Постанова

від 10.10.2024 по справі 320/7443/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7443/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Кузьмишина О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, передбачених пунктом 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», потрібний не лише факт настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а й умова, яка доводить те, щоб особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 19 вересня 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Київською обласною державною адміністрацією.

З 19.01.2023 позивачу на підставі акта огляду МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності довічно, внаслідок захворювання, пов`язаного із роботами по ЛНА на ЧАЕС, ступінь втрати професійної здатності - 70% ( довідка до акта огляду МСЕК серії АВ №1089612).

Позивач звернувся до відповідача з заявою про встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Листом від 14.03.2023 №01-16/08, у відповідь на заяву позивача, Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області відмовлило у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, з огляду на відсутність документів, які підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на отримання відповідного посвідчення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Підставами для набуття статусу інваліда війни з згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, є сукупність таких умов:

1) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони;

2) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Колегія суддів зауважує, що ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII було доповнено п. 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.

При цьому, в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено таке: «…з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.

Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.

За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 01.01.2004.».

Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Колегія суддів зауважує, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII) поширювався б на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-XII та Закону №1770-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №826/11163/18, від 15.05.2019 у справі №816/851/18 та від 10.07.2019 у справі №360/2690/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами по суті не заперечується.

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вбачається, що Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №102 від 15.11.2022, розглянувши документацію позивача з питання зв`язку захворювання (інвалідності) із дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У зв`язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-XII.

Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. З копії профмаршруту №2025 від 07.11.2022, виданого державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» щодо участі позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період із 18.07.1988 по 08.08.1990 не вбачається, що він був задіяний саме у складі формувань Цивільної оборони.

Отже, зазначений доказ колегією суддів до уваги не приймається. Інші докази на підтвердження факту перебування позивача у період із 18.07.1988 по 08.08.1990 у складі формувань Цивільної оборони суду не надано.

Таким чином, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону№ 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність та безпідставно стверджує про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 10.10.2024р.)