Постанова

від 13.01.2025 по справі 140/3957/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3957/24 пров. № А/857/17531/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Димарчук Т.М., час проголошення рішення 10 год 33 хв у м. Луцьку, повний текст судового рішення складено 27 травня 20214 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1443-0320 від 13.02.2024 на суму 26539,26 грн та зобов`язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 щодо заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) шляхом виключення суми у розмірі 26539,26 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець (далі - ФОП) з 03.05.2001 по 25.10.2019. З 01.01.2017 набрали чинності зміни до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464), які встановлюють обов`язок ФОП та самозайнятих осіб, які не одержують доходи, сплачувати мінімальний розмір ЄСВ, нарахування якого здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена в оспорюваній вимозі нарахована позивачу за період 2017-2019 років на суму 26539,26 грн (станом на 21.10.2019). Згідно даних ДПС, позивач у період з 2017 по 2022 роки жодного разу не сплачував ЄСВ. Крім того, позивачем не було надано до податкових органів та до позову жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь-який період як ним самим, так і роботодавцем. Також скаржник не погоджується із сумою стягнутих на користь позивача судових витрат, вказуючи на їх неспівмірність зі складністю справи.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП з 03.05.2001 по 25.10.2019 та перебував на обліку як платник податків, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань

09.08.2019 відповідно до ст.25 Закону №2464 та даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС сформувало ОСОБА_1 як ФОП вимогу №Ф-10659-55 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ станом на 31.07.2019 у сумі 23785,08 грн (за період 2017 рік - липень 2019 року), яка була оскаржена позивачем до суду.

Постановою Верховного Суду від 04.11.2021 по справі №140/3109/19 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 скасовано. Ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС №Ф-10659-55 від 09.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 23785,08 грн.

У подальшому, ГУ ДПС відповідно до ст.25 Закону №2464 та даних інформаційної системи податкового органу сформувало ОСОБА_1 як ФОП вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-1443-0320 від 13.02.2024 на суму 26539,26 грн (за період 2017 рік по вересень 2019 року).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, нарахування ЄСВ відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди : 2017 рік у сумі 8448 грн (04,00 грн х 12 місяців), 2018 рік у сумі 9828,72 (819,06 грн х 12 місяців), за січень-вересень 2019 року в сумі 8262,54 грн (918,06 х 9 місяців), а всього 26539,26 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-1443-0320 від 13.02.2024 оскаржувалась позивачем до ДПС України, рішенням якого за №8286 від 25.03.2024 скарга була залишена без задоволення.

Як слідує із копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 21.01.2015 по 12.07.2019 та з 14.08.2019 по 26.07.2021 працював водієм автотранспортних засобів у ТзОВ ВТП Санрайз ЛТД.

Вважаючи протиправною оспорювану вимогу про сплату боргу, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що згідно відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 21738684) упродовж 2017 2021 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника ЄСВ у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем. Водночас, суд врахував, що ГУ ДПС не надало суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (у 2017 2019 роках), а також отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.226, 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464, ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Відповідно до ст.2 Закону №2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються : принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску

Згідно дефініції, наведеній у п.3, 10 ч.1 ст.1 Закону №2464, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464 до платників ЄСВ віднесено ФОП, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1, п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 (в редакції, чинній з 01.01.2017), ЄСВ нараховується : для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування ЄСВ при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464 не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що платниками ЄСВ є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування цього внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄСВ законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою та зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору цього внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати ЄСВ ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/20.

Як видно з матеріалів справи, позивач у період з 21.01.2015 по 26.07.2021 позивач перебував у трудових відносинах із ТзОВ ВТП Санрайз ЛТД, що підтверджено записами у його трудовій книжці НОМЕР_1 від 23.07.1982 та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5).

При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, кількість днів трудових відносин, зазначених у Реєстрі, дає можливість зробити висновок, що позивач працював безперервно та на постійній основі як найманий працівник.

Крім того, згідно довідок про дохід ОСОБА_1 , роботодавець ТзОВ ВТП Санрайз ЛТД нараховував позивачу дохід (заробітну плату) у період 2017 - 2021 років та здійснював необхідні утримання (відрахування) з доходу.

Відтак, позивач є застрахованою особою і ЄСВ за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.

Таким чином, в період нарахування податковим органом позивачу ЄСВ відповідно до оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач перебував у трудових відносинах, а роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього цей внесок, розмір якого перевищує мінімального, що підтверджується матеріалами справи.

Доказів отримання позивачем у спірному періоді доходу від провадження підприємницької діяльності відповідачем до суду не надано та про наявність таких доходів не зазначено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і ЄСВ за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (рішення у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06)).

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної вимоги та наявності підстав для її скасування.

Щодо вимоги про зобов`язання ГУ ДПС провести коригування відомостей в ІКП шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з ЄСВ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є державною власністю. Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, в порядку інформаційної взаємодії відповідно до пункту 41.2 статті 41 цього Кодексу. Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021 (далі - Порядок №5).

Відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів визначені Розділом VII Порядку №5, де зазначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки. Відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами з загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення

Територіальні органи ДПС проводять заходи, пов`язані з ліквідацією або реорганізацією платників податків, у тому числі формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300 (у редакції наказу Міністерства фінансів України №462 від 22.04.2014) та Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1162 від 24.11.2014, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників.

Колегія суддів зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати ЄСВ створює певні наслідки для платника податків та наявність у нього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків із бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.03.2020 по справі №826/9288/18.

Таким чином, що оскільки у позивача відсутній законний обов`язок сплачувати спірну суму боргу, відображення інформації в інтегрованій картці такого обов`язку є протиправним.

Отже, у зв`язку з визнанням протиправною та скасуванням оспорюваної вимоги контролюючого органу у інтегрованій картці позивача не повинен бути зазначений і підлягає виключенню борг по такій вимозі.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та визначення її розміру на рівні 2500,00 грн, яким вірно були враховані заперечення відповідачів щодо обґрунтованості та співмірності розміру цих витрат, а також незначна складність справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року по справі №140/3957/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук