Постанова

від 24.09.2024 по справі 922/758/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/758/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.,

без виклику сторін,

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", м. Харків (вх. №1397 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 (повний текст складено 28.05.2024) у справі №922/758/24 (суддя Погорелова О.В.),

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Одеса,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", м. Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" про стягнення з відповідача на свою користь штрафу за несвоєчасну поставку товару у розмірі 18900,00грн та пені у розмірі 15204,45грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ від 18.04.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" - штраф у розмірі 18900,00грн, пеню у розмірі 15204,45грн та 3028,00грн судового збору.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 509, 526, 530, 610-612, 627, 628, 629, 655, 712 ЦК України, статей 173, 179, 193, 230, 265, 266 ГК України, мотивоване тим, що встановлені обставини, а саме: прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання з поставки товару, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 18900,00 грн та пені у розмірі 15204,45 грн. Водночас, розглянувши заявлене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 90%, суд першої інстанції, керуючись приписами статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, посилаючись на ненадання відповідачем до суду доказів існування виключних обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, обставини щодо укладення спірного договору вже після введення воєнного стану в Україні та погодження сторонами його істотних умов, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання, невиконання відповідачем на час розгляду справи зобов`язань за таким договором, дійшов висновку про відмову у зменшенні штрафних санкцій.

Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24 та ухвалити нове судове рішення, яким (з урахуванням заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій) позовну заяву задовольнити частково, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача 17052,25грн, з яких: штраф у розмірі 9450,00грн та пеня у розмірі 7602,25грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, в частині розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкції. Заявник стверджує, що клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтовано такими обставинами: наявність виняткових обставин, зокрема збройної агресії російської федерації та загострення військової ситуації на території Харківської області; зупинення реєстрації податкових накладних, через що відповідач не мав можливості отримати оплату за наведеними у відзиві договорами та фінансове становище ТОВ "ТРС" погіршилося, як наслідок, останній не мав достатньо ресурсів для виконання покладених на нього зобов`язань за спірним договором №ОД/НХ-23-175НЮ; відсутність понесених збитків позивачем. Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду у постановах від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, постанові Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі № 922/524/23, зазначив про те, що відсутність збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вказує, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не досліджено обставину відсутності будь-яких збитків у позивача як окремо, так й у сукупності з іншими обставинами, тоді як, на думку скаржника, відсутність збитків є обставиною, за якою сума штрафних санкцій підлягає зменшенню на 50%.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі №922/758/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи; витребувано матеріали справи №922/758/24 із Господарського суду Харківської області.

20.06.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/758/24.

20.06.2024 до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №8351), в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, наголошує на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на висновки у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, відповідно до яких на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Відтак, вважає, що в даному випадку суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши всі обставини та докази по справі, не знайшов підстав для застосування своїх дискреційних повноважень для зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024, у зв`язку з відставкою судді Фоміної В.О., яка входить до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.

Згідно з ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.

За частиною 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (34104,45 грн), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (відповідач, постачальник за договором, ТОВ "ТРС") був укладений договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ (т.1, а.с.21-34).

Відповідно до умов договору, цей договір укладений за результатом проведеної закупівлі UA-2023-03-23-011980-а №19728618, відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", у тому числі з урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2020 № 1178.

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умова цього договору.

Найменування товару: запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (плити, муфти, кільця та інші). Виробник товару: ТОВ "ТРС", м. Харків, Україна. Кількість, асортимент, марка товару визначаються у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору (пункти 1.2-1.4 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару на склад покупця (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP відповідно до "Інкотермс" у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правил "Інкотермс" у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.

Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до прийняття товару. Строк поставки товару протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: на поштову адресу постачальника, зазначену у цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; шляхом направлення листа із накладення ЕЦП на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан - копії відповідної рознарядки в формі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідно роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Згідно пункту 4.6 договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов`язані із виконанням цього договору (пункт 6.1. договору).

Ціни в цьому договорі та первинних документах вказується в національній валюті України гривні.

Загальна ціна договору без ПДВ становить 540100,00 грн, крім того ПДВ 20 % 108020,00 грн, усього з ПДВ 648120,00 грн. Ціна договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані зі виконанням цього договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних із виконанням цього договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього договору (пункти 6.2 6.3 договору).

Згідно пунктів 7.1 7.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться покупцем на десятий банківський день з дати реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування з операції по постачанню товарів (виконанню робіт, наданню послуг), які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядку та строки, відповідно до рахунку фактури на поставлену партію товару, обумовлену згідно пункту 4.2 цього договору та специфікації № 1 (додаток № 1) при наявності документів, зазначених у пункті 5.4 цього договору.

Згідно з пунктом 8.3. договору постачальник зобов`язаний:

- забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором;

- забезпечити поставку товару, якість, кількість, комплектність та асортимент якого відповідає умовам цього договору;

- при виявленні покупцем невідповідності кількості, якості, комплектності або асортименту товару при прийманні товару або виробничих дефектів в гарантійні строки експлуатації та зберігання - направляти на виклик покупця свого уповноваженого представника;

- забезпечити вивіз та провести заміну невідповідного асортименту, неякісного або некомплектного товару, усунути виявлені дефекти за власний рахунок;

- виконувати належним чином інші зобов`язання, визначені цим договором.

У пункті 9.1 договору сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з цим договором і законодавством України.

Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9 договору постачальник за цим договором несе зокрема таку відповідальність: при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого у строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.

Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.

Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (пункт 10.2. договору).

Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду (пункт 10.3. договору).

Якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені пунктом 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього Договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором(пункт 10.4. договору).

Згідно пункту 15.1 договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2023. На період дії воєнного стану строк дії договору визначається із урахуванням особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дні його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, у межах строків, визначених умовами цього договору (пункт 15.2. договору).

На виконання пункту 1.4 договору сторонами було складено та підписано специфікацію №1 до договору (т.1 а.с.35-36), відповідно до умов якої сторони визначили кількість, асортимент та марку товару, а саме:

- плита опорна нижнього поршня в кількості 15 штук, технічні характеристики Д100.04.117сбсб. Ціна за одиницю без ПДВ 580,00грн., з ПДВ 20% 696,00 грн;

- муфта в кількості 6 штук, технічні характеристики Д100.08.024. Ціна за одиницю без ПДВ 9400,00грн, з ПДВ 20% 11280,00 грн;

- розпилювач в кількості 160 штук, технічні характеристики Д100М.17.101сб-ВСБ. Ціна за одиницю без ПДВ 780,00грн, з ПДВ 20% 936,00 грн;

- втулка в кількості 10 шт., технічні характеристики Д100.25.004. Ціна за одиницю без ПДВ 3200,00грн, з ПДВ 20% 3840,00грн;

- вилка в кількості 8 шт., технічні характеристики 2Д100.25.013-2. Ціна за одиницю без ПДВ 15000,00грн, з ПДВ 20% 18000,00грн;

- хрестовина в кількості 8 шт., технічні характеристики 2Д100.25.015. Ціна за одиницю без ПДВ 4250,00грн, з ПДВ 20% 5100,00грн;

- ролик штовхача в кількості 100 шт., технічні характеристики Д100.27.027. Ціна за одиницю без ПДВ 145,00грн, з ПДВ 20% 174,00грн;

- втулка ролика в кількості 300 шт., технічні характеристики Д100.27.028. Ціна за одиницю без ПДВ 145,00грн, з ПДВ 20% 174,00грн;

- муфта в кількості 6 шт., технічні характеристики 9Д100.37.140-1. Ціна за одиницю без ПДВ 13500,00грн, з ПДВ 20% 16200,00грн;

- кільце проставочне в кількості 180 шт., технічні характеристики 10Д100.37.320. Ціна за одиницю без ПДВ 50,00грн, з ПДВ 20% 60,00грн;

- кільце ущільнююче в кількості 300 шт., технічні характеристики 10Д100.37.321-1. Ціна за одиницю без ПДВ 30,00грн, з ПДВ 20% 36,00грн;

- манометр диференційний в кількості 6 шт., технічні характеристики 2Д100.58.002сб-2сб. Ціна за одиницю без ПДВ 1200,00грн, з ПДВ 20% 1440,00грн.

Загальна ціна договору без ПДВ становить 540100,00грн, крім того ПДВ 20% - 108020,00грн. Всього з ПДВ 648120,00грн.

У відповідності до пункту 4.2 договору, 19.09.2023 позивач направив письмову рознарядку за вих. №НХ08/2997 на електронну адресу відповідача на поставку товару (продукції): вилка 2Д100.25.013-2 у кількості 7 шт., на суму 126000,00 грн (т.1, а.с. 15).

Строк виконання письмової рознарядки від 19.09.2023 за вих. №НХ08/2997 до 03.10.2023 включно (10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки, у відповідності до абзацу 2 пункту 4.2. договору).

Проте, станом на теперішній час письмова рознарядка за вих. №НХ08/2997 від 19.09.2023 є невиконаною.

23.10.2023 позивач направив відповідачу претензію за вих. №НХ08/3895 з вимогою сплатити штраф за не поставку товару, згідно п. 9.3.1 договору, яка була залишена без відповіді.

Вказані обставини стали підставою для звернення Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до господарського суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" штрафу за несвоєчасну поставку товару у розмірі 18900,00 грн, пеню у розмірі 15204,45 грн.(т.1 а.с.1-36).

В свою чергу, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечувався факт невиконання зобов`язання за договором №ОД/НХ-23-174НЮ. Проте, відповідач вважав, що розмір штрафних санкцій підлягав зменшенню на 90%.

В обґрунтування зменшення штрафних санкцій заявник вказував на такі обставини:

- відповідач не отримував від позивача жодних коштів в оплату непоставленого товару, а відтак прямі збитки у позивача відсутні;

- щодо наявності виняткових обставин з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 відповідач зазначав про те, що він знаходиться у прифронтовому місті Харкові, через що опинився у скрутному матеріальному становищі. Через постійні обстріли міста потенційні контрагенти відмовляються від співробітництва із підприємствами, потужності яких знаходяться у м. Харкові. Відповідно до виписки по банківському рахунку відповідача, загальний оборот за 2023 рік склав: за дебетом 2841328,12 грн, за кредитом 2996428,74 грн. В той же час, для забезпечення ефективності підприємства, задля збереження робочих місць, відповідачем належно здійснюється виплата заробітної плати співробітникам підприємства;

- у 2023 році було зупинено реєстрацію податкових накладних за договорами, що були виконані у 2022 та 2023 роках. В кінці 2023 року податкові накладні було розблоковано, проте відповідач не мав можливості отримати оплату за зазначеними договорами, через що фінансове становище останнього значно ускладнилося й, як наслідок, не мав достатньо ресурсів для виконання покладених на нього зобов`язань за договором №ОД/НХ-23-174НЮ. У Харківському окружному адміністративному суду відкриті провадження за позовами ТОВ "ТРС" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправних дій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову у реєстрації податкових накладних (справи № №520/1991/24, 520/3281/24);

- за позовами позивача до відповідача відкрито декілька проваджень у Господарському суді Харківської області, а тому стягнення повного розміру штрафних санкцій призведе до неможливості ведення господарської діяльності відповідача, виплати заробітної плати працівникам та виконання зобов`язань за іншими договорами. Таким чином, відповідач понесе неспівмірну збиткам позивача шкоду (т.1, а.с.57-61).

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача. Зокрема, вказує, що укладаючи договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ від 18.04.2023, сторони погодили його строки, порядок поставки товару та ціну. Крім того, сторони усвідомлювали, що договір укладається у період дії в країні воєнного стану. Форс-мажорні обставини (виняткові обставини, зазначені у листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач) не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Щодо посилань відповідача на зупинення реєстрації податкових накладних у ЄРПН за наведеними ним договорами, позивач зауважує, що такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів, у розумінні приписів ст. 19 КАС України, тобто, наведені відповідачем обставини про оскарження останнім рішень суб`єкта владних повноважень ні в якому разі не впливали на обов`язок відповідача своєчасно поставити товар в строк до 03.10.2023, згідно умов п. 4.2 укладеного договору. Отже, позивач вважає, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, як вказується відповідачем, відсутні (т.1, а.с.173-175).

Відповідачем, у свою чергу, до суду були подані заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує на те, що відповідач не заперечує порушення ним договірних зобов`язань та необхідності сплати штрафних санкцій, проте вважає, що штрафні санкції є надмірними та такими, що не відповідають принципу розумності та справедливості (т.1, а.с.177-180).

21.05.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище у цій постанові (т.1, а.с. 233-243).

Апеляційний господарський суд, надаючи правову оцінку обставинам справи, зазначає таке.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" штрафу та пені за договором закупівлі від 18.04.2023 №ОД/НХ-23-174НЮ, нарахованих за порушення строків поставки товару.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору закупівлі від 18.04.2023 №ОД/НХ-23-174НЮ, сторонами було складено та підписано додаток №1 до договору - специфікацію № 1, умовами якої встановлено кількість та асортимент товару на загальну суму 648120,00 грн, у тому числі передбачено товар - вилка в кількості 8 шт., технічні характеристики 2Д100.25.013-2, ціна за одиницю без ПДВ 15000,00грн, з ПДВ 20% 18000,00грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання пункту 4.2 договору 19.09.2023 позивач направив на електронну адресу постачальника письмову рознарядку вих. № НХ08/2997 на поставку товару визначеного умовами специфікації №1 до договору на суму 126000,00 грн, а саме: вилка, 2Д100.25.013-2, у кількості 7 шт. (т.1, а.с. 15).

Строк виконання рознарядки складав до 03.10.2023 включно у відповідності до абзацу 2 пункту 4.2. договору.

Проте, як станом на дату звернення з даним позовом, так й станом на час розгляду даної справи матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язань в частині поставки товару за вказаним договором відповідно до письмової рознарядки від 19.09.2023 вих. №НХ08/2997.

Отже, за наведених обставин, судова колегія вважає, що сторонами було погоджено поставку вказаного вище товару в строк до 03.10.2023, проте, у вказаний строк постачальником товар зазначений в специфікації № 1 та у письмовій рознарядці від 19.09.2023 вих. №НХ08/2997, поставлено не було, що свідчить про порушення відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18).

Положеннями підпункту 9.3.1. пункту 9.3. договору сторони погодили, що постачальник за цим договором несе зокрема таку відповідальність: при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Таким чином, сторонами спору було передбачено умови нарахування як пені, так і штрафу, а також визначено їх розмір, у зв`язку з чим позивач на підставі п.п. 9.3.1 п. 9.3 договору заявив вимоги про стягнення 15204,45 грн пені, нарахованої за період з 19.10.2023 до 08.03.2024, а також 18900,00 грн штрафу.

Враховуючи наведене у сукупності, перевіривши розрахунок штрафних санкцій на предмет відповідності вимогам чинного законодавства та умовам договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є арифметично правильними та обґрунтованими, а отже позивачем правомірно нараховано та заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 18900,00 грн та пені у розмірі 15204,45 грн.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує висновки суду першої інстанції в цій частині. Разом з тим, апелянт стверджує про те, що у суді першої інстанції відповідач подав клопотання про зменшення штрафних санкцій та вважає, що в даному випадку наявні підстави для їх зменшення.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, з чим не погоджується в своїй апеляційній скарзі відповідач.

Надаючи оцінку правильності застосування місцевим господарським судом вищевказаних норм права, якими передбачено можливість такого зменшення, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Судова колегія зазначає, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність, передбачена за правопорушення у сфері господарювання, застосовується до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. До господарсько-правової відповідальності застосовними є загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність, розумність.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону, спрямовані передусім на компенсацію учасникові господарських правовідносин майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань його контрагентом.

Виходячи з положень частини першої статті 230 ГК України, неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" … - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені (Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, здійснений Верховним Судом правовий аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду, в межах його дискреційних повноважень. Водночас, чинним процесуальним законом на суд покладається безумовний обов`язок мотивувати висновки щодо застосування відповідних норм права, у даному випадку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовні заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій за договором № закупівлі від 18.04.2023 №ОД/НХ-23-174НЮ на 90%, що становить 1520,50 грн пені та 1890,00 грн штрафу.

Зі змісту апеляційної скарги відповідача вбачається, що останній просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір штрафних санкцій на 50%, що становить 7602,25 грн пені та 9450,00 грн штрафу.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилається на таке:

- наявність виняткових обставин, які виникли внаслідок військової агресії російської федерації проти України, введення з 24.02.2022 воєнного стану в Україні та засвідчення 28.02.2022 відповідних форс-мажорних обставин Торгово-промисловою палатою України, скрутне матеріальне становище підприємства, яке знаходиться в прифронтовому місті Харкові. Зокрема, вказує, що відповідно до виписки по банківському рахунку відповідача, загальний оборот за 2023 рік склав: за дебетом 2841328,12 грн, за кредитом 2996428,74 грн, в той же час, для забезпечення ефективності підприємства, задля збереження робочих місць, відповідачем належно здійснюється виплата заробітної плати співробітникам підприємства;

- у 2023 році було зупинено реєстрацію податкових накладних за договорами, що були виконані у 2022 та 2023 роках, наприкінці 2023 року податкові накладні було розблоковано, проте відповідач не мав можливості отримати оплату за зазначеними договорами, через що фінансове становище останнього значно ускладнилося й, як наслідок, не мав достатньо ресурсів для виконання покладених на нього зобов`язань за договором №ОД/НХ-23-174НЮ;

- за позовами позивача до відповідача відкриті й інші провадження, зокрема, у справах 922/808/24, №922/757/24, а отже стягнення повного розміру штрафних санкцій призведе до неможливості ведення господарської діяльності відповідача, виплати заробітної плати працівникам та виконання зобов`язань, покладених іншими договорами;

- відповідач не отримував жодних коштів від позивача в якості оплати за договором закупівлі від 18.04.2023 №ОД/НХ-23-174НЮ, тобто - прямі збитки з боку позивача у зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання відсутні.

Надаючи оцінку наведеним доводам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями статті 617 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі статтею 218 Господарського кодексу України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК).

Таким чином, із зазначених норм вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а не від виконання цих зобов`язань в цілому.

У частині першій статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів частини1 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

В свою чергу надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Судова колегія зазначає, що вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Тому неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Проте, матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за спірним договором закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ.

При цьому, за умовами договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору та виникли поза волею сторін (пункт 10.1 договору).

Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (пункт 10.2. договору).

Однак, доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом п`яти робочих днів з моменту їх виникнення доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у зв`язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що спірний договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ сторонами було укладено 18.04.2023, в той час як воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022, отже укладаючи відповідний договір сторони усвідомлювали, що такий правочин укладається в період дії воєнного стану в Україні. У зв`язку з цим відповідач при укладенні зазначеного договору мав усвідомлювати можливість настання певних негативних наслідків для сторін цього договору, обумовлених обставиною воєнного стану.

Колегія суддів також зауважує, що в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, у зв`язку із чим, введення воєнного стану в Україні та наявність листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який засвідчує військову агресію російської федерації проти України, не звільняють відповідача від виконання ним зобов`язань перед позивачем, взятих на себе на підставі договору закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ.

Матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили відповідачу виконати вимоги договору щодо своєчасної поставки товару, а тому відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у договорі, укладеному між сторонами спору, та специфікації №1, з урахуванням чого позивач правомірно нарахував відповідачу санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання.

При цьому, відповідач визнає обставини щодо порушення умов договору в частині невиконання зобов`язань щодо поставки товару та наявність підстав для нарахування штрафних санкцій відповідно до умов договору, проте вважає, що вони підлягають зменшенню.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку посилаючись на винятковість такого випадку та заявляючи відповідне клопотання про зменшення розміру неустойки відповідач не надав належного обґрунтування як-то стосовно причин та умов невиконання у встановлений договором строк взятих на себе зобов`язань в частині поставки товару, а також доказів наявності об`єктивних обставин, що перешкоджали виконанню договору. Натомість, позивач заперечуючи проти вказаного клопотання зазначив про те, що в момент підписання договору поставки відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов цього договору.

З цього приводу слід зазначити про те, що положеннями ст. 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Приписами ч.ч. 2 та 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у ч. 3 ст. 551 ЦК України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання, у тому числі штрафні санкції.

Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов`язань в частині поставки товару, у тому числі правові наслідки порушення строків поставки. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб`єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 23.02.2022 у справі №927/436/21, від 05.09.2023 у справі №907/583/22, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

ТОВ "ТРС", як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір закупівлі №ОД/НХ-23-174НЮ у квітні 2023 року (під час дії воєнного стану) та приймаючи зобов`язання за цим договором, усвідомлювало настання дати остаточного виконання зобов`язання щодо поставки товару у відповідності до пункту 4.2 договору протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки покупця у 2023 році, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару та на час подання цього позову й розгляду справи судом першої інстанції не виконані взяті на себе зобов`язання в частині поставки товару за письмовою рознарядкою позивача.

Отже, в момент підписання договору поставки відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов цього договору, а прострочення відповідачем поставки товару майже на 6 місяці не може свідчити про незначний термін порушення.

До того ж, вказаним договором передбачений обов`язок сторін про інформування іншої сторони про наявність форс-мажорних обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань (п.10.2 договору), проте як встановлено вище доказів повідомлення відповідачем покупця про такі обставини матеріали справи не містять.

Також колегія суддів бере до уваги ступінь виконання зобов`язання, а саме: письмова рознарядка вихідним №НХ08/2997 на електронну адресу постачальника на поставку товару на суму 126000,00 грн на момент подання позову у даній справі (березень 2024 року) взагалі не виконана, товар не поставлений в повному обсязі. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним вживалися всі можливі дії щодо повного виконання вищенаведеної рознарядки. Вказана обставина не дає підстав вважати, що дії відповідача носили добросовісний характер.

В обґрунтування зменшення розміру пені та штрафу відповідач також зазначив про відсутність збитків позивача через невиконання відповідачем зобов`язань в частині поставки товару.

З цього приводу слід зазначити, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) поставки продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення штрафу і пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту. Обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається в даному разі на відповідача, натомість позивач не зобов`язаний був доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 тощо.

Проте, відповідач не надав суду першої інстанції доказів того, що допущене ним порушення договору було зумовлено винятковими обставинами та не завдало значних збитків контрагенту або іншим учасникам господарських відносин.

Сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов договору не є самостійною підставою для зменшення штрафних санкцій.

Стосовно посилань апелянта на обставини, пов`язані з бойовими діями та введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд надав цим доводам належну оцінку, правомірно зазначивши в оскаржуваному рішенні, що військова агресія є виключними важкими обставинами для обох сторін, які у рівній мірі впливають і на позивача, і на відповідача, тоді як відповідачем не зазначалось про те, яким чином вказані обставини призвели до неможливості виконання зобов`язань за договором, відповідні докази відсутні в матеріалах справи.

Крім того, відповідачем в межах даної справи не надано жодного доказу того, що обставина воєнного стану спричинила його скрутне майнове становище та істотно ускладнило здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не вбачає, що заявлені до стягнення штрафні санкції є неспівмірним із наслідками порушення, оскільки їх розмір складає лише 27% вартості несвоєчасно поставленого товару, з урахуванням тривалого періоду прострочення.

Окрім того, відповідач під час розгляду в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", довідок про наявність коштів на банківських рахунках господарства тощо.

Щодо посилань відповідача на зупинення реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних за наведеними ним у відзиві договорами, то відповідачем не наведено яким чином такі обставини вплинули на обов`язок ТОВ "ТРС" своєчасно поставити товар, в строк до 03.10.2023, згідно умов п. 4.2 укладеного договору.

Жодних інших підстав, що свідчили б про можливість зменшення штрафних санкцій, відповідачем не наведено.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не доведено жодними доказами та обґрунтуваннями факт винятковості обставин невиконання взятого ним на себе зобов`язання. В матеріалах справи відсутні як докази на підтвердження фінансового стану відповідача, так і значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а тому недоведеними є посилання відповідача щодо можливого настання негативних наслідків для відповідача внаслідок стягнення заявлених в цій справі сум штрафних санкцій.

Таким чином, в межах даної справи судом апеляційної інстанції не встановлено обставин: (1) які засвідчують, що даний випадок є винятковим, виходячи з майнового стану обох сторін; (2) наявності об`єктивно поважних та слушних причин неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо виконання зобов`язання в строк, про який сторони домовились, і якій ними не було змінено за взаємним погодженням; (3) щодо негативних наслідків порушення зобов`язання, які настали/ненастали для позивача; (4) невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, оскільки відповідні обставини не доводились відповідачем, який взагалі не доводив відсутності впливу порушення ним строку виконання зобов`язання на інтереси, в тому числі і майнові, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без належного мотивування та без встановлення достатніх підстав для їх застосування.

За таких обставин, зменшення пені та штрафу на 50%, на думку колегії суддів, у даному випадку є необґрунтованим та може призвести до безпідставного позбавлення позивача (всупереч його правомірним очікуванням) належної компенсації у передбаченому договором розумному розмірі за допущення відповідачем пропуску строку на поставку товару - за відсутності обґрунтування щодо поважності причин такого пропуску.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду (в оскаржуваній частині).

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2024 у справі №922/758/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль