Постанова

від 27.01.2025 по справі 140/2119/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2119/24 пров. № А/857/16707/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Глушка І.В.,

суддів Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року. ухвалене суддею Сорока Ю.Ю. у м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/2119/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 20.10.2023 по 25.01.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні період з 20.10.2023 по 25.01.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . На день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повний розрахунок. Вказує, що такий розрахунок проводився після звільнення на підставі рішень Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі №140/1600/23 та від 29 вересня 2023 року у справі №140/1601/23, а саме 25.01.2024 на його розрахунковий рахунок було зараховано 135 034,66 грн заробітної плати, яка не була виплачена при звільненні.

Зазначає, що затримка розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.10.2023 по 25.01.2024 є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та відповідно достатті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20.10.2023 року по 25.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови КМУ Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством і на них не поширюються норми Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116, 117. Крім того, згідно доводів скаржника, у даній справі спір стосується питання застосування статті 117 КЗпП України у випадку, коли безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникало спору щодо належних звільненому працівникові сум.

Зазначає, що у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільнені за період із 20.10.2023 по 25.01.2024.

Згідно доводів скаржника, під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених військовій частині коштів. На час звільненні у позивача не викало зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум грошового забезпечення.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4ст. 304 КАС Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону №351-ос від 23.06.2021 позивача звільнено з військової служби за підпунктом а пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 20.07.2021 №415-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При проходженні військової служби позивачу не була врахована щомісячна додаткова грошова винагорода при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2020,2021 рік, грошова компенсація за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідними позовами.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року по справі №140/1600/23, яке набрало законної сили 05 вересня 2023 року визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням виплачених сум), грошової компенсації за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги.

На виконання вказаного рішення суду 20 жовтня 2023 року на картковий рахунок позивача перераховані кошти у сумі 74 004,90 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ ПриватБанк.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №140/1601/23 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення.

На виконання зазначеного рішення суду 25.01.2024 відповідач здійснив виплату в сумі 135 034,66 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення вчасного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.10.2023 по 25.01.2024 звернувся за захистом своїх прав до суду із цим позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.

Відповідно доРішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульованоКЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей116та117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Згідно з частиною першоюстатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначеністаттею 116 цього Кодексу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року по справі №140/1600/23, яке набрало законної сили 05 вересня 2023 року визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020,2021 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 зробити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням виплачених сум), грошової компенсації за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги.

На виконання вказаного рішення суду 20 жовтня 2023 року на картковий рахунок позивача перераховані кошти у сумі 74 004,90 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ ПриватБанк.

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі №140/1601/23 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення.

На виконання зазначеного рішення суду 25.01.2024 відповідач здійснив виплату в сумі 135 034,66 грн.

Спірний період у цих правовідносинах становить з 20.10.2023 по 25.01.2024, а предметом спору є перерахунок та виплата індексації грошового забезпечення.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно достатті 117 КЗпП України(у редакціїЗакону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакціястатті 117 КЗпП Українинабрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 30 квітня 2024 року у справі №560/6962/23.

Питання застосування приписівстатті 117 КЗпП Україниу вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Разом з тим, після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбаченихстаттею 117 КЗпП Українипідстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, щостаттею 116 КЗпП Українина підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1ст.27 Закону України «Про оплату праці»визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

В даному Порядку не міститься застережень щодо неможливості застосування його положень для обчислення розміру грошового забезпечення, а також слід зазначити, що заробітна плата і грошове забезпечення є формами оплати праці працівників (співробітників), загальні засади формування і обчислення яких є ідентичними.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

В контексті вимог наведених вище положень суд зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд насамперед виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву позивача дії.

У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме згідно позовних вимог з 20.10.2023 по 25.01.2024.

Водночас означення у рішенні суду періоду, за який адміністративний позов підлягає задоволенню, та виходячи із наявної у відповідача інформації про отримуване позивачем грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню з військово служби, яке дозволяє відповідачу за нормами Положення №100 встановити середньоденний заробіток позивача, відповідач не позбавлений можливості шляхом простих математичних розрахунків обчислити суму, яка підлягає виплаті позивачу за час затримки розрахунку при звільнення, яка розраховується як добуток середньоденного заробітку позивача, визначеного із грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, та відповідної кількості днів у спірному періоді.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1ст.308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі №140/2119/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний