Рішення

від 27.05.2024 по справі 140/2119/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2119/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сорока Ю.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений у запас і виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення 20 липня 2021 року. На день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повний розрахунок. Вказує, що такий розрахунок проводився після звільнення на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі №140/1601/23, а саме 25.01.2024 року на його розрахунковий рахунок було зараховано 135 034,66 грн заробітної плати, яка не була виплачена при звільненні.

Зазначає, що затримка розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.10.2023 по 25.01.2024 є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалося належне грошове забезпечення.

Вважає, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону №351-ос від 23.06.2021 позивача звільнено з військової служби за підпунктом а пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 20.07.2021 №415-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При проходженні військової служби позивачу не була врахована щомісячна додаткова грошова винагорода при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2020,2021 рік, грошова компенсація за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідними позовами.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року по справі №140/1600/23, яке набрало законної сили 05 вересня 2023 року визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020,2021 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням виплачених сум), грошової компенсації за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги.

На виконання вказаного рішення суду 20 жовтня 2023 року на картковий рахунок позивача перераховані кошти у сумі 74 004,90 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ ПриватБанк.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №140/1601/23 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення.

На виконання зазначеного рішення суду 25.01.2024 відповідач здійснив виплату в сумі 135 034,66 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення вчасного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.10.2023 по 25.01.2024 звернувся за захистом своїх прав до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей(далі- Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною 4статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною 2статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із частиною 2статті 24 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 20 липня 2021 року, а грошова допомога на оздоровлення за 2020, 2021 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням виплачених сум), грошової компенсації за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення, виплачені йому на виконання рішень суду відповідачем 20 жовтня 2023 року та 25 січня 2024 року відповідно.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням виплачених сум), грошової компенсації за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення.

Разом із тим, приписами наведених правових актів не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19.07.2022, чинній на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, суд зазначає, що норми статті116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

З матеріалів справи слідує, що позивач оскаржує факт несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, тобто в межах строку, встановленого статтею 117 КЗпП України.

Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки спір про розмір належних звільненому працівникові сум відсутній, тому роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, в даному випадку за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року.

В свою чергу, обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Крім того, суд зауважує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ).

Суддя Ю.Ю. Сорока