Постанова

від 27.05.2024 по справі 300/8132/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 рокуСправа № 300/8132/23 пров. № А/857/3536/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року (суддя Боршовський Т.І., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУПФ) та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі ГУПФ-1) в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 27.09.2023 №092950011318 (далі Рішення) про скасування рішення про призначення пенсії від 02.01.2023 № 092950011318 (далі Рішення-1);

зобов`язати ГУПФ зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Малому підприємстві «Мішель» (далі МП) з 01.02.1992 по 05.12.2004 та продовжити виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) з дня її припинення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ повторно розглянути питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в МП з 01.02.1992 по 05.12.2004, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. Відмовлено в задоволенні решти позову.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржило ГУПФ, яке із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що при виключенні із страхового стажу періоду роботи позивача з 01.02.1992 по 31.12.2003 у МП, страховий стаж позивача становить 17 років 6 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Окрім цього, немає підтвердження цього періоду в індивідуальних відомостях про застраховану особу форма ОК-5 щодо сплати страхових внесків. ГУПФ зверталось до архівних установ з метою отримання відомостей про період роботи позивача з 01.02.1992 по 31.12.2003 у МП, однак документи МП на зберігання до архівних установ не надходили.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень, вказують на протиправність Рішення ГУПФ-1.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 02.01.2023 через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви від 02.01.2023 додано: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 ; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; трудову книжку серії НОМЕР_2 від 04.01.1984; довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.12.2022 № 164 про період проходження військової служби; диплом про освіту серії НОМЕР_3 від 29.09.1981; історичну довідку про Снятинське підприємство «Агропроменерго»; наказ Снятинського міжгосподарського підприємства «Агропроменерго» за № 32-к від 12.10.1987; архівну довідку Архівного відділу № 2 Коломийської РДА від 16.12.2022 № 45/08-11.

02.01.2023 пенсійний орган прийняв Рішення-1 про призначення позивачу з 22.10.2022 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV). Вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 4 місяці 12 днів, до якого враховано період роботи у МП з 01.02.1992 по 31.12.2003.

ГУПФ звернулося до Головного управління статистики в Івано-Франківській області із запитом від 05.09.2023 № 0900-0304-5/43040 щодо дати реєстрації та дати ліквідації МП.

Листом від 13.09.2023 № 02.1-14/536-23 Головне управління статистики в Івано-Франківській області надало відповідачу інформацію з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно якої дата реєстрації МП - 21.02.1992, дата ліквідації 20.05.2002.

27.09.2023 ГУПФ-1 прийняло Рішення про скасування Рішення-1. Рішення мотивовано тим, що до страхового стажу ОСОБА_1 безпідставно враховано період роботи у МП з 01.02.1992 по 31.12.2003, оскільки запис в трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства, а також за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 відсутнє підтвердження стажу. Страховий стаж згідно наданих документів становить 17 років 06 місяців 02 дні (а.с.8-9).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон № 1058-IV.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. «Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Постанова №637, Порядок №637). Згідно з пунктом 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 04.01.1984, позивач: з 01.02.1992 прийнятий на посаду директора МП; з 20.03.1994 позивач переведений на посаду головного інженера «Електро-монтаж сервіс» ЗАТ «Мішель»; з 05.12.2004 позивач звільнений з роботи за власним бажанням (а.с.17-18).

Щодо доводів відповідачів про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1992 по 31.12.2003, то необхідно вказати, що в спірний період була чинною «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України» від 29.07.1993 № 58 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України (далі МЮУ) 17.08.1993 за № 110; далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 Інструкції передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, Інструкція містить лише вимоги про обов`язкове засвідчення запису про звільнення печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, однак не встановлює жодних вимог до такої печатки.

Щодо доводів ГУПФ про відсутність на відтиску печатки МП ідентифікаційного коду підприємства, то 22.01.1996 з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України», якою затверджено «Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України» (далі Положення) і визначено ввести його в дію з 1 січня 1996 року.

Так, згідно вказаного Положення (в первинній редакції) Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 4 Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, як ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва.

Таким чином, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - це унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який створений з 1 січня 1996 року. Тобто, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України почали присвоювати юридичним особам з 1 січня 1996 року.

Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 «Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643 (далі - Інструкція № 643). Так, на момент затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів було встановлено такі вимоги до печаток: печатки з емблемами з відповідним описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема передбачена у статуті або положенні про підприємство, установу, організацію чи господарське об`єднання, затверджена відповідними міністерствами чи іншими центральними органами державної виконавчої влади, або місцевою державною адміністрацією . чи органами місцевого і регіонального самоврядування. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, установ, організацій та господарських об`єднань, а також функціям, що виконують згідно за статутами та положеннями такі юридичні особи (пункт 4.2 Інструкції №643); проста печатка виготовляється круглої або трикутної форми (пункт 4.3 Інструкції №643); на печатках по колу або трикутнику кожний реквізит зазначається тільки українською мовою, а для спільних з іноземними фірмами підприємств додатково - мовою співзасновника (п. 4.4 Інструкції). Отже, вимога про зазначення на печатці підприємства ОКПО, ідентифікаційного коду (коду ЄДРПОУ, номеру свідоцтва про державну реєстрацію) була відсутня. Згодом, до розділу 4 Інструкції №643, було внесено зміни. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 № 379 внесено зміни до пункту 4.2 Інструкції № 643, внаслідок яких пункт 4.2 було доповнено абзацом такого змісту: «На печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію».

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України (далі ГК), відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями пункту 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що ГК застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб`єктів господарювання був встановлений обов`язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.

Відтак, зважаючи на те, що на час створення та реєстрації МП не існувало вимог про обов`язкове зазначення на печатці юридичної особи ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки він запроваджений з 1 січня 1996 року, є безпідставними доводи представників відповідачів про обов`язкове зазначення на печатці МП ідентифікаційного коду, та як наслідок невизнання всього періоду роботи позивача в МП через відсутність скріплення запису в трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 з роботи печаткою підприємства з ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 вищевказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, вимоги про підтвердження наявного трудового стажу іншими документами, які визначені вищевказаним Порядком № 637, можливі лише при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.

Верховний Суд займає усталену позицію про те, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані заповнювати трудові книжки, вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та передачу їх за строками в архівні установи (постанови від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі № 307/541/17).

Щодо доводів скаржника про те, що за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 відсутнє підтвердження стажу роботи позивача в МП, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків, то суд вказує на таке.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 підтверджено період його трудової діяльності в МП.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною другої статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання підприємством-страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Протилежний підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

При цьому, Верховний Суд застосовуючи вказані норми Закону, не розділяє право особи на призначення пенсії з зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсовувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, тощо.

При цьому, станом на день запровадження персоніфікованого обліку (тобто 1 липня 2000 року), позивач не займав посаду директора МП, оскільки з 20.03.1994 перебував на посаді головного інженера «Електро-монтаж сервіс» ЗАТ «Мішель», а тому ОСОБА_1 не був відповідальною особою за нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду в зазначеному підприємстві.

Щодо доводів відповідачів про те, що за інформацією Головного управління статистики в Івано-Франківській області МП ліквідовано 20.05.2002, а тому записи в трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу з 01.02.1992 по 05.12.2004 в МП є недостовірними (фіктивними), так як не відповідають «життєвому циклу» підприємства, то суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстрованого в МЮУ 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

З матеріалів справи видно, що ГУПФ звернулося до Головного управління статистики в Івано-Франківській області із запитом від 05.09.2023 № 0900-0304-5/43040 щодо дати реєстрації та дати ліквідації Малого підприємства «Мішель».

Листом від 13.09.2023 № 02.1-14/536-23 Головне управління статистики в Івано-Франківській області надало скаржнику інформацію з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно якої дата реєстрації МП - 21.02.1992, дата ліквідації 20.05.2002.

Після отримання такого листа Головного управління статистики в Івано-Франківській області від 13.09.2023 № 02.1-14/536-23 та відповідей архівних установ про те, що документи МП на зберігання до архівних установ не надходили, пенсійний орган дійшов висновку, що позивачем додано до заяви від 02.01.2023 про призначення пенсії документи з недостовірними даними, оскільки запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу з 01.02.1992 по 05.12.2004 в МП є недостовірним (фіктивним).

Разом з тим, вказані аргументи не були підставою для прийняття спірного Рішення; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України на підставі поданої до відділення поліції № 1 (м.Снятин) Коломийського районного відділу поліції заяви ГУПФ від 19.09.2023 про вчинення злочину, за відсутності вироку суду за вказаними обставинами, не є достатнім доказом недостовірності вчинення в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 04.01.1984 запису про звільнення з роботи в МП з 05.12.2004.

Отже, в разі неотримання пенсійним органом доказів припинення МП з 20.05.2002 як юридичної особи, за відсутності належних та допустимих доказів того, що з вказаного періоду позивач не перебував в трудових відносинах з вказаним підприємством, при встановленні відповідачем наявності в позивача сукупно страхового стажу більше 29 років, з врахуванням трудової діяльності в МП, позивачу має бути поновлена виплата пенсії за віком з дня її припинення.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення суду є законними та обґрунтованими і скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич