Постанова

від 29.05.2024 по справі 275/247/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №275/247/24 Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С.

Категорія 32 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.,

розглянувши успрощеному письмовомупровадженні безвиклику сторінв м.Житомирі цивільнусправу №275/247/24за позовом ОСОБА_1 дотоваристваз обмеженоювідповідальністю «Лендагроінвест»про стягненнязаборгованості посплаті орендноїплати,за апеляційноюскаргою представникатовариства зобмеженою відповідальністю «Лендагроінвест»-Валька ІгоряВікторовича нарішення Брусилівськогорайонного судуЖитомирської областівід 01травня 2024року, ухвалене під головуванням судді Данилюк О.С. в смт Брусилові,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,8805 га, що розташована на території колишньої Ставищенської сільської ради колишнього Брусилівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820986000:10:000:0038. 21 листопада 2016 року між нею та ТОВ «Лендагроінвест» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який зареєстровано 21.12.2016 року. Відповідно умов договору позивач передала у строкове платне користування свою земельну ділянку, а відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату та використовувати земельну ділянку виключно у порядку та на у мовах, визначених договором оренди землі. Згідно договору, строк оренди становив 7 років, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та складає 4 370,73 грн, тобто 5,5 % нормативної грошової оцінки, яка вказана у п. 5 договору та вартість якої становить 79 467, 88 грн. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року. Станом на дату подання позову відповідач не виконав свого обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2023 рік. Тому, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендної плати за 2023 рік в сумі 4 370, 73 грн та судові витрати.

Рішенням Брусилівського районногосуду Житомирськоїобласті від01травня 2024року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» заборгованість з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер № 1820986000:10:000:0038, за 2023 рік на користь ОСОБА_1 в розмірі 4370,73 грн, судовий збір в розмірі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ТОВ «Лендагроінвест» - Валько І.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд вірно встановив, що орендар - відповідач сплатив орендодавцю - позивачці більше коштів, ніж мав по договору наявна переплата. Водночас суд відхилив доводи відповідача щодо відсутності обов`язку сплати орендної плати, оскільки на думку суду умови договору оренди (п.п.9-14) та норми законодавства не містять положень, що орендар звільняється від обов`язку сплатити орендну плату за черговий рік у випадку наявності переплат по ній за попередні роки. Суд вважає, що така переплата може вважатися безпідставно набутими орендодавцем коштами, і питання їх повернення може бути предметом окремого спору, але в жодному випадку така обставина не позбавляє орендаря від обов`язку сплатити оренду плату у встановленому розмірі та встановлені строки. Погодитись з такими висновками не можливо, адже орендар мав право на авансову оплату і її не можна вважати безпідставно набутими коштами з огляду на підставність таких платежів. Договір не містить заборону про сплату орендної плати наперед, а тому відповідач (боржник) мав право без внесення змін до договору оплатити орендну плату наперед. Тобто за загальним правилом орендар має право виплатити орендну плату наперед за будь-який період. Помилковими є висновки суду про те, що переплачені кошти варто вважати безпідставно отриманими коштами. Отже, кошти, які сплачені під час дії договору оренди землі з позивачкою на виконання цього договору не можна вважати безпідставно отриманими коштами. Таким чином, грошові кошти, які сплачені як орендна плата під час дії договору, мали бути зараховані в оплату орендної плати за 2023 рік, як наслідок заборгованості у відповідача немає. Так відповідно до Договору сторони узгодили, що орендна плата за користування землею вноситься в грошовій сумі в розмірі 4 370,73 гривень за 1 рік користування, і складає 5,5% від нормативно-грошової оцінки землі (п. 9 договору). Нормативно-грошова оцінка землі на момент укладення договору становила 79 467,88 грн (п. 5 договору). Зазначає, що 5,5% від 79 467,88 грн становить 4 370,7334 грн, у договорі сторони встановили залежність розміру орендної плати від нормативно-грошової оцінки і від індексації вартості земельної ділянки. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку у відсотку. Ставка податку з доходів фізичних осіб відповідно до норми п. 167.1. ПК України становить 18%. Отже, ТОВ «Лендагроінвест» при виплаті орендної плати фізичній особі, яка не є підприємцем (ФОП), зобов`язаний відповідно до Податкового кодексу України утримати і сплатити до бюджетів перед виплатою коштів фізичній особі податок з доходів фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%, а загалом 19,5%. Навіть якщо в договорі не зазначено цей обов`язок, відповідач має його виконувати в силу закону. Після відрахувань сума виплати становитиме 3 518,44 грн (4 370,73 4 370,73 х 19,5 / 100). Загальна сума коштів, які фактично сплачені відповідно договору 3 518,44 + 3 518,44 + 3 518,44 + 3 613,44 + 10 000,00 + 10 00,00 + 0,00 = 34 168,76 грн. Сплата коштів в такому розмірі підтверджується відомостями та платіжними інструкціями про перерахування коштів на картку позивачки. Звертає увагу на той факт, що сплата орендної плати відбувалася не в розмірі 4370,73 грн, як вказано в договорі, а в меншому розмірі за мінусом податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Така сплата орендної плати сприймалася сторонами як належна, адже матеріали справи і пояснення сторін не містять претензій щодо правильності розрахунку і сплати орендної плати за наприклад 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік. Натомість суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 21.11.2016 не містить положень про виключення розміру податків і зборів з узгодженої суми орендної плати, а тому обов`язки орендаря за податковим законодавством не впливають на розмір орендної плати, який був узгоджений сторонами. Отже, суд вважає, що відповідач має за власні кошти сплачувати ПДФО та військовий збір при виплаті орендної плати. Таке тлумачення суперечить наведеним нормам Податкового кодексу України, згідно з якими платник зобов`язаний «утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу». Отже, немає підстав для тлумачення норм права і обов`язків орендаря іншим чином, ніж передбачено податковим законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст.369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено судом, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,8805 га, що розташована на території Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820986000:10:000:0038, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 786209 від 13.04.2007 року.

21 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лендагроінвест» укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 7 років.

Рішенням про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33058244 від 21.12.2016 зареєстровано право оренди за ТОВ «Лендагроінвест» на строк 7 років з правом пролонгації.

Відповідно до п. 5 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що надається в оренду, становить 79 467, 88 грн.

Пунктом 9 вказаного договору встановлена орендна плата, яка вноситься орендарем у грошовій формі та складає 4 370, 73 грн за 1 рік оренди. Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня поточного року.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 09.02.2024, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,8805 га, що розташована на території Ставищенської сільської ради колишнього Брусилівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820986000:10:000:0038 становить 53 621, 86 грн.

Інформацією з Держгеокадастру повідомлено про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік, яка становить 1, 051 % .

Відповідно до п. 9 договору оренди від 21.11.2016, розмір орендної плати становить 5,5 % нормативної - грошової оцінки ділянки - 4370,73 грн. Станом на 2016 рік нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становила 79 467, 88 грн.

Заявою від 09.06.2023, ОСОБА_1 повідомила ТОВ «Лендагроінвест» про намір припинення договору оренди землі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 21.11.2016 не містить положень про виключення розміру податків і зборів з узгодженої суми орендної плати, а тому обов`язки орендаря за податковим законодавством не впливають на розмір орендної плати, який був узгоджений сторонами. В зв`язку з наведеним, заборгованість по орендній платі за 2023 рік з боку відповідача перед позивачем становить 4 370, 73 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальнимЗаконом України «Про оренду землі»,ЗК Українита загальними нормамиЦК України.

Відповідно до вимогстатті 124 ЗК Українипередача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зістаттею 792 ЦК Україниза договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з вимогамистатті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі»визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Устатті 21 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендна плата за землюце платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України).

Згідно з положеннямистатті 24 Закону України «Про оренду землі»орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до положень статей12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасного та повного розрахунку за користування земельною ділянкою за період користування нею протягом 2023 року та, відповідно, порушив умови, передбачені пунктом 11 договору оренди землі, що є його істотною умовою.

Відповідачем не заперечується, що у 2023 звітному році ОСОБА_2 орендна плата не перераховувалася.

Водночас відповідач,заперечуючи протипозову,посилався навідсутність заборгованостізі сплатиорендної плати,оскільки ОСОБА_1 в 2021 та 2022 роках орендна плата виплачувалася наперед та фактично за договором оренди їй сплачено 34 168,76 грн. На підтвердження цієї обставини надав відомості та платіжні інструкції про перерахування коштів на картку позивачки.

Зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі від 21 листопада 2016 року вбачається, що орендна плата за користування земельною ділянкою становить 4370,73 грн.

Орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня поточного року п. 11 договору оренди.

Положеннями п. п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 розд.ІV Податкового кодексу Українивизначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1 ст. 170 ПКУ.

Відповідно до п. п.170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену вст. 167 ПКУ(п. п.168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Згідно п.170.1.4 ст. 170 Податкового кодексу України, доходи, зазначені, зокрема, у пп.170.1.1 п. 170.1 ст.170 Кодексу, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою 18%, визначеною п.167.1 ст.167 Кодексу.

Такі доходи також підлягають оподаткування військовим збором. Ставка військового збору становить 1,5%. об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.161підрозділу 10розділу XX Податкового кодексу України(пп.1.3 п.11підрозділу 10розділу XX Податкового кодексу України).

Таким чином, системне тлумачення положень п. п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164, п. п.168.1.2 п. 168.1 ст. 168 , п. п.170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, дає підстави виснувати, що ТОВ «Лендагроінвест» як податковий агент при виплаті орендної плати ОСОБА_1 повинен був утримувати податок на доходи фізичних осіб18% та військовий збір1,5%. А відтак орендна плата на корись позивача ОСОБА_1 мала б бути виплачена не в визначеному умовами договору розмірі 4370,73 грн., а вже із здійсненими орендарем необхідними податковими відрахуваннями.

Як видноіз наданихвідповідачем доказів, ОСОБА_1 було сплаченоорендну платуу 2017році врозмірі 3518,44грн ( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ;у 2018році 3518,44грн ( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору); у2019році 3518,44грн ( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ;у 2020 році3613,44грн ( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору); у 2021рік 10000,00грн ( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору);за 2022рік 10000,00грн( зутриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору);за 2023рік 0,00гривень.Загальна сумакоштів,які фактичносплачені відповіднодо договору орендиземлі складає 34168,76гривень. Фактотримання орендодавцемвід орендаряплатежів задоговором орендиземельної ділянкипідтверджено належнимита допустимимидоказами,якими є відомості та платіжні інструкції про перерахування коштів на картку позивачки.

З урахуванням наведених положень законодавства та доказів щодо виплати орендної плати, відповідачем за вказаний період здійснено розрахунок нарахованої та виплаченої орендної плати ОСОБА_1 після утримання податку на доходи (18%) та військового збору (1,5%).

З 2017 року загальний розмір платежів, які мала би отримати ОСОБА_1 становить: за 2017 рік 3518,44 грн, за 2018 рік - 3518,44 грн, за 2019 рік - 3518,44 грн, за 2020 рік - 3518,44 грн, за 2021 рік - 3518,44 грн, за 2022 рік - 3518,44 грн, за 2023 рік - 3518,44 грн, а всього 24629,08 грн.

Норми чинногозаконодавства,які регулюютьспірні правовідносини,та положенняукладеного міжсторонами договоруоренди немістять заборонна сплатуорендної платиавансом занаступні рокикористування земельноюділянкою.

Аналогічний висновок, сформульованій Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2024 у справі №702/595/22, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до аналогічних правовідносин.

Отже,розмір коштів,фактично отриманих ОСОБА_1 наперед відТОВ «Лендагроінвест»,є більшимніж сума,яку вонамала биотримати уразі виплати орендиза 2017-2023роки.

Також, як вбачається з матеріалів справи розмір виплати орендної плати з утриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору впродовж 2017-2022 роки ОСОБА_1 не оскаржувала, не пред`являла орендарю жодних претензій щодо неповної сплати орендної плати за землю, не зверталася із додатковими заявами про сплату орендної плати.

Отже, поведінка сторін під час виконання умов договору про орендну плату свідчить, що сторони однаково розуміли умови про орендну плату, яка мала виплачуватися відповідачем.

Відтак, належне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати за спірний період (2017-2023 роки) підтверджено в суді першої інстанції належними і допустимими доказами.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відповідач не порушив умови договору оренди та не допускав прострочення сплати орендної плати за відповідний період, оскільки кошти були сплачені наперед, до обумовленої сторонами дати, що не суперечить чинному законодавству про оренду землі та з утриманням орендарем необхідних податкових відрахувань.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено відсутність боргу ТОВ «Лендагроінвест» перед ОСОБА_1 за 2023 року за договором оренди від 21 листопада 2016 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та при оцінці доказів, наданих сторонами, порушив норми процесуального права, а тому безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 .

Відповідно достатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таким же правилом підлягають розподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

З огляду на те, що апеляційну скаргу ТОВ «Лендагроінвест» задоволено повністю, то з ОСОБА_1 на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи апеляційною інстанцією в розмірі 1816,80 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» - Валька Ігоря Вікторовича задовольнити.

Рішення Брусилівськогорайонного судуЖитомирської областівід 01травня 2024року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь товаристваз обмеженоювідповідальністю «Лендагроінвест» судовий збір у розмірі 1816,80 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді