Постанова

від 23.05.2024 по справі 370/2523/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 370/2523/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5571/2024Головуючий у суді першої інстанції - Косенко А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Мережко М.В., Невідома Т.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок відшкодування завданої майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідача на користь позивача 52 710,40 грн завданої майнової шкоди та судовий збір.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.10.2019 ОСОБА_2 придбав у ФОП ОСОБА_3 зерно кукурудзи у кількості 16640 тонн, вартістю 4 000,00 грн. за тонну, та загальною вартістю 66 560,00 грн., що підтверджується накладною № 13 від 19.10.2019. Одночасно, у ФОП ОСОБА_3 , кукурудза було закуплена також СТОВ «ЗОРЯ», директором якого є ОСОБА_1 . Позивач з відповідачем домовилися, що закуплена кукурудза, як ОСОБА_2 так і СТОВ «ЗОРЯ» кукурудза буде зберігатися на складі, яким користується ОСОБА_1 для потреб СТОВ «ЗОРЯ», який знаходиться за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка.

19.10.2019 закуплене зерно кукурудзи було доставлено до складу за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка одним автомобілем перевізником ФОП ОСОБА_4 . Належну ОСОБА_2 кукурудзу останній поступово забирав. В період з жовтня 2019 року по березень 2020 року позивачем забрано зі складу 8 тонн кукурудзи.

В березні 2020 року між позивачем та відповідачем склалися конфліктні відносини. Так, ТОВ «Агровікт», учасником та директором якого є дружина позивача (підтверджується витягом на безкоштовний запит з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, додається), звернулося з позовом до СТОВ «ЗОРЯ», директором якого є відповідач (підтверджується витягом на безкоштовний запит з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, додається) ОСОБА_1 , з вимогою виконати умови договірних зобов`язань, що виникли між вказаними підприємствами, та повернути ТОВ «Агровікт» кошти. Вказане підтверджується рішеннями по справах № 911/743/20 та № 911/742/20.

В подальшому, в черговий раз приїхавши до складу за адресою Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, щоб забрати свою кукурудзу, позивачу було повідомлено відповідачем, що кукурудзи позивачу не віддадуть.

В зв`язку з тим, що домовитися з ОСОБА_1 та забрати залишок належного ОСОБА_2 зерна кукурудзи не вдалося, 05.06.2020 позивач звернувся до Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області із заявою про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Також, 05.06.2020 у ОСОБА_2 було відібрано пояснення стосовно вказаної заяви.

В ході розгляду заяви ОСОБА_2 від 05.06.2020 працівниками Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області було відібрано пояснення у ОСОБА_1 та комірника СТОВ «ЗОРЯ» - ОСОБА_5 .

Так, ОСОБА_1 пояснив, що дійсно на складі зберігалося зерно позивача у кількості 16640 кг (16,64 тонн) та 8 тон з яких було продано відповідачем нібито на виконання усної домовленості. Отримані за продаж кукурудзи кошти, залишилися в розпорядженні відповідача.

Тобто, підставою для звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 зазначає те, що відповідачем було самовільно продано зерно кукурудзи в кількості 8 тон, що належало ОСОБА_2 , чим завдано позивачу шкоду у розмірі вартості проданого майна, яку позивач просить стягнути з відповідача (т. 1 а.с. 2-5, 80).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06.03.2023 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 52 710,40 грн. завданої майнової шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 206-207зв.).

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27.04.2023 заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 43 200,00 грн (т. 1 а.с. 246-248).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції не встановив дійсні взаємовідносини, які склались між позивачем та відповідачем. Судом було встановлено, що придбання кукурудзи ОСОБА_2 у ФОП ОСОБА_3 підтверджено накладною № 13 від 19.10.2019, у ній же вказано пункт розвантаження - склад СТОВ «ЗОРЯ». У накладній № 13 від 19.10.2019 міститься підпис фізичної особи ОСОБА_2 , як особи яка прийняла товарно-матеріальні цінності (тут та далі - ТМЦ) та підпис і печатку ФОП ОСОБА_3 , як особи, яка здала ТМЦ. Жодних підписів відповідача, або уповноваженого представника СТОВ «ЗОРЯ» зазначена накладна не містить, відсутній також і підпис перевізника, який мав засвідчити факт здійснення переміщення ТМЦ. Тобто, єдиним належним доказом, на підставі якого судом першої інстанції визнано доведеним факт нанесення майнової шкоди позивачу ОСОБА_1 є накладна № 13 від 19.10.2019 відповідно до якої останній навіть не був визначений в якості учасника господарської операції.

Окрім того, матеріали розгляду заяви позивача від 05.06.2020 Макарівським ВП Ірпінського ВПГУ НП у Київській області, які додані позивачем до позовної заяви, в тому числі і пояснення свідка - ОСОБА_5 , жодним чином не підтверджують факту неправомірних дій відповідача по відношенню до майна позивача, як і не підтверджують того факту, що шкода завдана майну позивача, безпосередньо особою відповідача. Особа, що завдала шкоду, а також наявність складу правопорушення в діях відповідача в ході перевірки звернення позивача не встановлені, як наслідок, Макарівським ВП Ірпінського ВПГУ НП у Київській області, позивачу було надано відповідь, щодо відсутності підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру судових розслідувань (т. 2 а.с. 2-8).

08.08.2024 ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що для вирішення даного спору має значення не факт поміщення зерна кукурудзи на конкретний склад, а факт самовільного розпорядження апелянтом таким майном позивача, що підтверджується показами апелянта, наданими Макарівському ВП Ірпінського ВПГУ НП у Київській області (т. 2 а.с. 21-24).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що достовірно встановлено що відповідач продав майно, а саме зерно кукурудзи, яке належало позивачу, а тому завдав позивачу майнової шкоди, що підлягають відшкодуванню.

Але погодитись із такими висновками у повній мірі не можливо з оголяду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2019 ОСОБА_2 разом із СТОВ «ЗОРЯ» придбав у ФОП ОСОБА_3 зерно кукурудзи у розмірі 26640 кг, з яких 16640 кг належало позивачу, а решта 10000 кг, належало СТОВ «ЗОРЯ» (т. 1 а.с. 6).

У даній накладній вказано пункт розвантаження Київська обл., Макарівський р-н с. Соснівка, склад СТОВ «ЗОРЯ» (т. 1 а.с. 32).

Належну ОСОБА_2 кукурудзу останній поступово забирав зі складу. В період з жовтня 2019 року по березень 2020 року позивачем забрано зі складу 8 тонн кукурудзи, даний факт також підтвердив і відповідач в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також, зазначив в апеляційній скарзі, та в поясненнях наданих працівникам Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області.

У своїх поясненнях від 27.06.2020 ОСОБА_1 повідомив працівників Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області, що дійсно на складі СТОВ «ЗОРЯ» зберігалась зернова культура кукурудза в загальній кількості 26640 кг, з яких 10 тонн були СТОВ «ЗОРЯ», а решта зерна належала ОСОБА_2 . Також, в даних поясненнях ОСОБА_1 вказав, що близько 8 тон кукурудзи, яку помістив на склад ОСОБА_2 він продав на загальну суму 30 000,00 грн, щоб покрити збитки, які були завдані СТОВ «ЗОРЯ» ОСОБА_2 .

Як вказала ОСОБА_5 , комірник СТОВ «ЗОРЯ» в поясненнях від 22.06.2020, які були надані працівникам Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУ НП у Київській області, що 19.10.2019 на склад СТОВ «ЗОРЯ» 26660 кг кукурудзи, з яких 16660 кг належали ОСОБА_2 . До березня 2020 року позивач поступово забирав кукурудзу зі складу та в загальному забрав близько 8 тонн належної йому кукурудзи. Решту кукурудзи ОСОБА_2 не забирав та станом на дату дачі пояснень, кукурудзи на складі немає. Вся інформація щодо кукурудзи наявна у ОСОБА_1 , так як без його відома «ніхто б дану кукурудзу нікуди не забрав».

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Для настання деліктної відповідальності за ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Незважаючи на те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме особою, до якого пред`явлено позов.

Отже, із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та СТОВ «ЗОРЯ» в особі керівника ОСОБА_1 існує спір щодо користування та розпорядження зерновими культурами, що розміщені за усною домовленістю між сторонами на складі товариства.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач як фізична особа є власником цього складу або використовує вказаний склад для власних чи особистих потреб. Крім того, відсутні докази на підтвердження того, що відповідач є особою відповідальною за роботу вказаного складу, оскільки він особисто не є працівником вказаного складу, не здійснює приймання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей (далі по тексту - ТМЦ), що потрапляють на склад чи вибувають з нього, та не забезпечує зберігання ТМЦ на вказаному складі, а отже і не може нести відповідальність за їх збереження чи втрату.

В той же час, ОСОБА_1 зазначає, що реалізував зернові культури позивача з метою уникнення понесення подальших додаткових збитків та втрат СТОВ «ЗОРЯ».

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

З огляду на те, що ОСОБА_1 , реалізовуючи зерно позивача діяв в інтересах товариства та як керівник СТОВ «ЗОРЯ», задля відшкодування понесених збитків від дій позивача, тому позивачем належним чином не доведено наявності складу правопорушення в діях відповідача як фізичної особи, його протиправну поведінку, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, а також вину відповідача, у втраті майна позивача. Тому належним відповідачем у даній справі має бути СТОВ «ЗОРЯ» в інтересах якої діє керівник ОСОБА_1 .

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

З огляду на вищевикладене, перевіривши матеріали справи та надані докази, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач

Судді