Постанова

від 25.10.2023 по справі 754/7556/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/7556/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7489/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Степанюк І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 лютого 2023 року (суддя Панченко О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс», Філії комунального підприємства «Київпастранс» Автобусного парку №2 про визнання незаконним та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

у вересні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 26 від 24 березня 2022 року «Про заходи на виконання Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», виданого комунальним підприємством «Київпастранс» в частині, що стосується його; визнання незаконним та скасування наказу № 32 від 24 березня 2022 року «Про зупинення дії трудових договорів», виданий філією комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк № 2 в частині, що стосується його; стягнення з комунального підприємства «Київпастранс» середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що вищезазначеними наказами з 24 березня 2022 року була зупинена дія його трудового договору, як заступника директора з організації безпеки дорожнього руху та надзвичайних ситуацій, на період дії воєнного часу. Однак у цих наказах не зазначені причини призупинення дії трудового договору, не наведено обґрунтування неможливості обох сторін виконувати свої обов`язки за трудовим договором, тому вони є необґрунтованими та безпідставними.

Позивач посилався на те, що відповідачі вибірково призупинили дії трудових договорів певним працівникам, а певним працівникам не призупиняли жодного дня, чим порушені норми Конституції України, Загальної декларації прав людини та норми Кодексу законів про працю стосовно права на працю та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці.

Також позивач зазначав, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 лютого 2023 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ від 24.03.2022 року №26 «Про заходи на виконання Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», виданий Комунальним підприємством «Київпастранс» в частині стосовно

ОСОБА_1 , заступника директора з організації безпеки дорожнього руху та надзвичайних ситуацій. Визнано незаконним та скасовано наказ від 24.03.2022 року №32 «Про призупинення дії трудових договорів», виданий Філією Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №2 в частині стосовно ОСОБА_1 , заступника директора з організації безпеки дорожнього руху та надзвичайних ситуацій. Стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 24 березня 2022 року по 09 лютого 2023 року у розмірі 232 718грн 34 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн.

У поданій апеляційній скарзі комунальне підприємство «Київпастранс» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права.

Відповідач посилається на неврахування судом тієї обставини, що на час видання спірних наказів підприємство не мало можливості забезпечити позивача діяльністю, яка передбачена його посадовою інструкцією, оскільки після введення в країні воєнного стану основними цілями і завданнями працюючих філій підприємства були евакуація населення з найбільш небезпечних районів Київської області та надання безкоштовних послуг з перевезення пасажирським автомобільним транспортом по маршрутам міста, які не постраждали під час обстрілів.

Також відповідач зазначає, що роботодавець не міг гарантувати безпеку позивача у разі виконання ним своїх посадових обов`язків, а виконувати роботу позивача дистанційно неможливо, що і стало підставою для прийняття спірних наказів.

Відповідач зазначає, що про прийняття спірних наказів позивач був обізнаний, так як з 24 березня 2022 року він перестав з`являтися на робочому місці, на телефонні дзвінки не відповідав та на зв`язок з керівництвом не виходив, що свідчить про свідоме ухилення позивача від ознайомлення з наказом про призупинення дії трудового договору та небажання виконувати свої посадові обов`язки.

Крім цього, відповідач вважає безпідставним застосування судом редакції статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка набрала чинності 19 липня 2022 року, оскільки спірні накази були прийняті на підставі редакції статті, яка існувала на час видання наказів.

Також відповідач посилається на безпідставне не застосування судом позовної давності до позовних вимог, оскільки до 23 березня 2022 року позивач знаходився на робочому місці та був обізнаний про намір керівництва прийняти наказ про призупинення дії трудового договору, так як його посадові обов`язки передбачають повідомлення його про всі розпорядчі документи, що мають бути прийняті директором автобусного парку № 2. Крім того, з 24 березня 2022 року позивач на робочому місці не з`являвся, заробітної плати не отримував, що також підтверджує про обізнаність позивача про видачу спірних наказів.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Філія Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №2 не є юридичною особою, тому відповідно до положень ст. 48 ЦПК України не може бути відповідачем у даній справі, проте, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином (с.с.178), свого представника у судове засідання не направила.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника КП «Київпастранс» Горбач Г.В., яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника позивача - адвоката Цурки Н.О., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 займає посаду заступника директора з організації безпеки дорожнього руху та надзвичайних

ситуацій філії комунального підприємства «Київпастранс» автобусного парку № 2.

Наказом № 26 від 24 березня 2022 року генерального директора комунального підприємства «Київпастранс» з 24 березня 2022 року затверджені штатні розписи керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців на період дії воєнного стану. Зокрема, затверджений штатний розпис автобусного парку № 2 КП «Київпастранс» передбачав склад адміністративно-управлінського персоналу «керівники»: директор; головний інженер; заступник директора з експлуатації; провідний економіст.

Також наказано керівникам філій та відокремлених підрозділів тимчасово призупинити дію трудових договорів, посади яких передбачені штатними розписами, затвердженими з 26 листопада 2021 року по 19 січня 2022 року, крім посад, передбачених штатними розписами, затвердженими пунктом 1 цього наказу.

Наказом № 32 від 24 березня 2022 року директора автобусного парку № 2 відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та на підставі наказу комунального підприємства «Київпастранс» № 26 від 24 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з 24 березня 2022 року призупинено дію трудових договорів керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робітників на період дії воєнного стану, згідно доданого переліку, у якому під № 2 зазначений заступник директора з організації безпеки дорожнього руху та надзвичайних ситуацій ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності та поважності підстав для зупинення дії трудового договору з позивачем.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у редакції на час винесення оспорюваних наказів, встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у редакції на час прийняття оспорюваних наказів, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже, роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Такі правові висновки наведені у Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22.

Загальновідомим є той факт, що пасажирські перевезення у місті Києві у березні - квітні 2022 року не здійснювалися, відновилися з 16 травня 2022 року, що підтвердила представник відповідача під час апеляційного розгляду.

Крім того, загальновідомим є факт, що місто Київ у березні - квітні 2022 року неодноразово піддавався ракетним обстрілам.

Отже, на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці.

Вказані обставини не були спростовані позивачем.

Доводи позивача, що трудові договори були призупинені не зі всіма працівниками автобусного парку № 2, що свідчить про вибірковий підхід відповідача до питання про зупинення трудових договорів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з наданих суду першої інстанції відповідачем документів вбачається, що наказом № 26 від 24 березня 2022 року з цієї дати був затверджений новий штатний розпис керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців автобусного парку № 2 КП «Київпастранс», який передбачав мінімальний склад необхідних працівників, необхідних для підтримання діяльності відповідача. Однак, посада, яку займає позивач, у штатному розписі була відсутня.

Позовна заява не містить доводів незаконності наказу № 26 від 24 березня 2022 року в частині затвердження нового штатного розпису.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу № 26 від 24 березня 2022 року та наказу № 32 від 24 березня 2022, прийнятого на його підставі, в частині позивача, оскільки вони видані відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Посилання позивача на те, що він не був обізнаний з наказами, оскільки його з ними не ознайомили, колегія суддів вважає безпідставними, так як за обставинами даної справи встановлено, що з 24 березня 2022 року позивач на роботу не виходив, що він не спростовував, що свідчить про його обізнаність про призупинення укладеного з ним трудового договору.

Твердження представника позивача під час апеляційного розгляду, що позивач був повідомлений про перебування підприємства з 24 березня 2022 року у простої, належними доказами не підтверджені, а представник відповідача повідомила суду, що позивач на телефонні дзвінки не відповідав з 24 березня 2022 року і на зв`язок із керівництвом відповідача не виходив.

Доводи позивача, що у спірних наказах не зазначено інформацію про причини призупинення дії трудового договору та не наведено обґрунтування про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки за трудовим договором, не ґрунтуються на нормах Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», редакція яких діяла на час прийняття оспорюваних наказів.

Крім того, сама поведінка позивача, який з 24 березня 2022 року на роботу не виходив, свідчить про неможливість виконання ним своїх посадових обов`язків. Протилежного позивачем під час судового розгляду зазначено не було.

З приводу доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строків звернення до суду, встановлених частини 1 статті 233 КЗпП України, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Як на час видання спірних наказів, так і на час звернення позивача до суду карантин через COVID-19 діяв на території України, що є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання протиправними та скасування наказів про призупинення трудового договору, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не враховані надані докази, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду про визнання незаконними та скасування наказів, що становить 2 977грн 20коп. Судовий збір, сплачений відповідачем за оскарження рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, підлягає компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 лютого 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс», Філії комунального підприємства «Київпастранс» Автобусного парку №2 про визнання незаконним та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Київпастранс» сплачений судовий збір у сумі 2 977грн 20коп.

Компенсувати Комунальному підприємству «Київпастранс» сплачений судовий збір у сумі 3 490грн 77коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук