Рішення

від 28.05.2024 по справі 920/1103/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.05.2024м. СумиСправа № 920/1103/23

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача: Тростянецької міської ради (вул. Миру, 6, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 24006361)

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537)

2. Комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради (вул. Нескучанська, 7, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 01981508)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 181342 грн 63 коп.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить суд визнати недійсними додаткові угоди від 19.02.2021 №3, від 16.03.2021 №4, від 18.08.2021 №7, від 14.09.2021 №8, від 27.09.2021 №9, від 21.10.2021 №11, від 26.10.2021 №12, від 27.10.2021 №13, від 17.11.2021 №14 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35 укладеного між комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми». Також прокурор просить суд стягнути з ТОВ «Енера Суми» на користь Тростянецької міської ради безпідставно сплачені кошти в сумі 181342 грн 63 коп. та судові витрати стягнути з відповідача ТОВ «Енера Суми».

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок укладення спірних додаткових угод збільшилися ціни на електричну енергію на 124% від ціни, визначеної договором про постачання електричної енергії споживачу № 23190/35 від 18.01.2021; спірні додаткові угоди були укладені без належних на те підстав та обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на електричну енергію, чим порушено норми Закону України «Про публічні закупівлі» та положення договору. Враховуючи безпідставність підписання спірних додаткових угод, відповідачу 1 надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 181342 грн 63 коп., тому вказані кошти підлягають стягненню з відповідача 1 на користь Тростянецької міської ради.

Ухвалою суду від 25.09.2023 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та за наявними у справі матеріалами.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Позивач письмових пояснень по справі не надав.

Відповідач 1 надав до суду відзив на позовну заяву (вх №6603 від 18.10.2023), в якому проти позову заперечує, наголошує на відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі та зазначає, що між ТОВ «Енера Суми» та КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради було правомірно укладено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару до договору про постачання електричної енергії споживачу № 23190/35 від 18.01.2021, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України «Про публічні закупівлі». Також зазначає, що прокурором не доведено що зміст спірних додаткових угод до Договору суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

18.10.2023 від відповідача 1 також надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. №4003).

У заяві відповідач просить суд взяти до уваги обсяг доказів у даній справі, обраний позивачем спосіб захисту, кількість сторін у справі та її складність.

За змістом ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.6 ст. 250 ГПК України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Судом прийнято до уваги розмір грошових вимог прокурора до відповідача 1, а також оцінено обсяг письмових доказів, поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та встановлено, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим відхиляє заяву відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Суд зазначає, що при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, всім документально підтвердженим доводам, твердженням та запереченням сторін судом буде надана оцінка при розгляді справи по суті.

Враховуючи те, що судом відмовлено в задоволенні заяви відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд також відмовляє у задоволенні заяви відповідача 2 про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду (вх №4004 від 18.10.2023).

Відповідно до ухвали суду від 30.10.2023провадження у справі №920/1103/23 було зупинене до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку постанови Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі №922/2321/22 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судових рішень, ухвалених за результатами такого розгляду.

31.10.2023 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1 (вх №6857/23), у якій просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем 1 подано до суду 06.11.2023 заперечення на відповідь на відзив прокурора (вх №1178).

08.04.2024 прокурором подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі (вх №1990).

Ухвалою суду від 18.04.2024 провадження у справі було поновлене, розгляд справи по суті призначено на 28.05.2024 без проведення судового засідання.

Відповідач 2 відзиву на позов не подав.

Щодо підстав звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави в особі Тростянецької міської ради.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Тростянецької міської ради, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачем як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Тростянецької міської ради, яка є власником та засновником КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради з огляду на наступне.

Відповідно до ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником КНП «Тростянецька міська лікарня» є Тростянецька міська рада.

Відповідно до статуту КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради, затвердженого рішенням міської ради 8 скликання від 31.08.2022 № 260 (далі за текстом Статут) підприємство є юридичною особою публічного права.

Засновником, власником та органом управління майном підприємства є Тростянецька міська територіальна громада в особі Тростянецької міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику. (п.1.4. Статуту).

Підприємство здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану, затвердженого Засновником, самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому законодавством (п. 4.3 Статуту)

Пунктами 4.6.-4.9. визначено, що підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, Державному казначействі України, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Підприємство має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах.

Підприємство самостійно готує та дає на погодження Засновнику свою організаційну структуру.

Підприємство самостійно готує та дає на погодження Фінансовому управлінню Тростянецької міської ради, та на затвердження виконавчому комітету Тростянецької міської ради чисельність і штатний розпис.

Джерелами формування майна та коштів підприємства є в тому числі кошти місцевого бюджету (п.5.3., п. 5.3.2 Статуту).

Засновник (власник) затверджує фінансовий план підприємства та контролює його виконання, здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю Тростянецької громади, (п.7.3., п. 7.3.3, п.7.3.6. Статуту).

Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною 5 статті 22 указаного кодексу головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Таким чином, КНП «Тростянецька міська лікарня» є головним розпорядником бюджетних коштів, отриманих за рахунок коштів місцевого бюджету.

Відповідно до листа КНП «Тростянецька міська лікарня» від 05.09.2023, остання повідомила, що кошти за спожиту електроенергію за договором № 23190/35 від 18.01.2021 були виділені з міського бюджету Тростянецької громади. В подальшому, кошти за вказаним договором, згідно кошторису на 2021 рік було перераховано TOB «Енера Суми» в порядку виконання договору № 23190/35 від 18.01.2021.

Крім того, листом Управління державної казначейської служби України в Тростянецькому районі Сумської області від 11.09.2023 підтверджується факт того, що Тростянецька міська рада є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня по відношенню до КНП «Тростянецька міська лікарня», яка в свою чергу є одержувачем вказаних коштів, які в подальшому були сплачені лікарнею на користь ТОВ «Енера Суми» в порядку виконання договору від 18.01.2021 № 23190/35.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

З урахуванням наведеного надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угод щодо збільшення ціни товару понесла саме Тростянецька міська рада, як засновник КНП «Тростянецька міська лікарня» та особа, яка здійснює його фінансування.

Водночас правильність зазначення у якості позивача органу місцевого самоврядування, який є засновником підприємства та головним розпорядником бюджетних коштів підтверджується позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.08.2023 (справа № 924/1283/21).

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Згідно з ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Водночас з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Таким чином, з огляду на актуальну судову практику та, враховуючи, що фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету Тростянецької громади, належним позивачем у зазначеній справі є Тростянецька територіальна громада в особі Тростянецької міської ради.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

На виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідний лист-повідомлення до Тростянецької міської ради від 05.09.2023 №52/2-3254вих-23, в якому зазначено про наявність порушення інтересів громади та запропоновано вжити заходів стосовно звернення до суду з метою стягнення надмірно сплачених коштів.

Від Тростянецької міської ради 11.09.2023 надійшла відповідь на лист окружної прокуратури, з якої слідує, що позовну заяву до TOB «Енера Суми» Тростянецька міська рада подавати не планує та не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру.

Прокурором розцінена така поведінка позивача як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивача є достатньою підставою для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є виключною підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність, а підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Охтирською окружною прокуратурою під час вивчення інформації щодо дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, розміщеної на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» встановлено, що Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради (далі Тростянецька міська лікарня, відповідач 2) здійснено закупівлю електричної енергії з остаточною ціновою пропозицією 999799,95 грн, ідентифікатор закупівлі UA-2020-12-09-005597-а.

За результатами переговорної процедури з TOB «Енера Суми» укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №23190/35 від 18.01.2021, загальною вартістю предмету закупівлі 999799,95 грн (далі - Договір).

Зазначене підтверджується копією договору, який міститься в матеріалах справи (а.с. 49-52).

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору (п.3.1. Договору).

Згідно з комерційною пропозицією №1 (додаток 2 до Договору), фактична ціна (тариф) купованої Споживачем електроенергії у розрахунковому періоді, яка зазначається в акті-купівлі продажу електроенергії, становить 1,886415 грн з ПДВ за 1 кВт*год.

Обсяг електричної енергії становить 530000 кВт*год, згідно з відповідним тарифом (ціною) на електроенергію на дату проведення процедури закупівлі (додаток 2 до Договору).

Загальна вартість цього Договору становить 999 799,95 грн, у тому числі ПДВ 166633,32 грн (додаток 2 до Договору).

В подальшому, між ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» та Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в Договорі, яка була визначена за результатами переговорною процедурою.

Зокрема, до Договору сторонами укладено 14 додаткових угод, 10 з яких стосуються збільшення фактичної ціни (тарифу) з одночасним зменшенням обсягу постачання, зокрема:

- додатковою угодою № 2 від 27.01.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 1, 886415 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 2,039631 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 8,5% від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 530 000 кВт*год. на 490 186 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.02.2021);

- додатковою угодою № 3 від 19.02.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,039631 грн. з ПДВ за 1 кВт*год на 2,208153 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 17% від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 490 186 кВт*год. на 452 776 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.08.2021);

- додатковою угодою № 4 від 06.09.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,208153 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 2,393511 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 27% від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 452 776 кВт*год. на 417 712 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.03.2021);

- додатковою угодою № 7 від 18.08.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,393511 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 2,597386 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 38% від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 417 712 кВт*год. на 384 925 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.08.2021);

- додатковою угодою № 8 від 14.09.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,597386 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 2,821628 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 49,5 % від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 384925 кВт*год. на 396 892 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.09.2021);

- додатковою угодою №9 від 27.09.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,821628 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 3,014450 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 60% від ціни, визначеної договором, а обсяг постачання змінено з 396 892 кВт*год. на 389 097 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 11.09.2021);

- додатковою угодою № 11 від 21.10.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 3,014450 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 3,280357 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 74% від ціни а обсяг постачання змінено з 389 097 кВт*год. на 381 597 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.10.2021);

- додатковою угодою № 12 від 26.10.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 3,280357 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 3,572828 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 89,5 % від ціни, а обсяг постачання змінено з 381 597 кВт*год, на 375 040 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 04.10.2021);

- додатковою угодою № 13 від 27.10.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 3,572828 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 3,876806 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 105,5 % від ціни а обсяг постачання змінено з 375 040 кВт*год. на 370 124 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 12.10.2021);

- додатковою угодою № 14 від 17.1012021 змінено фактичну ціну (тариф) з 3,876806 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. на 4,228862 грн. з ПДВ за 1 кВт*год., тобто на 124% від ціни, а обсяг постачання змінено з 370 124 кВт*год, на 367 886 кВт*год. (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.11.2021).

В обґрунтування позовних вимог, Прокурор зазначає, що загалом, додатковими угодами №2-№4, №7-№9, № 11-№ 14 до Договору ціну електричної енергії за 1 кВт*год. збільшено з 1,886415 грн. з ПДВ за 1 кВт*год. до 4,228862 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, тобто на 124%, від ціни, визначеної договором.

При цьому, безпідставно внесені зміни до істотних умов Договору, якими змінено ціну за 1 кВт*год. та зменшено обсяг постачання (додаткові), чим порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі».

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що договір про закупівлю це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

У цій справі, як вже раніше зазначалося, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону (в редакції на момент укладення додаткової угоди №3) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Верховним Судом у справі №927/491/19 зазначено, що обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, та від кількості підписаних додаткових угод.

Таким чином, збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від визначеної в договорі у будь-якому випадку суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Аналогічні порушення допущені при підписанні усіх інших оспорюваних додаткових угод №2-№4, №7-№9, №11-№ 14.

Отже, підписання сторонами додаткових угод до Договору, зокрема №3-№4, №7-№9, №11-№14, призвело до необґрунтованого збільшення ціни (тарифу) електричної енергії понад 10 %, а в цілому на 124%, що відповідно порушує вимоги чинного законодавства та не відповідає приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Таким чином, оспорюванні додаткові угоди, якими підвищено ціну на електричну енергію укладені в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та повинні бути визнані недійсними з огляду на наступне.

Законом України Про публічні закупівлі встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Одними з основних засад (принципів) бюджетного законодавства та Закону України Про публічні закупівлі є максимальна економія, ефективність та пропорційність, добросовісна конкуренція серед учасників.

На момент підписання Договору Відповідачеві було відомо про ціни на електричну енергію що існували на ринку. Підписавши Договір, Відповідач погодився з його умовами, в тому числі щодо ціни товару.

Поряд із цим, TOB ЕНЕРА СУМИ мало право відмовитися від укладення відповідного договору згідно з ч. 7 ст. 33 Закону України Про публічні закупівлі, в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, однак не скористалося цим.

При цьому, ст. 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тож рішення Відповідача про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він згоден на умови договору, в тому числі ціну за одиницю товару на день підписання договору.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі в редакції на час укладення договору).

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України, до договору купівлі- продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі- продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIIIвбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону № 922-VIIIв редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

У абзаці 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону, зокрема, - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Тобто, неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку та встановлення саме пропорції такого коливання.

Аналогічну правову позицію щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю підтримав суд касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22.

Так, суди переглядаючи справи за касаційними скаргами відповідачів погодились із висновками судів апеляційної інстанції, що сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін.

До того ж, законодавець не пов`язує підвищення закупівельних цін для постачальника як підставу для зміни істотних умов договору про закупівлю, передбачену ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду.

У цій же постанові Верховний Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 123-124 постанови ВСУ від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).

У даному випадку, сторонами вносилися зміни до договору, що призвело до підвищення ціни в цілому на 124% порівняно з первинною ціною Договору.

Так сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення норм та положень укладеного Договору, підписано додаткові угоди №3-№4, №7-№9, № 11 -№ 14 до Договору №23190/35 від 18.01.2021, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРА СУМИ додаткових угод №3-№4, №7-№9, № 11-№14 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, сторони не дотримали вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, оскільки безпідставно змінили істотні умови Договору, кожного разу при укладенні Додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни електричної енергії в період виконання умов договору. Сторонами договору не підтверджено належними доказами коливання ціни електричної енергії і під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У той же час, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності) згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Враховуючи те, що додаткові угоди №3-№4, №7-№9, №11 -№14 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35 укладено з порушенням вимог п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Оскільки Додаткові угоди №3-№4, №7-№9, №11-№14 визнаються недійсними, сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни електричної енергії, встановленій саме у договорі та додаткової угоди №2.

Відповідно до ст. 66 Закону України Про ринок електричної енергії купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч.1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради на підставі договору та додаткових угод №2-№ 4, №7-№9, №11-№14 до Договору фактично отримала (згідно з актами прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії):

-за лютий 2021 року (акт № 23190/34009/1 від 28.02.2021): 50580 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 107 426,46 грн.;

-за березень 2021 року (акт № 23190/51738/1 від 31.03.2021): 48460 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 115 989,52 грн.;

-за квітень 2021 року (акт № 23190/69379/1 від 30.04.2021): 41580 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 99 522,17 грн.;

-за травень 2021 року (акт № 23190/86985/1 від 31.05.2021): 35060 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 83 916,48 грн.;

-за червень 2021 року (акт № 23190/104480/1 від 30.06.2021): 29760 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 71 230,87 грн.;

-за липень 2021 року (акт № 23190/121639/1 від 31.07.2021): 28480 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 68 167,18 грн.;

- за серпень 2021 року (акт № 23190/139091/1 від 31.08.2021): 28100 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 72 986,53 грн.;

- за вересень 2021 року (акт № 23190/157834/1 від 30.09.2021): 35420 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 104 495,18 грн.;

- за жовтень 2021 року (акт № 23190/175591/1 від 31.10.2021): 37787 кВт.год на загальну суму (з ПДВ) 141 347,58 грн.

- в листопаді 2021 постачання за вказаним договором не здійснювалося.

Відповідно до поданого Прокурором розрахунку загальний розмір зайво сплачених коштів становить 181342,63 грн.

Зазначена сума обрахована як різниця між сумою коштів, які фактично перераховано TOB ЕНЕРА СУМИ за електричну енергію по цінам згідно оспорюваних додаткових угод №3-№ 4, №7-№9, №11-№14 та вартістю електричної енергії, виходячи з ціни з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №2 до Договору.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у результаті підписання Додаткових угод №3-№4, №7-№9, №11-№14 у надмірному розмірі сплачено на користь ТОВ ЕНЕРА СУМИ бюджетні кошти у сумі 181342 грн 63 коп., чим порушено інтереси держави, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Тростянецької міської ради, а позов в цій частині задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позивних вимог Прокурором та задоволення їх у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги задоволені повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 26877 грн 00 коп. покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов Керівника Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача: Тростянецької міської ради до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми»; 2. Комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 181342 грн 63 коп. задовольнити повністю.

2.Визнати недійсною додаткову угоду від 19.02.2021 № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

3.Визнати недійсною додаткову угоду від 16.03.2021 № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 від 23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

4.Визнати недійсною додаткову угоду від 18.08.2021 № 7 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 № 23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

5.Визнати недійсною додаткову угоду від 14.09.2021 № 8 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 № 23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

6.Визнати недійсною додаткову угоду від 27.09.2021 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 № 23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

7.Визнати недійсною додаткову угоду від 21.10.2021 № 11 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

8.Визнати недійсною додаткову угоду від 26.10.2021 № 12 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

9.Визнати недійсною додаткову угоду від 27.10.2021 № 13 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

10.Визнати недійсною додаткову угоду від 17.11.2021 № 14 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 18.01.2021 №23190/35, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».

11.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537) на користь Тростянецької міської ради (вул. Миру, 6, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 24006361) безпідставно сплачені кошти в сумі 181342 грн 63 коп.

12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 41884537) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Г.Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) 13438 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

13. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради (вул. Нескучанська, 7, м. Тростянець, Сумська область, 42600, код ЄДРПОУ 01981508) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Г.Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) 13438 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

14.Видати Тростянецькій міській раді, Сумській обласні прокуратурі накази після набрання рішенням законної сили

15.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

16.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п.п. 11-13 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 29.05.2024.

СуддяО.Ю. Резніченко