Ухвала

від 23.05.2024 по справі 532/810/24

КОБЕЛЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

532/810/24

6/532/21/2024

Ухвала

Іменем України

23.05.2024 м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки цивільну справу за заявою адвоката Марченко Галини Іванівни в інтересах ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,

Встановив:

15 квітня 2024 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла заява адвоката Марченко Галини Іванівни в інтересах ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Заява мотивована тим, що 13.01.2012 року на майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі ВП № 30616008 від 13.01.2012 року, реєстраційний номер обтяження 12058205. Підставою для дій державного виконавця став виконавчий лист № 2-215 від 05.08.2009 року, виданий Кобеляцьким районним судом Полтавської області.

05.08.2009 року Кобеляцьким районним судом Полтавської області ухвалене рішення № 2-215 про стягнення з ОСОБА_1 на користь закритого акціонерного товариства «ПроКредитБанк» грошових коштів у сумі 223 962,15 гривень. Водночас ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.12.2011 року по справі № 7/92 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом. Ухвала прийнята та оголошена в присутності представника ПАТ «ПроКредитБанк» та банком не оскаржувалась. ПАТ «ПроКредитБанк» заявило вимоги до ОСОБА_1 у сумі 231 153,00 гривень основного боргу та 5380,93 гривень пені. Частково, в тому числі зазначені вимоги кредиторів, були задоволені, а решта вимог погашені вказаною ухвалою Господарського суду Полтавської області. Однак всупереч судовому рішенню ПАТ «ПроКредитБанк» вже після погашення боргу ОСОБА_1 , яке відбулося в присутності співробітника банку і узгоджене з ним, повторно пред`явив до виконання виконавчий документ по справі № 2-215 від 05.08.2009 року, про що заявниця не була повідомлена жодним чином. У зв`язку з даною обставиною щодо ОСОБА_1 було неправомірно повторно відкрите виконавче провадження та на її майно накладений арешт.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазнавав різних редакцій. З моменту набрання чинності 14.05.1992 року та до 26.05.2012 року дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року, у вказаному законі існувала норма, згідно з якою при банкрутстві фізичної особи-підприємця погашались усі борги такого підприємця, включаючи і борги по кредитам фізичної особи.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року внесені зміни, згідно з якими в загальну суму боргів, які підлягали списанню, перестала включатись заборгованість по кредитам фізичних осіб-підприємців, якщо такі кредити були отримані вказаними особами не для здійснення підприємницької діяльності. В прикінцевих положеннях цього закону зазначено, що його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до його прийняття.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «ПроКредитБанк», яка визначена рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05.08.2009 року по справі № 2-215/2009, погашена в повному обсязі на законних підставах, а тому представник заявниці прохала суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий документ, виданий на підставі рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області по справі № 2-215/2009.

Представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Марченко Г.І. подала заяву про розгляд справи без їх участі. Заяву підтримують. Жодних виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 немає. Жодних боргів ОСОБА_1 немає. Борг перед ПАТ «ПроКредитБанк» був частково сплачений, частково списаний в процедурі банкрутства. В процесі процедури банкрутства представник ПАТ «ПроКредитБанк» приймав участь та узгодив саме такий спосіб погашення боргу ОСОБА_1 .

ПАТ «ПроКредитБанк» та Кобеляцький ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Частиною 3 ст. 432 ЦПК України передбачено, що неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Суд, розглянувши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05.08.2009 року по справі № 2-215/2009 задоволено позов ЗАТ «ПроКредитБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЗАТ «ПроКредитБанк» заборгованість за кредитним договором № 11.8385/2004 від 22 червня 2007 року в розмірі 223 962,15 гривень. Звернуто стягнення на предмети застави за договором застави транспортного засобу з майновим поручителем № НОМЕР_1 від 06.04.2006 та за договором застави транспортного засобу з майновим поручителем № 2004-ДЗ2 від 22.06.2007. Рішення набрало законної сили 19.10.2009 року (а.с.8-зворот-9).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19.10.2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05.08.2009 року залишено без змін (а.с.10-11).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.12.2011 року по справі № 7/92 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними (а.с.4-7).

13.01.2012 року відділом державної виконавчої служби Кобеляцького районного управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови про відкриття ВП № 30616008 від 13.01.2012 року, реєстраційний номер обтяження 12058205, на примусове виконання виконавчого листа № 2-215 від 05.08.2009 року, виданий Кобеляцьким районним судом Полтавської області (а.с.28).

За змістом частин 1, 2 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: 1) помилковість видачі виконавчого листа; 2) боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; 3) обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.

При цьому, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, згідно статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені в цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувана на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Суду надано копію повного тексту рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05.08.2009 року, з якого вбачається, що відповідно до умов договору про надання траншу (кредитного договору) № 11.8385/2004 від 22 червня 2007 року, ЗАТ «ПроКредитБанк» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 250 000,00 гривень з терміном користування кредитними коштами 60 місяців, зі сплатою за користування кредитом 18,000 % річних. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договором поруки № 2004-ДП2 від 22 червня 2007 року, укладеного між Банком та ОСОБА_2 .

Проте заявником не доведено, що кредит, за яким у ОСОБА_1 виникла заборгованість, наданий їй саме в зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності.

Суд звертає увагу на те, що з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ПроКредитБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором саме як з фізичної особи, а не з фізичної особи-підприємця, що підтверджується повним текстом рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 05.08.2009 року.

Зі змісту ухвали Господарського суду Полтавської області від 22.12.2011 року вбачається, що постановою господарського суду від 09.12.2010 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. З грошовими вимогами до боржника звернулись відповідні кредитори, в тому числі ПАТ «ПроКредитБанк», яке заявило вимоги до ОСОБА_1 у сумі 231 153,00 гривень основного боргу та 5380,93 гривень пені. Ухвалою господарського суду від 01.03.2011 року затверджено реєстр вимог кредиторів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 року (в редакції від 27 листопада 2010 року, що діяла на час ухвалення постанови господарського суду від 09.12.2010 року про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_1 ) врегульовував особливості банкрутства громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності в статтях 47-49.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов`язаних з визнанням громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.

Отже, законодавець визначив сферу застосування закону, обмеживши її суб`єктами підприємницької діяльності, при цьому фізичні особи - підприємці, що мають заборгованість, яка не пов`язана з веденням підприємницької діяльності, не підпадають під сферу регулювання наведеного Закону.

Тому Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не розповсюджується на правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 11.8385/2004 від 22 червня 2007 року в розмірі 223962,15 гривень, що склались між кредитором ЗАТ «ПроКредитБанк» та боржником ОСОБА_1 , як фізичною особою.

Частиною 1 статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Статтею 53 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичних осіб - підприємців є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду України 04 грудня 2013 року по справі № 320/9471/15-ц та від 09 серпня 2017 року по справі № 3-788гс17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 по справі № 916/559/17 та від 05 червня 2018 по справі № 338/180/17.

Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ, виданий на підставі рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області по справі № 2-215/2009 від 05.08.2009 року.

Таким чином, у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню слід відмовити.

Керуючись ст. 432 ЦПК України, суд,-

Постановив:

У задоволенні заяви адвоката Марченко Галини Іванівни в інтересах ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя