Рішення

від 28.05.2024 по справі 904/822/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2024м. ДніпроСправа № 904/822/24За позовом Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення неустойки у розмірі 339015,14грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.

Представники:

Від позивача: Німець Ю.С., адвокат, ордер серії АЕ №1263907 від 21.02.2024

Від відповідача: Ліфлянчик С.І., адвокат, ордер серії АЕ №1273917 від 27.03.2024

Від третьої особи: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У:

Комунальне підприємство "Сансервіс" Криворізької міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с.124-125 том 2) просить стягнути з ОСОБА_1 неустойку у розмірі 339015,14грн та судові витрати у справі. Орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу складає 30000,00грн

Також позивач просить повернути зайво сплачений судовий збір у сумі 21356,05грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на укладений між позивачем та відповідачем договір № 3 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 27.10.2014. Умовами Договору оренди було передбачено строк його дії, а саме з 27.10.2014 до 26.09.2017 (2 роки 11 місяців). Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 15.05.19 у справі №910/321/18, договір оренди було продовжено на той самий термін, тобто до 26.08.20. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.21 у справі №904/6310/20 за позовом КП "Сансервіс", ФОП Сторожко Т.М. було виселено із займаного приміщення та стягнуто заборгованість з орендних платежів за період травень-серпень 2020 року, а також неустойку за несвоєчасне повернення майна за серпень-жовтень 2020 року, пеню, 3% річних та штрафні санкції за договором. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.21 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Фактичне виселення відповідача із займаного приміщення відбулося 05.10.2021.

З урахуванням викладеного, позивачем, в порядку статті 785 Цивільного кодексу України, нараховано неустойка за період з листопада 2020 року по жовтень 2021 року в сумі 339015,14грн.

Відповідачка проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав:

- з 27.08.2020 відповідачка втратила право на користування приміщення та мала його повернути. Фактично відповідачку було виселено з об`єкту оренди 05.10.2021. Оскільки 27.08.2020 повернення майна не відбулось, то порушення прав позивача почалось з 28.08.2020. З позовом до суду позивач звернувся через три роки п`ять місяців і 30 днів, тобто з пропуском позовної давності;

- розмір заявлених штрафних санкцій не відповідає принципам справедливості, добросовісності і розумності, а отже, сума штрафних санкції підлягає зменшенню;

- позивачем не надано доказів звернення до відповідачки, всі залучені описи вкладення, які надав позивач до матеріалів даної справи містять відбиток поштового календарного штемпеля, який не відповідає даті самого направлення;

- з моменту закінчення строку дії договору оренди (26.08.20) і до моменту фактичного виселення з приміщення (05.10.21) відповідачу було нараховано неустойку за несвоєчасне повернення майна. Частково за період серпень-жовтень 2020 року неустойка і штрафні санкції стягнуті рішенням суду у справі № 904/6310/20 (розрахунок і рішення суду додаються). Тобто, Позивач намагається на підставі вже існуючого рішення суду стягнути грошові кошти, за преюдиційним характером, хоча попередня судова справа ніяким чином не відноситься до даного позову, у зазначеній судовій справі, не досліджувалось питання щодо стягнення неустойки за користування річчю за час прострочення;

- відповідачка заперечує проти заявленої суми витрат на правничу допомогу, оскільки вартість основної винагороди в розмірі 30 000,00 грн є завищеною та просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00грн.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечує проти застосування позовної давності, посилається на п.19. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану. Оскільки неустойка за прострочення повернення майна, що перебувало в оренді, не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦКУ, оскільки не є ані штрафом, ані пенею, а носить окремий режим відповідальності за порушення строків передачі речі, відсутні підстави зменшити її розмір. Ураховуючи, що ОСОБА_1 з травня 2020 року жодного разу не здійснила оплату орендних платежів, неустойки, штрафу, інших передбачених договором коштів та, навіть після ухвалення рішення про виселення не повернула орендоване приміщення, продовжуючи його використання на незаконних підставах, штрафні санкції зменшенню не підлягають.

Позивач не погоджується з витратами відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00грн, вважає їх завищеними.

Відповідачка надала заперечення на відповідь на відзив, вважає аргументи позивача щодо наявності підстав стягнути неустойку та штрафні санкції поза межами трирічного строку безпідставними. Посилається на частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Також звертає увагу, що заявлена вимога Позивача по стягненню неустойки та штрафних санкцій у вигляді орендної плати збільшеної на певний розмір відсотків від неї по своїй правовій природі є пенею, відповідно до норм матеріального права, а не штрафом, як вважає Позивач, оскільки має всі ознаки такого виду неустойки, а саме: має періодичний характер, вираховується у відсотках від грошових зобов`язань. А якщо й навіть Позивач мав право стягнути неустойку, то в розмірі не більшому за подвійну облікову ставку НБУ за кожний місяць прострочення. Однак, оскільки в договорі оренди встановлений розмір неустойки, що суперечить діючому законодавстві України, дана норма є нікчемною в розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, а саме: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024 справу №904/822/24 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.04.2024.

Третя особа у підготовче засідання не з`явилася, явку повноважного представника не забезпечила, про день, час, місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Ухвалу суду від 18.03.2024 в електронному вигляді доставлено до електронного кабінету третьої особи 18.03.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У підготовчому засіданні 08.04.2024 судом оголошено перерву до 07.05.2024.

30 квітня 2024 року до суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника.

06 травня 2024 року від Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради до господарського суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. 22415/24) та стягнення з ОСОБА_1 неустойку за час прострочення повернення майна в розмірі 339 015,14грн.

Ухвалами суду від 07.05.2024 прийнято до розгляду заяву Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради про зменшення розміру позовних вимог; закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 28.05.2024.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, про дату, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином.

У судовому засіданні 28.05.2024 позивач підтримав позовні вимоги, а відповідач заперечував проти їх задоволення, просив застосувати позовну давність до спірних відносин.

Судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні 28.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

27.10.2014 між Дніпропетровською обласною радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сторожко Тетяною Миколаївною (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №3.

Згідно п. 1.1. Договору, з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі - об`єкт оренди, для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об`єктом оренди (п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 договору оренди визначено, що об`єктом оренди є: нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, будівля, споруда, приміщення) загальною площею 322,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 2, на 1 поверсі (ах) будинку, приміщення, споруди, яке знаходиться на балансі комунального закладу "Криворізька міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради.

Згідно 2.4 Договору, об`єкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Умовами п. 3.1 договору оренди встановлено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством (розмір якої визначається за результатами конкурсу). Орендна плата за базовий місяць оренди, згідно з розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1) становить 5500,00 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції). Індекс інфляції визначається щомісячно Держкомстатом України.

Відповідно до п.3.7. Договору, орендна плата перераховується Орендарем в розмірі 100%, а Балансоутримувач в свою чергу перераховує до загального фонду обласного бюджету на рахунок Головного управління Державного казначейської служби у Дніпропетровській області 70% від орендної плати.

Балансоутримувач зобов`язаний щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, надавати Орендареві рахунок на сплату орендної плати.

Орендна плата перераховується на поточний рахунок Балансоутримувача щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (п.3.10 Договору).

Відповідно до п.11.1 Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 27 жовтня 2014 року до 26 вересня 2017 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.05.2019 у справі №910/321/18, Договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №3 продовжено на той самий термін.

Тож, право Відповідача на користування орендним майном за Договором продовжено на термін 2 роки 11 місяців, тобто до 26.08.2020.

Комунальне підприємство "Сансервіс" Криворізької міської ради є суб`єктом господарювання комунальної форми власності, яке здійснює господарську діяльність, зокрема, із забезпечення благоустрою території міста.

Наказом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 21.05.2020 №81-ум на баланс КП "Сансервіс" КМР передано нежитлові приміщення за адресою вул. Криворіжсталі, 2 у м. Кривому Розі. Дані приміщення, зокрема, господарська будівля "С-1", були прийняті на баланс Позивача від Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня №1" КМР 29.05.2020.

З початком користування вказаними приміщеннями, Позивачем встановлено, що будівля "С-1" зайнята особами, які здійснюють в ній господарську діяльність з ремонту автомобілів. При намаганні встановити правову підставу для користування чужою власністю, комісійним виходом представників підприємства 03.06.2020 за даною адресою, виявлено, що господарську діяльність у приміщенні "С-1" провадить ФОП Сторожко Тетяна Миколаївна.

У лютому місяці 2019 все майно КП "Криворізька міська лікарня №1" Дніпровської обласної ради, до складу якого входив об`єкт оренди, передано територіальній громаді міста Кривого Рогу, в подальшому у травні 2020 передано на баланс Позивача.

Позивач Листом №675 від 09.07.2020 повідомив Відповідача про зміну Балансоутримувача приміщення.

Відтак, з 27.08.2020 Відповідач втратив право на користування приміщенням та мав його повернути. Про необхідність повернення майна Відповідача попереджено письмовим повідомленням №718 від 17.07.2020 та запрошено до комісійної участі у передачі на 27.08.2020.

27.08.2020 комісійним виходом за адресою вул. Криворіжсталі, 2 представниками Позивача та Управління комунальної власності міста було складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення до Договору, в якому зазначено про неможливість здійснення приймання-передачі приміщення через відмову Відповідача звільнити приміщення, передати ключі від нього та надати доступ для обстеження технічного стану приміщення.

Станом на 16.11.2020, заборгованість з орендних платежів Відповідача за період травень-серпень 2020 року складає 49 867,46 грн.

Позивач направив на адресу Відповідача Лист № 995 від 18.09.2020 щодо заперечення проти продовження користування майном.

Незважаючи на вказане, достеменно розуміючи наслідки не звільнення приміщення, відповідач не вчинив жодних дій з метою передачі приміщення.

Позивач щомісячно за період травень-жовтень 2020 року направляв Відповідачу рахунки та акти наданих послуг для підписання і оплати, які знаходяться в матеріалах справи.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.21 у справі №904/6310/20, яке набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.21 у справі №904/6310/20 за позовом КП "Сансервис" КМР, відповідача ФОП Сторожко Т.М. було виселено із займаного приміщення та стягнуто заборгованість з орендних платежів за період травень-серпень 2020 року, а також неустойку за несвоєчасне повернення майна за період серпень-жовтень 2020 року, пеню, 3% річних та штрафні санкції за договором. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.09.21 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вказаним судовим рішення встановлено, що договір оренди припинив свою дію 26.08.2020.

Позивач продовжив нарахування неустойки за несвоєчасно повернене майно, просить стягнути грошові кошти в сумі 339015,14грн за період з 01 листопада 2020 року по 04 жовтня 2021 року.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі об`єднаної палати Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частина перша статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Судом встановлено, що Договір оренди №3 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 27.10.2014, укладений між Дніпропетровською обласною радою та Фізичною особою-підприємцем Сторожко Тетяною Миколаївною, є припиненим 26.08.2020.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Аналогічні положення щодо повернення майна передбачені пунктом 11.2. договору оренди, за яким у разі отримання повідомлення про припинення цього договору, орендар протягом 10 днів зобов`язаний передати об`єкт оренди за актом приймання-передачі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Згідно Акту державного виконавця Металургійного відділу ДВС у м. Кривому Розі фактичне виселення ОСОБА_1 із орендованого приміщення відбулося 05.10.2021, тобто з порушення встановленого договором та законом строку.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Відповідно до статті 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.

Відповідач доказів прийняття ним заходів до повернення об`єкта оренди за закінченням строку договору чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні суду не надав.

Отже, неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача).

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Враховуючи те, що договір припинив свою дію 26.08.2020, а виселення відповідачки з орендованого приміщення відбулося 05.10.2021, вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 включно в сумі 339015,14грн є правомірною та такою, що відповідає правовому регулюванню частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на пропуск позивачем позовної давності, оскільки після припинення дії договору оренди (26.08.2020) пройшло більше трьох років.

Суд звертає увагу, що позивач звернувся з позовом до суду 27.02.2024 з вимогою про стягнення неустойки в сумі 339015,14грн за період прострочки з 01.11.2020 по 04.10.2021.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Приписами статей 257, 261 Цивільного кодексу України унормовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Так, як вказує відповідач, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки договір №3 оренди нерухомого майна припинив свою дію ще 26.08.2020, а отже з 27.08.2020 позивач був обізнаний про порушення його права щодо не повернення об`єкту оренди. Відтак, звернувшись до суду з позовом про стягнення неустойки за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 у лютому 2024 року, пропустив позовну давність, а тому у позові має бути відмовлено.

Водночас, пунктом 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020) встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 232, 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Постановою № 211 з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України. Станом на дату перегляду вказаної справи постановою від 25.04.2023 № 383 Кабінет Міністрів України карантин на всій території України продовжено до 30 червня 2023 року. В подальшому його дія не продовжувалась.

З огляду на норми статей 232, 257, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дату звернення позивача із даним позовом до суду 27.02.2024, позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки за період з 01.11.2020 по 04.10.2021 не пропущена.

За викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 339015,14грн підлягають задоволенню.

Господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Щодо розподілу судового збору.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 26 441, 28 грн., виходячи з суми позову 1 762 751,5 грн згідно платіжної інструкції №15040 від 31.01.2024 (а.с. 186 том 1). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

06 травня 2024 року від Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради до господарського суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. 22415/24), в якій просить стягнути з ОСОБА_1 неустойку за час прострочення повернення майна в розмірі 339 015,14грн. та повернути зайво сплачений судовий збір в сумі 21356,05грн. Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, за розгляд вимоги про стягнення 339 015, 14 грн, позивач мав би сплатити 5 085, 23 грн. судового збору. Таким чином, позивачем надмірно сплачено судовий збір в сумі 21 356, 05 грн.

Враховуючи викладене, клопотання позивача про повернення судового збору в сумі 21356,05грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 5085,23грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради про стягнення неустойки в розмірі 339015,14грн задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Сансервіс" Криворізької міської ради (50007, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т Героїв-підпільників, буд.15, прим.15, ідентифікаційний код 30644336) неустойку в розмірі 339015,14грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 5085,23грн, видати наказ.

Повернути Комунальному підприємству "Сансервіс" Криворізької міської ради (50007, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т Героїв-підпільників, буд.15, прим.15, ідентифікаційний код 30644336) з державного бюджету України судовий збір в розмірі 21356,05грн, сплачений згідно платіжної інструкції №15040 від 31.01.2024, яка міститься в матеріалах справи, видати ухвалу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.05.2024

Суддя Н.М. Євстигнеєва