Постанова
від 22.05.2024 по справі 924/1108/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Справа № 924/1108/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі № 924/1108/23 (суддя Субботіна Л.О., повний текст рішення складено 14.02.2024)

за позовом заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Хмельницької обласної військової адміністрації

до Сахновецької сільської ради Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунального підприємства "Теліжинці" Сахновецької сільської ради Хмельницької області

про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути на користь держави земельну ділянку лісогосподарського призначення

за участю представників сторін:

прокурор - Гіліс І.В.;

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - позивач, Хмельницька ОВА) звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Сахновецької сільської ради Хмельницької області (далі - відповідач, Сільська Рада), в якому просить:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право комунальної власності Теліжинецької сільської ради (правонаступник - Сахновецька сільська рада) на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001;

- зобов`язати Сахновецьку сільську раду повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує, що під час опрацювання даних Публічної кадастрової карти України та інформації Хмельницької обласної військової адміністрації в межах здійснення заходів представницької діяльності встановлено порушення вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки лісового фонду, розташованої на території Шепетівського району Хмельницької області. Виявлено, що на підставі рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області № 1 від 19.01.2001 припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Ізяславського району сільськогосподарськими підприємствами, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність згідно Додатку № 1, у тому числі на території Теліжинецької сільської ради Ізяславського району. В подальшому, розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 вирішено надати в постійне користування земельні ділянки лісового фонду для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" площею 161,72 га, які розташовані на території Теліжинецької сільської ради. На виконання цього розпорядження, 27.12.2002 КП "Теліжинці" видано Державний акт серія І-ХМ №002394 на право постійного користування земельною ділянкою для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг площею 89,9289 га із кадастровим номером 6822187200:07:009:0001. Прокурор вказує, що дана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі 05.04.2017, власником зазначено Теліжинецьку сільську раду, а право власності - комунальна форма. 12.07.2017 Теліжинецькою сільською радою Шепетівського району зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку за межами населеного пункту площею 89,92 га із кадастровим номером 6822187200:07:009:0001 з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг. Підставою державної реєстрації визначено як Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VІ від 06.09.2012 та рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області № 1 від 19.01.2001 "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування".

Прокурор вважає, що реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення відбулась із порушенням ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, ст.ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84, 122 ЗК України, оскільки рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 та про передачу її в комунальну власність як того вимагає ст. 117 ЗК України з урахуванням змін, відсутні. Вказана земельна ділянка була та залишається державною, а реєстрація права комунальної власності на неї є незаконною. Оскільки позивач не вживав дій, спрямованих на захист інтересів держави, тому прокурор на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив наступне:

- станом на дату набрання чинності Законом № 5245-VІ (01.01.2013) спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КП "Теліжинці", тому зважаючи на приписи п. п. а) п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ, з дня набрання чинності цим Законом вказана ділянка вважалась землями комунальної власності Теліжинецької територіальної громади;

- Сахновецька сільська рада Хмельницької області є правонаступником Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6822187200:07:009:0001 є землями комунальної власності (суб`єкт права власності - Сахновецька сільська рада Хмельницької області), а відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з дотриманням вимог законодавства;

- рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001, розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 та Державний акт серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою, виданий КП "Теліжинці", є чинними та в судовому порядку не оспорювались;

- доводи прокурора щодо необхідності прийняття рішення уповноваженої особи про вилучення із державної власності спірної земельної ділянки та про передачу її в комунальну власність, як це передбачено ст. 117 ЗК України, суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки відповідач набув право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822187200:07:009:0001 в силу прямої вказівки Закону № 5245-VI. Водночас, приписи ст. 117 ЗК України визначають порядок передачі у комунальну власність земельних ділянок державної власності, які не були віднесені до комунальної власності за Законом № 5245-VI;

- посилання прокурора на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-IX від 28.04.2021, яким було доповнено п. 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України та передбачено віднесення до земель комунальної власності територіальних громад всіх земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель лісогосподарського призначення, суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки вказаний закон не має зворотної дії в часі;

- з огляду на відмову у позові у зв`язку з необґрунтованістю, питання щодо застосування позовної давності судом першої інстанції не розглядалося.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі № 924/1108/23, в якій прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 73, 74, 236 ГПК України), неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 83, 84, 117, 122, 152, 164 ЗК України, ст. ст. 1, 5, 9, 18 ЛК України), а викладені у ньому висновки суду не відповідають обставинам справи;

- реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення Сахновецькою сільською радою відбулася із порушенням ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 ЛК України, ст. ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84, 122 ЗК України, а тому вона підлягає поверненню у державну власність в особі Хмельницької обласної військової адміністрації;

- рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 та про передачу її в комунальну власність як того вимагає ст. 117 ЗК України, відсутні;

- як на час реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, так і на даний час, обласна державна адміністрація є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах та позивачем у цій справі;

- на час прийняття рішення Ізяславської районної ради від 19.01.2001, розпорядження Ізяславської райдержадміністрації від 27.12.2002 та виготовлення 27.12.2002 Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення КП "Теліженці", розпорядником земель лісового фонду була і залишається Хмельницька обласна державна адміністрація;

- підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при реєстрації Теліжинецькою сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності. Внаслідок дій сільської ради земельна ділянка лісового фонду вибула у комунальну власність, а також те, що лісові землі перебувають під особливою охороною держави та для них передбачено особливий механізм набуття, земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації, а право комунальної власності на неї необхідно скасувати.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.

Листом від 06.03.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

14.03.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі №924/1108/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.04.2024 о 14:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 відкладено розгляд справи на 22.05.2024 о 16:00 год. Зобов`язано прокурора надати суду письмові пояснення щодо обставин коли прокуратура довідалася про порушення права за захистом якого подано позов у справі та щодо способу захисту порушеного права (інтересу) шляхом заявлення у справі негаторного позову.

Сахновецька сільська рада Хмельницької області надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає наступне:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6822187200:07:009:0001 є землями комунальної власності, а Сахновецькою сільською радою Хмельницької області як правонаступником Теліжинецької сільської ради 12.07.2017 здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з дотриманням вимог законодавства, зокрема Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власті" № 5245-УІ від 06.09.2012, рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001.

- рішення Ізяславської районної ради "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001, розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 та Державний акт серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою, виданий КП "Теліжинці", є чинними та в судовому порядку не оспорювались;

- Сахновецька сільська рада набула право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822187200:07:009:0001 в силу прямої вказівки Закону;

- посилання прокурора на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-ІХ від 28.04.2021, яким було доповнено п. 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України та передбачено віднесення до земель комунальної власності територіальних громад всіх земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель лісогосподарського призначення, не можуть бути застосовані при вирішенні спору, оскільки вказаний закон не має зворотної дії в часі;

- при вирішенні спору по суті судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги, відсутні.

Хмельницька обласна прокуратура надіслала до суду письмові пояснення, в яких прокурор обґрунтовує обставини того, коли вона довідалася про порушення права ,за захистом якого подано позов у справі та щодо способу захисту порушеного права (інтересу) шляхом заявлення у справі негаторного позову.

Сахновецька сільська рада надіслала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судових засіданнях прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Інші учасники справи в судові засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні прокурора, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001 було припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Ізяславського району сільськогосподарськими підприємствами, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність згідно Додатку № 1, а також надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду комунальним підприємства, заснованим на комунальній власності сільських рад Ізяславського району, в яких утворені спеціалізовані підрозділи для організації лісового господарства та використання лісових ресурсів згідно Додатку № 2.

Додатком № 1 оформлено перелік користувачів земельних ділянок лісового фонду, які припинили свою діяльність у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки на території Ізяславського району.

Додатком № 2 оформлено перелік комунальних підприємств, яким пропонується надати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду на території Ізяславського району, в якому зазначено в тому числі КП "Теліжинці", якому надається земельна ділянка на території Теліжинецької сільської ради в розмірі 157,3 га.

Розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 "Про надання земельних ділянок для ведення лісового господарства Комунальному підприємству "Теліжинці" с. Теліжинці" вирішено надати в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" площею 161,72 га земель лісового фонду, розташованих на території Теліжинецької сільської ради; видати державний акт на право постійного користування землею Комунальному підприємству "Теліжинці".

27.12.2002 КП "Теліжинці" видано Державний акт серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою.

24.01.2017 КП "Теліжинці" звернулось із заявою до начальника Ізяславського районного виробничого відділу ХРФ ДП ЦДЗК, в якій просило про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею - 89,9289 га, яка знаходиться на території Теліжинецької сільської ради.

Ізяславським районним виробничим відділом ХРФ ДП ЦДЗК було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 6822187200:07:009:0001.

Згідно Поземельної книги на земельну ділянку кадастровий номер 6822187200:07:009:0001, що відкрита 05.04.2017, вказані відомості про перебування даної ділянки у комунальній власності Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області та у постійному користуванні КП "Теліжинці" на підставі Державного акта серії І-ХМ 002394 від 27.12.2002.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6804619382017 від 05.04.2017, земельна ділянка кадастровий номер 6822187200:07:009:0001, площею 89,9289 га, що знаходиться на території Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, із цільовим призначенням: для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, перебуває у комунальній власності Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області та в постійному користуванні КП "Теліжинці" на підставі Державного акта серії І-ХМ 002394 від 27.12.2002.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350534440 від 16.10.2023 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92291948 від 19.07.2017, земельна ділянка кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 площею 89,92 га, що знаходиться на території Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, із цільовим призначенням: для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, зареєстрована 12.07.2017 на праві власності за Теліжинецької сільською радою Ізяславського району Хмельницької області. Підставами реєстрації визначено, зокрема Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власті" № 5245-VI від 06.09.2012, рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001.

Матеріали справи містять витяг з Державного земельного кадастру та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822187200:07:007:0001, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки кадастровий номер 6822187200:07:007:0001.

Предметом позову у цій справі є вимоги заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації до Сахновецької сільської ради про скасування у державному реєстрі права комунальної власності Теліжинецької сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 та зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів зазначає наступне.

Щодо підстав для звернення до суду прокурора в інтересах позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов`язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивача щодо захисту належним чином інтересів держави.

На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у незаконності дій відповідача щодо реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яке відбулося із порушенням вимог законодавства. Спірна земельна ділянка була та залишається державною, а реєстрація права комунальної власності на неї є незаконною. Оскільки позивач не вживав дій, спрямованих на захист інтересів держави, тому прокурор на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду із даним позовом.

Прокурор вважає, що земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 належить до державної власності, а розпорядником вказаної земельної ділянки є Хмельницька обласна військова адміністрація, тому при зверненні до суду в інтересах держави правомірно визначив адміністрацію органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також, як встановлено апеляційним судом, на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором додано до позовної зави лист № 15/1-195вих-23 від 12.06.2023, в якому прокурор, серед іншого просив повідомити про вжиті/заплановані заходи для повернення, зокрема спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку. У разі невжиття заходів, повідомити причини.

У відповідь на вказане звернення, Хмельницька обласна військова адміністрація листом №68/24-12-5384/2023 від 11.07.2023 повідомила, що адміністрацією не вживались заходи, в тому числі судового характеру, щодо повернення земельних ділянок до державного лісового фонду. У зв`язку з обмеженим фінансуванням, адміністрація не заперечує щодо представництва прокуратурою захисту інтересів держави, у разі наявності підстав для цього, в тому числі подачі позовної заяви до суду для повернення до земель державного лісового фонду зазначених у листі земельних ділянок.

Також листом № 15/1-333 вих-23 від 03.10.2023 прокуратура повідомила Хмельницьку обласну військову адміністрацію про встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі вказаного органу шляхом пред`явлення позову про скасування права комунальної власності та повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка незаконно вибула із власності держави.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до позивача для надання йому можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.

Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення із позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Основними нормативними актами, які формують систему лісового законодавства, є Конституція України, Лісовий та Земельний кодекси України.

Відповідно до положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002) визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом (ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002).

Положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на момент надання спірної ділянки у постійне користування КП "Теліжинці" від 27.12.2002) визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим спеціалізованим підрозділам (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково - дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Права та обов`язки постійних лісокористувачі визначені ст. 18 Лісового кодексу України.

Як встановлено апеляційним судом, на підставі рішенням Ізяславської районної ради № 1 від 19.01.2001 було припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Ізяславського району сільськогосподарськими підприємствами, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність. Додатком № 2 до рішення оформлено перелік комунальних підприємств, яким пропонується надати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду на території Ізяславського району, в якому зазначено КП "Теліжинці", якому надається земельна ділянка на території Теліжинецької сільської ради в розмірі 157,3 га.

В подальшому, розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 вирішено надати в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" площею 161,72 га із земель лісового фонду, розташованих на території Теліжинецької сільської ради, та 27.12.2002 КП "Теліжинці" видано Державний акт серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог законодавства, чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин (передання в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства КП "Теліжинці"), було визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави, а їх розпорядження здійснює Радам народних депутатів. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів в порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, землі, які передавалися в постійне користування для ведення лісового господарства КП "Теліжинці" були власністю держави.

Із матеріалів справи вбачається, що КП "Теліжинці" було надано в постійне користування земельну ділянку для ведення лісового господарства площею 161,72 га та видано відповідний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Земельна ділянка надавалася КП "Теліжинці" як спеціалізованому лісогосподарському підприємству, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування нею.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-ІV було визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6).

Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом - 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

Апеляційним господарським судом встановлено та не заперечується учасниками справи те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 розташована за межами населених пунктів на території Теліжинецької сільської ради (на даний час - Сахновецька сільська рада), що свідчить про те, що вона відноситься до земель державної форми власності.

При цьому відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права державної власності на неї. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Суд зазначає, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Цим Законом визначено загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність. А саме внесено зміни до ст. 117 Земельного кодексу України, якою передбачено, що передача земельних ділянок з державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються: кадастровий номер земельної ділянки; її місце розташування; площа; цільове призначення; відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку; обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що органом, повноважним розпоряджатися земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 приймалося рішення про її вилучення із державної власності та про передачу її в комунальну власність.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 12.07.2017 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності за Теліжинецькою сільською радою на спірну земельну ділянку.

Однак, колегія суддів вважає, що реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення відбулась із порушенням вимог законодавства, оскільки рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 та про передачу її в комунальну власність, органом, повноважним розпоряджатися земельною ділянкою лісогосподарського призначення, не приймалося. Вказана земельна ділянка була державної форми власності, а реєстрація права комунальної власності на неї є незаконною.

При цьому колегія суддів зауважує, що згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч. 2 ст. 1 ЛК України).

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).

У державній власності, відповідно до ст. 8 ЛК України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності (ст. 9 ЛК України). У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Щодо посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що станом на дату набрання чинності Законом № 5245-VІ (01.01.2013) спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні КП "Теліжинці", тому зважаючи на приписи п. п. а) п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ, з дня набрання чинності цим Законом вказана ділянка вважалась землями комунальної власності Теліжинецької територіальної громади, то колегія суддів враховує, що згідно положень ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

На даний час Хмельницька обласна військова державна адміністрація є розпорядником спірної ділянки. Доказів розпорядження позивачем земельною ділянкою площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 шляхом передачі її у комунальну власність матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, у даній справі не наведено правових підстав вибуття земельної ділянки площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 з державної власності та набуття за Теліжинецькою сільською радою (правонаступник Сахновецька сільська рада) права комунальної власності на неї.

Щодо належності способу захисту права власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пункт 6.13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, пункт 98.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Із позовної заяви прокурора вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

Підставою позовних вимог прокурора є порушення вимог законодавства та прийняття рішення Ізяславською районною радою Хмельницької області № 1 від 19.01.2001 та розпорядження Ізяславською РДА від 27.12.2002, згідно яких спірну земельну ділянку вирішено передати в постійне користування для ведення лісового господарства КП "Теліжинці", а також виданням 27.12.2002 КП "Теліжинці" Державного акту серії І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою та подальшою реєстрацією права власності на зазначену земельну ділянку за Теліжинецькою сільською радою, правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада. Прокурор у позовній заяві наголошує на неможливості виникнення у відповідача права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, оскільки вона відноситься до земель лісогосподарського призначення та є власністю держави, розпорядником земельної ділянки є Хмельницька обласна військова адміністрація.

Прокурор під час розгляду справи наполягав на тому, що матеріально - правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення ст. 391 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 56));

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, 12.07.2017 Теліжинецькою сільською радою (правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га, кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені фактичні обставини, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що позивач, в інтересах якого прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник (розпорядник) має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача на підставі статей 387-388 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено наявність за Теліжинецькою сільською радою (правонаступником якої є відповідач у справі - Сахновецька сільська рада) державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.

Посилання, наведені прокурором щодо застосування при вирішенні даного спору ст. 391 ЦК України з посиланням на висновки щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (остання правова позиція як вказує прокурор), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Так, суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Натомість у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17, не є підставою для застосування ст. 391 ЦК України.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції у даній справі, не суперечить висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

В той же час, при вирішенні даного спору колегія суддів приймає до уваги принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".

Колегія суддів вважає, що природа правовідносин, які виникли у даній справі передбачає, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути у власність нерухоме майно. Аналогічна правова позицію викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 по справі № 910/17650/19.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналіз ст. 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, із урахуванням принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), про необхідність витребувати у власність держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Сахновецької сільської ради земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 на підставі статей 387-388 ЦК України.

При цьому суд вказує, що під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. (пункт 154 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21). А тому, чинність рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області "Про надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 1 від 19.01.2001, розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації від 27.12.2002 та Державного акту серія І-ХМ № 002394 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого КП "Теліжинці", не є підставою для відмови в позові про витребування земельної ділянки.

Натомість суд звертає увагу на те, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц), а тому витребування спірної земельної ділянки у відповідача на користь позивача, свідчить про те, що позов в частині вимог скасувати рішення про державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту, оскільки не призведе до відновлення прав держави та є неефективним, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

Обґрунтовуючи заяву про застосування позовної давності відповідач вказує, що початок перебігу позовної давності у цьому спорі слід обраховувати з моменту вибуття земельної ділянки з постійного користування держави у постійне користування комунального підприємства - з 19.01.2001 (дата прийняття рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області).

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001 зареєстровано 12.07.2017.

Апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з державної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з державної власності у володіння іншої особи.

Таким чином, держава в особі позивача могла довідатися про порушення свого права саме з моменту реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку - 12.07.2017, тому саме із цього моменту слід обраховувати позовну давність. А відтак, трирічний строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом встановлено до 12.07.2020. Апеляційний господарський суд вказує, що позовна заява подана прокурором до суду першої інстанції 18.10.2023, що підтверджується штемпелем суду проставленому на першому аркуші позовної заяви.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, суд враховує, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України було неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який тривав станом і на дату проведення підготовчого засідання у цій справі. Відповідно до Указу Президента України № 271 строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.05.2024 строком на 90 діб, тобто до 12.08.2024.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 18.10.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, прокурор у даній справі у будь-якому випадку звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.

При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача, що позовну давність слід обраховувати з моменту вибуття земельної ділянки з постійного користування держави у постійне користування комунального підприємства - 19.01.2001 (дата прийняття рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області), оскільки порушення права відбулося саме з моменту, коли майно вибуло з власності власника (реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку - 12.07.2017), а не 19.01.2001 як вказує відповідач.

Із вказаних вище підстав, суд також вважає безпідставними доводи прокурора про те, що про порушення права прокуратура довідалася 11.07.2023 після опрацювання даних відкритих джерел інформацій Публічної кадастрової карти України в межах здійснення заходів представницької діяльності. Також суд вказує, що із листів прокуратури від 12.06.2023, адресованих Хмельницькій ОВА та Сахновецькій сільській раді вбачається, що прокуратурі вже було відомо про порушення права, за захистом якого прокурор звернувся до суду - 12.06.2023. Суд звертає увагу на те, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури слід задоволити частково, рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі № 924/1108/23 скасувати в частині відмови в позові про зобов`язання Сахновецької сільської ради повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001. Прийняти рішення, яким позов в цій частині задоволити частково та витребувати у власність держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Сахновецької сільської ради земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі №924/1108/23 залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 278, 279, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі № 924/1108/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі №924/1108/23 скасувати в частині відмови в позові про зобов`язання Сахновецької сільської ради повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

Прийняти рішення, яким позов в цій частині задоволити частково.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції: Витребувати у власність держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з незаконного володіння Сахновецької сільської ради земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 89,92 га кадастровий номер 6822187200:07:009:0001.

В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.02.2024 у справі №924/1108/23 залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

3. Стягнути з Сахновецької сільської ради Хмельницької області (30327, Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с. Влашанівка, вул. Центральна, 2, код ЄДРПОУ 04406785) на користь Хмельницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р UA 188201720343120002000002814) 2 684 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 4 026 рн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Хмельницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 27 травня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення22.05.2024
Оприлюднено30.05.2024
Номер документу119329455
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —924/1108/23

Ухвала від 05.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 09.07.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Постанова від 22.05.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 17.04.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 18.03.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Рішення від 05.02.2024

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Субботіна Л.О.

Ухвала від 18.01.2024

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Субботіна Л.О.

Ухвала від 20.12.2023

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Субботіна Л.О.

Ухвала від 11.12.2023

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Субботіна Л.О.

Ухвала від 20.11.2023

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Субботіна Л.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні