Рішення

від 22.05.2024 по справі 495/8352/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 495/8352/21

№ провадження 2/495/1157/2024

22 травня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Красовській А.О.

за участю:

від позивача: не з`явився

від відповідачки: не з`явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

№ 495/8352/21

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)

про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

В С Т А Н О В И В:

06.10.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - третя особа) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (т.1 а.с.1-3).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Шевчук Ю.В. у відпустці, цивільна справа № 495/8352/21 розподілена на суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Мишка В.В. (т.1 а.с.169).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.12.2023 року цивільну справу № 495/8352/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини прийнято до свого провадження. По справі призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.170-171).

Так, позивач (з урахуванням уточнення та зміни предмету позовної заяви т.1 а.с.217-223, т.2 а.с.1)) просить суд:

-визнати, шо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - не є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-здійснити процедуру поновлення актового запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до актового запису про народження дитини, у спосіб доручення здійснення цієї процедури Солом`янському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у визначеному законодавством порядку;

-виключити відомості про батька - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в поновленому актовому запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в місті Барселона (свідоцтво № НОМЕР_4 від 02 липня 2018 року) у графі №-І «батько», яким підтверджується походження дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не вважає себе батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що необхідно внести зміни в поновленому актовому запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом виключення відомостей про батька у графі №І «батько», яким підтверджується походження дитини. Зазначені обставини, а саме те, що позивач не є батьком дитини йому стали відомі після чергової сварки з відповідачкою, яка і повідомила, що батьком дитини є інший чоловік. Надалі, під час інших сварок, відповідачка неодноразово наголошувала позивачу, що він не є батьком дитини, у зв`язку з чим у позивача виникли сумніви стосовно його батьківства. Водночас ОСОБА_2 зазначала що, якщо шлюб буде розірвано, позивач буде сплачувати аліменти, хоча й не є батьком дитини. Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.12.2019 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.Доведення обставини, чи є позивач біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має істотне значення для її вирішення, зазначений факт може бути встановлено чи спростовано, зокрема шляхом отримання результатів молекулярно-генетичної експертизи.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.02.2022 року по цивільній справі № 495/8352/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини було призначено судово-медичну генетичну експертизу. Провадження у справі зупинене на час проведення експертизи (т.1 а.с.94-96).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.05.2023 року відновлено провадження по цивільній справі №495/8352/21(т.1 а.с.110).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.03.2024 року закрито підготовче провадження по цивільній справі № 495/8352/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини. Справу призначено досудового розгляду (т.2 а.с.7-8).

Позивач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, але його представник - адвокат Ольмезов В.А. надіслав до суду клопотання, відповідно до якого зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи (т.2 а.с.53-55).

Відповідачка - ОСОБА_2 відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надавала та в судові засідання не з`явилася без поважних причин, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань не заявляла, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином.

Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явилася, але її представник - ОСОБА_4 надіслала до суду повідомлення, згідно із яким зазначила, що просить вказану справу розглядати за відсутності представника відділу, ураховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства (т.2 а.с.52).

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідачка - ОСОБА_2 , була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, жодного разу не з`явилася в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подавала відзив, а позивач - ОСОБА_1 , не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.05.2024 року постановлено розгляд цивільної справи № 495/8352/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини провести у заочному порядку.

У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву (уточнення позовної заяви та заяву про зміну предмету позовної заяви), вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази,суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, після нетривалого знайомства, відповідачка у лютому 2017 року, переїхала проживати до позивача, без офіційної реєстрації шлюбу, у м. Барселона, Королівство Іспанія.

В кінці березня 2017 року, відповідачка, у зв`язку з родинними обставинами, повернулась за місцем її фактичного проживання та реєстрації в житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 .

18.04.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зареєстровано шлюб, про що 18.04.2017 року зроблено відповідний актовий запис №346, що підтверджується виданим повторно свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

За твердженням позивача, він після реєстрації шлюбу, в той же день, 18.04.2017 року повернувся в м. Барселона, Королівство Іспанія, а відповідачка приїхала в Іспанію на початку листопада 2017 року і 02.11.2017 року повідомила про те, що вагітна.

Від спільного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією книги реєстрації актів громадянського стану м. Барселона, в якому матір`ю дитини зазначено ОСОБА_2 у, а батьком - ОСОБА_1 . Також у вказаній книзі вказано, що реєстрацію народження дитини проведено за спільною заявою батьків, які перебувають у шлюбі (т.1 а.с.18-19).

Позивач зазначив, що після народження дитини відповідачку наче підмінили, вона не готувала їжу, не прибирала навіть у своїй кімнаті, не прасувала, зловживала спиртними напоями та після чергової сварки повідомила, що батьком дитини є інший чоловік. Надалі під час інших сварок, відповідачка неодноразово наголошувала на те. що позивач не є батьком дитини.

Після чого, у позивача виникли сумніви стосовно його батьківства та водночас відповідачка зазначала що, якщо шлюб буде розірвано, то він буде сплачувати аліменти, хоча й не є батьком дитини.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.12.2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (т.1 а.с.22-25).

11.08.2021 року, відповідачка звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.09.2021 року ОСОБА_10 відмовлено у видачі судового наказу, оскільки заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право.

Позивач вказав, що в серпні 2021 року він звернувся до Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з метою здійснення процедури поновлення актового запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до актового запису про народження дитини, у визначеному законодавством порядку.

17.02.2024 року позивач повторно звернувся в Солом`янський відділ ДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) з вимогою здійснення процедури поновлення актового запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до актового запису про народження дитини, у визначеному законодавством порядку, але на момент подачі уточненої позовної заяви у нього відсутня позитивна відповідь на поставлене питання.

Позивач зауважив, що оскільки в момент реєстрації народження дитини він не знав, що не є батьком дитини, спільно проживав з відповідачкою однією сім`єю, тому сам звернувся із заявою про реєстрацію дитини як його батько, але на даний час вважає його біологічне батьківство відносно сина ОСОБА_3 спірним.

Дані обставини і стали підставою для звернення до суду ОСОБА_1 із відповідною позовною заявою.

Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці .

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо дитини, визначених у розділу III Сімейного кодексу України, у тому числі прав і обов`язків щодо утримання дитини, виховання та розвитку дитини, спілкування з нею та її захисту.

За загальним змістом Сімейного кодексу України, батьківські обов`язки у особи відносно дитини виникають з підстав походження дитини саме від цього батька або на підставі акту про визнання особи батьком. При цьому такого обов`язку в особи, яка не визнана батьком дитини, не виникає.

Відповідно до статті 5 СК України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя (частина перша статті 122 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Разом з тим згідно із ч.ч.1, 2 ст.136 Сімейного Кодексу України, особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст.122, 124, 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком і дитиною.

За змістом зазначеної норми сімейного права, при оспорюванні батьківства вирішальним є встановлення кровного споріднення між особою, яка записана батьком дитини і дитиною.

Згідно із ст.136 Сімейного Кодексу України, оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття, до вимоги чоловіка про виключення запису про нього, як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 19.10.2022 року №686/3582/16-ц (Касаційний цивільний суд).

Відповідно до п.1.1. постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК України), шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази.

Відповідно до положень статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Порядок призначення судової експертизи у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, обов`язки, права та відповідальність судового експерта, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначається Законом України «Про судову експертизу», Цивільним процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації N 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 110 Цивільного процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Вказана правова позиція знайшла своє відображення в Постанові Верховного Суду (Касаційний цивільний суд) від 24.11.2021 року №761/27802/19.

В роз`ясненнях, викладених у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», вказано на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Дульський проти України» зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Як вже зазначалось вище, для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (імунологічної, судово-генетичної) експертизи.

Доведення обставини, чи є позивач - ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що оспорюється позивачем у цій справі, має істотне значення для її вирішення, зазначений факт може бути встановлено чи спростовано, зокрема шляхом отримання результатів молекулярно-генетичної експертизи.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання/оспорювання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення/спростування батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 103 Цивільного процесуального кодексу України, суд призначає експертизи у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07.02.2022 року за клопотанням позивача було призначено судово-медичну генетичну експертизу, з метою з`ясування, чи є позивач біологічним батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, встановлено, що позивач з`явився до Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, але провести експертизу виявилось неможливим у зв`язку з тим, що відповідачка - ОСОБА_11 (належним чином сповіщена) разом із сином ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з`явилась.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).

Постановою Верховного Суду від 24.11.2021 року №761/27802/19 визначено, що матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи.

Між тим, відповідачка (належним чином повідомлена) разом із дитиною не з`явилася для забору біологічних зразків для проведення судово-медичної генетичної експертизи (експертизи ДНК), з різних причин.

Пленум Верховного Суду України в п.11 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорюваних відомостей з актового запису про народження дитини.

Отже, предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

При ухваленні рішення суд констатує, що позивач доклав можливих зусиль для доведення відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої він записаний згідно актового запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в місті Барселона (свідоцтво № НОМЕР_4 від 02 липня 2018 року), з`явився на виклик експерта для відібрання зразків крові для проведення судової генетичної ідентифікації, однак відповідачка неодноразово ухилилась від проходження експертизи, яка могла б із значним ступенем вірогідності підтвердити чи спростувати наявність кровного споріднення між позивачем та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із листів експертної установи (т.1 а.с.97-99)

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про ухвалення рішення на підставі ст. 109 ЦПК України, відповідно до вимог якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи зазначене, суд вважає за доцільне застосувати ч.1 ст.109 ЦПК України, а саме - визнати факт того, що позивач не є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доказів на спростування доводів позивача щодо визнання його батьківства стосовно дитини відповідачкою не надано. Оскільки відповідачка ухилилась від участі у проведенні експертизи, суд визнає факт відсутності кровної спорідненості між позивачем та сином відповідачки.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акту цивільного стану.

Відповідно до п.п.20 п. 1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за №55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, про виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Відповідно до ст. 134 СК України, на підставі заяви осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про обґрунтованість, правомірність та законність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, у зв`язку з чим такий позов підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути на його користь з відповідачки сплачений ним судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 56 019,50 (п`ятдесят шість тисяч дев`ятнадцять) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

Згідно із ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2-4 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у чч.2-3 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката та надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із ч.1 ст.27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положеннями про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.5 ст.626 ЦК України).

Отже, про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг може бути оплатним або безоплатним.

Згідно із ст.30 Закону, ст.28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорара, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовим висновком викладеним у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18: «Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.05.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

У абзаці першому частини восьмої статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Правова Позиція у м. Київ» (ЄДРПОУ 45058155) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 24.0.2023 року було укладено Договір №24102316 про надання правничих послуг.

В пунктах 1.1. та 1.2. розділу 1 предмету договору зазначено, що виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати правничі послуги в об`ємі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити зазначені послуги. Конкретний перелік правничих Послуг, порядок та спосіб їх виконання визначаються виконавцем в письмовій формі в окремому замовлені до договору для кожного завдання окремо.

В пункті 2.1.3. договору зазначено, що після надання юридичних послуг в обсязі, визначеному в конкретному замовлені до договору, виконавець надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, а пункті 2.2.2. встановлено, що виконавець має право отримувати оплату за надані послуги у розмірі та у строки, передбачені замовником до договору.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено обов`язок замовника вчасно та в повному обсязі оплатити вартість послуг відповідно до умов замовлення до договору.

Згідно із п.3.1. договору, вартість правничих послуг, що надаються виконавцем є договірною та визначаються за домовленістю сторін в залежності від кількості, поставлених виконавцю завдань та зазначається в замовлені до договору для кожної послуги окремо.

У цих правовідносинах поява юридичних фактів надання правничих послуг виникає після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, що є доказом надання правничих послуг.

Відповідно до пунктів 1.2., 3.1. договору, сторонами було узгоджено та підписано конкретний перелік правничих послуг у відповідних замовленнях: №1 від 24.10.2023 на суму 7000 грн.; №2 від 24.10.2023 на суму 6000 грн. та №3 від 24.10.2023 на суму 5000 гривень.

Відповідно до пунктів 2.1.3. та 2.3.2. договору, виконавцем надано замовнику акти приймання-передачі наданих послуг, а замовником вчасно та в повному обсязі оплачене вартість послуг відповідно до умов замовлення до договору: акт приймання-передачі наданих послуг від 30.10.2023 року на суму 7000 гривень; акт приймання-передачі наданих послуг від 31.10.2023 року на суму 5000 гривень; акт приймання-передачі наданих послуг від 06.11.2023 року на суму 6000 гривень.

Таким чином, загальна сума наданих та оплачених ОСОБА_1 послуг на підставі договору №24102316 про надання правничих послуг від 24.10.2023 року склала 18 000,00 гривень.

Між ОСОБА_1 та адвокатом Ольмезовим В.А. (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №10578/10 від 20.05.2022 року) 27.10.2023 року було укладено договір про надання правничої допомоги №24102316.

В пунктах 1.1. та 1.2. розділу 1 предмету договору зазначено, що адвокат зобов`язується вчинити від імені та за рахунок клієнта певні юридичні дії або надати клієнту за його дорученням інші послуги юридичного характеру, що зазначені нижче та разом і незалежно від їх змісту іменуються в тексті договору «послугами» або «дорученням», а клієнт зобов`язується оплатити за них відповідну плату.

За цим договором клієнту надаються на території України наступні послуги та виконуються наступні доручення клієнта, що відповідають галузям права, в яких спеціалізується адвокат: здійснення представництва інтересів клієнта в державних, місцевих органах влади, в тому числі перед будь-якими юридичними та фізичними особами; здійснення захисту прав та представництво інтересів клієнта у якості його захисника на етапі досудового розслідування; надання правничої допомоги, здійснення представництва інтересів клієнта у судових установах (місцевих судах, апеляційної, касаційної інстанції)..

Договором встановлено та передбачено: повноваження адвоката; строк надання послуг; порядок надання послуг; порядок оплати послуг; припинення надання послуг з ініціативи адвоката та припинення надання послуг з ініціативи клієнта.

Зокрема, пунктом 5.1. договору передбачено, що клієнт сплачує адвокату плату у сумі, що визначається окремою угодою. До складу плати за цим договором включається винагорода за виконані адвокатом дії - гонорар та відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з виконанням договору, яке складає решту плати за відрахуванням суми гонорару. До фактичних витрат відносяться зокрема оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, та технічного персоналу, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, у разі потреби - перекладу та нотаріального посвідчення документів, тощо.

В пункті 5.6. договору зазначено, що клієнт сплачує адвокату плату готівкою або зараховує її на відповідний банківський рахунок Адвоката.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Ольмезовим В.А. надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме:

1) аналіз нормативної бази, пошук судової практики, формування правової позиції, складання: клопотання про витребування доказів від 07.11.2023 року; заяви про прискорення розгляду справи та призначення іншого судді від 04.12.2023 року; представництво (участь) адвоката в судовому засіданні - 5 000,00 гривень;

2) аналіз нормативної бази, пошук судової практики, формування правової позиції, складання позовної заяви (уточнена) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини від 04.03.2024 року, які становлять суму у розмірі 320,52 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановлений на 14.02.2024 (1 євро=42,1212 грн.), що становить суму 13 180,17 гривень;

3) аналіз нормативної бази, пошук судової практики, формування правової позиції, складання: Клопотання про закриття підготовчого провадження від 29.03.2024 року; заяви щодо зміни предмета позову в п. 2 позовних вимог від 29.03.2024 року, які становлять суму у розмірі 4 000,00 гривень;

4) представництво (участь) адвоката в судовому засіданні, які становлять суму у розмірі 119,59 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановлений на 02.04.2024 року (1 євро=42,1384 грн.), становить суму 5 039,33 гривень;

5) аналіз нормативної бази, пошук судової практики, формування правової позиції, складання заяви щодо розміру витрат на правничу допомогу (в порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України), що становить суму 8 000,00 гривень;

Гонорар адвоката Ольмезова В.А. як винагорода за виконання адвокатом дій, пов`язаних з виконанням договору про надання правничої допомоги №24102316 від 27.10.2023 року - складає загальну суму у розмірі 35 219,50 гривень.

Документи, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (платіжне доручення з відміткою банку): платіжне доручення від 18.12.2023 на 5000 грн.; платіжне доручення від 14.02.2024 року на 320,52 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановленим на 14.02.2024 року (1 євро=42,1212 грн.), становить суму 13 180,17 гривень.; платіжне доручення від 29.03.2024 року на 4000 грн.; платіжне доручення від 02.04.2024 року на 119,59 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановленим на 02.04.2024 року (1 євро=42,1384 грн.), становить суму 5 039,33 гривень; платіжне доручення від 14.04.2024 року на 8000 грн.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, що з урахуванням критерію розумності та співмірністю розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів під час розгляду справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатом в суді першої інстанції з урахування пропорційності розміру задоволених позовних вимог становить 10 000 (десять тисяч) гривень.

При цьому суддя вважає, що суд не втручається у правовідносини адвоката та його клієнта, оскільки при визначенні розміру судових витрат на правничу допомогу адвокатом, судом ураховується принцип співмірності та розумності.

Керуючись ст.ст. 125-126, 128, 134-135, 138 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354,365 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини - задовольнити.

Визнати, шо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) не є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Здійснити процедуру поновлення актового запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до актового запису про народження дитини, у спосіб доручення здійснення цієї процедури Солом`янському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у визначеному законодавством порядку.

Виключити відомості про батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), в поновленому актовому запису, складеного компетентним органом іноземної держави, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в місті Барселона (свідоцтво № НОМЕР_4 від 02 липня 2018 року) у графі №-І «батько», яким підтверджується походження дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати пов`язані з професійною правничою допомогою у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Мишко