Рішення

від 21.05.2024 по справі 922/758/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024м. ХарківСправа № 922/758/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", м. Харків про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Котовська Т.О.

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", відповідач, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь штраф за несвоєчасну поставку товару у розмірі 18 900,00 грн. та пеню у розмірі 15 204,45 грн. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ від 18.04.2023.

Ухвалою суду від 18.03.2024 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що відповідачем не заперечується факт невиконання зобов`язання за договором №ОД/НХ-23-174НЮ, проте, відповідач вважає, що розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню на 90%. В обґрунтування зменшення штрафних санкцій відповідач вказує, що відповідач не отримував від позивача жодних коштів в оплату непоставленого товару, а відтак прямі збитки у позивача відсутні. Відповідач зазначає, що останній знаходиться у прифронтовому місті Харкові, через що він опинився у скрутному матеріальному становищі. Через постійні обстріли міста, потенційні контрагенти відмовляються від співробітництва із підприємствами, потужності яких знаходяться у м. Харкові. Відповідно до виписки по банківському рахунку відповідача, загальний оборот за 2023 рік склав: за дебетом 2 841 328,12 грн., за кредитом 2 996 428,74 грн. В той же час, для забезпечення ефективності підприємства, задля збереження робочих місць, відповідачем належно здійснюється виплата заробітної плати співробітникам підприємства. У 2023 році було зупинено реєстрацію податкових накладних за договорами, що були виконані у 2022 та 2023 роках. В кінці 2023 року податкові накладні було розблоковано, проте відповідач не мав можливості отримати оплату за зазначеними договорами, через що фінансове становище останнього значно ускладнилося й, як наслідок, не мав достатньо ресурсів для виконання покладених на нього зобов`язань за договором №ОД/НХ-23-174НЮ. Наразі у Харківському окружному адміністративному суду відкриті провадження за позовами ТОВ "ТРС" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправних дій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову у реєстрації податкових накладних (справи № №520/1991/24, 520/3281/24). Враховуючи те, що за позовами позивача до відповідача відкрито декілька проваджень у Господарському суді Харківської області, стягнення повного розміру штрафних санкцій призведе до неможливості ведення господарської діяльності відповідача, виплати заробітної плати працівникам та виконання зобов`язань за іншими договорами. Таким чином, відповідач понесе неспівмірну збиткам позивача шкоду.

Позивачем була подана відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що не погоджується з доводами відповідача. Зокрема, вказує, що укладаючи Договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ від 18.04.2023, сторони погодили його строки, порядок поставки товару та ціну. Крім того, сторони усвідомлювали, що договір укладається у період дії в країні воєнного стану. Форс-мажорні обставини (виняткові обставини, зазначені у листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач) не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Щодо посилань відповідача на зупинення реєстрації податкових накладних у ЄРПН за наведеними ним договорами, позивач зауважує, що такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів, у розумінні приписів ст. 19 КАС України, тобто, наведені відповідачем обставини про оскарження останнім рішень суб`єкта владних повноважень ні в якому разі не впливали на обов`язок відповідача своєчасно поставити товар в строк до 03.10.2023, згідно умов п. 4.2 укладеного Договору. Отже, позивач вважає, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, як вказується відповідачем, відсутні.

Відповідачем, у свою чергу, до суду були подані заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 21.05.2024 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.

18.04.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (відповідач, постачальник за договором) був укладений договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ.

Відповідно до умов договору, цей договір укладений за результатом проведеної закупівлі UA-2023-03-23-011980-а №19728618, відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", у тому числі з урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2020 року № 1178.

Згідно пункту 15.1. договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023. На період дії воєнного стану строк дії договору визначається із урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дні його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178.

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умова цього договору.

Найменування товару: запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (плити, муфти, кільця та інші). Виробник товару: ТОВ "ТРС", м. Харків, Україна. Кількість, асортимент, марка товару визначаються у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору (пункти 1.2.-1.4. договору).

Згідно пункту 4.1. договору, постачальник здійснює поставку товару на склад покупця (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP відповідно до "Інкотермс" у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правил "Інкотермс" у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.

Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до прийняття товару. Строк поставки товару протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару (пункт 4.2. договору).

Відповідно о пункту 4.5. договору, сторони домовились, що рознарядка на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: на поштову адресу постачальника, зазначену у цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; шляхом направлення листа із накладення ЕЦП на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан - копії відповідної рознарядки в формі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідно роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Згідно пункту 4.6. договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов`язані із виконанням цього договору (пункт 6.1. договору).

Ціни в цьому договорі та первинних документах вказується в національній валюті України гривні.

Загальна ціна договору без ПДВ становить 540 100,00 грн., крім того ПДВ 20 % 108 020,00 грн., усього з ПДВ 648 120,00 грн. Ціна договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані зі виконанням цього договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних із виконанням цього договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього договору (пункти 6.2. 6.3. договору).

Згідно пунктів 7.1. 7.2. договору, оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться покупцем на десятий банківський день з дати реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування з операції по постачанню товарів (виконанню робіт, наданню послуг), які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядку та строки, відповідно до рахунку фактури на поставлену партію товару, обумовлену згідно пункту 4.2. цього договору та специфікації № 1 (додаток № 1) при наявності документів, зазначених у пункті 5.4. цього договору.

У пункті 9.1. договору, сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з цим договором і законодавством України.

Відповідно до пункту 9.3. договору, постачальник за цим договором несе зокрема таку відповідальність:

- 9.3.1. при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого у строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань до поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

18.04.2023 між сторонами підписано додаток № 1 до договору, специфікація № 1 на загальну суму 648 120,00 грн.

У відповідності до п.4.2 укладеного договору, 19.09.2023 позивач направив письмову рознарядку за вих. №НХ08/2997 на електронну адресу відповідача на поставку вилка 2Д100.25.013-2 у кількості 7 шт., на суму 126 000,00 грн.

Строк виконання письмової рознарядки за вих. №НХ08/2997 від 19.09.2023 до 03.10.2023 включно (10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки, абз. 2 п. 4.2).

Проте, станом на теперішній час письмова рознарядка за вих. №НХ08/2997 від 19.09.2023 є невиконаною.

23.10.2023 позивач направив відповідачу претензію за вих. №НХ08/3895 з вимогою сплатити штраф за не поставку товару, згідно п. 9.3.1 договору, яка була залишена без відповіді.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов`язання виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Відповідно до вимог частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до вимог статті 173 Господарського кодексу України, зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами статті 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до частини 1 статті 610 та пункту 3 частини 1статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу Українинарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Встановлені вище фактичні обставини, а саме: прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання з поставки товару, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 18 900,00 грн. та пені у розмірі 15 204,45 грн.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені та штрафу, судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.

Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлене клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 90%.

Розглядаючи вказане клопотання, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відповідно ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Відповідачем до суду не наданого доказів на існування виключних обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Посилання відповідача на військову агресію проти України судом не приймаються, оскільки військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін, які у рівній мірі впливають і на позивача, і на відповідача. Судом прийнято до уваги, що спірний договір було укладено 18.04.2023, тобто після введення воєнного стану в Україні, а тому, відповідач усвідомлював наявність вищезазначених обставин та ризиків на час укладання договору. Сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки. Крім того, станом на час розгляду справи, зобов`язання за договором відповідачем не виконане, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є надмірно великим.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі як обґрунтованого, підтвердженого наданими доказами та не спростованого відповідачем. У зменшенні штрафних санкцій суд відмовляє.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до положеньст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610 - 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (61010, м. Харків, вул. Основ`янська, 55, код ЄДРПОУ 42768341) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 40081200) - штраф у розмірі 18 900,00 грн., пеню у розмірі 15 204,45 грн. та 3 028,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 40081200).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (61010, м. Харків, вул. Основ`янська, 55, код ЄДРПОУ 42768341).

Повне рішення підписано 28 травня 2024 року.

СуддяО.В. Погорелова