Рішення

від 22.05.2024 по справі 569/2589/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/2589/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

секретаря судового засідання Баланович М.В.

за участі позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінська компанія «Сонячне» про визнання неіснуючим боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінська компанія «Сонячне» про визнання неіснуючим боргу.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок до 2016 року був на балансі та обслуговувався ЖКП "Сонячне". У 2016 році мешканці будинку створили ОСББ "Сонячне", куди сплачували кошти за утримання будинку та прибудинкової території. Однак, позивачу періодично надходять повідомлення (повістки) про заборгованість з платежів перед ЖКП "Сонячне". Відповідач постійно вивішує на дверях квартири інформацію щодо неіснуючої заборгованості, яка принижує честь і гідність позивача в очах сусідів. Намагаючись досягти із відповідачем взаєморозуміння та припинити з їхнього боку вимогу про сплату боргу, вона рекомендованим листом направила інформаційний запит, однак відповідач відповіді не надав. Тому просить суд визнати борг за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: квартира АДРЕСА_2 в сумі 2014 грн 40 копійок неіснуючим.

Ухвалою судді від 06 лютого 2024 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судових засідань, про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив не подав.

За наявності передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України умов суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання зобов`язань по оплаті послуг з постачання теплової енергії.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі в рішенні суду чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд.

До житлово-комунальних послуг законодавство відносить комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

За загальними правилами, визначеними вказаним законом, виконавець послуг надає відповідний вид житлово-комунальних послуг споживачу, який їх споживає та має зворотній обов`язок щодо їх сплати за встановленими тарифами та у встановлені договором строки і порядку.

Обов`язок споживача житлово-комунальних послуг ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення із оплати житловою-комунальних послуг.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України від 24.06.2004 року №1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон №1875) та Законом України від 09.11.2017 року №2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги», який введений в дію з 01.05.2019 (надалі Закон №2189), Постановами КМУ від 21.07.2005 №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (надалі Правила від 21.07.2005) та від 21.08.2019 №830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (надалі - Правила від 21.08.2019).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч.1, 2 ст. 19 Закону №1875, ч.1 ст. 6, ч.1 ст.12 Закону №2189).

Зобов`язання по укладенню договору покладено на Споживача (п.1 ч.3 ст.20 Закону №1875, п.2 ч.2 ст.7 Закону №2189). Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №1875-IV та ч.5 ст. 13 Закону №2189 договір на надання житлово-комунальних послуг є договором приєднання.

Відповідно до положень ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно наданого суду рахунку за послуги з утримання будинку та прибудинкової території споживача ОСОБА_1 борг на кінець квітня 2024 року стаеовить 2014,40 грн., однак за який період виникла вказана заборгованість позивача перед відповідачем не вказано.

Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Виходячи з наведених норм матеріального права, суд приходить до висновку, що відсутність договору між позивачем та відповідачем не позбавляє останнього обов`язку сплачувати комунальні послуги, пов`язані з утриманням майна, яке перебуває у його власності та користуванні.

Підставою для виникнення в споживача зобов`язань з оплати послуг послуги з утримання будинку та прибудинкової території без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже надання послуг не може бути безоплатним.

Споживач зобов`язаний оплатити надані житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

До позовної заяви позивачем долучено повістки про заборгованість за послугою утримання будинку та прибудинкової території, які надходять позивачу від відповідача періодично протягом декількох років із зазначенням боргу в розмірі 2014,40 грн.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі № 916/1415/19 зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Суд виходить із того, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

-кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

-особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником);

-спосіб захисту інтересу від юридичної невизначеності є належним лише у разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (Постанова ВП ВС від 19.01.2021 року по справі № 916/1415/19).

У даному випадку, відповідач не звертався за захистом своїх прав із позовом про стягнення заборгованості, з огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 направлені на захист від юридичної невизначеності. Захист своїх прав ОСОБА_1 не могла здійснити в рамках розгляду справи про стягнення суми боргу.

Разом з цим, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували законність та правомірність дій відповідача щодо нарахування заборгованості, оскільки відповідач правом на подання відзиву не скористався., і тим самим неспростував обставини, на які покликається позивач. А тому, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Управлінська компанія«Сонячне» провизнання неіснуючимборгу - задовольнити.

Визнати заборгованість ОСОБА_1 передТОВ «Управлінськакомпанія «Сонячне» за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: квартира АДРЕСА_2 в сумі 2014 грн 40 копійок неіснуючою.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управлінська компанія «Сонячне» адреса: м.Рівне вул.Вербова,20 ЄЛРПОУ 40759927

Повний текст рішення суду складений 27 травня 2024 року.

Суддя І.О.Гордійчук