Ухвала

від 21.05.2024 по справі 320/7853/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 травня 2024 року 320/7853/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіджи Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіртекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферзаер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Касіларк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєгасі Промбуд" про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у м.Києві з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіджи Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіртекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферзаер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Касіларк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєгасі Промбуд" , у якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу товару від 02.03.2021 №Ф-03/02, укладений між ТОВ "Ферзаер" та ТОВ "Сіджи Груп";

- визнати недійсним договір поставки від 09.03.2021 №З/09/03, укладений між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Зіртекс";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу товару від 15.03.2021 №КС-15-03/21, укладений між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Касіларк";

- визнати недійсним договір поставки від 15.03.2021 №З/15/03ЛП, укладений між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Лєгасі Промбуд".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У судове засідання, призначене на 21.05.2024, з`явилися представники позивача.

Відповідачі у судове засідання, призначене на 21.05.2024, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

Присутній у судовому засіданні 09.05.2024 представник позивача заявив клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв`язку з тим, що позовні вимоги, заявлені у межах даної справи, підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).

При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

Предметом позову у даній справі є вимога про: визнання недійсним договору купівлі-продажу товару від 02.03.2021 №Ф-03/02, укладеного між ТОВ "Ферзаер" та ТОВ "Сіджи Груп"; визнання недійсним договору поставки від 09.03.2021 №З/09/03, укладеного між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Зіртекс"; визнання недійсним договору купівлі-продажу товару від 15.03.2021 №КС-15-03/21, укладеного між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Касіларк"; визнання недійсним договору поставки від 15.03.2021 №З/15/03ЛП, укладеного між ТОВ "Сіджи Груп" та ТОВ "Лєгасі Промбуд".

Судом встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу товару від 02.03.2021 №Ф-03/02 ТОВ "Ферзаер" зобов`язалось поставити ТОВ "Сіджи Груп" гіпсокартонні плити, плити, листи, арматуру, фіксатори стійки.

За умовами договору поставки від 09.03.2021 №З/09/03 ТОВ "Зіртекс" зобов`язалось поставити ТОВ "Сіджи Груп" труби металічні круглі та труби профільні квадратні.

За умовами договору купівлі-продажу товару від 15.03.2021 №КС-15-03/21 ТОВ "Касіларк" зобов`язалось продати ТОВ "Сіджи Груп" труби прямокутні полімерні, труби профільні квадратні, профнастил цинковий та профнастил матовий.

За умовами договору поставки від 15.03.2021 №З/15/03ЛП ТОВ "Лєгасі Промбуд" зобов`язалось продати ТОВ "Сіджи Груп" гіпсокартонні плити, плити, листи, труби профільні квадратні, туби металічні круглі, арматуру, профнастил цинковий, профнастил матовий, фіксатор стійка.

Матеріально-правовою підставою таких вимог ГУ ДПС визначило норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорювані договори укладені відповідачами без наміру його виконання з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб`єктам господарювання та заниження сум податкових зобов`язань.

Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочини (договори), укладені суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав їх недійсності, визначених цивільним законом.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першої статті 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

Таким чином, позовні вимоги направлені на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері.

Позивач - контролюючий орган, не є стороною оспорюваних договорів, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Між сторонами договору купівлі-продажу товару від 02.03.2021 №Ф-03/02, договору поставки від 09.03.2021 №З/09/03, договору купівлі-продажу товару від 15.03.2021 №КС-15-03/21 та договору поставки від 15.03.2021 №З/15/03ЛП, а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з їх укладення чи виконання, зміст цих правочинів не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваних договорів, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договорів на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків їх недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

Аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом частини четвертої статті 5, пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною другою статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст.20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 у справі №320/10755/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 118172574).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, підлягають обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Щодо клопотання позивача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, за змістом частини першої статті 239 КАС України справа може бути направлена за встановленою юрисдикцією, зокрема, для розгляду за правилами господарського судочинства, виключно у разі закриття провадження у справі судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Такий правовий висновок висловлений Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 09.06.2022 у справі №640/17722/21.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для передачі даної справи до Господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні 21.05.2024 були проголошені вступна та резолютивна частини ухвали. Повний тексу ухвали складений та підписаний 28.05.2024.

Керуючись статтями 238, 243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1.Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м.Києві про передачу справи до Господарського суду міста Києва.

2. Закрити провадження в адміністративній справі.

3. Роз`яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя йДудін С.О.