Ухвала

від 28.05.2024 по справі 344/2622/14-к

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/2622/14-к

Провадження № 11-кп/4808/288/24

Категорія ст.331 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2024 року про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2024 року задоволено клопотання прокурора. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, починаючи з 30.04.2024 до 29.06.2024 включно. Також судом постановлено, що протягом всього строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачений або заставодавці мають право внести заставу в розмірі, порядку та на умовах, визначених ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.02.2024.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу суду та обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з використанням електронного засобу контролю.

Вважає ухвалу суду необґрунтованою. Зокрема, в порушення ст. 184 КПК України, до клопотання не додано копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання та підтверджує наявність ризиків. Прокурором у судовому засіданні також не подано жодного документу, який би обґрунтовував доводи клопотання та підтверджував існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу. При цьому, вирішуючи питання про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і недостатності застосування більш м`якого запобіжного заходу, суд не взяв до уваги, що з моменту вчинення кримінального правопорушення пройшло більше десяти років, терміни притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ст.ст. 357, 358 КК України закінчилися. Судом не враховано, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, при цьому про зміну свого місця проживання повідомив суд, має на утриманні неповнолітню дитину, має незадовільний стан здоров`я, хворіє на тяжкі невиліковні хвороби (ВІЛ, гепатит), що підтверджується медичною довідкою, яка надана суду, а також те, що ОСОБА_11 повністю визнає вину і тому ризик перешкоджати кримінальному провадженню чи впливати на потерпілих та свідків відсутній. Окрім цього, в матеріалах провадження відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_8 повідомлявся про час та дату судових засідань.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;

- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Зокрема, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,4 ст. 190, ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.2 ст. 357, ч.2 ст.27 ч.4 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358 КК України.

Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, у зв`язку з тим, що раніше встановлені під час судового розгляду ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати та не зменшились, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.

Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,4 ст. 190, ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.2 ст. 357, ч.2 ст.27 ч.4 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , дані, що характеризують особу обвинуваченого, а також ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме: можливість переховування обвинуваченого від суду та можливість вчинення інших кримінальних правопорушень.

Так, підставами вважати, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину (ч.4 ст. 190 КК України), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування. При цьому, суд першої інстанції врахував те, що обставини, за яких обвинуваченому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали.

Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки обвинуваченому інкримінується вчинення декількох кримінальних правопорушень упродовж 2013 року, а також ОСОБА_8 раніше судимий за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого.1 ст. 121 КК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , серед яких є особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

З огляду на вищевказане, апеляційні твердження захисника обвинуваченого щодо відсутності доказів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження.

В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням. При цьому характеризуючі особу ОСОБА_8 дані, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, є недостатніми для гарантування належної поведінки обвинуваченого та не свідчать про відсутність вказаних ризиків з огляду на конкретні обставини кримінальних правопорушень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Колегія суддів вважає, що твердження сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу, враховуючи незадовільний стан здоров`я обвинуваченого, не може бути підставою для прийняття відповідного судового рішення, оскільки необхідна медична допомога повинна бути надана обвинуваченому у встановленому законом порядку.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 року № 239/5/104 у разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.

Даних про неможливість отримання лікування в умовах обрання відповідного запобіжного заходу стороною захисту не надано.

Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.

Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлена можливість застосування до ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави на умовах, які були визначені попереднім рішенням суду.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі "Марченко проти України", при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Так, під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 було визначено розмір застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60 560 гривень, після внесення якої обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Колегія суддів вважає, що вищевказаний розмір застави, враховуючи матеріальне становище обвинуваченого ОСОБА_8 та приймаючи до уваги характер висунутого йому обвинувачення, відповідає вимогам кримінального процесуального закону та не є непомірним для обвинуваченого.

Колегія суддів враховує, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

При цьому, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання ухилятись від суду та порушувати покладені на нього процесуальні обов`язки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.

Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що розумним, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критеріями для визначення розумності строків під час кримінального провадження є складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Колегія суддів неодноразово вказувала на те, що тривалість розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції безумовно впливає на питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, національним законодавством не передбачена можливість зміни запобіжного заходу внаслідок тривалого перебування обвинуваченого під вартою та порушення судом розумних строків розгляду кримінального провадження.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що судова практика Європейського Суду з прав людини свідчить про необхідність врахування тривалості перебування обвинуваченого під вартою при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідності забезпечення розгляду кримінального провадження у розумні строки.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2024 року про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5