Постанова

від 29.05.2024 по справі 916/3049/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3049/23

Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.09.2023 (складено та підписано 22.09.2023, суддя Смелянець Г.Є.)

у справі №916/3049/23

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інерлайн

про стягнення 65 516, 40 грн

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Інерлайн коштів у розмірі 65 516, 40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, оскільки останній не надав позивачу зареєстровані в ЄРПН податкові накладні на поставлений товар, що позбавило позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 65 516, 40 грн, що є підставою для стягнення збитків.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.09.2023 по справі №916/3049/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано до суду доказів, які підтверджують його посилання на те, що відповідачем не здійснено реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

До того ж, як відзначено судом першої інстанції, позивач оплатив товар, який поставлений відповідачем, водночас відповідно до умов п. 4.1 договору оплата позивачем поставленого відповідачем товару здійснюється при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на таке, на переконання місцевого господарського суду, позивачем не доведено суду обставин, які свідчать про наявність протиправної поведінки відповідача, яка є одним із важливих елементів складу господарського правопорушення та підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків.

Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою позивач зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджено те, що за поставлений за договором товар позивачем сплачено відповідачу кошти у загальному розмірі 393 098,40 грн до вартості якого включено ПДВ у сумі 65516,40 грн.

За твердженням апелянта, судом першої інстанції не враховано, що в силу вимог п. 201.1 ст. 201, п. 201.7 ст. 201 та п. 201.16 ст. 201 ПК України відповідач зобов`язаний був скласти та зареєструвати податкові накладні на поставлений та оплачений товар, а позивач відповідно мав право включити до податкового кредиту суму сплаченого відповідачу податку на додану вартість на підставі зареєстрованих податкових накладних на поставлений за договором товар.

Однак, як стверджує апелянт, у порушення, як умов укладеного між сторонами договору, так й ПК України відповідач не склав, не зареєстрував та не відправив позивачу ані податкові накладні на поставлений товар, ані квитанції про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН.

Така бездіяльність відповідача, за твердженням позивача, позбавила останнього можливості включити суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту, що в свою чергу завдало позивачеві збитків у сумі податкового кредиту у розмірі ПВД сплаченого позивачем під час поставки товару.

При цьому, як стверджує апелянт, він під час розгляду справи у суді першої інстанції надав усі наявні у нього докази на підтвердження власних доводів та вимог за позовом, однак надати докази наявності/відсутності податкових накладних позивач об`єктивно позбавлений можливості, оскільки обов`язок щодо їх складання, реєстрації та направлення покладено на відповідача, однак останній таких дій не вчинив.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що не отримував поштову кореспонденцію від суду, а тому не був обізнаний щодо розгляду даної справи та об`єктивно був позбавлений можливості надати докази на підтвердження виконання усіх своїх зобов`язання перед контрагентами, у тому числі перед позивачем.

Відповідач зазначає, що в електронному кабінеті ТОВ «ІНЕРЛАЙН» на сайті Державної податкової служби містяться відомості та документи на підтвердження того, що податкові накладні були вчасно складені, відправлені на реєстрацію, товариством були здійснені усі заходи для їх реєстрації контролюючим органом і результатом стало отримання рішень про реєстрацію податкових накладних.

Не заслуговують на увагу, на думку відповідача, й твердження позивача про те, що за умовами укладеного між сторонами договору, після виписки податкової накладної зазначена податкова накладна та квитанція надсилаються через програму Медок покупцю, оскільки ані нормами законодавства, ані умовами договору не передбачено відповідальності відповідача у разі, якщо податкові накладні були зареєстровані вчасно (як у даному випадку), проте постачальником не було надіслано повідомлення про це покупцю через програму Медок.

Наголошує відповідач й на тому, що система обліку ПДВ відображає в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронному кабінеті кожного платника зареєстровані ним та його контрагентами на його користь податкові накладні, а тому посилання позивача на те, що відповідач додатково не повідомив його про реєстрацію податкових накладних через програму Медок є неспроможним аргументом для застосування до відповідача санкцій, так як вони не передбачені ні нормами законодавства, ні умовами договору.

Відповідач також просить визнати поважними причини неможливості подання доказів до суду першої інстанції та долучити до матеріалів справи докази, що містяться в додатках до відзиву, зокрема докази на підтвердження реєстрації податкових накладених.

В обґрунтування поважності пропуску строку на подання таких доказів у суді першої інстанції відповідач зазначає, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, а тому був позбавлений можливості подати, як відзив на позовну заяву, так й докази на спростування доводів та вимог позивача.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Отже, за змістом наведених норм процесуального права єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі судом апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 873/228/23, від 05.07.2023 у справі № 910/19369/15, від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21, від 11.05.2023 у справі № 910/17285/21.

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності.

Статтею 120 ГПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Колегія суддів зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.07.2023 було відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. В ухвалі суду сторонам встановлено строки на подання до суду заяв по суті справи, а також роз`яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Дану ухвалу було надіслано відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, станом на час відкриття провадження та здійснення такого відправлення, а саме 65012, м. Одеса, бул. Французький, буд. 9.

Однак, поштове відправлення з ухвалою суду першої інстанції було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку із зазначенням причин повернення адресат відсутній за вказаною адресою.

Відтак, з урахуванням приписів ст.ст. 120, 242 ГПК України відповідач вважається таким, що був належним чином повідомлений та обізнаний про розгляд даної справи у суді першої інстанції, а тому можливість своєчасного подання до суду доказів залежала виключно від волі самого відповідача, тобто носила суб`єктивний характер.

З огляду на таке, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку на подання відповідачем доказів по справі, та з огляду на приписи ст.269 ГПК України, не враховує їх під час апеляційного перегляду справи.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 19.03.2019 між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інерлайн (Постачальник) укладено договір поставки №ПЗ/НХ-19215/НЮ, згідно з яким Постачальник зобов`язується у 2019 році поставити і передали у власність Покупцю певну продукцію, далі товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток № 1), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатиш цей Товар на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 3.2. договору загальна сума Договору становить 748 410,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 124 735,00 грн.

Згідно з п. 4.1. договору оплата за кожну партію поставленого Товару по даному Договору здійснюється Покупцем у безготівковій формі не пізніше 30 (тридцяти) банківських днів після дати поставки партії Товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію Товару, обумовлену згідно з п. 6.1 Договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

У п. 6.3. договору встановлено, що тільки після отримання звіту про доставку та квитанції про підтвердження реєстрації (прийняття) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкової накладних Постачальник відправляє таку податкову накладну разом з квитанцією про реєстрацію Покупцю в електронному вигляді за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення M.E.DocIS. Відправка Покупцю зареєстрованої податкової накладної Постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дати виписки по ланкової накладної /корегування податкової накладної.

Згідно з умовами п.8.6. договору у разі нездійснення Постачальником реєстрації податкових накладних у строки, передбачені Податковим кодексом України, та/або порушення Постачальником строків та порядку заповнення і реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, Постачальник зобов`язується відшкодувати Покупцю суму недоотриманого Покупцем податкового кредиту з податку на додану вартість, а також збитки, понесені у зв`язку з застосування до останнього фінансових санкцій.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 року включно.

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 393 098,40 грн., про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні №36 від 26.09.2019 на суму 177 660 грн. в т.ч. ПДВ 29 610 грн., №35 від 17.09.2019 на суму 173 880 грн. в т.ч. ПДВ 173 880 грн., №30 від 25.06.2019 на суму 41 558, 40 грн., в т.ч. ПДВ 6 926, 40 грн.

В свою чергу позивачем на виконання умов договору здійснено оплату за поставлений відповідачем товар, що підтверджується платіжними дорученнями №2099594 від 29.08.2019 в сумі 41 558,40 грн. в т.ч. ПДВ 6926,40 грн., №2692109 від 08.04.2020 в сумі 177 660 грн., в т.ч. ПДВ 29610 грн., №2692096 від 08.04.2020 в сумі 173 880 грн. в т.ч. ПДВ 28980 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач в порушення вимог діючого законодавства, зокрема ст. 201 ПК України, не зареєстрував у ЄРПН податкові накладні на поставлений товар та не надав їх позивачу, що позбавило останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 65 516, 40 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача збитків.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором ( ст. 901 ЦК України).

Згідно з частиною 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частині 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Яке вже було вказано вище, позивачем на виконання умов договору здійснено оплату за поставлений відповідачем товар, що підтверджується платіжними дорученнями №2099594 від 29.08.2019 в сумі 41 558,40 грн. в т.ч. ПДВ 6926,40 грн., №2692109 від 08.04.2020 в сумі 177 660 грн., в т.ч. ПДВ 29610 грн., №2692096 від 08.04.2020 в сумі 173 880 грн. в т.ч. ПДВ 28980 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків Позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Так, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання.

При цьому, хоча обов`язок продавця (підрядника) зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем (замовником), невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України, саме на відповідача (як виконавця за договором) покладено обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні.

Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 925/17/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 р. у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 р. Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю (замовникку) включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від продавця (виконавця, підрядника), який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем (замовником) майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець, виконавець, підрядник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Колегія суддів зазначає, що наявні матеріли справи не містять, а відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не було надано, належних та допустимих доказів на підтвердження реєстрації відповідних податкових накладних в ЄРПН.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що за умовами укладеного між сторонами договору, а саме п. 6.3. тільки після отримання звіту про доставку та квитанції про підтвердження реєстрації (прийняття) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкової накладних Постачальник відправляє таку податкову накладну разом з квитанцією про реєстрацію Покупцю в електронному вигляді за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення M.E.DocIS. Відправка Покупцю зареєстрованої податкової накладної Постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дати виписки по ланкової накладної /корегування податкової накладної.

За умовами п.8.6. договору у разі нездійснення Постачальником реєстрації податкових накладних у строки, передбачені Податковим кодексом України, та/або порушення Постачальником строків та порядку заповнення і реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, Постачальник зобов`язується відшкодувати Покупцю суму недоотриманого Покупцем податкового кредиту з податку на додану вартість, а також збитки, понесені у зв`язку з застосування до останнього фінансових санкцій.

Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства України та умови укладеного між сторонами договору, саме на відповідача покладено обов`язок щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкової накладних та направлення позивачеві відповідного повідомлення про таку реєстрацію.

Втім, як вже було вказано вище, наявні матеріли справи не містять відповідних доказів на підтвердження вчинення таких дій з боку відповідача.

Оскільки відповідач не виконав вимог податкового законодавства та умов укладеного між сторонами договору, це відповідно призвело до позбавлення права позивача включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 65 516, 40 грн.

Відтак, очевидним є прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Згідно з частиною 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі № 922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас, відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом подання зареєстрованих податкових накладних, із доказами їх направлення позивачеві, оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).

Проте, у даному випадку відповідачем не доведено відсутності власної вини та обставин для звільнення від відповідальності.

Отже, якщо відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних, не направив відповідне повідомлення про реєстрацію (відмову у реєстрації) позивачеві, що призвело до того, що позивач в свою чергу, був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 65 516, 40 грн.

Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції є підставою для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано до суду доказів, які підтверджують його посилання на те, що відповідачем не здійснено реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки у даному випадку у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, саме на відповідача, а не позивача, покладеного обов`язок щодо реєстрації відповідних податкових накладних та повідомлення про це позивача, а тому саме відповідач мав спростувати доводи позивача, зокрема шляхом надання доказів на підтвердження виконання зобов`язань щодо реєстрації податкових накладних та їх направлення позивачеві.

Не є обґрунтованими, на думку суду апеляційної інстанції, й посилання місцевого господарського суду на те, що оплата позивачем коштів за поставлений товар може свідчить про наявність зареєстрованої податкової накладної, так як згідно п. 4.1 договору оплата позивачем поставленого відповідачем товару здійснюється при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 по справі №910/2077/20 зазначив, що акти цивільного законодавства не передбачають обов`язку виконавця з надання послуг такої обов`язкової умови для отримання оплати за надані послуги як реєстрація податкової накладної (п. 40), з актів цивільного законодавства підставою для оплати послуг є факт їх надання (встановлений у передбаченому порядку).

Також Верховний Суд у постанові від 20.0.2022 по справі №910/17889/20 зазначив, що підставою для оплати коштів за поставлений товар/надані послуги є факт їх постачання/надання, а не наявність зареєстрованої податкової накладної.

Судова колегія також наголошує на тому, що несвоєчасна оплата позивачем поставленого товару, призводить до застосування до останнього відповідних санкцій за несвоєчасну оплату за поставлений товар, а умовами укладеного між сторонами договору не передбачено права позивача на відмову від оплати товару, його оплату з затримкою, тощо у разі, зокрема відсутності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у цій справі здійснено у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним судом вимогам.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.09.2023 по справі №916/3049/23 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інерлайн на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця грошові кошти у розмірі 65 516, 40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інерлайн на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця 2684 грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інерлайн на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця 4026 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 29.05.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.