Постанова

від 28.05.2024 по справі 446/49/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/49/20 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У. І.

Провадження № 22-ц/811/2815/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Лук`янович А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Добротвірської селищної ради Львівської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 листопада 2011 року розірвано. В шлюбі народилось троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають з нею та знаходяться на її утриманні. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 листопада 2016 року з відповідача вирішено стягувати аліменти на утримання дітей в розмірі 1/2 частки всіх видів доходів відповідача, проте відповідач аліменти не сплачує, у зв`язку з чим склалася значна заборгованість. Зазначає, що з 2016 року відповідач проживає окремо та жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей, не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їхній подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний духовний розвиток дітей, підготовку до самостійного життя - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дітьми в повному обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення. Вважає, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність відповідального ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків. З наведених підстав просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

19 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що з 2016 року ОСОБА_1 з дітьми не проживає, їх життям, здоров`ям, навчанням не цікавиться, участі у їх вихованні не бере, діти фактично проживають з матір`ю відповідачки, оскільки відповідачка продовж тривалого часу проживає у Республіці Польща, де влаштовує особисте життя. Зазначає, що відповідачка постійно чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, які перебувають на його повному утриманні, а також на утриманні бабці, з якою проживають, він вчасно сплачує аліменти та надає дітям всю необхідну підтримку. Вважає, що мати дітей свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бажає брати участі у їх вихованні, що підтверджує відсутність відповідального ставлення відповідачки до своїх материнських обов`язків.

З наведених підстав просить:

позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

визначити місцем проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 місце проживання їх батька, ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 про залишення зустрічної позовної заяви про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей без розгляду - задоволено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновку експерта-поліграфолога «011/02716-7, складеного ГО «Інститут психофізіологічних досліджень «Поліграфцентр Захід»» від 16.11.2021 року за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_4 із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп`ютерного поліграфа. Вважає, що звернення ОСОБА_3 до суду із зустрічним позовом жодним чином не свідчить про його спроби приймати участь у вихованні дітей, намір спілкуватись з дітьми, брати участь у їх житті. Стверджує, що судом самостійно, без жодних доказів встановлено активну поведінку батька. Крім того апелянт вважає, що висновок комісії з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради № 9/01-14 від 22.06.2022 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , яким комісія вирішила вважати не доцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітніх дітей, не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки ОСОБА_3 не був присутнім на засіданні комісії та вже тривалий час перебуває за кордоном. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав щодо дітей є крайнім заходом, який може бути застосовано щодо батька, який свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами. Крім цього, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони про справі перебували у зареєстрованому шлюбі до 2016 року, рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 25.11.2016, шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 05.06.2007 у Добротвірській селищній раді Кам`янка-Бузького району Львівської області розірвано.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 19.11.2007 Добротвірською селищною радою Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 виданого 21.09.2009 Добротвірською селищною радою Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23.05.2012 виконавчим комітетом Добротвірської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , їх батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Довідкою № 751, виданою 29.11.2019 виконавчим комітетом Добротвірської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає в АДРЕСА_2 і має такий склад сім`ї: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто, діти проживають та зареєстровані разом з матір`ю, на спростування цієї обставини відповідач суду не надав належних та допустимих доказів.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 18.11.2016 ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягувати з 14.07.2016 року і до досягнення повноліття.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідача була заборгованість по сплаті аліментів, і згідно з розрахунком від 01.10.2021 державного виконавця Радехівського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа за №446/1351/16-ц від 02.05.2019 за боржником ОСОБА_3 нарахована заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 01.10.2021 становила 43378,79 грн.

Згідно з довідкою № 177, виданою 10.12.2019 директором ЗОШ І-ІІІ ступенів смт Добротвір, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у ЗОШ І-ІІІ ступенів смт Добротвора Кам`янка-Бузького району Львівської області у 5-Б класі. Вихованням ОСОБА_9 протягом 2018-2019 н.р. займалася в основному бабуся (мати, переважну більшість часу, перебуває за кордоном). Батько дитини, за вказаний вище період часу, участі у вихованні дитини не брав, з класним керівником не спілкувався, батьківські збори не відвідував

Згідно з довідкою № 178 виданої 10.12.2019 директором ЗОШ І-ІІІ ступенів смт Добротвір, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у ЗОШ І-ІІІ ступенів смт. Добротвора Кам`янка-Бузького району Львівської області у 2 А класі. Вихованням ОСОБА_6 протягом 2018-2019 н.р. займалася в основному бабуся (мати, переважну більшість часу, перебуває за кордоном). Батько дитини, за вказаний вище період часу, участі у вихованні дитини не брав, з класним керівником не спілкувався, батьківські збори не відвідував.

Згідно з довідкою № 179 виданої 10.12.2019 директором ЗОШ І-ІІІ ступенів смт Добротвір, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у ЗОШ І-ІІІ ступенів смт Добротвора Кам`янка-Бузького району Львівської області у 6 А класі. Вихованням ОСОБА_4 протягом 2018-2019 н.р. займалася в основному бабуся (мати, переважну більшість часу, перебуває за кордоном). Батько дитини, за вказаний вище період часу, участі у вихованні дитини не брав, з класним керівником не спілкувався, батьківські збори не відвідував.

В матеріалах справи наявний висновок експерта-поліграфолога 011/02716-7, складений ГО «Інститут психофізіологічних досліджень «Поліграфцентр Захід» 16.11.2021 за результатами проведення судової психологічної експертизи в ході опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп`ютерного поліграфа (експертизи ) у громадянки ОСОБА_4 психофізіологічні реакції, які вказують на те, що її батько ОСОБА_3 за адресою по АДРЕСА_3 лягав до неї ( ОСОБА_4 ) вночі у ліжко та доторкався своїми руками до її тіла, пхав руки їй під одяг, гладив по тілу, виявлялися під час опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп`ютерного поліграфа у громадянки ОСОБА_4 психофізіологічні реакції, які вказують на те, що її батько ОСОБА_3 торкався та гладив її ( ОСОБА_4 ) по сідницях.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради № 9/01-14 від 22.06.2022 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , комісія з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради вирішила вважати не доцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Одночасно попереджено ОСОБА_3 змінити ставлення то виконання батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітніх дітей.

Із змісту преамбули Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року (далі Конвенція) вбачається, що держави учасниці Конвенції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Частина 1 ст. 3 Конвенції вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 7 цього ж акту передбачено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно із ч.1 ст. 8 Конвенції держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Стаття 16 Конвенції вказує, що жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Статтею 18 Конвенції, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Отже, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 150 СК України, яка передбачає обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до ст.153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За змістом ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який міститься у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 27 лютого 2023 року в справі № 443/643/21.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявника проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання ним апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що звертаючись до суду з позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_10 відносно дитини ОСОБА_11 посилалась на невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини.

Відповідно до ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є можливе лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який міститься у постанові від 13.03.2019 в справі № 631/2406/15-ц. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 27.02.2023 року в справі № 443/643/21.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 посилається на невиконання ним батьківських обов`язків, починаючи з 2016, зокрема вказує, на те, що відповідач проживає окремо та жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей.

Відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував тим, що під час розгляду справи не знайшло підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 батьківськими обов`язками, які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, і що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Як на доказ ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків щодо дітей позивачка посилається на розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, які стягуються за рішенням суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.10.2018 у справі №761/2855/17.

При цьому судом першої інстанції враховано, що відповідач періодично погашає заборгованість, яка утворилася по несплаті аліментів, та станом на день розгляду справи зменшується, що підтверджується поданими розрахунками.

Відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував тим, що звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів того, що відповідач не бажає спілкуватися з неповнолітніми дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, які залишилася проживати з матір`ю, а та обставина, що після розірвання шлюбу матеріальним забезпеченням дитини, вихованням і розвитком дітей займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дітей не бажає приймати участь у їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Суд першої інстанції зазначив, що активна поведінка батька, свідчить про те, що незважаючи на те, що сторони припинили сімейні відносини, не проживають разом, відповідач має намір та бажання спілкуватися зі своїми дітьми, брати участь у їх вихованні та житті, на що має право на рівні з матір`ю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, які свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми батьківськими обов`язками відносно своїх неповнолітніх дітей, позивачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, такі докази суду не надано, а надані позивачкою докази підтверджують лише обставини станом на 2019 -2020 рр., на момент подачі позову.

Судом першої інстанції надано оцінку висновку експерта-поліграфолога 011/02716-7 від 16.11.2021, на який покликається позивачка на підтвердження позовних вимог.

Так, суд першої інстанції зазначив, що результати опитування із застосуванням поліграфа не можуть бути достовірним та допустимим доказом, оскільки таке опитування проводиться з метою отримання орієнтовної інформації, а доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи (стаття 76 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, оскільки висновок психофізіологічного опитування особи з використанням поліграфа не відноситься до висновків експерта чи документів в розумінні доказів та доказування, результати перевірок на поліграфі мають орієнтовне значення, а висновки мають ознаки вірогідності, суд не взяв до уваги наданий стороною позивача висновок експерта-поліграфолога 011/02716-7, складений 16.11.2021 року.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновку висновку експерта-поліграфолога 011/02716-7 від 16.11.2021 та не зазначено причин неприйняття висновку до уваги.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена у згаданому висновку інформація не була предметом перевірки правоохоронних органів, оскільки вчинення дій, у вчиненні яких ОСОБА_1 звинувачує ОСОБА_3 , є кримінально карними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував висновок комісії з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради № 9/01-14, складений 22.06.2022, згідно з яким позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . комісія вважала недоцільним.

Доводи апелянта про те, що суд при вирішенні спору не повинен враховувати висновок комісії з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради, складений 22.06.2022 року, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутність ОСОБА_3 на засіданні комісії не є підставою для неврахування такого висновку при вирішенні судом спору про позбавлення батьківських прав, тим більше причиною його відсутності на засіданні комісії є перебування за межами України, про що зазначає апелянт.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не допитав як свідків дітей подружжя, які не змогли прибути з Республіки Польща у призначений день судового засідання, та матері позивачки, оскільки суд першої інстанції вживав заходи для з`ясування думки неповнолітніх дітей сторін, зокрема за клопотанням представника позивача, 30.08.2023 судом була винесена ухвала про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з позивачкою, так як в ході судового розгляду було встановлено, що неповнолітні діти сторін перебувають за межами України, де проживають разом із матір`ю, однак з причин, які не залежали від суду, відеоконференція не відбулася.

Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, колегія суддів також намагалася заслухати та врахувати думку дітей сторін, у зв`язку з чим представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було запропоновано провести судове засідання в суді апеляційній інстанції в режимі відео конференції, на що представник погодилася, розгляд справи було призначено на 22 травня 2024 року, однак ні від ОСОБА_1 , ні від її представника ОСОБА_2 клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції до суду не поступало, в судове засідання ОСОБА_2 не з`явилася, хоча належно була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, не забезпечила можливості заслухати думку дітей сторін.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що судом не вживалися заходи для заслуховування та з`ясування думки дітей щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, зокрема те, що останній не втратив бажання налагодити спілкування з дітьми, продовжує вважати себе їх батьком та бажає брати участь у їх вихованні, враховуючи поведінку відповідача в ході судового розгляду, а саме, те що він заперечував щодо позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, наведене свідчить про його інтерес до дітей і підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, такі дії свідчать про можливість зміни поведінки батька за допомогою та участі органів опіки та піклування, що підтверджується також висновком комісії з питань захисту прав дитини Добротвірської селищної ради № 9/01-14 від 22.06.202.

Суд першої інстанції зазначив, що обставини цієї справи свідчать про наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, приймати участь у вихованні, розвитку та піклуванні щодо дітей.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів не може не погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у даному випадку є недоцільним та передчасним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, так як відсутня така обставина як свідоме ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, тобто його винна поведінка, а тому вважає правомірною відмову суду першої інстанції в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 28.05.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк