Ухвала

від 27.05.2024 по справі 910/6113/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

27.05.2024Справа № 910/6113/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали

за заявою позивача - гр. ОСОБА_1

про забезпечення позову

у справі № 910/6113/24

за позовом гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до Обслуговуючого кооперативу "Садово - дачне товариство Оболонь" 04209, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГАТИРСЬКА, будинок 34

про визнання недійсними рішень

Представники сторін: без участі.

Обставини справи :

Гр. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Садово - дачне товариство Оболонь" про визнання недійсними:

- рішення Правління Обслуговуючого кооперативу "Садово - дачне товариство Оболонь", оформленого протоколом № 01 від 01.10.2022 року, в частині встановлення для ОСОБА_1 плати за споживання електроенергії понад 1250 кВт в місяць за підвищеним (комерційним) тарифом, який передбачений дял магазинів (питання 2 "Питання тарифу за електроенергію для комерційних потреб (Оніщенко Р.І., ділянки 12/11, 13/12)" порядку денного засідання правління);

- рішення Правління Обслуговуючого кооперативу "Садово - дачне товариство Оболонь", оформленого протоколом № 02 від 16.06.2023 року, в частині встановлення внутрішнього тарифу на електроенергію у розмірі 3,16 грн. за кВт*год для побутових користувачів та 4,00 грн. за комерційне й позалімітне використання (магазини, орендодавці тощо) (питання 1 "Зміна внутрішнього тарифу на електроенергію" порядку денного засідання правління).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення його прав як члена кооперативу вказаними рішеннями Правління ОК "СДТ "Оболонь", оскільки такі рішення прийняті поза межами повноважень Правління, з порушенням приписів Закону України "Про кооперацію" та Статуту ОК "СДТ "Оболонь", а також всупереч умовам укладеного між позивачем та кооперативом Договору № 12/11 про користування електричною енергією від 13.03.2016 року.

Поряд із цим, разом з позовною заявою від позивача надійшла заява б/н від 17.05.2024 року про забезпечення позову, в якій гр. ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом заборони Обслуговуючому кооперативу "Садово - дачне товариство "Оболонь" (код ЄДРПОУ 22895701) в особі будь - яких органів, представників, працівників та/або контрагентів вчиняти (у тому числі, але не виключно за зверненням будь - яких третіх осіб) будь - які дії та/або бездіяльність, що можуть мати наслідком припинення та/або обмеження електропостачання та/або розподілу електричної енергії для потреб будинків та їх частини, за адресами в АДРЕСА_2 та 13.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду заява про забезпечення позову передана на розгляд судді Селівону А.М. як судді, в провадженні якого перебуває справа № 910/6113/24.

Дослідивши подану позивачем заяву б/н від 17.05.2024 року про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Оскільки гр. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19.

Тобто, суд має дослідити, чи може відсутність вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, з посиланням на наявність загрози відключення будинків позивача від постачання електроенергії.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Наразі, в обґрунтування заяви б/н від 17.05.2024 року про забезпечення позову позивач посилається на звернення ОК "СДТ "Оболонь" до ОСОБА_1 з вимогою 04.07.2023 року про сплату наявної заборгованості зі сплати членських внесків в сумі 3000,00 грн. (що перевищує максимально дозволену в кооперативі суму боргу у половину річного членського внеску). Окрім цього вимога містила повідомлення про несплату в повному обсязі вартості використаної позивачем електричної енергії за тарифом, встановленим для комерційних цілей, та попередження про можливість відключення позивача від спільних електромереж у разі повторного виникнення протягом року заборгованості понад дозволену суму.

В подальшому голова Правління ОК "СДТ "Оболонь" листом № 165 від 20.10.2023 року повідомив позивача про наявність заборгованості та можливості припинення надання послуг кооперативом у разі перевищення боргу суми половини річного членського внеску, відтак, на думку заявника, існує реальна загроза вчинення як відповідачем, так і будь - якими його органами, працівниками та/або контрагентами, дій/бездіяльності, спрямованих на припинення та/або обмеження електропостачання будинків позивача, що в майбутньому ставить під сумнів як можливість забезпечення реального відновлення порушених прав позивача та його родини.

При цьому додатково позивач посилається на той факт, що припинення або обмеження постачання електроенергії або її розподілу призведе до зупинення насосного обладнання, відключення системи водопостачання, освітлення та сигналізації в будинку. Отже, зазначене в сукупності, на переконання позивача, свідчить про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Також позивач зазначає, що у випадку правомірності прийнятих Правлінням ОК "СДТ "Оболонь" рішень останнє не позбавлене права та можливості стягнути заборгованість після вирішення судового спору.

Як встановлено судом згідно позовних матеріалів, підставою поданого позивачем позову є незгода гр. ОСОБА_1 з прийнятими Правлінням ОК "СДТ "Оболонь" рішеннями, оформленими протоколом № 01 від 01.10.2022 року щодо нарахування позивачеві плати за споживання електроенергії понад 1250 кВт в місяць за підвищеним тарифом, який передбачений для магазинів, та протоколом № 02 від 16.06.2023 року про прийняття внутрішнього тарифу на електроенергію у розмірі розмірі 3,16 грн. за кВт*год для побутових користувачів та 4,00 грн. за комерційне й позалімітне використання (магазини, орендодавці тощо).

Окрім цього, як зазначено в поданій заяві про забезпечення позову, дії відповідача по встановленню позивачу плати за споживання електроенергії понад 1250 кВт в місяць за підвищеним тарифом ставить гр. ОСОБА_1 в нерівне становище порівняно з іншими побутовими споживачами.

Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на можливість загрози відключення судових будинків позивача від електроенергії, а також будь - яких доказів щодо можливості вчинення відповідачем в особі будь - яких органів, представників та/або контрагентів (у тому числі за зверненням третіх осіб) дій або бездіяльності, які можуть мати наслідком припинення та/або обмеження електропостачання та/або розподілу електричної енергії до будинків позивача за адресою вул. Садова, 12 та 13, м. Київ, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.

Суд зазначає, що достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Наразі, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що наявні докази свідчать про наявність спору щодо визнання недійсними рішень правління Обслуговуючого кооперативу про встановлення внутрішних тарифів на електроенергію, в тому числі позивачеві за підвищеним тарифом як для комерційного використання, проте, з урахуванням вказаних в заяві обставин та за відсутності доказів можливості та засобів вчинення обслуговуючим кооперативом у разі невиконання оспорюваних рішень правління, наведених в прохальній частині позову, дій з припинення/обмеження електропостачання та/або розподілу електричної енергії будинків позивача, прийняття відповідних рішень про припинення/обмеження електропостачання з можливістю подальшої їх реалізації, суд доходить висновку щодо необґрунтованості припущень заявника про можливість вчинення таких дій відповідачем, у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Суд наголошує на тому, що твердження позивача щодо можливого подальшого відключення відповідачем будинків позивача від електропостачання ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними та допустимими доказами, позаяк жодних доказів на підтвердження вчинення таких дій та/або реалізації відповідних намірів позивачем не надано.

Зокрема, судом враховано значну тривалість періоду після отримання позивачем попередження 04.04.2023 року та повідомлення № 165 від 20.10.2023 року, та відсутність доказів вжиття відповідачем практичних заходів щодо відключення позивача від електропостачання та/або розподілу електричної енергії.

Додатково суд зазначає, що засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.

Так, згідно преамбули Закону України «Про ринок електричної енергії» останній визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Частинами 1 - 6 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначаються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 (зі змінами, далі - ПРРЕЕ).

Згідно з п.п. 1.1.2 п. 1.1 Розділу І ПРРЕЕ побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність); колективний побутовий споживач - юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність.

Колективний побутовий споживач на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами колективного побутового споживача для задоволення комунально-побутових потреб споживачів колективного побутового споживача, для технічних цілей та інших потреб колективного побутового споживача. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується колективний побутовий споживач відповідно до умов договору - п.п. 10.2.4. п. 10.2 ПРРЕЕ.

При цьому суд наголошує, що порядок відключення від електропостачання не регулюється статутом Кооперативу та рішеннями загальних зборів, а визначається іншими нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу, відповідно до яких відключення від постачання електричної енергії може мати місце, зокрема за наявності заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником (постанова Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 369/7120/16-ц).

Отже, відповідно до норм ПРРЕЕ Обслуговуючий кооператив як колективний побутовий споживач фактично виконує функції електропостачальника щодо членів Кооперативу, які мають у власності або користуванні будинки на відповідній території, має права та обов`язки оператора системи розподілу щодо кінцевих споживачів електричної енергії (постанова Верховного Суду від 12.09.2022 року у справі № 361/5632/21 (провадження № 61-6552св22).

Таким чином, кооператив як колективний побутовий споживач утримує електричні мережі на території кооперативу, є оператором системи розподілу електроенергії до належних позивачці земельних ділянок та має право припиняти постачання електричної енергії своїм споживачам у випадках, передбачених нормативно-правовими актами.

В свою чергу суд звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 року у справі № 910/20007/20).

Натомість, встановлені у даній справі обставини свідчать, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову, заявлених позивачем в заяві, не матиме наслідком збереження стану, існуючого на момент прийняття Правлінням ОК "СДТ Оболонь" оскаржуваних рішень, залишення незмінним якого є метою позивача. Тому, за висновками суду, відсутні підстави вважати, що як права позивача, так і баланс інтересів будуть відновлені виключно за наслідками вжиття заявлених заходів забезпечення.

Таким чином, за результатами аналізу матеріалів справи та заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову на даному етапі, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо можливості відключення позивача від електропостачання .

Відтак, на переконання суду, заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на усунення порушення його прав, та не доведено, що забезпечення позову у даній справі у спосіб, зазначений ним в поданій заяві, сприятиме виконанню завдань інституту забезпечення позову як елементу права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Окрім цього суд звертає увагу позивача, що постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд має точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти з огляду на предмет заявленого позову, відтак, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони на вчинення інших чи будь-яких дій будь - яким особам, органам, представникам тощо, свідчить про необмежене коло дій та суб`єктів, а тому з огляду на положення частини 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України не може бути застосовано судом як захід забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів заявника, за захистом яких останній звернувся в межах даної справи.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон