Рішення

від 14.05.2024 по справі 541/4252/23

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/4252/23

Номер провадження 2/541/181/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 травня 2024 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний нотаріус Миргородського міськрайонного нотаріального округу Гіль Дмитро Володимирович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ал-Тех», приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась доМиргородського міськрайонногосуду Полтавськоїобласті ізвищезазначеним позовом.В обґрунтуванняпозовних вимогзазначила,що 17травня 2017року приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу ЧуловськимВ.А.вчинено виконавчийнапис за№ 8848про зверненнястягнення напредмет іпотеки-нежитлову будівлю,квасильний цех,загальною площею775,80кв.м,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 ,власниками предметуіпотеки є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .Вказане майнопередано віпотеку длявиконання зобов`язань,що виниклина підставііпотечного договорувід 08листопада 2006року №727/223/6-1,договору №1про внесеннязмін довказаного договору,по якомупередано майнов іпотекузадля забезпеченнязобов`язань покредитним договорамвід 08листопада 2006року №727/223/6-Ф,№ 727/224/7-Ф.Вважає,що вказанийвиконавчий написвчинено згрубими порушенняминорм законодавства,в томучислі -щодо безспірностізаборгованості.Зазначила,що їйне буловідомо проіснування вказаноговиконавчого напису,банк неповідомляв пропідготовку документівдля зверненнядо приватногонотаріуса тане надававрозрахунків існуючоїзаборгованості.Крім того,банк неповідомив нотаріусапро відсутністьфакту безспірноїзаборгованості,оскільки стягувачвживав заходипо стягненнюз неїборгу повказаним договорамв судовомупорядку.Просила визнатитаким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 8848 від 17 травня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, квасильний цех, загальною площею 775,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Позивач в судове засідання не з`явилась.

Представник позивача в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач надав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вважає що ОСОБА_2 знала або повинна була знати про виконавчий напис нотаріуса ще у травні 2019 року із акту приватного виконавця про примусову реалізацію майна. Заставлене боржником майно за іпотечним договором було реалізоване у законний спосіб в межах виконавчого провадження до пред`явлення позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а.с. 100-104).

Треті особи, будучи належним чином повідомленими про день та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, заяв та клопотань про розгляд справи у їх відсутність на адресу суду не направили.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Приписами ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положенням ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3 право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат»).

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

17 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.О. вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 8848, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - нежитлову будівлю, квасильний цех, загальною площею 775,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Зазначене нерухоме майно на підставі іпотечного договору №727/250/61-1, посвідченого 18 травня 2007 року нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гіль Д.В. за реєстровим № 2709, було передано в іпотеку для забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по кредитним договорам від 08 листопада 2006 року № 727/223/6-Ф, № 727/224/7-Ф (а.с. 25, 30-33, 34-35, 36, 38-41 том 1).

Відповідно до повідомлення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року, ухвали суду від 19 грудня 2011 року в провадженні суду перебувала цивільна справа № 6-5933/11 за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на підставі рішення від 10 листопада 2010 року Третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 1929/09 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 148 819,75 грн. Ухвалою суду від 19 грудня 2011 року заява про видачу виконавчого листа задоволена (а.с. 45, 46 том 1).

23 грудня 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 6-5933/11 про солідарне стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 148 819,75 грн, яка виникла по зобов`язанням за кредитними договорами від 08 листопада 2006 року № 727/223/6-Ф, № 727/224/7-Ф, іпотечним договором від 18 травня 2007 року №727/250/61-1 (а.с. 27 том 1).

27 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу ВДВС Миргородського міськрайонного управління юстиції Покас І.В. відкрито виконавче провадження № 49117891 на підставі заяви ПАТ «Укрсоцбанк» від 20 жовтня 2015 року про стягнення залишку заборгованості в розмірі 110 664,05 грн за виконавчим листом № 6-5933/11. Додатково стягувач зазначив, що боржнику ОСОБА_2 належить нерухоме майн, а саме - 1/2 частина нежитлової будівлі, квасильного цеху, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28, 29 том 1).

Таким чином, в межах виконавчого провадження вживались заходи щодо погашення заборгованості, оскільки на день видачі виконавчого листа сума боргу становила 148 819,75 грн, а на день звернення кредитора з заявою від 20 жовтня 2015 року сума боргу становила 110 664,05 грн.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ст. 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів вказаної статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п/п 2.2 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку).

Крім того, п/п 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, але сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до п. 1 постанови КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, п/п. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однією з ознак безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора, тобто, нотаріус повинен впевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх.

Відповідачем не було надано доказів про надання нотаріусу для вчинення нотаріальної дії оригіналу кредитного договору, виписки по рахунку боржника чи розрахунку заборгованості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» наданий банком розрахунок суми заборгованості не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність». Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що нотаріус вчиняє виконавчі написи лише у випадку, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Всупереч наведеному, нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора.

Крім зазначеного, суд звертає увагу на той факт, що постановою Київського адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, визнано незаконною постанову КМУ від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою було визначено стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тому необхідно визнати виконавчий напис № 8848, вчинений 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., таким, що не підлягає виконанню.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач пропустила трирічний строк позовної давності. Зазначив, що копію протоколу та акту про реалізацію майна за виконавчим написом № 8849 від 17 травня 2017 року чоловік позивачки отримав у 2019 році, про що особисто повідомляв у поданих ним позовних заявах. Всі дії вчинялися у межах виконавчого провадження і відносно майна, власниками якого вони є. Такі виконавчі дії, як реалізація предмету іпотеки, не могли бути проведені без участі боржника та без його відома. Вважає, що позивач могла бути освідомленою про наявність виконавчого напису та про ймовірне порушення прав щонайменше з травня 2019 року (а.с. 57-61 том 1). Позивач не надає доказів, коли саме дізналася про ймовірне порушення її прав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ч. 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 про погодження вартості майна від 13 лютого 2019 року, відомості про вчинення 17 травня 2017 року приватним нотаріусом виконавчого напису № 8848 їй були відомі в лютому 2019 року, тому перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати - 13 лютого 2019 року, який мав би спливати 13 лютого 2022 року (а.с. 30 том 2).

З позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_2 звернулася 05 грудня 2023 року (а.с. 1).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року.

Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. Всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Таким чином, загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 2023 року № 451/2023, від 06 листопада 2023 року № 734/2023, від 05 лютого 2024 року № 49/2024 воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено, включно до 14 травня 2024 року.

Отже, оскільки з 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (05 грудня 2023 року) про визнання виконавчого напису нотаріуса, таким що не підлягає виконанню діяв правовий режим воєнного стану, а 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, відповідно до п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустила позовну давність, визначену ст. 257 ЦК України, підстави для відмови у задоволенні позову у зв`язку з її пропуском відсутні. Такі правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 21червня 2023 року у справі №727/4133/22, від 21 червня 2023 року у справі №201/11583/21(провадження №61-811св23), від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, від сплати якого позивач звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 8848 від 17 травня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про звернення стягнення на предмет іпотеки -нежитлову будівлю, квасильний цех, загальною площею 775,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Стягнути з Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК» (адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 23494714) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 27 травня 2024 року.

Суддя: О. М. Вірченко