт складені 08 січня 2023 року, а сам договір про надання правничої допомоги датований 02 серпня 2023 року. Суд першої інстанції у додатковому рішенні указує дату складання розрахунку та акту виконаних робіт 08 січня 2024 року, чим припускає можливість підроблення наведених документів.
Зауважує на тому, що стороною відповідача не надано доказів, оформлених у встановленому законом порядку, на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги.
У наданому відзиві представник відповідача адвокат Фесик І.А., не погоджуючись з доводами апеляційних скарг та указуючи на законність судових рішень, просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 без задоволення. Обґрунтовуючи доводи відзиву та посилаючись на непоодиноку практику Верховного Суду, представник наголошує на преюдиційному характері обставин, встановлених рішеннями Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року та від 05 серпня 2022 року, що не потребують доказування у цій справі. Наведеними рішеннями встановлено факт укладення 19 лютого 2019 року договорів оренди земельних ділянок площею 3,48 га та 3,0 га з розміром орендної плати у 3 % від нормативної грошової оцінки землі. У зв`язку з допущеною технічною помилкою у тексті договорів щодо розміру орендної плати (3 % замість 13 %) сторони уклали додаткові угоди, в яких визначили орендну плату у розмірі 13 %. Починаючи з 2019 року позивач отримував орендну плату відповідно до умов укладених договорів оренди.
Відповідач вважає, що районний суд правомірно не врахував, як належний доказ у справі, наданий позивачем гарантійний лист від 20 червня 2018 року, оскільки його датовано за вісім місяців до укладення договорів оренди. Лист не являється укладеним між сторонами договором, оскільки не відповідає вимогам до форми письмового правочину, який повинен містити підписи сторін і всі істотні умови договору. Зазначає, що гарантійний лист не може вважатись і попереднім договором, зважаючи на вимоги п. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України, а може розглядатись, як намір сторін укласти договір у майбутньому на певних умовах. Крім того, гарантійний лист не містить інформації щодо конкретно визначених земельних ділянок.
Зазначає, що ОСОБА_1 у позові фактично визнав, що ФГ «Логвиненка М.М.» почало використовувати земельні ділянки лише у 2020 році, і у період 2020-2022 років він отримав орендну плату на загальну суму 78 600 грн. Беручи до уваги умову договорів щодо розміру орендної плати 13 % від нормативної грошової оцінки землі, з 2019 по 2022 рік потрібно було сплатити позивачу кошти в сумі 74 400 грн, що свідчить про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати станом на дату звернення з цим позовом.
Обґрунтовуючи доводи відзиву в частині апеляційного оскарження додаткового рішення, указує на те, що акт виконаних робіт та розрахунок суми гонорару фактично були складені 08 січня 2024 року, тобто, в документах допущено технічну помилка. Під час судових дебатів представником відповідача зроблено заяву про надання протягом п`яти днів документів на підтвердження понесених ФГ витрат на правову допомогу. Оскільки рішення у справі ухвалено 05 січня 2024 року, необхідні документи виготовлялись 08 січня 2024 року, тобто у визначений п`ятиденний строк. У зв`язку з виявленою помилкою між ФГ «Логвиненка М.М.» та адвокатом складений акт про виправлення помилки, який приєднано до апеляційної скарги.
Наголошує на правильності висновку районного суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу без наявності квитанції про сплату, оскільки можливість стягнення таких витрат у разі їх подальшої сплати передбачена як приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України, так і умовами договору про надання правничої допомоги, згідно з п. 5.6 якого оплата правничої допомоги здійснюється на протязі 10 днів після набрання рішенням законної сили. Стягнення відповідних витрат, які мають бути сплачені у майбутньому, не заперечується і відповідною практикою Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги на рішення Талалаївського районного суду від 05 січня 2024 року та на додаткове рішення цього ж суду від 15 січня 2024 року слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції у повній мірі таким вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними доказами наявність заборгованості з орендної плати та підстав для припинення дії договорів оренди землі. Районний суд указав на те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено те, що договори оренди від 19 лютого 2019 року відповідають вимогам ЗУ «Про оренду землі», але у зв`язку з виявленою в них технічною помилкою в частині визначеного розміру орендної плати додатковими угодами від 13 травня 2019 року до них внесено зміни. Позивач з 2019 року отримував орендну плату відповідно до укладених договорів, доказів того, що він звертався до орендаря з приводу перегляду розміру орендної плати та неналежного використання відповідачем землі, позивачем не надано. Наявні у матеріалах справи копії претензій не містять посилання на законодавчі норми та умови договору.
Суд констатував, що наявна у гарантійному листі від 20 червня 2018 року інформація не може стосуватися правовідносин, які склалися між сторонами на підставі укладених 19 лютого 2019 року договорів оренди земельних ділянок.
Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі через недоведеність заявлених позивачем вимог, районний суд указав на відсутність підстав для застосування у даному спорі позовної давності щодо вимог про стягнення орендної плати за 2019 рік.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФГ «Логвиненка М.М.» 9 750 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з невідповідності конкретних обставин справи критерію реальності витрат на правничу допомогу, зокрема, участі представника відповідача у судових засіданнях в режимі відеоконференції загальним часом у 2 год 05 хв та заявленої за цей вид послуг вартості у 10 000 грн. Зважаючи на критерії виправданості, розумності та справедливості, суд визнав за необхідне зменшити вартість наданих адвокатом послуг у вигляді представництва в суді до 2 000 грн.
Апеляційний суд частково з наведеними висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 932703 від 06 квітня 2006 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,48 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Української сільської ради Талалаївського району (а.с. 6). Згідно з іншим Державним актом серії ЯБ № 933257 від 06 квітня 2006 року ОСОБА_3 , спадкоємцем якої за законом є позивач, належала земельна ділянка площею 3,00 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Української сільської ради Талалаївського району (а.с. 7)
19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.» в особі його голови ОСОБА_2 укладені договори оренди земельної ділянки, за умовами яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,48 га та 3,0 га з кадастровими номерами відповідно 7425384500:05:001:0631 та 7425384500:05:001:1581, які знаходяться на території Української сільської ради Талалаївського району (а.с. 8, 11). Пунктом 5 договорів передбачено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, проте у тексті договорі її не визначено.
Згідно з п. 8 договори укладено на 7 років, термін дії до 31 грудня 2026 року. Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами. Права на підставі договору виникають з моменту їх державної реєстрації та діють до закінчення строку договору.
У розділі договорів «Орендна плата» зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Грошовий еквівалент орендної плати в п. 9 договору не зазначено. Згідно з п. 11 договорів орендна плата вноситься щорічно в строк до 31 грудня. Пунктом 13 договорів оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Договорами оренди також передбачені умови використання земельної ділянки, вона передається для вирощування сільськогосподарської продукції, всі доходи за урожай, отримані орендарем від використання земельної ділянки є його власністю п. 15). Умовами збереження стану об`єкта оренди за умовами договору є дотримання сівозміни, використання сучасних агротехнологій, вжиття заходів щодо збереження родючості ґрунтів, зменшення шкідливого техногенного впливу (п. 17).
Умовами наведених правочинів також визначено підстави повернення земельної ділянки, права та обов`язки сторін, зміна умов договору і припинення його дії, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Так, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: 1) взаємною згодою сторін; 2) рішенням суду з підстав, визначених законом (п. 39 договорів). Розірвання договору оренду землі в односторонньому порядку не допускається (п. 40 договорів).
13 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.» укладені додаткові угоди до договорів оренди земельної ділянки, якими в зв`язку з допущеною помилкою внесені зміни до п. 9 договорів оренди щодо розміру орендної плати.
Додатковою угодою від 13 травня 2019 року до договору оренди від 19 лютого 2019 року щодо земельної ділянки площею 3,48 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 внесено зміни до п. 9 договору і перше його речення викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 13 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в грошовому еквіваленті в загальному складає на момент укладення договору 12 449,82 грн» (а.с. 9).
Додатковою угодою від 13 травня 2019 року до договору оренди від 19 лютого 2019 року щодо земельної ділянки площею 3,00 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 внесено зміни до п. 9 договору і перше його речення викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 13 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в грошовому еквіваленті в загальному складає на момент укладення договору 10 707,95 грн» (а.с. 12).
Інші умови договорів оренди не змінені цими додатковими угодами, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе. Додаткові угоди є невід`ємною частиною договорів оренди та набирають чинності з моменту підписання та державної реєстрації. Додаткові угоди підписані сторонами: від імені орендодавця ОСОБА_1 за довіреністю № 516 від 13 травня 2019 року ОСОБА_2 , від імені орендаря ОСОБА_2 .
Право користування (оренди) земельної ділянки площею 3,48 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 та земельної ділянки площею 3,0 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 за ФГ «Логвиненка М.М.» зареєстровано у встановленому законом порядку 19 лютого 2019 року, а 31 травня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі додаткових угод від 13 травня 2019 року внесені зміни щодо розміру орендної плати, яка повинна вноситися орендарем у розмірі 13 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 10, 13).
13 січня 2022 року ОСОБА_1 направив голові ФГ «Логвиненка М.М.» претензію, в якій позивач зазначав, що за три роки орендна плата не переглядалася, хоча згідно з умовами договорів оренди повинна переглядатись у випадку підвищення цін, тарифів і внаслідок інфляції. На його вимогу, як орендодавця, переглянути орендну плату фермерське господарство не реагує, хоча ціна на кукурудзу, яку орендар вирощує на земельних ділянках, збільшилась в 2-2,5 рази. ОСОБА_1 зазначав у претензії, що він категорично проти вирощування однієї культури кукурудзи, адже в договорі прописана умова щодо сівозміни, його вимога стосовно зеленого органічного виробництва без внесення гербіцидів і інших хімічних засобів теж не виконується. Також позивач зазначав, що додаткових угод до договорів оренди він не підписував і дозволу на це не давав, а права підписувати за нього додаткові угоди довіреність не передбачає, так як видана виключно для представництва у судових справах. Вважав, що додаткові угоди сфальсифіковані, тому наполягав на розірванні договірних зобов`язань (а.с. 14).
З виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 24 травня 2023 року вбачається, що на рахунок позивача ОСОБА_2 перераховувалися грошові кошти, зокрема: 31 серпня 2020 року 30 150,75 грн за оренду землі; 20 травня 2021 року 18 642 грн орендної плати за землю за 2021 рік; 21 травня 2021 року 11 557,79 грн орендної плати за землю за 2021 рік; 19 вересня 2022 року 18 642 грн орендної плати за землю за 2022 рік (а.с. 16-16 зворот).
Згідно з витягами № НВ-9923704672023 від 05 липня 2023 року та № НВ-9923705072023 від 05 липня 2023 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 складає 82 368,92 грн (а.с. 17), а нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 95 767,92 грн (а.с. 18).
Рішенням Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову СТОВ «Агрофірма «Зоря» до ОСОБА_1 , ФГ «Логвиненка М.М.», Талалаївської РДА про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2019 року та скасування їх державної реєстрації, визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок від 15 січня 2014 року та визнання укладеними додаткових угод від 18 березня 2018 року до договорів оренди від 15 січня 2014 року відмовлено. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції виходив з того, що договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7425384500:05:001:0631 площею 3,48 га та 7425384500:05:001:1581 площею 3,00 га, укладених 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненком М.М.», відповідають вимогам закону та є чинними, але у договорах оренди допущена технічна помилка (описка) в частині розміру орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Після виявлення помилки додатковими угодами внесені зміни та встановлена спільна зацікавленість сторін договору у подальшому виконанні умов договору (а.с. 41-45). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року залишено без змін. Постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що договори оренди земельних ділянок від 19 лютого 2019 року, укладені між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.», відповідають вимогам ЗУ «Про оренду землі (а.с. 36-40).
Іншим рішенням Талалаївського районного суду від 05 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Логвиненка М.М.» про визнання договорів оренди землі від 19 лютого 2019 року та додаткових угод від 13 травня 2019 року недійсними. Судом першої інстанції констатовано, що позивач з 2019 року отримував орендну плату відповідно до умов укладених договорів оренди належних йому земельних ділянок, проте, його не влаштовував розмір орендної плати, але всі питання щодо розміру орендної плати вирішуються сторонами договору оренди, а позивачем належними і допустимими доказами не доведено, що він завертався до відповідача з цього приводу відповідно до умов договору. Надана позивачем копія претензії, з якою він у січні 2022 року звертався до відповідача, не містить посилання на законодавчі норми та умови договору, а являє собою викладене вільним текстом обурення позивача щодо низького розміру орендної плати в порівнянні з доходами відповідача від використання його земельних ділянок, що не підкріплено жодними доказами. Також позивачем не доведена і та обставина, що відповідач використовує належні йому земельні ділянки з порушенням умов договорів оренди щодо сівозміни, посівів монокультури кукурудзи та використання хімічних засобів і гербіцидів при обробці його земельних ділянок. Районний суд встановив, що довіреністю від 13 травня 2019 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 право розписуватися за нього без зазначення того, що ці підписи мають бути в судових документах. Позивачем не обґрунтована та обставина, яким чином неправомірний, на його думку, підпис ОСОБА_2 в додатковій угоді порушує його права як орендодавця, адже в судовому засіданні встановлено, що даною додатковою угодою виправлена помилка в договорі оренди і збільшено розмір орендної плати з 3 до 13 відсотків. Крім того, та обставина, що додатковою угодою виправлена технічна помилка договору оренди була встановлена і рішенням Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року (а.с. 52-56). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року рішення Талалаївського районного суду від 05 серпня 2022 року залишено без змін (а.с. 46-51).
Згідно з розрахунком заборгованості орендної плати, складеним позивачем, за ФГ «Логвиненка М.М.» рахується заборгованість по сплаті орендної плати за земельні ділянки в сумі 77 850 грн, з урахуванням щорічної оренди у 35 000 грн та індексу інфляції за 2019-2022 роки (а.с. 15).
Звернувшись з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та припинення договорів оренди землі шляхом їх розірвання, ОСОБА_1 зазначав, що ФГ «Логвиненка М.М.» протягом кількох років не виконуються умови укладених 19 лютого 2019 року договорів оренди землі щодо сплати орендної плати та використання земельної ділянки.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Відносини, які виникли між учасниками справи щодо найму (оренди) земельної ділянки, регулюються нормами ЦК України, ЗК України та ЗУ «Про оренду землі».
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 610, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Статтею 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За приписами ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ст. 21 цього Закону орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
В силу вимог ст. 15 цього Закону умова щодо використання та цільового призначення земельної ділянки є істотною умовою договору. Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку (ст. 24 Закону).
За приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвало за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Пунктами «г», «д» ст. 141 ЗК України визначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати не в повній мірі відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Встановлено, що за умовами договору оренди від 19 лютого 2019 року ФГ «Логвиненка М.М.» прийняло від ОСОБА_1 в строкове платне володіння та користування земельну ділянку з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 площею 3,48 га для ведення особистого селянського господарства зі сплатою орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. За умовами іншого договору оренди від 19 лютого 2019 року ФГ «Логвиненка М.М.» прийняло від ОСОБА_1 в строкове платне володіння та користування земельну ділянку з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 площею 3,00 га для ведення особистого селянського господарства зі сплатою орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Грошовий еквівалент орендної плати в п. 9 договорів не зазначено.
У зв`язку з допущеними у договорах оренди помилками стосовно розміру орендної плати, додатковими угодами від 13 травня 2019 року, укладеними між сторонами, до п. 9 договорів внесено зміни, відповідно до яких орендна плата за використання земельної ділянки площею 3,48 га становить 13 % від нормативної грошової оцінки землі, що в грошовому еквіваленті на момент укладення договору становить 12 449,82 грн, а орендна плата за використання земельної ділянки площею 3,00 га становить 13 % від нормативної грошової оцінки землі, що в грошовому еквіваленті на момент укладення договору становить 10 707,95 грн.
Не погоджуючись з таким визначеним додатковими угодами розміром орендної плати, позивач посилався на наявність гарантійного листа голови ФГ «Логвиненка М.М.» від 20 червня 2018 року, у якому останній зазначив, що орендує два земельні паї у ОСОБА_4 строком на сім років у період з 2019 по 2025 рік, гарантував оплату кожен рік в сумі 35 000 грн (а.с. 14 зворот). Крім того наголошував, що додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2019 року, якими внесено зміни щодо розміру орендної плати і які фактично укладені однією особою ОСОБА_2 , суперечать приписам ч. 3 ст. 238, ч. 2 ст. 638 ЦК України та порушують його права, як орендодавця, на отримання належної суми орендної плати за землю, оскільки фермерським господарством без згоди позивача зменшено розмір орендної плати у порівнянні з тією, яку відповідач зазначив у гарантійному листі.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що наведений гарантійний лист не може бути документом, який визначає розмір плати за оренду належних позивачу земельних ділянок. Указаний лист датовано 2018 роком і за його змістом є угодою про наміри, яка фіксувала домовленість про майбутню оренду землі. Договори оренди укладено у 2019 році, в них наведено всі визначені вимогами земельного законодавства умови, в тому числі і зафіксовано розмір орендної плати, про яку сторони домовились. Оцінку договорам оренди надано у судових рішеннях, якими встановлено, що вони відповідають вимогам закону, а розмір орендної плати становить 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, написаний ОСОБА_2 лист не може регулювати правовідносини, які склались між орендарем та орендодавцем в подальшому. Крім цього, як правильно зазначив суд першої інстанції, зі змісту гарантійного листа не вбачається, що 35 000 грн оплати відповідач здійснюватиме за кожну земельну ділянку.
Вважаючи, що умови як договорів оренди від 19 лютого 2019 року, так і додаткових угод до них від 13 травня 2019 року порушують його права, як орендодавця, в частині визначення розміру орендної плати та використання орендарем земельних ділянок з порушенням умов договорів оренди щодо сівозміни, посіву монокультури кукурудзи та використання хімічних засобів і гербіцидів при обробці землі, ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання вищенаведених правочинів недійсними, у задоволенні якого відмовлено. Талалаївський районний суд у рішенні від 05 серпня 2022 року дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що додатковими угодами виправлено лише технічну помилку у договорах оренди і збільшено розмір орендної плати з 3 до 13 відсотків від нормативної грошової оцінки землі. Судом не встановлено, що підписом голови ФГ «Логвиненка М.М.» від імені ОСОБА_1 в додаткових угодах порушені права орендодавця. ОСОБА_1 з 2019 року отримував орендну плату відповідно до укладених договорів оренди належних йому земельних ділянок.
Недійсність договорів оренди від 19 лютого 2019 року була предметом судового розгляду. Рішенням Талалаївського районного суду від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову СТОВ Агрофірма «Зоря» до ОСОБА_1 , ФГ «Логвиненка М.М.» відмовлено, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що оспорювані договори оренди відповідають вимогам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивачем не доведено належними доказами доводи позову про те, що відповідач використовує належні ОСОБА_1 земельні ділянки з порушенням умов договорів оренди щодо сівозміни, посівів монокультури кукурудзи та використання хімічних засобів і гербіцидів при обробці земельних ділянок. Отже, такі твердження ОСОБА_1 є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.
Визначаючи існуючий розмір заборгованості з орендної плати за період 2019-2022 років, ОСОБА_1 указував на те, що у 2019 році ФГ « ОСОБА_2 » належних йому земельних ділянок не використовувало. Наведена обставина не заперечується і стороною відповідача. Відповідно до п. 20 договорів оренди об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Отже, уклавши договір у 2019 році та отримавши земельну ділянку в оренду відповідно до наведеної умови договору, у орендаря виникло зобов`язання по сплаті орендної плати у 2019 році, проте виплата орендної плати за цей період не здійснювалася, що відповідач не заперечував.
Відповідно до п. 10 договорів оренди від 19 лютого 2019 року обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Індекс інфляції у 2019 році становив 104,1 (а.с. 144).
Орендна плата у розмірі 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:0631 (95 767,92 грн) становить 12 449,82 грн, а орендна плата земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:1581 10 707,95 грн, що у загальному розмірі складає 23 157,77 грн щорічно. Ураховуючи індекс інфляції, у 2019 році ОСОБА_1 мав отримати 24 107,24 грн.
Разом з цим, колегія суддів доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення орендної плати з відповідача за 2019 рік через пропуск позивачем строків позовної давності стосовно цих вимог, про що в суді першої інстанції заявляла сторона відповідача.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Таким чином, зважаючи на доведеність порушення прав позивача на отримання орендної плати у 2019 році, беручи до уваги, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 24 липня 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності за вимогою про стягнення орендної плати за землю за 2019 рік, а стороною відповідача в ході розгляду справи заявлено клопотання про сплив позовної давності (а.с. 32), у наведеній частині позовних вимог належить відмовити за строком позовної давності.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги на предмет існування заборгованості за 2020-2022 роки, апеляційний суд виходить з наступного.
Індекс інфляції у 2020 році становив 105, у 2021 році 110 та у 2022 році 126,6 (а.с. 144).
Ураховуючи такі індекси інфляції, щорічний розмір орендної плати за дві земельні ділянки мав становити: у 2020 році 24 315,66 грн; у 2021 році 25 473,55 грн; у 2022 році 29 317,74 грн.
ФГ « ОСОБА_2 » орендодавцю виплачені грошові кошти в рахунок сплати оренди за землю у 2020 році 30 150,75 грн; у 2021 році 30 199,79 грн та у 2022 році 18 642 грн. Виходячи з сум, які належали до сплати орендодавцю щорічно (з урахуванням індексу інфляції у кожному році), переплата за орендною платою у 2020 році становила 5 835,09 грн (30 150,75 24 315,66), а у 2021 році 4 726,24 грн (30 199,79 25 473,55). Зважаючи на указані суми переплат та отриману у 2022 році орендну плату, загалом ОСОБА_1 отримав 29 203,33 грн (5 835,09 + 4 726,24 + 18 642). Тобто, сума недоотриманої у 2022 році орендної плати становить 114,41 грн (29 317,74 - 29 203,33), яка і підлягає стягненню на користь позивача з ФГ «Логвиненка М.М.»
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про необхідність застосування до відповідача санкції у виді пені за порушення строків виконання зобов`язань, оскільки встановлено неповну сплату орендної плати у 2022 році.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до п. 14 договорів оренди земельної ділянки від 19 лютого 2019 року у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі, встановленому відповідно до чинного законодавства.
Пеня розраховується за формулою: пеня = С (сума боргу) х 20 СД (подвійна облікова ставка НБУ за день прострочення) х Д (кількість днів прострочення).
Як встановлено судом, заборгованість зі сплати орендної плати за 2022 рік становить 114,41 грн. Оскільки умовами договору встановлено, що орендна плата вноситься щорічно в строк до 31 грудня, то датою, з якої виникла заборгованість за 2022 рік, належить вважати 01 січня 2023 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 24 липня 2023 року. До вимоги про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Таким чином, пеня за прострочення сплати орендної плати за договорами оренди землі за 2022 рік за період з 01 січня 2023 року по 24 липня 2023 року становить 32,13 грн (114,41 грн х 0,13699 % х 205 днів).
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість позову та вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за 2022 рік у розмірі 114,41 грн, а також 32,13 грн пені, а загалом 146,54 грн.
Не може бути задоволена вимог позивача про стягнення з фермерського господарства штрафу у розмірі 3%, оскільки умовами укладених між сторонами договорів оренди не передбачено сплату штрафу за їх невиконання або неналежне виконання.
Таким чином, в ході судового розгляду знайшли підтвердження доводи позову про часткову несплату позивачу орендної плати в сумі 114, 41 грн лише у 2022 році. Разом з тим, доводи ОСОБА_5 про недоотримання орендної плати у 2020-2021 роках спростовуються випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 24 травня 2023 року, з якої, виходячи з наведених вище розрахунків, вбачається отримання позивачем коштів за цей період з переплатою, що унеможливлює застосування такої підстави для розірвання договорів оренди як систематична несплата орендарем орендної плати, яка визначена п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Беручи до уваги неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильність застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд, відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.
Колегія суддів зважає на те, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21. Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, тому й додаткове рішення цього ж суду також слід скасувати.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно із ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.
Представництво інтересів ФГ «Логвиненка М.М.» в суді першої інстанції адвокат Фесик І.А. здійснював на підставі укладеного між ними договору про надання правничої допомоги від 02 серпня 2023 (а.с. 96-97) та ордеру на надання правничої (правової допомоги) серії СВ № 1063088 від 30 серпня 2023 року (а.с. 98).
Відповідно до п. 5 договору вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16 квітня 2021 року № 99 та з урахуванням складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та значенням справи для замовника. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг. Оплата правничої допомоги адвоката здійснюється замовником на протязі 10 днів після набрання рішенням законної сили.
Згідно з наданим адвокатом розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу загальна вартість послуг становить 17 750 грн (а.с. 93). Адвокатом Фесиком І.А. було надано наступну правничу допомогу: ознайомлення з позовною заявою (1 год) 1 500 грн, ознайомлення з документами ФГ «Логвиненка М.М.» (20 хв) 500 грн, надання усної консультації замовнику з приводу позову (30 хв) 750 грн, складання відзиву на позовну заяву (3 год) 4 500 грн, ознайомлення з відповіддю на відзив позивача (20 хв) 500 грн, представництво інтересів замовника в Талалаївському районному суді 10 000 грн.
Актом виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 02 серпня 2023 року підтверджується, що юридичні послуги надано відповідно до умов договору та жодних претензій щодо якості, повноти, строків та обсягу наданих послуг та їх оплати сторони одна до одної не мають, та підтверджено, що загальна вартість наданих послуг становить 17 750 грн (а.с. 94).
Вище наведені розрахунок суми гонорару та акт виконаних робіт датовані 08 січня 2023 року, тобто, ще до укладення між ФГ «Логвиненка М.М.» та адвокатом Фесиком І.А. договору про надання правничої допомоги. До відзиву на апеляційну скаргу стороною відповідача додано акт про виправлення описки від 11 березня 2024 року (а.с. 136), укладений між адвокатом та відповідачем, зміст якого свідчив про допущену в акті виконаних робіт та розрахунку гонорару помилку у даті складання указаних документів, зокрема, замість «08 січня 2024 року» було зазначено «08 січня 2023 року».
Колегія суддів виходить з того, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження, адвокат Фесик І.А. тричі брав участь у судових засіданнях 25 вересня 2023 року, 02 листопада 2023 року та 05 січня 2024 року, які проводилися в режимі відеоконференції, загальною тривалістю 2 год 50 хв. Крім того, адвокат Фесик І.А. представляв інтереси ФГ «Логвиненка М.М.» у ході розгляду цивільної справи № 747/51/22 за позовом ОСОБА_1 до ФГ «Логвиненка М.М.» про визнання договорів оренди землі від 19 лютого 2019 року та додаткових угод від 13 травня 2019 року недійсними, тобто був всебічно обізнаний з обставинами тієї справи, які є тотожними з обставинами у даній справі, що позбавило його необхідності витрачати додатковий час на вивчення документів та обставин справи. Практика розгляду даних спорів є усталеною, отже її вивчення також не потребує значного обсягу часу. Апеляційний суд також враховує незначну пропорційність задоволення позовних вимог 0,065 % (146,54 грн від первісно заявлених 224 385 грн).
Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги об`єм та зміст складеного адвокатом відзиву на позовну заяву (а.с. 28-32) та його участь у судових засіданнях, співмірність наданих адвокатом послуг зі складністю справи, колегія суддів вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача 9 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції. Саме такий розмір буде відповідати критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 05 січня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 січня 2024 року задовольнити.
Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 05 січня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 15 січня 2024 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» про стягнення заборгованості з орендної плати за землю та розірвання договорів оренди земельних ділянок задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за землю за 2022 рік у розмірі 114,41 грн та 32,13 грн пені.
У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» (17230, Чернігівська обл., Прилуцький район, вул. Братів Вишнівських, 44, ЄДРПОУ 41836221) витрати за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції в сумі 9 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.І. Онищенко
Суд | Чернігівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2024 |
Оприлюднено | 29.05.2024 |
Номер документу | 119295118 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Заява про ухвалення додаткового рішення |
Цивільне
Чернігівський апеляційний суд
Шитченко Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні