Постанова

від 28.08.2024 по справі 918/340/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Справа № 918/340/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Гуз О.С.

прокурор: Рункевич І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 (повний текст складено 27 травня 2024 року, суддя Войтюк В.Р.)

за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради

до відповідача - 1 Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради

до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2024 року керівник Дубенської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Дубенської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради (далі - відповідач - 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна кампанія" (далі - відповідач - 2) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлене обмеження щодо максимального збільшення ціни за одиницю товару після укладення договору на рівні 10%.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 задоволено позов Керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради до Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 42 532 грн. 60 коп.

Визнано недійсною Додаткову угоду №3 від 03 жовтня 2022 року до Договору на постачання електричної енергії №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

Визнано недійсною Додаткову угоду №4 від 03 жовтня 2022 року до Договору на постачання електричної енергії №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (код ЄДРПОУ 42101003, адреса: вул. Князя Володимира, 71-Б, м. Рівне, 33013) на користь Дубенської міської ради Рівненської області (ЄДРПОУ 05391063, вул. Замкова, 4, м. Дубно, Дубенський район, Рівненська область, 35600) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 42 532 (сорок дві тисячі п`ятсот тридцять два) грн. 60 коп.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-б, код 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок два) грн. 00 коп. судового збору.

Присуджено до стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Міська поліклініка" Дубенської міської ради (35604, м. Дубно, вул. Грушевського, 105, код. 02000257) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код ЄДРПОУ 02910077) 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок два) грн. 00 коп. судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах №3 та №4 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення. Сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин, на переконання місцевого суду, зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" та здійснена з порушенням вимог статті 41 Закону. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, доведеною у цій справі є переплата коштів у розмірі 42 532 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що звертаючись до суду з позовом, прокурор як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу - Дубенської міської ради, в позовній заяві не наводить жодних обставин та не надає до позову доказів, які б свідчили про порушення прав та/або інтересів Дубенської міської ради по Договору (спірних додаткових угод). При тому, що даний Договір (спірні додаткові угоди) укладені між КНП Міська поліклініка та ТОВ "РОЕК", до яких Дубенська міська рада немає жодного відношення та більш того не є стороною даного Договору. Тобто, Дубенська міська рада у даній справі є неналежним позивачем, а відтак звернення Прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Дубенської міської ради є безпідставним. Згідно вимог діючого законодавства України, що регулює діяльність органів прокуратури не встановлено прокуратурі повноважень здійснювати фінансовий контроль за виконанням тендерних закупівель та встановлювати при цьому порушення у сфері закупівель. Відповідні повноваження в установленому законодавством порядку покладено на орган державного фінансового контролю Держаудитслужбу.

Скаржник стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оспорюваного рішення було помилково на підставі припущення прокурора зроблено висновок щодо використання бюджетних коштів при розрахунку по спірних додаткових угодах укладених до договору на постачання електричної енергії №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року. Відтак, оспорюване рішення ухвалене судом за невідповідності висновків суду обставинам справи, є необґрунтоване та таке, що підлягає скасуванню.

Апелянт звертає увагу суду, що законодавцем не обмежено будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому зберігається обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що ця зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю). За таких обставин, посилання суду на те, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та згідно статей 203, 215 ЦК України підлягають визнанню не дійсними, вказує на неправильне застосування норм матеріального права при ухвалені оспорюваного рішення.

Додатково відповідач 2 посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22. Так, Великою Палатою Верховного Суду розглядалася справа, де прокуратура представляла інтереси держави, в тому числі в особі Північного офісу Державної аудиторської служби, тобто уповноваженого державою органу здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Натомість, у спірній справі №918/340/24, рішення, що оскаржується, Держаудитслужба не була взагалі залучена до участі в даній справі, як до початку судового розгляду (відсутні звернення прокуратури до Держаудитслужби, відсутня інформація щодо проведених перевірок закупівель, тощо), так і під час його розгляду в суді, що підтверджується матеріалами справи

Листом №918/340/24/4163/24 від 19 червня 2024 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Рівненської області.

25 червня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/340/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2024 року у справі №918/340/24 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28 серпня 2024 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

03 липня 2024 року від Керівника Дубенської окружної прокуратури через "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу. Прокурор зазначає, що наведені доводи відповідача в апеляційній скарзі є необгрунтованими, та обгрунтовано були відхилені судом першої інстанції, який прийняв оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Безпосередньо в судовому засіданні 28 серпня 2024 року представник відповідача 2 та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача 2 та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами опрацювання інформації веб-порталу "Prozorro" встановлено, що Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради проведено закупівлю UA-2021-11-24-004528-a з предметом: "Електрична енергія", з очікуваною вартістю 1 499 999,00 гривень.

Згідно плану, вказану закупівлю здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету.

За результатами переговорної процедури переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", з яким укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року (далі - Договір).

За цим Договором, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до Додатку №3 до Договору, ціна цього договору становить 1 327 500,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) 221 250,00 грн, а загальний обсяг електроенергії - 250 тис. кВт*год.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника.

Відповідно до Додатку №2, до договору про постачання електричної енергії №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року, ціна за електричну енергію становить 4,425 грн. за 1 кВТ*год без ПДВ (5,31 грн / кВт*год з ПДВ).

Згідно з пунктом 13.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання (додаток № 1 до Договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток №3 до Договору) та укладається на строк до 31 грудня 2022 року включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) Договір діє до їх повного виконання.

Відповідно до пункту 13.8 Договору, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньо добовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному у періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії", або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках.

Надалі, між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну за одиницю товару: додатковою угодою №2 від 03 жовтня 2022 року визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, з урахуванням тарифу на послуги з передачі, становить 4,72806 грн. без ПДВ, що на 6,84% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 01 вересня 2022 року); додатковою угодою №3 від 03 жовтня 2022 року - 5,01802 грн. без ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 13,40% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 11 вересня 2022 року); додатковою угодою №4 від 03 жовтня 2022 року - 5,33318 грн. без ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 20,52% вище відносно ціни Договору (дія угоди поширюється з 21 вересня 2022 року).

Прокурор зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 20,52 %.

На виконання Договору поставлено 130990,51 кВт*год електричної енергії на загальну суму 761 256 грн. 95 коп. з ПДВ, а саме:

-згідно акта приймання-передачі №489029501/1/1 за січень 2022 року - 16 074 кВт*год на суму 85 352,95 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №11 від 09 лютого 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/2/1 за лютий 2022 року 13 479 кВт*год на суму 71 573,5 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №27 від 11 березня 2022 року;

- згідно акта приймання-передачі №489029501/3/1 за березень 2022 року - 7556 кВт*год на суму 40 122,37 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №37 від 14 квітня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/4/1 за квітень 2022 року 12 491 кВт*год на суму 66 327,23 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №43 від 20 травня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/5/1 за травень 2022 року 5420 кВт*год на суму 28 780,21 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №54 від 16 червня 2022 року;

-згідноакта приймання-передачі №489029501/6/1 за червень 2022 року 4887 кВт*год на суму 25 949,99 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №63 від 25 липня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/7/1 за липень 2022 року 4660 кВт*год на суму 24 744,61 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №71 від 19 серпня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/8/1 за серпень 2022 року 2727 кВт*год на суму 14 480,39 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №81 від 12 вересня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/9/1 за вересень 2022 року - 442,51 кВт*год на суму 2 668,75 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №116 від 24 жовтня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/10/1 за жовтень 2022 року - 22 531 кВт*год на суму 140 637,23 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №131 від 16 листопада 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/11/1 за листопад 2022 року - 14 797 кВт*год на суму 94 698,08 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №161 від 15 грудня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/12/1 за грудень 2022 року - 8009,13 кВт*год на суму 51 256,95 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №1175 від 20 грудня 2022 року;

-згідно акта приймання-передачі №489029501/12/1 за грудень 2022 року - 17 916,87 кВт*год на суму 114 664,69 грн з ПДВ, сплачену відповідно до платіжного доручення №172 від 28 грудня 2022 року.

На переконання прокуратури, укладаючи додаткові угоди №3 та №4 до Договору та збільшуючи ціну товару на 20,52% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому ці угоди підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з відповідача на користь Рівненської обласної ради.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 позов задоволено в повному обсязі.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються поставки товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає порушеними інтереси держави з огляду на недотримання вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових договорів, якими внесено зміни до вартості товару що закуповувався.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3 статті 202 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормами частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22).

Наведене підтверджується також тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як також видно з пояснювальної записки до проекту Закону №114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що Комунальним некомерційним підприємством "Міська поліклініка" Дубенської міської ради проведено закупівлю UA-2021-11-24-004528-a з предметом: "Електрична енергія", з очікуваною вартістю 1 499 999,00 гривень. За результатами переговорної процедури переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", з яким укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року (далі - Договір).

Додатковими угодами №2 від 03 жовтня 2022 року, №3 від 03 жовтня 2022 року та №4 від 03 жовтня 2022 року сторони збільшили ціну за одиницю товару (спожиту електричну енергію).

Із встановленого судами вбачається, що поставлений товар був не тільки прийнятий відповідачем 2 у власність, а й спожитий.

З матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" ініціювало підписання додаткових угод, внаслідок чого збільшено ціну за одиницю товару у порівнянні з первинним договором.

Між сторонами укладено додаткову угоду №2 від 03 жовтня 2022 року до Договору, якою на підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшено ціну за одиницю товару до 4,72806 грн/кВт*год. без ПДВ, тобто на 6,84% вище відносно ціни Договору, при цьому вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 вересня 2022 року.

Крім того, 03 жовтня 2022 року, тобто в один і той же день, між сторонами укладено додаткову угоду №3, якою збільшено ціну за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії до 5,01802 грн/кВт*год. без ПДВ, що на 13,40% вище відносно ціни Договору, а також додаткову угоду №4 якою встановлено ціну за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії в розмірі 5,33318 грн/кВт*год. без ПДВ, що на 20,52% вище відносно ціни Договору.

При цьому, відповідно до умов додаткової угоди №3, встановлена нею ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 11 вересня 2022 року, а відповідно до умов додаткової угоди №4 встановлена нею ціна починає застосуватись з 21 вересня 2022 року.

Відповідач - 2 уклав з КНП "Міська поліклініка" Дубенської міської ради спірні додаткові угоди, в тому числі на підставі експертних висновків торгово-промислової палати, які лише вказують на середньозважені ціни у відповідну дату, проте не відображають коливання ціни на електроенергію між укладенням конкретних додаткових угод, не встановлюють для сторін договору будь-яких прав та обов`язків, містять лише відомості про ціну ринку електричної енергії станом на певну дату.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №915/346/18, від 12 лютого 2020 року у справі №913/166/19, від 21 березня 2019 року у справі №912/898/18, від 25 червня 2019 року у справі №913/308/18, від 12 вересня 2019 року у справі №915/1868/18).

Чинним законодавством України не визначений виключний перелік органів, до компетенції яких належить надання підтверджувальних документів щодо коливання ціни товару на ринку, а також жодним нормативно-правовим актом не затверджений виключний перелік підтверджувальних документів щодо коливання ціни товару на ринку, в тому числі відсутні законодавчо визначені обов`язкові вимоги до назви, змісту, зазначення конкретного виробника товару, проміжку часу або конкретної дати, коли визначається коливання ціни, для таких документів.

Згідно з частинами 5, 6 статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний ринок "на добу наперед" та внутрішньодобовий ринок. Ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" визначається для кожного розрахункового періоду Оператором ринку за принципом граничного ціноутворення на основі балансу сукупного попиту на електричну енергію та її сукупної пропозиції, а на внутрішньодобовому ринку - за принципом ціноутворення "по заявленій (пропонованій) ціні" відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку (частина 5).

За результатами торгів відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку оприлюднюються ціна і обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду, та інші показники (частина 6).

Відповідно до роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (яке є уповноваженим органом, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель) №3304-04/33869-06 від 14 серпня 2019 року "Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії" оприлюднення результатів торгів на ринку "на добу наперед" та "внутрішньодобовому ринку" забезпечує ДП "Оператор ринку" на своєму вебсайті.

У документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Особливості проведення торгів, оприлюднення результатів, розрахунків та вказаних ринків визначаються Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №308, відповідно до яких:

- розрахунковий період - мінімальний відрізок часу, щодо якого визначаються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії на РДН/ВДР (60 хвилин);

- торги на РДН - процес визначення обсягів та ціни на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на РДН;

- торги на ВДР - процес визначення обсягів та цін на електричну енергію для розрахункових періодів доби постачання після завершення торгів на РДН та впродовж доби постачання відповідно до цих Правил та одномоментний процес купівлі та продажу електричної енергії на ВДР.

За результатами торгів відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку оприлюднюються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники.

Отже, на підтвердження коливання ціни на електричну енергію відповідач до своїх листів повинен був додати копії звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць.

Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є не прогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №927/491/19 від 18 червня 2021 року).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

Із листів ТОВ "РОЕК", якими направлялися додаткові угоди до договору вбачається, що відповідач 2 посилався на офіційний вебсайт ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" та зазначав, що відбулось зростання ціни електричної енергії на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку (РДН, ВДР) виключно у серпні (додаткова угода №2) та у вересні 2022 року (додаткові угоди №3 та №4). Також апелянтом було отримано експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати від 20 вересня 2022 року, з якого вбачається, що експертом проводився моніторинг цін на електроенергію подекадно у серпні та вересні 2022 року.

З наданих доказів не вбачається аналізу цін за електричну енергію на "ринку доба на перед" починаючи з дати укладення договору (05 січня 2022 року) до 03 жовтня 2022 року (дата укладення трьох додаткових угод).

Вказані дії з боку постачальника призвели до збільшення ціни за одиницю товару на 20,52%.

Крім того, колегія суддів зауважує, що додаткові угоди №2, №3 та №4 укладені в один і той же день, що додатково свідчить про порушення вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Так, укладення додаткової угоди №3 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. - на 13,40%; додаткової угоди №4 - на 20,52%.

Відтак, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про те, що оскільки додаткова угода №3 укладена з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" то наступна додаткова угода, щодо збільшення ціни електричної енергії також укладена з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", адже її укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена законом.

Відомості надані ТОВ "РОЕК" на обґрунтування укладення додаткових угод №2-4 також не могли братись до уваги та бути підставою для внесення змін до договору щодо ціни електричної енергії, оскільки вони не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди.

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Укладення додаткових угод №3 та №4 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на більше ніж на 10% відносно ціни, що визначена за умовами Договору (4,72806 грн. без ПДВ). Додатковою угодою №3 від 03 жовтня 2022 року на 13,40%: до 5,01802 грн/кВт*год без ПДВ; Додатковою угодою №4 від 03 жовтня 20222 року на 20,52%: до 5,33318 грн/кВт*год без ПДВ.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Судами обох інстанцій із фактичних обставин справи встановлено відсутність доказів зміни вартості електричної енергії у зв`язку із коливанням цін на ринку; неправомірність перегляду ціни в бік збільшення на підставі даних, які передували укладення договору про закупівлю та проведенню переговорів щодо ціни; підвищення ціни шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод, що є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, що призвела до нівелювання результатів відкритих торгів.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади. Відтак таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що додаткові угоди №3 та №4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", тому вони підлягають визнанню недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2024 року у справі №922/2595/23.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За договором про постачання електричної енергії споживачу відповідачем 2 було поставлено відповідачу 1 - 63 696,51 кВт*год електричної енергії, тоді як відповідачем - 1 оплачено 403 925 грн. 07 коп.

В той же час, враховуючи що додаткові угоди №3 та №4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №4111-ВЦ від 05 січня 2022 року є недійсними та не породжують правових наслідків в періоди, на які розповсюджували свою дію, правовідносини між відповідачами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором в ці періоди мали регулюватись самою угодою.

Таким чином розрахунок за поставлену енергію у період дії додаткових угод №3 та №4 (з 01 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року) повинен здійснюватися за ціною 4,72086 грн. без ПДВ.

Отже, за поставлений у період з 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2022 року товар, позивачу належало сплатити 361393 грн. 10 коп., що на 42532 грн. 60 коп. грн. менше фактично сплаченого за поставки цього періоду (403925 грн. 70 коп).

Таким чином, як вірно встановив Господарський суд Рівненської області, грошові кошти в сумі 42532,60 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем 2, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22.

Щодо доводів ТОВ "РОЕК" про те, що Законом України "Про публічні закупівлі" передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару на 10%, колегія суддів зазначає наступне.

Доводи відповідача 2 в цій частині фактично зводяться до того, що сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу, з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при цьому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами та зауважує, що обмеження (10%) застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни /в т.ч. і електроенергію/, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22, постанови Верховного Суду від 16 лютого 2023 року у справі №903/366/22, від 18 червня 2024 року у справі №922/2595/23, від 28 травня 2024 року у справі №915/75/23).

Щодо доводів скаржника, які стосуються представництва прокуратурою інтересів держави колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного слід також враховувати, окрім іншого, й рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Колегія суддів також враховує, що у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №914/225/18.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

У даному випадку, укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №912/989/18).

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону, належать органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Частиною 4 статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України, стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до статті 145 Конституції України.

Відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Дубенської міської ради від 13 жовтня 2023 року №3124, Комунальне некомерційне підприємство "Міська поліклініка" Дубенської міської ради є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством, що надає первинну медичну допомогу та послуги вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги будь-яким особам у порядку та на умовах, установлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я.

Засновником є територіальна громада міста Дубно в особі Дубенської міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.

Підприємство створене на базі майна територіальної громади міста Дубна.

Відповідно до пункту 1 розділу 5 Статуту, Майно Підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майно Підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому Засновником (Дубенської міською радою), вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.

Відповідно до пункту 3, розділу 7 Статуту, засновник (Дубенська міська рада) здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю територіальної громади м. Дубно за закріплене за Підприємством на праві оперативного управління.

Крім того, згідно зі звітом про виконання договору, джерелом його фінансування є місцевий бюджет.

Оскільки засновником КНП "Міська поліклініка" та власником його майна є територіальна громада в особі Дубенської міської ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального підприємства, укладенням додаткових угод до договору поставки електричної енергії порушені матеріальні інтереси останньої, оскільки з урахуванням додаткових угод TOB "РОЕК" здійснено надмірну сплату коштів в розмірі 42532,60 грн., а тому місцевий суд зробив правильний висновок про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №815/1216/16 комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

У зв`язку з цим відхиляються необґрунтовані доводи апелянта про те, що прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у спорах щодо оскарження процедури закупівлі, проведених відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі №918/4/24 та від 13 серпня 2024 року у справі №918/15/24.

Безпідставні є твердження апелянта про те, що суд першої інстанції щодо представництва прокурора в суді не застосував Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", оскільки саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі №826/9672/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19 та від 24 травня 2022 року у справі №922/2629/21 суди надали правові висновки стосовно можливості Держаудитслужби представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. Зокрема, вони вказали, що Держаудитслужба згідно з положеннями Закону України "Про державні закупівлі" може бути позивачем у справі і питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи.

Водночас, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховною Суду від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, від 19 серпня 2020 року у справі №923/449/18.

Колегія суддів відмічає, що доводи відповідача стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель були предметом розгляду в постанові Верховного Суду від 05 березня 2024 року у справі №918/323/23.

Так, у наведеній справі №918/323/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається, Керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди до договору на постачання електричної енергії № 13118-ВЦ від 31 серпня 2022 року, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12 067,34 грн.

Верховний Суд у наведеній постанові від 05 березня 2024 року у справі №918/323/23, розглядаючи доводи Товариства стосовно того, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є саме Держаудитслужба, виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхилив доводи Товариства про те, що прокурор помилково визначив раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі №918/308/23, від 14 травня 2024 року у справі №918/571/23.

Таким чином, твердження відповідача про порушення прокурором повноважень при зверненні до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 42532,60 грн не відповідають чинному законодавству та судовій практиці.

Дубенська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомляла про виявлені порушення Дубенську міську раду, що підтверджується листом Дубенської окружної прокуратури від 25 січня 2024 року.

Такі обставини, відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для захисту інтересів держави в особі Рівненської міської ради шляхом звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи вищенаведене нормативно-правове регулювання, а також встановлені судом першої інстанції обставини справи у цій частині, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави.

При цьому підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Вказаний висновок судів не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, тому доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22, стосовно порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки у зазначеній постанові відсутні висновки Верховного Суду про те, що Держаудитслужба є єдиним належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатом проведення публічної закупівлі, та про те, що пред`явленню такого позову повинна передувати відповідна фінансова перевірка Держаудитслужби, як про це стверджує скаржник. З огляду на викладене зазначені доводи апеляційної скарги відхиляються як безпідставні.

Разом з тим, безпідставним є доводи відповідача що прокурор не може самостійно здійснювати моніторинг публічних закупівель та робити висновки щодо таких закупівель, оскільки правом наділена Держаудитслужба, а не прокурор, враховуючи наступне.

Спростовуючи дане твердження ТОВ "РОЕК" колегія суддів зауважує, що питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано статтею 8 Закону "Про публічні закупівлі". Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Керівнику Дубенської окружної прокуратури про викладені у позовній заяві порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання додаткових угод до договору №4111-ВЦ на постачання електричної енергії від 05 січня 2022 року, стало відомо в ході опрацювання інформації системи публічних закупівель "Прозорро", вже після фактичного виконання сторонами умов договору.

Отже, у зв`язку з закінченням строку дії договору на момент виявлення порушення, підстави для проведення органами Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2021-11-24-004528-а були відсутні.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. У випадках, коли вказаний орган не здійснював фінансовий контроль та, як наслідок, не виявив порушення законодавства, то і право на звернення до суду із позовом у останнього не виникає. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №912/898/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЕК" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 - без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом даної справи, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі №918/340/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/340/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "28" серпня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.