Рішення

від 20.05.2024 по справі 918/340/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/340/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради

до відповідача - 1 Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради

до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від прокуратури: Немкович Ігор Іванович (в залі суду);

Від відповідача: Гуз Олена Святославівна (в залі суду);

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

05 квітня 2024 року керівник Дубенської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Дубенської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна кампанія" (далі - відповідач - 2) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%.

Перевищення 10% від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21, у якій зроблено висновок про те, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Всупереч даним вимогам, укладення додаткових угод № 3, 4 призвело до збільшення вартості електроенергії на 20,52%.

Крім того, як зазначає прокурор, ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

У свою чергу, за переконанням прокуратури, спірні додаткові угоди укладені безпідставно, адже представленими у справі документами (порівняльний аналіз роботи ринку "на добу наперед" та внутрішньо добового ринку ДП "Оператор ринку" не доведено фактичне коливання ціни на ринку електричної енергії. В даному випадку постачальником документально не підтверджено підставу збільшення ціни її коливання ціни на ринку в бік збільшення.

Оскільки, на переконання прокуратури, додаткові угоди № 3, 4 слід визнати недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в основному договорі на постачання електричної енергії № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію мала місце переплата коштів у розмірі 42 532 грн. 60 коп., які мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Відповідач - 1 у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній не визнає позовних вимог з наступних обставин.

На переконання КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня. Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором, комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. Таким чином, оскільки, як встановлено прокуратурою за результатами вивчення матеріалів закупівлі, витрати на оплату електричної енергії за Договором від 05 січня 2022 року №4111-ВЦ, укладеним КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради з ТОВ "РОЄК", здійснювалися за рахунок коштів обласного бюджету, КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради розпорядилося не власними коштами, а витратило бюджетні кошти, виділені із місцевого бюджету.

Засновником КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та власником його майна є територіальна громада міста в особі Дубенської міської ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів. Відтак Дубенська міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, та є позивачем у цій справі.

Відповідач - 1 зазначає, що прокуратура звернулася з позовом в інтересах держави в особі Дубенської міської ради, тому КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської у даній справі має виступати як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Щодо укладання додаткових угод то відповідач - 1 свою правову позицію пов`язує з тим, що ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угод не перевищує 10 % та не призводить до збільшення суми визначеної в договорі про закупівлю, що повністю відповідає положенням п. 2, ч. 5, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, законодавчо встановленого обмеження щодо кількості змін ціни за одиницю товару в межах 10 % не встановлено.

Зважаючи на вище викладені обставини, відповідач - 1 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач - 2 також позовні вимоги прокуратури не визнає та подав до суду відзив на позовну заяву, наступного змісту.

Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" повернути на користь позивача 42 532 грн. 60 коп., що є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, задоволення даного позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч. 3 ст. 632 ЦК України, згідно якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Також, відповідач - 2 вважає, що при зверненні до суду прокурор обрав неналежний спосіб захисту.

Так, предметом позову у справі № 918/340/24, як вказує прокурор, є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 41 цього Закону.

Таким чином, визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, а визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Крім того, вважає, що звернення прокурора до суду у даній справі в інтересах держави в особі Дубенської міської ради є безпідставним, оскільки законодавство у сфері публічних закупівель чітко визначає Держаудитслужбу як орган державної влади, уповноважений здійснювати контроль за дотриманням процедури закупівлі, від укладання відповідного договору і до його повного виконання.

Вказаному органу - Держаудитслужбі - надані повноваження здійснювати моніторинг державних закупівель і реагувати на виявлені порушення, у тому числі, пред`являти підконтрольним установам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень та звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених порушень.

Окрім вищенаведеного, до позовної заяви не надано доказів, що оплата по Договору та додатковим угодам здійснювалась за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету.

В судовому засіданні 20 травня 2024 року представник відповідача - 2 позовні вимоги заперечив. Представник прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Решта учасників процесу в судове засідання не з`явилися.

Заяви та клопотання у справі.

19 квітня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.

22 квітня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 1 в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує.

24 квітня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь відзив відповідача - 2, в якій останній спростовує аргументи відповідача викладені у відзиві.

08 травня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого останній позовні вимоги підтримує та просить суд здійснювати розгляд справи без участі його представника.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/340/24 за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради до відповідача - 1 Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка" Дубенської міської ради до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненськаобласнаа енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп., визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08 травня 2024 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/340/24 за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради до відповідача - 1 Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп. та призначено розгляд справи № 918/340/24 до судового розгляду по суті на 20 травня 2024 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.

За результатами опрацювання інформації веб-порталу "Prozorro" встановлено, що Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради проведено закупівлю UA-2021-11-24-004528-a з предметом: "Електрична енергія", з очікуваною вартістю 1 499 999,00 гривень.

Згідно плану, вказану закупівлю здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету.

За результатами переговорної процедури переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", з яким укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року (далі - Договір).

За цим Договором, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до Додатку № 3 до Договору, ціна цього договору становить 1 327 500,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) 221 250,00 грн, а загальний обсяг електроенергії - 250 тис. кВт*год.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника.

Відповідно до Додатку № 2, до договору про постачання електричної енергії № 4111-ВЦ від 05.01.2022, ціна за електричну енергію становить 4,425 грн. за 1 кВТ*год без ПДВ (5,31 грн / кВт*год з ПДВ).

Згідно з п. 13.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання (додаток № 1 до Договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток № 3 до Договору) та укладається на строк до 31.12.2022 включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) Договір діє до їх повного виконання.

Відповідно до п. 13.8 Договору, умови договору про закупівлю не повиннівідрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньо добовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному у періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії", або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках.

Надалі, між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну за одиницю товару: додатковою угодою № 2 від 03 жовтня 2022 року визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, з урахуванням тарифу на послуги з передачі, становить 4,72806 грн. без ПДВ, що на 6,84% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 01 вересня 2022 року); додатковою угодою № 3 від 03 жовтня 2022 року - 5,01802 грн. без ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 13,40% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 11 вересня 2022 року); додатковою угодою № 4 від 03 жовтня 2022 року - 5,33318 грн. без ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 20,52% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 21 вересня 2022 року).

Прокурор зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 20,52 %.

На виконання Договору поставлено 130 990,51 кВт*год електричної енергії на загальну суму 761 256 грн. 95 коп. з ПДВ, а саме: згідноактуприймання-передачі№ 489029501/1/1засічень 2022 року- 16 074 кВт*год на суму 85 352,95 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 11 від 09.02.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/2/1залютий 2022 року 13 479 кВт*год на суму 71 573,5 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 27 від 11.03.2022;-згідно акту приймання-передачі № 489029501/3/1 за березень 2022 року - 7556 кВт*год на суму 40 122,37 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 37 від 14.04.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/4/1заквітень 2022року 12 491 кВт*год на суму 66 327,23 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 43 від 20.05.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/5/1затравень 2022року 5420 кВт*год на суму 28 780,21 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 54 від 16.06.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/6/1зачервень 2022року 4887 кВт*год на суму 25 949,99 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 63 від 25.07.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/7/1залипень 2022року 4660 кВт*год на суму 24 744,61 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 71 від 19.08.2022; згідноактуприймання-передачі№ 489029501/8/1засерпень 2022року 2727 кВт*год на суму 14 480,39 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 81 від 12.09.2022; згідно акту приймання-передачі № 489029501/9/1 за вересень 2022 року - 442,51 кВт*год на суму 2 668,75 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 116 від 24.10.2022; згідно акту приймання-передачі № 489029501/10/1 за жовтень 2022 року - 22 531 кВт*год на суму 140 637,23 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 131 від 16.11.2022; згідно акту приймання-передачі № 489029501/11/1 за листопад 2022 року - 14 797 кВт*год на суму 94 698,08 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 161 від 15.12.2022; згідно акту приймання-передачі № 489029501/12/1 за грудень 2022 року - 8009,13 кВт*год на суму 51 256,95 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 1175 від 20.12.2022; згідно акту приймання-передачі № 489029501/12/1 за грудень 2022 року - 17 916,87 кВт*год на суму 114 664,69 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення № 172 від 28.12.2022.

На переконання прокуратури, укладаючи додаткові угоди № 3, 4 до Договору та збільшуючи ціну товару на 20,52% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому ця угода підлягає визнанню недійсною в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з відповідача на користь Рівненської обласної ради.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення, джерела права й акти їх застосування та висновок суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Разом з тим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Вбачається, що ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди (або ж момент розповсюдження дії додаткової угоди), тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.

Із вказаного слідує, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Отже, між сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 03 жовтня 2022 року до Договору, якою на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшено ціну за одиницю товару до 4,72806 грн/кВт*год. без ПДВ, тобто на 6,84% вище відносно ціни Договору, при цьому вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 вересня 2022 року.

Крім того, 03 жовтня 2022 року, тобто в один і той же день, між сторонами укладено додаткову угоду № 3, якою збільшено ціну за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії до 5,01802 грн/кВт*год. без ПДВ, що на 13,40% вище відносно ціни Договору, а також додаткову угоду № 4 якою встановлено ціну за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії в розмірі 5,33318 грн/кВт*год. без ПДВ, що на 20,52% вище відносно ціни Договору.

При цьому, відповідно до умов додаткової угоди № 3, встановлена нею ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 11 вересня 2022 року, відповідно до умов додаткової угоди № 4 встановлена нею ціна починає застосуватись з 21 вересня 2022 року.

Суд зазначає, що вказані дії з боку постачальника призвели до збільшення ціни за одиницю товару на 20,52 %.

Відтак, оскільки додаткова угода № 3 укладена з порушенням ст. 41 Закону та підлягає визнанню судом недійсною, наступна додаткова угода також підлягає визнанню недійсною, адже її укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.

Так, укладення додаткової угоди № 3 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. - на 13,40%; додаткової угоди № 4 - на 20,52%.

Надаючи оцінку правомірності такого підняття вартості товару, суд враховує наступне.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2021 року у справі № 927/1058/21 висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт: щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

У п.52 - п.63 та п.88 - п.90 постанови Великої Палати Верховного суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (провадження №12-57гс23) викладено правову позицію:

"Відповідно до частини четвертої ст. 41 Закону №922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону №922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону №922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої ст. 41 була викладена в ст. 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону №922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону №114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої ст. 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.".

Отже, з огляду на висновки, викладені Великою Палатою Верховного суду у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, максимальний ліміт збільшеної вартості ціни електроенергії за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року не міг перевищувати 4,72806 грн без ПДВ за 1 кВт*год., яка встановлена у додатковій угоді № 2.

Тому, суд погоджується з доводами прокурора про те, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах № 3, 4 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Укладення додаткових угод № 3, 4 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на більше ніж на 10% відносно ціни, що визначена за умовами Договору (4,72806 грн. без ПДВ);

- Додатковою угодою № 3 від 03 жовтня 2022 року на 13,40%: до 5,01802 грн/кВт*год без ПДВ;

- Додатковою угодою № 4 від 03 жовтня 20222 року на 20,52%: до 5,33318 грн/кВт*год без ПДВ.

Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог ст. 41 Закону, з огляду на що суд доходить висновку, що додаткові угоди № 3, 4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Крім того, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Аналогічна правова позиція Верховного суду викладена у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Також прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача - 2 коштів у розмірі 42 532 грн. 60 коп.

Обґрунтовуючи зазначену вимоги, як на підставу стягнення прокурор посилається на ч. 1 ст. 670 ЦК України, згідно якої, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як встановлено з матеріалів справи, за період дії Договору, відповідачем - 2 поставлено 63 696,51 кВт*год, тоді як відповідачем - 1 оплачено 403 925 грн. 07 коп.

В той же час, враховуючи що додаткові угоди № 3, 4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року є недійсними та не породжують правових наслідків в періоди, на які розповсюджували свою дію, правовідносини між відповідачами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором в ці періоди мали регулюватись самою угодою.

Таким чином розрахунок за поставлену енергію у період дії додаткових угод № 3, 4 (з 01 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року) повинен здійснюватися за ціною 4,72086 грн. без ПДВ.

Отже, за поставлений у період з 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2022 року товар, позивачу належало сплатити 361 393 грн. 10 коп., що на 42 532 грн. 60 коп. грн. менше фактично сплаченого за поставки цього періоду (403 925 грн. 70).

При кваліфікації спірних правовідносин суд застосовує норми ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, доведеною у цій справі є переплата коштів у розмірі 42 532 грн. 60 коп.

З урахуванням того, що внаслідок виконання позивачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами відповідачем було отримано грошові кошти на загальну суму 42 532 грн. 60 коп., які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем - 2 (підстава їх набуття відпала), то відповідач - 2 зобов`язаний повернути їх позивачу, що відповідає приписам ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2024 року у справі № 918/323/23.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави та належності позивача.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення можуть проводити перевірки, які не належать до заходів державного нагляду (контролю), на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 вказано, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 904/123/22, від 26 жовтня 2022 року у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21 грудня 2022 року у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

Відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Дубенської міської ради від 13 жовтня 2023 року № 3124, Комунальне некомерційне підприємство "Міська поліклініка" Дубенської міської ради є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством, що надає первинну медичну допомогу та послуги вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги будь-яким особам у порядку та на умовах, установлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Засновником є територіальна громада міста Дубно в особі Дубенської міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.

Підприємство створене на базі майна територіальної громади міста Дубна.

Відповідно до п. 1 розділу 5 Статуту, Майно Підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майно Підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому Засновником (Дубенської міською радою), вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.

Відповідно до п. 3, розділу 7 Статуту, засновник (Дубенська міська рада) здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю територіальної громади м. Дубно за закріплене за Підприємством на праві оперативного управління.

Крім того, згідно зі звітом про виконання договору, джерелом його фінансування є місцевий бюджет.

Таким чином, суд зазначає, що прокурором вірно визначено орган, в інтересах його вжито заходи представницького характеру, в порядку визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо тверджень відповідача - 2 про те, що Дубенська міська рада не є стороною правочину, а тому не може бути позивачем у справі, слід вказати наступне.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Схожі висновки викладені у п. 6.3 Постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.

У даній справі КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Дубенською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Водночас, з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Вказані висновки висвітлені у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 924/1283/21.

На спростування доводів відповідача - 2 щодо необхідності звернення прокурора з вказаним позовом в інтересах Західного офісу Держаудитслужби слід вказати наступне.

Згідно п. з, 4, 9 ч.4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Держаудитслужба звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно положень ч.ч. 1-4 ст. 4 ГПК України та виходячи з системного тлумачення відповідних правових норм вбачається, що до повноважень Держаудитслужби України та її підрозділів належить звернення до суду в інтересах держави з позовними заявами у разі невиконання вимог про усунення виявлених порушень.

Відповідно до п. 10 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", орган державного фінансового контролю має право звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 824/753/16-а дійшла висновку, що аналіз норм Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене ст. 10 Закону, може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Крім того, у постанові від 21 березня 2019 року по справі № 912/898/18 Верховний Суд зазначає, що: "Відповідно до Положення, Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення довідповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п.4 Положення)".

Велика Палата Верховного Суду у справі № 824/753/16-а висловила правову позицію, що Західний офіс Держаудитслужби не має права на звернення до адміністративного суду з позовом до непідконтрольної установи - Підприємства про стягнення збитків, завданих загальному фонду міського бюджету внаслідок споживання комунальних послуг понад затверджені ліміти, оскільки чинним законодавством такого права у контролюючого органу не передбачено, а відповідач не був підконтрольною установою стосовно позивача при проведенні позапланової ревізії фінансово- господарської діяльності управління освіти Чернівецької міської ради.

Суд зазначає, що прокурор повідомляв про виявлені порушення Дубенську міську раду, що підтверджується листом Дубенської окружної прокуратури від 25 січня 2024 року, з позовом до суду звернувся 04 квітня 2024 року, тим самим надав органу місцевого самоврядування можливість і достатній час самостійно усунути порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та захистити інтереси держави.

Посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у справах від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 910/6814/17 та від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, щодо необхідності внесення відомостей до ЄРДР, наявності вироку суду, доказів накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, як на обов`язкову підставу для можливості прокурора представляти інтереси держави в особі уповноваженого органу, відповідач не враховує, що вказані обставини буду предметом дослідження Великою Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18.

Так, у цій постанові наголошено, що суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (п. 41 постанови).

У вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок, де, зокрема у п. 76-81 роз`яснила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, від 19 червня 2020 року у справі № 923/449/18, від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, від 24 травня 2023 року у справі № 916/2407/22 та інших.

Верховний Суд у п. 8.12 постанови № Б-23/75-02 від 18 січня 2021 року звернув увагу, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/1418/17, від 15 січня 2020 року у справі № 914/261/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 916/2259/18).

Таким чином, прокурором обґрунтовано підстави представництва інтересів держави у вказаній господарській справі в особі належного позивача - Дубенської міської ради.

Щодо тверджень відповідачів про законність додаткових угод та способу захисту обраного прокурором, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що оцінка правомірності укладеним додатковим угодам надана вище.

Приписами ст. 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Укладаючи договір постачання електричної енергії на певний строк у майбутньому, постачальник гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець повинен передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Крім того, виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару. Постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим.

Тобто підписуючи умови договору відповідач, будучи юридичною особою, основнимвидом діяльності якої є торгівля електроенергією, прогнозуючи можливі коливання ціни на ринку, дійшов переконання про можливість постачання протягом 2022 року 250 000 кВт*год. електричної енергії за ціною 5,31 грн./кВт*год з ПДВ (4,425 грн./ кВт*год без ПДВ)

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі- продажу чи поставки.

Комунальне підприємство, маючи беззаперечне право на отримання електричної енергії за ціною, визначеною в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозицій відповідача - 2 про збільшення ціни підписало додаткові угоди № 3, 4 внаслідок чого ціна за кВт*год електричної енергії збільшилася на 20,52 % від початкової, а обсяг поставки електричної енергії за Договором зменшився (на 47,60 %).

Таким чином, комунальне підприємство не змогло закупити електричну енергію по ціні, запропонованій переможцем тендеру; натомість було змушене оплачувати електроенергію за ціною на 20,52 % вище, ніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Не оспорюючи право сторін договору укладати додаткові угоди щодо зміни ціни за одиницю товару, слід зазначити, що зміна такої ціни повинна бути обґрунтована.

Відповідач - 2 уклав з КНП «Міська поліклініка» Дубенської міської ради спірні додаткові угоди, в тому числі на підставі експертних висновків торгово-промислової палати, які лише вказують на середньозважені ціни у відповідну дату, проте не відображають коливання ціни на електроенергію між укладенням конкретних додаткових угод, не встановлюють для сторін договору будь-яких прав та обов`язків, містять лише відомості про ціну ринку електричної енергії станом на певну дату.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимоги прокурора не суперечать вимогам ч. 3 ст. 632 ЦК України, оскільки не стосуються внесення змін безпосередньо до ціни договору, а спрямовані на усунення порушень Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод. При цьому, вимога про стягнення на користь Дубенської міської ради в дохід місцевого бюджету коштів у розмірі 42 532 грн. 60 коп. є похідною щодо вимог про визнання недійсними 2 додаткових угод до вказаного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, грошові кошти в сумі 42 532 грн. 60 коп. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем - 2, підстава їх набуття відпала, а тому у відповідності до ст.ст. 216, 1212 ЦК України, підлягають поверненню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 БК України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06 березня 2003 року № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09 березня 2006 року № 3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 № 7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21 висловлено правову позицію, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Так, як додаткові угоди № 2, 3, 4 укладені в один і той же день, відсутні підстави вважати такі додаткові угоди укладеними з дотриманням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, позовні вимоги прокурора про визнання додаткових угод до договору про постачання електричної енергії недійсними є обґрунтованими.

Окрім того, суд зазначає, що інші заперечення відповідачів спростовуються встановленими та викладеними вище фактичними обставинами справи.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду.

За наслідками розгляду справи судом встановлено, що правочини - додаткові угоди: № 3 від 03 жовтня 2022 року, № 4 від 03 жовтня 2022 року підлягають до визнання недійсними.

Також за наслідками розгляду справи суд зробив висновок про необхідність стягнення з відповідача сплачених відповідно до вказаних додаткових угод коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп. Така сума стягується з відповідача - 2 на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно кошти, сплачені за товар, який так і не було поставлено.

Судові витрати.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 9 084 грн. 00 коп. у зв`язку з частковим задоволенням позову покладається на відповідачів та підлягає до стягнення на користь органу прокуратури, решта судового збору в розмірі 4 159 грн. 12 коп. залишається за прокуратурою.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 03 жовтня 2022 року до Договору на постачання електричної енергії № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 03 жовтня 2022 року до Договору на постачання електричної енергії № 4111-ВЦ від 05 січня 2022 року, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (код ЄДРПОУ 42101003, адреса: вул. Князя Володимира, 71-Б, м. Рівне, 33013) на користь Дубенської міської ради Рівненської області (ЄДРПОУ 05391063, вул. Замкова, 4, м. Дубно, Дубенський район, Рівненська область, 35600) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 42 532 (сорок дві тисячі п`ятсот тридцять два) грн. 60 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-б, код 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок два) грн. 00 коп. судового збору.

6. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради (35604, м. Дубно, вул. Грушевського, 105, код. 02000257) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок два) грн. 00 коп. судового збору.

7. Видати накази після набранням рішення законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 27 травня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Войтюк В.Р.