Рішення

від 20.05.2024 по справі 910/1113/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2024Справа № 910/1113/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ Паркет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страда ЛТД"

про визнання Договору розірваним та стягнення заборгованості в розмірі 522 000,93 грн.

Представники сторін:

від позивача: Конорчук Г.П., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Кузьмін Д.В., одер серія АІ № 155580.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ Паркет» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страда ЛТД» про визнання Договору розірваним та стягнення заборгованості в розмірі 522 000,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором № С43/19082021 від 19.08.2021, в частині поставки обумовленого Договором товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.

07.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 11.03.2024.

08.03.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 11.03.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 08.04.2024.

20.03.2024 представником позивача подано заяву про зміну предмету позову та відповідь на відзив.

У судове засідання 08.04.2024 представники сторін з`явились, представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 22.04.2024.

22.04.2024 представником відповідач подано письмові заперечення на відповідь на відзив та уточнену позовну заяву.

У судове засідання 22.04.2024 представники сторін з`явились.

Згідно з частиною 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Дослідивши надану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає предмет позову з її урахуванням.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 20.05.2024 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 20.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Страда ЛТД» (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БФ Паркет» (далі - покупець, позивач) укладено Договір № С43/19082021 (далі - Договір), в порядку та на умовах якого, продавець продає, а покупець купляє зі складу в Києві деревообробне обладнання.

Специфікація на обладнання вказана в Додатку № 1 даного Договору, який є його невід`ємною частиною (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна на обладнання його кількість та асортимент, вказані в Додатках № 1 до даного Договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.2 Договору загальна вартість обладнання складає 1 056 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 176 000,00 грн.

Пунктом 2.3 Договору узгоджено, що у випадку зміни співвідношення курсу ЄВРО +1,5% до гривні, згідно з актом-узгодження ціни (Додаток № 1 до Договору), вартість обладнання може бути змінена згідно перерахункам на день надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

За умовами п. 3.1 Договору оплата за цим Договором провадиться, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця наступним чином:

- 40% суми даного Договору, у розмірі 422 400,00 грн., в якості передоплати протягом 5-ти робочих днів з дня підписання даного Договору;

- 60% суми даного Договору, в розмірі 633 600,00 грн., сплачуються протягом 5-ти робочих днів з дня повідомлення про готовність до відвантаження обладнання.

Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту 100% оплати за обладнання, після підписання сторонами видаткової накладної.

У відповідності до п. 3.3 Договору обладнання має бути поставлено комплектно, з моменту оплати згідно з п.п. 3.1.1, в наступні терміни: 45 робочих днів з моменту оплати.

Пунктом 4.1 Договору визначено наступні зобов`язання продавця:

- поставити обладнання відповідно до умов даного Договору;

- повідомити покупця про готовність обладнання до відвантаження не пізніше ніж за 2 дні, до отримання обладнання зі складу продавця;

- провести запуск обладнання на підприємстві покупця, надати інструкції працівникам, що до роботи на обладнанні;

- продавець гарантує відповідність комплектності обладнання, а також проводить заміну або ремонт дефектних деталей, протягом гарантійного строку.

В свою чергу, п. 4.2 Договору визначено, що покупець зобов`язується:

- оплатити та прийняти обладнання у відповідності до умов даного Договору;

- покупець зобов`язується надати відповідний автотранспорт на склад продавця, для завантаження обладнання протягом 5-ти робочих днів, з моменту виконання покупцем грошових зобов`язань, визначених в п. 3.1 Договору в повному обсязі, повідомивши продавця про точний час (день та приблизну годину робочого дня) прибуття автотранспорту на склад продавця.

У зв`язку з підключенням обладнання силами продавця - датою прийняття товару є дата введення обладнання в експлуатацію, яка засвідчується Актом введення в експлуатацію (Акт приймання-передачі робіт із запуску), підписаний обома сторонами (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 5.4 Договору датою поставки обладнання вважається дата підписання видаткової накладної. У випадку виконання поставки окремими етапами, прийом-передача обладнання здійснюється поетапно.

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за даним Договором (п. 10.1 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію, відповідно до якої поставці підлягає багатопильно-обрізний верстат Taus Jeweler-600 (система ЧПУ з управління, контроль за навантаженням «noSTRESS», 3 плаваючі пили, 22+2,2 кВт) у кількості 1 шт. загальною вартістю з ПДВ 1 056 000,00 грн.

Згідно з п. 11.5 Договору у разі якщо покупець не здійснить перший платіж в установлений в пункті 3.1.1 цього Договору термін - даний Договір втрачає свою силу на наступний день після прострочення покупцем такого строку. Відновлення дії даного Договору в цьому випадку можливо лише за взаємною згодою сторін.

20 серпня 2021 року позивачем на виконання умов Договору перераховано передоплату у розмірі 422 400,00 грн. згідно платіжного доручення № 457 від 20.08.2021.

08 лютого 2022 року позивачем перераховано відповідачу 55 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 172 від 08.02.2022.

05 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача із Претензією вих. № 1128 від 01.12.2023 на суму 758 117,95 грн., у якій зазначив, що на виконання умов Договору, а саме п. 3.3.1, ним здійснено оплату, а отже, товар мав бути поставлений до 28.10.2021, однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань, обладнання не поставив, в зв`язку з чим позивач зазначив, що Договір є розірваним, позивач відмовляється від отримання товару в частковому чи повному обсязі та вимагає повернути кошти в сумі 578 600,00 грн. та пеню в сумі 179 517,95 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що оскільки відповідач товар не поставив, кошти сплачені позивачем не повернув, позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову, просить розірвати Договір, стягнути з відповідача передоплату в розмірі 477 400,00 грн., а також пеню в розмірі 44 600,93 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що в призначенні платежу платіжного доручення № 172 від 08.02.2022 зазначено, що даний платіж є оплатою за станок згідно рахунку № 1 від 05.01.2022, загальна сума за яким становить 633 600,00 грн., що відповідає умовам Договору та свідчить про обізнаність керівництва позивача про готовність обладнання до відвантаження, яке відповідно до п. 4.2.2 Договору саме покупець мав вивезти зі складу продавця. Відповідач зазначає, що надсилаючи засобами поштового зв`язку листа з проханням повернути кошти, позивач одночасно здійснює електронну переписку з керівником відповідача де зазначає, що нове керівництво хоче подивитись на обладнання, просить надіслати інформацію по станку а потім повідомляє про те, що обладнання позивачу не потрібне, а отже, відповідач виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі, а позивач зловживає своїми права, доказами чого є відповіді відповідача від 27.02.2023 № 42С та № 49С від 05.12.2023 з яких вбачається обізнаність керівництва позивача про наявність обладнання на складі відповідача. Крім того, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Отже, перелік істотних та обов`язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 ЦК України.

Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права) та ціна товару.

Судом встановлено, що між сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, а саме предмет поставки (багатопильно-обрізний верстат Taus Jeweler-600 (система ЧПУ з управління, контроль за навантаженням «noSTRESS», 3 плаваючі пили, 22+2,2 кВт) у кількості 1 шт.), ціна (1 056 000,00 грн.).

Як було зазначено вище, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ паркет» вказувало, що на виконання укладеного сторонами Договору, а саме п. 3.1.1 позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в якості передоплати за товар в розмірі 477 400,00 грн., однак товар від відповідача як на суму попередньої оплати, так і на всю суму вартості товару позивач не отримав.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 477 400,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, з моменту направлення позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов`язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов`язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.

Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов`язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме позивач має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.

Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

При цьому, як вже зазначено судом, у відповідності до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 3.1 Договору оплата за цим Договором провадиться, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця наступним чином:

- 40% суми даного Договору, у розмірі 422 400,00 грн., в якості передоплати протягом 5-ти робочих днів з дня підписання даного Договору (п. 3.1.1);

- 60% суми даного Договору, в розмірі 633 600,00 грн., сплачуються протягом 5-ти робочих днів з дня повідомлення про готовність до відвантаження обладнання (п. 3.1.2).

У відповідності до п. 3.3 Договору обладнання має бути поставлено комплектно, з моменту оплати згідно п.п. 3.1.1, в наступні терміни: 45 робочих днів з моменту оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 серпня 2021 року позивачем на виконання умов Договору перераховано передоплату у розмірі 422 400,00 грн. згідно платіжного доручення № 457 від 20.08.2021, тобто виконано п. 3.1.1 Договору.

08 лютого 2022 року позивачем перераховано відповідачу 55 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 172 від 08.02.2022, у призначенні якого зазначено «оплата за станок рах.№1 від 05.01.2022 ПДВ20%-9166,67 грн.».

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рахунок № 1 від 05.01.2022 було виставлено відповідачем на суму 633 600,00 грн., що узгоджується із п. 3.1.2 Договору, та відповідно такі дії сторін як виставлення відповідачем рахунку на суму 633 600,00 грн., та часткова оплата позивачем такого рахунку, свідчить про готовність обладнання до відвантаження, у зв`язку з викладеним, суд відхиляє посилання позивача не необізнаність про готовність товару до відвантаження, оскільки означені обопільні дії сторін свідчать про зворотне.

Доказів же виставлення відповідачем такого рахунку на суму 55 000,00 грн., яка сплачена позивачем з посиланням на означений рахунок, позивачем до матеріалів справи не надано.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, отримавши рахунок № 1 від 05.01.2022 на суму 633 600,00 грн., виставлений відповідачем у відповідності до п. 3.1.2 Договору, позивач фактично був обізнаний про можливість отримання замовленого станку, однак, в порушенням умов Договору, означений рахунок у повному обсязі не оплатив.

Суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 викладено наступну правову позицію щодо використання електронних доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Враховуючи означену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 та предмет спору, суд враховує, що відповідно до наданого відповідачем електронного листування між сторонами вбачається, що позивача був обізнаний про наявність товару та можливістю його отримання, а також вбачається, що підставою виникнення спору між сторонами є фактично відмова позивача від замовленого та частково оплаченого товару, а не порушенням відповідачем взятого на себе зобов`язання з поставки станку.

За умовами п. 4.2 Договору покупець зобов`язується надати відповідний автотранспорт на склад продавця, для завантаження обладнання протягом 5-ти робочих днів, з моменту виконання покупцем грошових зобов`язань, визначених в п. 3.1 Договору в повному обсязі, повідомивши продавця про точний час (день та приблизну годину робочого дня) прибуття автотранспорту на склад продавця.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження як виконання грошових зобов`язань, які є передумовою для поставки товару, так і доказів направлення відповідачу як повідомлення про прибуття автотранспорту позивача на склад продавця, так і доказів фактичного прибуття такого автотранспорту на склад продавця та отримання відмови відповідача відвантажити станок.

Крім того, в матеріалах справи відсутні й докази, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання цього товару, зокрема докази того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей. Так, позивачем не надано, зокрема, належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, як і доказів відмови відповідача у передачі такого товару.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження сторонами обов`язку продавця (відповідача) доставити товар позивачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов`язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов`язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов`язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов`язку.

У даному випадку, жодного доказу вчинення позивачем реальних дій з метою отримання станку, до матеріалів справи не надано, в той час як виконання відповідачем обов`язку з поставки станку залежать безпосередньо від повної оплати позивачем вартості станку та подальше надати позивачем відповідного автотранспорту на склад продавця з метою отримання такого станку.

Відтак, позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у ТОВ «БФ паркет» права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання свого обов`язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу та виконання позивачем всіх передбаченим Договором умов для передачі товару, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 477 400,00 грн. є передчасними та не доведеними належним чином.

У зв`язку з викладеним, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 44 600,93 грн. також залишаються без задоволення.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Щодо вимоги позивача про розірвання Договору з посиланням на ч. 2 ст. 651 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 188 ГПК України, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №916/1684/18 дійшла висновку, що за загальним правилом розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання договору поставки в односторонньому порядку з ініціативи покупця не допускається. Однак таке розірвання можливе у разі істотного порушення договору (в порядку ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України), яке сторона має довести в розумінні ст.74, 76-80, 86 ГПК України.

Тобто, підставою для розірвання Договору може бути невиконання однією із сторін своїх обов`язків за договором. Відтак, встановленню при вирішенні спору у даній справі в частині вимог стосовно розірвання Договору підлягають обставини виконання відповідачем своїх обов`язків за договором, та, у зв`язку з цим, наявності або відсутності підстав для розірвання договору.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2020 року справі № 910/13436/19, 08 вересня 2022 року у справі № 910/277/21.

Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів прострочення продавця виконання його обов`язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) як і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу та доказів виконання всіх передбачених Договором умов, для передачі товару, в зв`язку з чим, судом зроблено висновок, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 477 400,00 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов Договору та не можуть бути підставою для розірвання Договору.

Отже, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, суд не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання Договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.05.2024.

Суддя О.А. Грєхова