Рішення

від 27.05.2024 по справі 819/1123/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1123/18

27 травня 2024 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2018 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Тернопільській області, у якій позивач просив суд скасувати постанову про накладення штрафу №19-01-57/006/ТД-ФС від 22.03.2018, якою на позивача накладено штраф у розмірі 223380,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що працівниками Управління Держпраці у Тернопільській області з 10:30год 01.03.2018 по 16:00год 02.03.2018 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності фітнес-клуб «Fit Curves», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено, що в порушення вимог частини першої статті 21 КЗпП України, частини третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України в 17.06.2015 №413, позивач допустила до роботи двох працівників без оформлення трудових відносин.

За результатами здійснення заходу контролю відповідачем складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №19-0157/006 від 02.03.2018, на який позивачем 05.03.2018 подано заперечення з додатком. Листом №704/01-05-4.3/18 від 07.03.2018 відповідач повідомив позивача про те, що вказані заперечення не взято до уваги. Надалі, згідно повідомлення №746/01-05-12.3/18 від 13.03.2018, позивача проінформовано про розгляд 22.03.2018 її справи про накладення фінансових санкцій.

Розглянувши матеріали справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , на підставі акта інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №19-0157/006 від 02.03.2018, відповідач виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 223380,00грн згідно абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Позивач вважає таку постанову протиправною та вказує, що об`єктивна сторона правопорушення згідно статті 265 КЗпП України передбачає доведення відповідачем саме фактичного допуску працівників до роботи, однак, на переконання позивача, відповідач не наводить жодних доказів (пояснення свідків; матеріалів фото та відео зйомок, документів чи інших фактичних даних), які б прямо підтверджували факти допуску двох працівників, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позаяк оскаржена постанова на думку позивача базується виключно на припущеннях та поясненнях зацікавленої особи, а саме: ОСОБА_3 , за заявою якої і було проведено інспекційне відвідування.

Позивач вважає, що ним надано достатні докази у підтвердження працевлаштування вказаних осіб, а тому просить суд скасувати нарахований відповідачем штраф.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою від 27.06.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.07.2018, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог мотивуючи свою позицію тим, що на підставі заяви фізичної особи ОСОБА_3 від 04.01.2018 відповідачем прийнято рішення провести захід державного контролю (інспекційного відвідування) діяльності ФОП ОСОБА_1 , в ході якого було встановлено порушення позивачем законодавства про працю, зокрема, частини третьої статті 24 КЗпП України, оскільки, ФОП ОСОБА_1 використовувала працю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без укладення з ними письмових трудових договорів та без повідомлення податкового органу про прийняття вказаних працівників на роботу за місцем її податкового обліку. Відповідач зазначає, що позивач вчинила фактичний допуск до роботи особи ОСОБА_3 у період з липня 2017 року по січень 2018 року без укладення трудового договору та оформлення відповідних документів, а також фактичний допуск до роботи особи ОСОБА_2 в період з 12 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року без укладення трудового договору та неповідомлення відповідних органів про прийняття її на роботу. Вказані порушення підтверджено як письмовими поясненнями вказаних осіб, так і доказами, отриманими в ході здійснення інспекційного відвідування. Відтак відповідач переконаний, що оскаржена постанова про накладення штрафу прийнята на підставі акта №19-01-57/006 від 02.03.2018 є такою, що винесена у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, є законною і скасуванню не підлягає (арк. справи 93-141, том 1).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2018, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019, у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , - відмовлено.

Верховний Суд, постановою від 31.01.2024 касаційну скаргу позивача задовольнив частково. Скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суд від 18.03.2019 у справі №819/1123/18, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, ухвалою від 25.01.2024, Суд замінив відповідача у справі його правонаступником, а саме: Управління Держпраці в Тернопільській області на Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що під час нового судового розгляду суду необхідно встановити дійсний характер відносин між позивачем та його працівниками, порушення щодо яких зафіксовані в акті перевірки, факт допуску таких працівників до роботи без укладення трудового договору, надати оцінку акту №1 про відсутність працівника на робочому місці від 07.07.2017 та трудовому договору №5 від 28.02.2018, з підписом працівника, і дослідити причини, з яких позивач не надав його під час перевірки, та на підставі встановлених фактичних обставин справи та досліджених доказів постановити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.

Адміністративна справа №819/1129/18 надійшла до Тернопільського окружного адміністративного суду 21.02.2024.

Ухвалою від 23.02.2024 Тернопільським окружним адміністративним судом прийнято справу до свого провадження, та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи суддею одноособово. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.01.2024 у даній справі.

08.03.2024, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав та мотивів, вказаних у відзиві при первинному розгляді справи, однак додатково заявлено клопотання про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_3 (арк. справи 119-125, том 2).

12.03.2024 на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення представника позивача у справі (арк. справи 126-127, том 2).

Ухвалою суду від 15.03.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про виклик та допит свідка відмовлено.

19.03.2024 представником відповідача подано на адресу суду додаткові письмові пояснення (арк. справи 133, том 2).

Ухвалою від 17.04.2024 суд вирішив перейти до розгляду даної судової справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначив судове засідання у справі на 23.04.2024. Також у вказаній ухвалі суд запропонував позивачу докази на які міститься покликання у касаційній скарзі, а саме: матеріали перевірки Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Тернопільській області щодо порушення законодавства про працю.

В судовому засіданні, призначеному на 23.04.2024, суд з урахуванням думки учасників справи долучив до матеріалів судової справи докази, які позивачу було запропоновано надати суду згідно ухвали від 17.04.2023 та вирішив викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з огляду на що суд відклав розгляд справи на 07.05.2024.

02.05.2024 на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказу у справі (арк. справи 169-170, том 2).

06.05.2024 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів у справі (арк. справи 171-190, том 2).

В судовому засіданні, призначеному на 07.05.2024 суд допитав у якості свідка ОСОБА_3 та відклав судовий розгляд справи на 14.05.2024 з метою повторного виклику в судове засідання та допиту в якості свідка ОСОБА_4 із одночасним розміщенням оголошення про її виклик на офіційному веб-порталі судової влади України, згідно вимог статті 130 КАС України.

В судове засідання, призначене на 14.05.2024 сторони не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, місце та час судового розгляду справи. У вказане судове засідання також не прибув і свідок ОСОБА_4 .

Водночас, 14.05.2024 представником позивача та представником відповідача на адресу суду подано клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження за відсутності позивача та його представника та за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на наявні матеріали судової справи, ухвалою від 14.05.2024 суд перейшов до подальшого розгляду даної справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши подані суду письмові докази, враховуючи надані в ході судового розгляду справи пояснення представників сторін, покази свідка, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів судової справи та не спростовується сторонами, громадянка ОСОБА_3 звернулась до Управління Держпраці у Тернопільській області із заявою від 04.01.2018 (зареєстрована відповідачем за вх. №М-3 від 04.01.2018) у якій повідомила, що вона працює у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , у ПП ОСОБА_1 . Вказала, що працює приблизно з червня 2017 року, виконує обов`язки адміністратора, фітнес-тренера, прибиральниці, графік роботи позмінний, а саме: перша зміна з 08:00 до 16:00 та друга зміна з 13:00 до 20:00, субота з 09:00 до 16:00, неділя - вихідний. Повідомила, що з нею працює ще троє працівників та двоє стажерів, заробітну плату отримують один раз у місяць на початку наступного у розмірі окладу 60 гривень за одну зміну та відсотки за продаж абонементів. Також зазначила, що перебування у відпустці та на лікарняних їм не оплачується, а сама заробітна плата виплачується готівкою (арк. справи 98, том 1).

Працівниками Управління Держпраці у Тернопільській області, з метою розгляду вказаної заяви ОСОБА_3 від 04.01.2018, в період з 10:30год 01.03.2018 по 16:00год 02.03.2018, на підставі наказу Управління Держпраці у Тернопільської області №128 від 28.02.2018 (арк. справи 106, том 1), направлення №4.1/057/009 від 28.02.2018 (арк. справи 107, том 1) проведено захід державного контролю (інспекційне відвідування) діяльності позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем провадження господарської діяльності у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеного заходу державного контролю складено Акт інспекційного відвідування №19-01-57/006 від 02.03.2018, яким зафіксовані порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю, а саме:

використання найманої праці ОСОБА_4 в період з 12.02.2018 по 28.02.2018 та ОСОБА_3 в період з липня 2017 року по січень 2018 року без укладення трудового договору та повідомлення Тернопільської ОДПІ про прийняття їх на роботу, що є порушенням вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України;

в порушення частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як працівником, не містить особистого підпису працівника ОСОБА_4 , крім того, трудовими договорами не встановлено час виконання працівниками робіт (режиму роботи), не вказано тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання;

не надано документів, які б підтверджували виконання вимог статті 29 КЗпП України в частині роз`яснення працівникам їх прав і обов`язків, проінформування під розписку про умови праці, ознайомлення працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку, проінструктування працівників з техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожежної охорони до початку роботи за укладеним трудовим договором;

в порушення вимог частини першої та другої статті 115 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітну плату за лютий 2018 року працівнику ОСОБА_3 виплачено підприємцем однією сумою 26.02.2018 (один раз на місяць);

при розірванні ФОП ОСОБА_1 трудового договору із ОСОБА_3 28.02.2018 (останній робочий день), належні їй при звільненні суми, а саме: грошова компенсація за всі невикористані неї дні щорічної відпустки, - не нарахована і не виплачена в день звільнення, чим порушено вимоги частини першої статті 116 КЗпП України (арк. справи 108-113, том 1).

З вказаним актом інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 ознайомлена 02.03.2018 та отримала його примірник, про що свідчить її особистий підпис, а у графі щодо зауваження або заперечення щодо проведення інспекційного відвідування вказано, що заперечення до акту будуть подані додатково (арк. справи 113, том 1). До акту перевірки додано докази фотофіксації присутності ОСОБА_2 за робочим місцем у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та два письмових пояснення, а саме:

пояснення самого позивача - ФОП ОСОБА_1 від 02.03.2018, зі змісту яких слідує, що позивач в спростування виявлених відповідачем порушень пояснила, що вона починаючи з 2014 року здійснює підприємницьку діяльність у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та конкретно у 2017 році вона здійснювала діяльність сама, найманих працівників не було, з 12 лютого 2018 року ОСОБА_5 займалась як клієнт кубу та з 01 березня 2018 року оформлена на роботу, менеджер, а ОСОБА_3 , пройшовши стажування, вирішила не працювати, не вийшовши на роботу, виявила бажання бути клієнтом клубу, водночас трудові договори з нею не укладалися так як вона не виходила на роботу та зв`язок (арк. справи 115, том 1);

пояснення ОСОБА_4 від 02.03.2018 у яких вона вказала, що вона з 12.02.2018 працює фітнес-тренером жіночого клубу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у ФОП ОСОБА_1 , станом на 01.03.2018 трудовий договір чи цивільно-правовий договір з нею не укладався, а заробітну плату вона ще не отримувала (арк. справи 114, том 1).

Водночас, з матеріалів справи слідує, що станом на 01.03.2018 письмові пояснення також надала ОСОБА_6 , у яких вона вказала, що з листопада 2016 року вона перебувала на обліку у Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості та з 29.05.2017 по 03.07.2017 проходила стажування у ФОП ОСОБА_1 у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що після завершення стажування, Тернопільський міськрайонний центр зайнятості направив її до позивача на роботу, зняв із обліку та припинив здійснювати виплати по безробіттю. Однак, ФОП ОСОБА_1 не уклала з нею ані трудового, ані цивільно-правового договору, а на її численні прохання працевлаштувати офіційно її було відмовлено, з огляду на що вона з липня 2017 по січень 2018 року працювала не офіційно. Також у зазначених поясненнях вказана особа підтвердила зазначені у заяві від 04.01.2018 (на підставі якої проведено інспектування) відомості та додатково вказала на те, що для того, щоб вона змогла знову зареєструватись у центрі зайнятості та шукати нову роботу, позивач зробила їй запис у трудовій книжці про прийняття з 01.02.2018 на роботу та запис про звільнення 28.02.2018 з роботи за заявою працівника (арк. справи 99, том 1).

05.03.2018 позивачем було подано заперечення до акту інспекційного відвідування, в якому зазначено, що під час здійснення інспекційного відвідування працівник ОСОБА_7 перебувала у фітнес-клубі перший робочий день, а тому через сильне хвилювання та гучну музику у закладі не зрозуміла посадових осіб відповідача та підписала пояснення, що додано до акту інспекційного відвідування. Однак позивачем до вказаних заперечень на акт додано нові письмові пояснення вказаної особи у яких вона повідомила, що з 10.02.2018 ОСОБА_2 була клієнтом фітнес-клубу, та починаючи з 01.03.2018, згідно укладеного з нею 28.02.2018 трудового договору працює менеджером (арк. справи 71, том 1).

Також у вказаних заперечення позивач вказала, що в липні 2017 року, ОСОБА_3 виявила бажання працювати менеджером у фітнес клубі «Fit Curves». З вказаною особою було домовлено, що вона з липня місяця прийде на роботу, але вона не прийшла і фактично не була допущена до роботи, з огляду на що позивачем одноосібно було складено акт №1 від 07.07.2017 про відсутність працівника на робочому місці. Однак, у січня 2018 вказана особа знову звернулась до позивача із проханням її взяти на роботу, з огляду на що з 01.02.2018 з нею було укладено трудовий договір, однак через незадовільну роботу 28.02.2018 ОСОБА_3 було звільнено за згодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України), (арк. справи 70, том 1).

Листом від 07.03.2018 №704/01-05-4.3/18 Управлінням Держпраці у Тернопільській області повідомлено позивача про розгляд її заперечень на акт інспекційного відвідування та зазначено, що за результатами проведеного заходу державного контролю встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустила до роботи двох працівників без оформлення трудових відносин, а тому наявні підстави для притягнення позивача до відповідальності за таке порушення (арк. справи 136, том 1).

13.03.2018 відповідачем направлено позивачу повідомлення №746/01-05-12.3/18 від 13.03.2018 про розгляд її справи про накладення штрафу згідно приписів статті 265 КЗпП України, яке відбудеться 22.03.2018 о 10:45год, та висловив прохання про направлення на вказаний розгляд уповноваженого представника ФОП ОСОБА_1 .. Вказане повідомлення надіслано на адресу позивача рекомендованим листом, що підтверджується фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» (арк. справи 138, том 1), та факт отримання такого визнавався і представником позивач в судовому засіданні.

В подальшому Управлінням Держпраці у Тернопільській області, за використання найманої праці без укладення трудового договору та неповідомлення Тернопільської ОДПІ про прийняття на роботу, винесено постанову про накладення штрафу №19-01-57/006/ТД-ФС від 22.03.2018, якою відповідно до статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 223380,00грн (арк. справи 18-20, том 1).

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі - Закон №877-V, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Частиною п`ятою статті 2 Закону №877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом №877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Системний аналіз положень статті 2 Закону №877-V дає змогу дійти висновку, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю було врегульовано Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд враховує ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.

Відповідно до положень частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Зважаючи на те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

З огляду на викладене, норми постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5895/18.

Так, згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку №295 передбачено підстави здійснення заходів державного контролю, зокрема: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Підпунктом 3 визначено, що заходи проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Виходячи з наведених положень діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, відповідач - Управління Держпраці у Тернопільській області, мало право на здійснення перевірок за додержанням підприємствами, установами та організаціями законодавства про працю та складання, за результатами перевірки, документів відповідно до положень.

Як встановлено судом, підставою для проведення інспекційного відвідування позивача стало звернення громадянки ОСОБА_3 , яка звернулась до Управління Держпраці у Тернопільській області із заявою від 04.01.2018, яка зареєстрована відповідачем за вх. №М-3 та у якій вказана особа повідомила, що вона працює у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , у ПП ОСОБА_1 . Вказала, що працює приблизно з червня 2017 року, виконує обов`язки адміністратора, фітнес-тренера, прибиральниці, графік роботи позмінний, а саме: перша зміна з 08:00 до 16:00 та друга зміна з 13:00 до 20:00, субота з 09:00 до 16:00, неділя - вихідний. Повідомила, що з нею працює ще троє працівників та двоє стажерів, заробітну плату отримують один раз у місяць на початку наступного у розмірі окладу 60 гривень за одну зміну та відсотки за продаж абонементів. Також зазначила, що перебування у відпустці та на лікарняних їм не оплачується, а сама заробітна плата виплачується готівкою (арк. справи 98, том 1).

Судом встановлено, що на підставі наказу управління від 28.02.2018 №128, направлення від 28.02.2018, - головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів Управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_8 та головним державним інспектором відділу з питань експертизи умов праці ОСОБА_9 проводилось інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , яка здійснює підприємницьку діяльність у фітнес-клубі «Fit сurves» (діяльність спортивних клубів), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ).

На переконання суду, в межах даної судової справи обставини, які свідчать про порушення відповідачем вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, які б зумовили протиправність оскаржуваної постанови, - відсутні, з огляду на що суд дійшов висновку про необхідність здійснити перевірку підстав позову щодо наявності порушень позивачем трудового законодавства по суті.

Щодо наявності підстав для прийняття постанови про накладення штрафу №19-01-57/006/ТД-ФС від 22.03.2018, якою на позивача накладено штраф у розмірі 223380,00грн, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За визначенням частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першої статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Отже, діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до підпунктів 3, 6 пункту 11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в ході проведення заходів контролю щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , - посадовими особами відповідача станом на 01.03.2018 о 10 год. 30 хв. у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_2 , виявлено особу, яка назвалась ОСОБА_4 . Під час проведення інспектування у вказаної особи у присутності інспекторів праці відібрано письмові пояснення згідно яких вона зазначила, що працює у позивача фітнес-тренером у фітнес-клубі «Fit Curves» з 12.02.2018, однак трудові відносини з ФОП ОСОБА_1 ще не оформляла та станом на дату проведення інспекційного відвідування (01.03.2018) ні трудовий, ні цивільно-правовий договори з нею укладені не були (арк. справи 114, том 1). Водночас, при подачі заперечень на акт перевірки, позивачем додано інші письмові пояснення вказаної особи, у яких ОСОБА_4 пояснила, що станом на дату проведення інспекційного відвідування у неї був перший робочий день на посаді менеджера вказаного фітнес-клубу, та через сильні хвилювання, пов`язані із цим, нею було помилково проінформовано посадових осіб відповідача про те, на якій посаді вона працює та з якого чітко часу, позаяк, до працевлаштування у позивача на вказаній посаді вона була клієнтом даного закладу та згодом вирішила у ньому працювати. В підтвердження обставин існування клієнтських відносин між вказаною особою та позивачем було надано клієнтський договір із ОСОБА_4 від 10.02.1018, а в підтвердження існування трудових відносин трудовий договір від 28.02.2018 та копію повідомлення територіальному органу ДФС про прийняття ОСОБА_4 на роботу.

Надаючи оцінку обставинам справи в частині порушення позивачем вимог трудового законодавства щодо ОСОБА_4 , то суд зазначає, що суб`єктом владних повноважень вказано про фактичний допуск позивачем до роботи вказаної особи без укладення трудового договору та неповідомлення відповідних органів про прийняття її на роботу у конкретний період, а саме: з 12.02.2018 по 28.02.2018.

Так, абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України передбачає, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу вказаного правового регулювання слідує, що накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України може мати місце зокрема за умови фактичного допуску підприємцем працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, на переконання суду, обов`язок доведення такого факту допуску покладено саме на суб`єкта владних повноважень, і такий «факт» повинен бути належним чином зафіксований та доведений належними доказами.

Так, як слідує з висновків посадових осіб відповідача, зроблених за наслідком проведеного інспекційного відвідування, особа ОСОБА_4 , у період з 12.02.2018 по 28.02.2018 допущена до роботи в якості «фітнес-тренера» у фітнес-клубі «Fit Curves», який належить позивачу. В підтвердження таких обставин відповідач надав лише письмові пояснення вказаної особи від 02.03.2018 (арк. справи 114, том 1).

Водночас, у матеріалах судової справи наявний Договір №1 про надання послуг із забезпечення фізичного комфорту від 10.02.2018, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 (арк. справи 21-24, том 1) за умовами якого позивач є виконавцем з надання ОСОБА_4 послуг, обраних згідно оплаченого абонемента. До вказаного договору долучено додатки з описом типів, умов і цін абонементів, а також графік та суми оплати обраного ОСОБА_4 абонементу в межах Договору №1 про надання послуг із забезпечення фізичного комфорту від 10.02.2018. (арк. справи 26-27, 28, том 1).

Також у матеріалах судової справи міститься заява ОСОБА_4 про прийняття її на роботу на посаду менеджера фітнес-клубу «Fit Curves» з 01.03.2018 (арк. справи 181, том 1), копія наказу від 28.02.2018 №5 про прийняття на роботу ОСОБА_4 з 01.03.2018 (арк. справи 133, том 1) та повідомлення до Тернопільської ОДПІ про прийняття ОСОБА_4 на роботу з 01.03.2018 (арк. справи 132, том 1).

Крім цього, ОСОБА_4 надала і інші письмові пояснення у яких пояснила що станом на дату проведення інспекційного відвідування у неї був перший робочий день на посаді менеджера вказаного фітнес-клубу, та через сильні хвилювання, пов`язані із цим, нею було помилково проінформовано посадових осіб відповідача про те, на якій посаді вона працює (вказала що фітнес-тренера) та з якого чітко часу, позаяк, до працевлаштування у позивача вона була клієнтом даного закладу та згодом вирішила у ньому працювати.

Судом встановлено, а сторонами не спростовано, що вказані докази було надано посадовим особам відповідача при проведенні інспекційного відвідування та до заперечень на акт інспекційного відвідування, однак враховано не було.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження фактичного виконання ОСОБА_4 в період з 12.02.2018 по 28.02.2018 трудової функції «фітнес-тренера» у фітнес-клубі «Fit Curves» який належить позивачу.

При цьому, виконання будь-якої роботи ОСОБА_4 у фітнес-клубі «Fit Curves» який належить позивачу в період з 12.02.2018 по 28.02.2018 жодними доказами не підтверджено, окрім пояснень її самої, які вона заперечила як письмово (додаток до заперечень на акт інспекційного відвідування) та і в судовому засіданні при первинному розгляді справи.

Так, при первинному розгляді справ у судовому засіданні 13.09.2018, під присягою було допитано в якості свідка ОСОБА_4 яка пояснила, що вона є клієнтом фітнес-клубу «Fit Curves», має членську карту та займається згідно клієнтського договору з 10.02.2018. На роботу у фітнес-клуб «Fit Curves» прийнята з 01.03.2018 та прийшовши на роботу 01.03.2018, вона сильно хвилювалась, оскільки це був її перший робочий день на посаді менеджера фітнес-клубу. Вказала, що в перший її робочий день у клуб прийшли невідомі їй особи, та вона прийняла їх за клієнтів, надавши відповіді на їх запитання. Однак пояснила, що в заяві від 01.03.2018, яку вона підписала, нею надано невірну інформацію, в спростування кої нею подано інші пояснення, які подані в управління.

Слід зазначити, що суд вживав заходи щодо її повторного виклику та допиту в якості свідка у межах нового розгляду даної судової справи, однак вона у суд для надання повторних пояснень не з`явилась, з огляду на що суд враховує попередньо надані нею пояснення у межах судового розгляду даної справи (первинного).

При цьому, щодо тверджень відповідача про те, що наданий відповідачу ОСОБА_4 при інспекційному відвідуванні примірник трудового договору №5 від 28.02.2018, який укладено між позивачем та нею, не містив підпису самої ОСОБА_4 , то суд враховує, що до матеріалів судової справи долучено копію примірника вказаного договору саме позивачем і він містить підписи обох сторін (том 1 арк. справи 88), в той час як відповідач не надав доказів того, що він звертався до позивача надати свій примірник вказаного договору, а обмежився отриманням його копії від особи ОСОБА_4 (том 1, арк. справи 131).

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не представлено, а судом не здобуто доказів фактичного допуску позивачем в період з 12.02.2018 по 28.02.2018 особи ОСОБА_4 до виконання роботи на посаді фітнес-тренера у фітнес-клубі «Fit Curves», який їй належить, з огляду на що нарахована сума штрафу в частині вказаного працівника є неправомірною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, надаючи оцінку обставинам справи в частині порушення позивачем вимог трудового законодавства щодо ОСОБА_10 , то суд зазначає, що суб`єктом владних повноважень вказано про фактичний допуск позивачем до роботи вказаної особи без укладення трудового договору та неповідомлення відповідних органів про прийняття її на роботу у період з липня 2017 року по січень 2018 року.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_11 звернулась до Управління Держпраці у Тернопільській області із заявою від 04.01.2018 (зареєстрована відповідачем за вх. №М-3 від 04.01.2018) у якій повідомила, що вона працює у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , у ПП ОСОБА_1 . Вказала, що працює приблизно з червня 2017 року, виконує обов`язки адміністратора, фітнес-тренера, прибиральниці, графік роботи позмінний, а саме: перша зміна з 08:00 до 16:00 та друга зміна з 13:00 до 20:00, субота з 09:00 до 16:00, неділя - вихідний. Повідомила, що з нею працює ще троє працівників та двоє стажерів, заробітну плату отримують один раз у місяць на початку наступного у розмірі окладу 60 гривень за одну зміну та відсотки за продаж абонементів. Також зазначила, що перебування у відпустці та на лікарняних їм не оплачується, а сама заробітна плата виплачується готівкою.

В письмових поясненнях від 02.03.2018 вона також вказала, що з листопада 2016 року перебувала на обліку у Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості та в період з 29.05.2017 по 03.07.2017 проходила стажування у ФОП ОСОБА_1 у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що після завершення стажування, Тернопільський міськрайонний центр зайнятості направив її до позивача на роботу, зняв із обліку та припинив здійснювати виплати по безробіттю. Однак, ФОП ОСОБА_1 не уклала з нею ані трудового, ані цивільно-правового договору, а на її численні прохання працевлаштувати офіційно їй було відмовлено, з огляду на що вона з липня 2017 по січень 2018 року працювала у неї не офіційно. Наголосила, що для того, щоб вона змогла знову зареєструватись у центрі зайнятості та шукати нову роботу, позивач зробила їй запис у трудовій книжці про прийняття з 01.02.2018 на роботу та запис про звільнення 28.02.2018 з роботи за заявою працівника (арк. справи 99, том 1).

Суд зазначає, що про обставини працевлаштування ОСОБА_3 позивач у запереченнях на акт інспектування повідомила лише те, що така особа у 2017 році у неї не працювала, хоча такий намір у неї був після завершення стажування, яке вона проходила у закладі позивача. Однак, оскільки вона по завершенні вказаного стажування до позивача для укладання трудового договору та працевлаштування не з`являлась, то будь-яких трудових відносин між ними не виникло, та для підтвердження неявки ОСОБА_3 позивач надала складений нею одноособово акт №1 від 07.07.2017 про відсутність працівника на робочому місці. Вказала, що ОСОБА_12 у січні 2018 знову звернулась до позивача із проханням її взяти на роботу, з огляду на що (не зважаючи на те що вказана особа попередньо уникнула від оформлення з нею трудових відносин), - з 01.02.2018 з нею було укладено трудовий договір, однак через незадовільну за оцінкою позивача роботу, її було звільнено за згодою сторін 28.02.2018.

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено що 27.02.2018 відповідач направлено запит до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №594/01-05-4.3/18 у якому просив надати інформацію та копії документів стосовно реєстрації центром ОСОБА_3 як безробітної упродовж 2017 року, проходження нею навчання (стажування) у ФОП ОСОБА_1 та її подальшого працевлаштування (арк. справи 100, том 1).

Листом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №К02076/471 від 27.02.2018, який зареєстровано відповідачем 01.03.2018 за вх. №695/01-07/18 повідомлено відповідача про те, що ОСОБА_3 , була зареєстрована як безробітна в центрі зайнятості станом на 28.11.2016, дата зняття з обліку 06.07.2018. Під час перебування на вказаному обліку у центрі, - проходила стажування у роботодавця ОСОБА_1 з 29.05.2017 по 03.07.2017 за напрямком «адміністратор». Після завершення вказаного стажування працевлаштована за направленням центру зайнятості до даного роботодавця 06.07.2017. В підтвердження вказаних обставин центром додано до листа копію витягу із наказів про прийнятті рішення по особі, копію договору про проходження стажування та копію корінця про направлення на роботу (арк. справи 101-105, том 1).

До матеріалів судової справи долучено докази у підтвердження того, що перебуваючи на обліку в Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості, як безробітна, ОСОБА_3 , у період з 29.05.2017 по 03.11.2017, проходила професійне навчання шляхом стажування за напрямом «адміністратор» у ФОП ОСОБА_1 (фітнес-клуб « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_2 ) згідно договору №1901/714-17 на організацію професійного навчання безробітного у роботодавця від 24.05.2017 (арк. справи 102-103, том 1).

Після проходження стажування ОСОБА_3 направлено Тернопільським міськрайонним центром зайнятості на працевлаштування до ФОП ОСОБА_1 на робоче місце (вакансію) «адміністратор» згідно з направленням №19011705040085054 від 04.07.2018 (арк. справи 104, том 1).

Слід зазначити, що форма вказаного направлення затверджена наказом Міністерства соціальної політики №848 від 17.08.2015 та передбачає внесення роботодавцем інформації у розділі «Відповідь про прийняте рішення (заповнюється роботодавцем та повертається центру зайнятості)». Як слідує з долученої до матеріалів судової справи копії корінця направлення на працевлаштування, позивачем ФОП ОСОБА_1 вказано, що 06.07.2017 нею прийнято на роботу ОСОБА_3 згідно трудового договору від 06.07.2017, з огляду на що, наказом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 06.07.2017 №НТ170706 припинено реєстрацію безробітної ОСОБА_3 , у зв`язку з працевлаштуванням за наймом на умовах трудового договору з 06.07.2017 (арк. справи 105 зворот, том 1).

Зважаючи на те, що при первинному судовому розгляді даної справи ОСОБА_3 не було допитано в якості свідка, суд викликав та допитав вказану особу у судовому засіданні 07.05.2024.

По суті виявлених відповідачем порушень та заданих судом, та учасниками справи питань, допитана в як свідок ОСОБА_3 , підтвердила обставини, надані нею при інспекційному відвідуванні та повідомила, що вона була направлена до позивача на стажування центром зайнятості, після проходження якого очікувала на її працевлаштування. Однак, після її зняття з обліку «на біржі» - її офіційно позивач не оформила. Вказала, що шість-сім місяців працювала без оформлення трудових відносин та, маючи економічну освіту, виконувала функції по тренуванню клієнтів, прибиранню залу, а також закликала відвідувачів, пропонувала акції, для чого виїжджала на площі міста Тернопіль. Також свідок вказала, що позивач вимагала освоювати медичні знання та визначала конкретні обов`язки по тренуваннях клієнтів. При цьому свідок зазначила, що виплата заробітної плати здійснювалась готівкою позивачем один раз в місяць у розмірі приблизно 2500,00грн. Свідок вказала, що виконувала всі поставлені позивачем їй завдання, їй було встановлено робочий графік, будь-яких зауважень до їх виконання чи конфліктних ситуацій між ними не виникало, хоча вона зверталась із проханням її офіційно оформити, позаяк вона щей травмувала коліно та жодних лікарняних їй виплачено не було. Також зазначила, що останній місяць її роботи її все-таки було оформлено офіційно, про що внесено відповідні записи до трудової книжки серії НОМЕР_1 . Свідок вказала, що в подальшому прийняла рішення про звільнення та її було звільнено за згодою сторін.

Так, судом досліджено копію витягу з трудової книжки ОСОБА_3 , серія НОМЕР_1 , та встановлено, що ФОП ОСОБА_1 внесено запис про прийняття її на роботу лише станом на 01.02.2018 на посаду менеджера фітнес клубу на підставі наказу №2 від 01.02.2018 і 28.02.2018 звільнено з роботи за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України відповідно до наказу №3 від 28.02.2018 (арк. справи 129, том 1). Також ФОП ОСОБА_1 надано копію трудового договору №4 від 01.02.2018, укладеного із ОСОБА_3 , копію повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_3 на роботу з 01.02.2018. яке отримано Тернопільською ОДПІ 01.02.2018, копію заяви ОСОБА_3 про прийняття на роботу на посаду тренера по фітнесу без зазначення дати початку роботи та дати написання заяви (арк. справи 126-128, том 1).

Надаючи оцінку вказаним обставинам справи в сукупності із доказами, наданими у їх підтвердження, суд дійшов висновку, що після направлення Тернопільським міськрайонним центром зайнятості ОСОБА_3 на проходження стажування до позивача, та подальшого підтвердження центру у передбачений законом спосіб - працевлаштування нею вказаної особи починаючи з 06.07.2017, - ФОП ОСОБА_1 допустила її до фактичного виконання роботи, однак уклала трудовий договір лише 01.02.2018, після подання ОСОБА_3 заяви до Управління Держпраці у Тернопільській області (04.01.2018) про недотримання позивачем законодавства про працю.

При цьому, покликання позивача на те, що з вказаною особою вона перебуває у конфлікті та ОСОБА_3 не була її працівником у вказаний період, а лише тренувалася - суд оцінює критично, позаяк будь-яких доказів у підтвердження вказаних обставин суду не представлено та судом не здобуто, зокрема не надано договорів про надання клієнтських послуг, які в свою чергу були надані позивачем на підтвердження своїх доводів щодо тренування ОСОБА_2 у період до дати проведення перевірки, а саме до 01.03.2018), та наявність двостороннього конфлікту до дати проведення перевірки свідок заперечувала, стверджувала, лише про її систематичні клопотання до позивача про офіційне працевлаштування. Також, на переконання суду, відсутність такого конфлікту свідчить і те, що позивач продовжила співпрацю із ОСОБА_3 та працевлаштувала її у інший період (після написання заяви до відповідача з приводу не працевлаштування останньої), а по завершенню стажування - повідомила Тернопільському міськрайонному центрі зайнятості, що станом на 06.07.2017 нею прийнято на роботу ОСОБА_3 при цьому вказала дату трудового договору (від 06.07.2017).

Також судом враховано, що за результатом проведеного інспектування відповідачем також було складено припис №19-0157/009-011 від 12.03.2018 та на виконання якого позивач усунула порушення, зафіксовані актом, зокрема в частині виплати ОСОБА_3 грошової компенсації за всі невикористанні нею дні щорічної відпустки (арк. справи 174, том 2).

Позивач вказує, що до матеріалів судової справи та при проведенні інспекційного відвідування нею було надано акт №1 про відсутність працівника ОСОБА_3 на робочому місці від 07.07.2017 (арк. справи 87, том 1).

Однак, надаючи оцінку вказаному доказу у якості підтвердження обставин неявки ОСОБА_3 до позивача для підписання трудового договору по завершенню стажування, - суд першочергово зазначає, що вимогами постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Доказів подання такого повідомлення позивачем у передбачений законом спосіб, а саме: «до початку роботи працівника за укладеним договором» (тобто навіть за умови відсутності фактичного допуску через неявку особи-працівника) позивачем не надано ані при інспектуванні, ані під час судових розглядів справи.

Крім того, із змісту вказаного акту №1 слідує, що такий складено та підписано лише позивачем, та зафіксовано відсутність на "робочому місці" та саме "адміністратора" ОСОБА_3 в фітнес-клубі «Fit Curves», - 07.07.2017 о 18:00год, однак доказів працевлаштування ОСОБА_3 адміністратором у вказаному фітнес-клубі з 06.07.2017, як це зазначено у відповіді про прийняте рішення у направлені про працевлаштування від 06.07.2017 (том 1, арк. справи 104), суду не надано.

Також позивачем не спростовано і те, що графік роботи працівників закладу позивача передбачав дві зміни, одна з яких закінчувалась о 16:00год, з огляду на що, суд зазначає, що фіксація в односторонньому порядку роботодавцем відсутності її працівника в конкретний час на робочому місці без підтвердження того, що такий працівник був зобов`язаним за встановленими умовами для неї праці, перебувати на робочому місці у вказаний час, не може підтверджувати жодні обставини, про які вказує сторона позивача у підставах позову.

Відповідно, враховуючи викладене вище, суд критично оцінює твердження позивача про те, що ОСОБА_3 з липня 2017 року по січень 2018 лише тренувалася в клубі, та не була працевлаштована за направленням з центру зайнятості з незалежних від позивача причин, а саме у зв`язку з її не прибуттям 07.07.2017 року на робоче місце, оскільки, як заявлено самим позивачем у відповіді про прийняте рішення у направлені про працевлаштування від 06.07.2017, ОСОБА_3 працевлаштована адміністратором в фітнес-клубі «Fit Curves» з 06.07.2017, та як підтверджено показами свідка та матеріалами справи, така була допущена позивачем до роботи, систематично виконувала трудові обов`язки, та отримувала заробітну плату, проте, офіційно працевлаштована позивачем лише після звернення до відповідача з заявою від 04.01.2018 щодо не оформлення позивачем трудових відносин з останньою.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно нараховано позивачу суму штрафу щодо працівника ОСОБА_3 .

Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України у редакції на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі Порядок №509).

Пунктом 1 Порядку №509 передбачено, що цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою-сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами 3 - 7 цього пункту). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників (абзац 5 пункту 2 Порядку №509).

Судом встановлено що 22.03.2018 відповідачем винесено постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 223380,00грн за фактичний допуск до роботи без укладення трудового договору двох працівників, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Щодо підстав для винесення відповідачем оскарженої постанови про накладення штрафу, то суд зазначає, що за результатом розгляду даної судової справи встановлено що позивач вчинила фактичний допуск до роботи особи ОСОБА_3 у період з липня 2017 року по січень 2018 року без укладення трудового договору та оформлення відповідних документів, а тому відповідачем правомірно накладено на підприємство штраф, передбачений абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України щодо вказаної особи.

Разом з тим суд зазначає, що відповідачем факту допуску іншого з працівника, а саме: ОСОБА_2 в період з 12 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року до роботи без укладення трудового договору, - не доведено, що у свою чергу впливає на суму застосованого штрафу.

Відповідно до Закону про Державний бюджет України на 2018 рік з 1 січня 2018 мінімальна зарплата в Україні становить 3723,00грн. Зважаючи на те, що за допуск працівника до роботи без трудового договору (контракту) було передбачено штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат - за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, то оскаржена постанова в частині накладення штрафу на позивача у розмірі 111690,00грн щодо ОСОБА_4 , - є протиправною та в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій, а також докази надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підприємства слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2233,80грн згідно квитанції від 25.06.2018 (арк. справи 5), а отже, судові витрати щодо сплаченого судового збору підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1116,90грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування постанови про накладення штрафу, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову №19-01-57/006/ТД-ФС від 22 березня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223380 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят) гривень 00коп. в частині накладення штрафу за фактичний допуск працівника ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, в розмірі 111690 (сто одинадцять тисяч шістсот дев`яносто) гривень 00коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судові витрати в розмірі 1116 (одна тисяча сто шістнадцять) гривень 90коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 27 травня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач: - Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (місцезнаходження: вул. Івана Франка, 4, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76018, код ЄДРПОУ: 44840602);

Головуючий суддяМірінович У.А.