Рішення

від 23.05.2024 по справі 140/3957/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3957/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Аршулік С.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мамченка І.О.,

представника відповідача Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 на суму 26539,26 грн; зобов`язання здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску шляхом виключення суми у розмірі 26539,26 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ним від відповідача була отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-10659-55 в сумі 23785,08 грн (станом на 31.07.2019). Вказана вимога оскаржена позивачем в судовому порядку. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 визнано протиправною та скасовано. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який прийнято оскаржувану вимогу (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Однак, 28.02.2024 позивач отримав повторну вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-1443-0320 від 13.02.2024 на суму 26539, 26 грн станом на 31.01.2024.

ОСОБА_1 вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зокрема вказує, що борг (недоїмка) нарахована йому за період 2017-2019 роки як фізичній особі-підприємцю. Позивач зазначив, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював та 25.10.2019 здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Окрім того, у вказаний період перебував у трудових відносинах і саме роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у розмірі, що визначений законодавством.

На думку позивача, фізична особа-підприємець, яка не здійснює підприємницької діяльності та не отримує від неї доходу за умови, що така особа є найманим працівником, не зобов`язана нараховувати та сплачували єдиний соціальний внесок.

Позивач зауважив, що перед формуванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.02.2024 ЄВ №Ф-1443-0320 підрозділами ГУ ДПС у Волинській області не проводились жодні перевірки щодо нього як суб`єкта підприємницької діяльності та не складалися акти перевірки. В розумінні приписів частин другої та третьої статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464-VI), відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку інших документів, оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є лише підставою для проведення перевірки.

З наведених підстав та з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.11.2021 у справі №140/3209/19, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5500 грн.

Ухвалою суду від 15.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову (а.с.46-52), мотивуючи тим, що припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Позивач перебував на обліку як фізична-особа підприємець з 03.05.2001 по 25.10.2019. З 01.01.2017 набули чинності зміни до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які встановлюють обов`язок фізичних осіб-підприємців та самозайнятих осіб, які не одержують доходи, сплачувати мінімальний розмір єдиного внеску. Нарахування єдиного внеску здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто а автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена в оспорюваній вимозі нарахована позивачу за 2017-2019 роки на суму 26539,26 грн (станом на 21.10.2019). Згідно з даних ДПС позивач з 2017 по 2022 жодного разу ЄСВ не сплачував. Крім того позивачем не було надано до податкових органів та до позову жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь який період як ним самим так і роботодавцем

З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову та відмовити у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовну заяву та просили позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з мотивів викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець з 03.05.2001 по 25.10.2019 та перебував на обліку як платник податків, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.72-73).

ГУ ДФС у Волинській області 09.08.2019 відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-10659-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31.07.2019 у сумі 23785, 08 грн (за період 2017 рік по липень 2019 року).

Вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску №Ф-10659-55 від 09.08.2019 була оскаржена позивачем до суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №140/3109/19 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області №Ф-10659-55 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 23785,08 грн (а.с. 4-7).

В подальшому, ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи податкового органу сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 на суму 26539,26 грн (за період 2017 рік по вересень 2019 року) (а.с. 8).

Як вбачається з відзиву на позов нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 2017 рік у сумі 8448 грн (04,00 грн х 12 місяців); 2018 рік у сумі 9828, 72 (819,06 грн х 12 місяців); за січень-вересень 2019 року в сумі 8262, 54 грн (918, 06 х 9 місяців), а в підсумку 26539,26 грн

Вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 оскаржувалась позивачем до Державної податкової служби України, однак рішенням від 25.03.2024 №8286 скарга залишена без задоволення (а.с. 9-11).

Крім того, як слідує із копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 21.01.2015 по 12.07.2019 та з 14.08.2019 по 26.07.2021 працював водієм автотранспортних засобів у ТзОВ ВТП Санрайз ЛТД (а.с.27-30).

Позивач, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 на суму 26539,26 грн протиправною, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з єдиного внеску з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця, який протягом 2017-2021 років був найманим працівником, обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі при тому, що його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір, а позивач фактично підприємницькою діяльністю не займався та доходу від неї не отримував.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Закон №2464-VI). Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05. 2018 №469).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок №422).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом №2464-VI і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Перевіряючи доводи сторін стосовно безумовного обов`язку позивача сплачувати єдиний внесок у спірний період, суд зазначає таке.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Системний аналіз норм Закону №2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11. 2019 у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що з 21.01.2015 по 26.07.2021 позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТзОВ ВТП «Санрайз» ЛТД, що підтверджено записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 23.07.1982 (а.с. 27-30) та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) (а.с.24-26). Кількість днів трудових відносин, зазначених у Реєстрі, дає можливість зробити висновок, що позивач працював безперервно та на постійній основі як найманий працівник. З довідок про дохід ОСОБА_1 слідує, що роботодавець ВТП «Санрайз» ЛТД нараховував позивачу дохід (заробітну плату) у період 2017 - 2021 років та здійснював необхідні утримання (відрахування) з доходу (а.с. 66-71).

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як видно із відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 21738684) упродовж 2017 2021 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем.

Водночас, ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (у 2017 2019 роках), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000, БулвесАД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Під час вирішення даної справи суд також враховує, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області №Ф-10659-55 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 23785,08 грн винесену відносно ОСОБА_1 за період з 2017 року по липень 2019 року, що майже повністю збігається з податковим періодом по вимозі, що оскаржується у даній справі (з 2017 року по вересень 2019 року). Зокрема, Верховний суд зазначив, що у розумінні Закону №2464- VI, ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період, за який прийнято оскаржувану вимогу (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов 'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Враховуючи вищевикладене, суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, враховуючи постанову Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №140/3209/19, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області провести коригування відомостей в ІКП шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26539, 26 грн, суд зазначає про таке.

В ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) з єдиного внеску, виходячи з розрахункової суми мінімального страхового внеску щоквартальних нарахувань за 2017-2019 роки. Зокрема, станом на 21.10.2019 заборгованість позивача з єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність становить 26539, 26 грн.

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943; далі Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку №5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Верховний Суд, неодноразово, зокрема, у постановах від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18), вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Як було вищевказано судом, нарахування єдиного внеску (недоїмки) позивачу у сумі 26539, 26 грн є безпідставним. При цьому скасування оспорюваної вимоги судом може не вирішити юридичного конфлікту, оскільки в ІКП обліковано вказану суму недоїмки. Тому без проведення коригування в ІКП позивач перебуватиме у стані правової невизначеності.

Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у цій ситуації виходить з того, що ефективним засобом (способом) захисту, який належить застосувати при вирішенні спору, слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект та є гарантією на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на наведене та наявність у платника права на відображення в ІКП дійсного стану зобов`язань перед бюджетом суд погоджується із позивачем, що з метою ефективного захисту його прав необхідно зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26539, 26 грн.

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанціями від 10.04.2024 №ПН 4237 та від 18.04.2024 №ПН10411 (а.с. 3, 20). З наведених вище підстав на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області суд присуджує до відшкодування сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір про надання правової допомоги від 08.04.2024 №007, укладеного з адвокатським об`єднанням Правовий стандарт та квитанція № ПН4239 від 10.04.2024 на суму 5500. У пункті 3.1 договору вказано, що розмір оплати за правову допомогу визначається об`єднанням і становить 5500 грн. У попередньому розрахунку вказано види правової допомоги, зокрема: зустріч з клієнтом, вивчення наданих ним матеріалів 1000 грн, консультація клієнта щодо правомірності вимоги про сплату ЄСВ та підстав її скасування 2000 грн, підготовка позову 2500 грн (а.с 12 -14).

Представник відповідача у відзиві заперечив проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що вивчення наданих документів та їхній аналіз є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана адміністративна справа відноситься до незначної складності, а провадження у справі здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені в адміністративному позові названого позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 по справі №520/8489/19, від 07.05.2020 по справі №320/3271/19, від 10.03.2020 по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідачів щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області є сума 2500, 00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 13.02.2024 №Ф-1443-0320 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 26539, 26 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень) та судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Повний текст рішення складений 27 травня 2024 року.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук