Рішення

від 24.05.2024 по справі 320/7443/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2024 року №320/7443/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Позов мотивовано протиправністю відмови відповідача у наданні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки останній є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, передбачених пунктом 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», потрібний не лише факт настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а й умова, яка доводить те, щоб особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Позивачем подано відповідь на відзив, доводи якого є аналогічними за змістом доводам, викладеним у позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 .

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до копії профмаршрута №2025 від 07.11.2022, виданого державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС», позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період із 18.07.1988 по 08.08.1990.

Згідно з довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1089612, позивачу з 19.01.2023 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, внаслідок захворювання, пов`язаного із роботами по ЛНА на ЧАЕС, ступінь втрати професійної здатності 70%.

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вбачається, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №102 від 15.11.2022, розглянувши документацію позивача з питання зв`язку захворювання (інвалідності) із дією оінізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Листом Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Випігородського району Київської області від 14.03.2023 №01-16/08, у відповідь на заяву позивача, останньому відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, з огляду на відсутність документів, які підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі Закон №3551-XII).

Відповідно до вимог статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни.

Отже, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII суд констатує, що даний Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони, так само не визначає Закон і видів формувань Цивільної оборони, залучення у складі яких дає підстави для присвоєння вказаного статусу особі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 затверджено Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим (далі Положення № 302).

Відповідно до пункту 2 вищевказаного Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно пунктом 7 Положення №302, «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Пунктом 10 Положення № 302 передбачено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як уже зазначалось судом, позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період із 18.07.1988 по 08.08.1990, що підтверджується копією профмаршрута №2025 від 07.11.2022, виданого державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС».

Також позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, внаслідок захворювання, пов`язаного із роботами по ЛНА на ЧАЕС, ступінь втрати професійної здатності 70%.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №3280 експертна комісія на засіданні №102 від 15.11.2022 дійшла висновку, що захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

У силу положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 року у справі Серков проти України позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення.

При цьому, посилання відповідача на відсутність розпорядчих документів, що підтверджують залучення підприємств та осіб, які стала інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, до складу формування Цивільної оборони, як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни, не ґрунтуються на вимогах закону.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення, суд зазначає, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пункті 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно із абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов`язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов`язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.

Суд вважає, що у даній справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16.

Суд зазначає, що позивачем надано докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.