Рішення

від 29.05.2024 по справі 320/47969/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 року м. Київ № 320/47969/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області; 2. Верховної Ради України; 3. Державної казначейської служби Українипровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення збитків,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1/ ГУ ПФУ у Київській обл.), Верховної Ради України (відповідач-2), Державної казначейської служби України (відповідач-3), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01 липня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , державну (основну) пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01 липня 2021 року, з урахуванням вже виплачених сум;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 654 266 (шістсот п`ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят шість) гривень 14 копійок, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує наступне.

Статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР) було установлено мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, зокрема зазначалося, що розміри пенсій, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» за № 76-VIII (далі по тексту -Закон № 76-VIII), який набрав чинності з 01 січня 2015 року, де текст статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції, за якою мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Однак, Рішенням Конституційного суду України від 07.04.2021 року за № 1-р(ІІ)/2021 (далі по тексту -Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. З ст. 54 Закону № 796-ХП у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також, КС України доручив Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у відповідність із Конституцією України та зазначеним Рішенням КС України, тобто до 07 липня 2021 року, а у разі неприведення нормативного регулювання, застосуванню підлягатиме ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, де зазначено, що «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності -10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

Однак, всупереч зазначеному, Верховна Рада України не привела норми статті 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до тих вимог, на які вказував у своєму Рішенні КС України.

Тобто, з 07 липня 2021 року почала діяти частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, де, як зазначалося вище, мінімальний розмір державної (основної) пенсії позивачу повинен нараховуватися виходячи з 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.

Однак, всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Рішення КС України від 07.04.2021 № 1-р(П)/2021 ГУ ПФУ у Київські області нараховував та виплачував позивачу державну (основну) пенсію у меншому розмірі, а саме - 3 416,91 грн, щомісяця, на що вказує відповідь ГУ ПФУ у Київські області від 09.11.2023, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Також, як зазначає позивач, у зв`язку з прийняттям ВР України Закону № 76-VIII від 28.12.2014 року, який обмежував право позивача на нарахування та виплату органами ПФ України державної (основної) пенсії в розмірі визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, зокрема, у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, і який в подальшому був визнаний неконституційним, позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої держаної пенсії за період з 01 січня 2015 року до 30 червня 2021 року включно у сумі 654 266,14 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк, відкрито провадження в адміністративній справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем-1 (Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) у встановлений судом строк відзиву на позов не подано.

02 травня 2024 року від відповідача-2 (Верховної Ради України) надійшов відзив на позов.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, оскільки пунктом 2 резолютивної частини Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(ІІ)/2021 визначено, що частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яка визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто згадана вище норма Закону втрачає чинність з 07.07.2021 р.

Як вказує відповідач-2, Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № 1-р(ІІ)/2021 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до дати втрати чинності нормативно-правого акту, визнаного неконституційним, тобто до 07.07.2021 р. включно. Таким чином, Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, шо втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII на майбутнє і фактично визнав її чинність до 07.07.2021 р. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню рішення незаконним. Визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про його неконституційність або з дати втрати чинності нормативно-правого акту, визнаного неконституційним, якщо це передбачено у самому рішенні. Отже, на переконання відповідача-2, позивач не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу, зокрема позивач не надав судове рішення про визнання судом незаконного рішення, дії чи бездіяльності відповідача - Верховної Ради України, а тому це дає підстави стверджувати про відсутність у даній справі всіх необхідних елементів складу правопорушення, які є підставою для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування матеріальної шкоди.

Поряд з відзивом представником Верховної Ради України заявлені клопотання про залишення позовної заяви без руху, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідач-2, обґрунтовуючи клопотання про залишення позовної заяви без руху, вказує, що позовна заява не містить позовних вимог, заявлених до Верховної Ради України, з приводу чого суд зазначає таке.

Аналізуючи такі посилання відповідача-2, суд зазначає, що оскільки спірні правовідносин обумовлені визнанням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, який (Закон №76-VIII) був прийнятий Верховною Радою України, суд вважає, що Верховна Рада України є належним відповідачем у даній справі.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №757/38064/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначили, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є: 1) Верховна Рада України, як орган, який прийняв неконституційний закон; 2) Державна казначейська служба України (орган, який здійснює списання коштів з єдиного казначейського рахунку), і 3) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як розпорядник бюджетних коштів.

У зв`язку з цим, підстави для залишення позовної заяви без руху з наведених у клопотанні відповідача підстав відсутні, а відтак, клопотання є таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який розпочав свій перебіг 07.07.2021 (дата, коли частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII втратила чинність у зв`язку з визнанням її неконституційною рішенням Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018) та сплинув 07.01.2022, суд зазначає, що питання визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду вирішувались судом на стадії відкриття провадження.

Зокрема, 09 лютого 2024 року представником позивача, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк. Зазначене має наслідком відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Поряд з вказаним, представником відповідача-2 заявлено клопотання про закриття провадження у справі, на обґрунтування якого представник Верховної Ради України вказує, що у позові відсутній публічно-правовий спір, оскільки рішення, дії чи бездіяльності парламенту у цій справі не оскаржується, а вимога щодо відшкодування заподіяної шкоди повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства.

З приводу вказаних відповідачем-2 підстав для закриття провадження, суд зазначає, що правове обґрунтування щодо судової юрисдикції спорів з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2022 у справі №295/15069/21-ц у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів у справі №295/15069/21-ц зазначила, що спір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що у свою чергу вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У справі, що переглядається предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі, що розглядається, а відтак, зазначене має наслідком відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у даній справі.

15 квітня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Державної казначейської служби України.

Відповідач-3 у поданому відзиві зазначає, що відповідач жодних прав та інтересів позивача не порушив, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав, а тому не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Також, у відзиві відповідач посилається на ч.1 ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідач-3 вказує, що оскільки на сьогодні механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, законом не врегульований, тобто у позивача відсутні правові підстави для заявлення вимог про стягнення такої шкоди.

Враховуючи, що відповідач-1 по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, сторонами не заперечується, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, Категорія 1, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки МСЕ №009259 позивачу з встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно експертного висновку №31/93 від 27.12.1993 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст.54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі-Закон №796).

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просив провести перерахунок належної йому пенсії з 08.07.2021 відповідно до ст.54 Закону №796 в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 у справі №3-333/2018 (4498/18).

Листом від 20.10.2023 №1000-0202-8/159513 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивачу про відсутність підстав для перерахунку йому пенсії.

Так, у вказаному листі відповідач зазначив, що 23.11.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1210 Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з п.13 якої визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а саме особам, що належать до категорії 1, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з інвалідністю ІІ групи 379,60 гривень, яку позивач і отримує.

Зазначено, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 №1307 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 і від 26.09.2012 № 886» з 01.12.2022 проводився перерахунок пенсій особам з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, за документами, що містяться в матеріалах пенсійних справ пенсіонерів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова № 168) визначено порядок проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески в розмірі 1,197 (6186,32 грн х 1,197 = 7405,03 грн), в зв`язку з чим здійснено осучаснення раніше призначених пенсій з 01.03.2023.

Пунктом 10 Постанови № 168 встановлено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї Постанови, не може перевищувати 1500,00 гривень.

Розмір пенсії обчислено із врахуванням заробітної плати за роботу в зоні відчуження за серпень 1986 року. Осучаснена середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосована в розмірі 7405,03 грн, індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі становить 3,18994, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії склав 23621,60 грн (7405,03 х 3,18994). Відсоток втрати працездатності згідно довідки МСЕК - 80%. Розмір пенсії станом на жовтень 2023 року становить 17666,79 грн, де: 18897,28 грн - розмір пенсії, 379,60 грн - додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам віднесеним до 1 категорії з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, 1610,09 грн - обмеження індексації з 01.03.2023, Постанова № 168.

З урахуванням викладеного відповідачем зазначено про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача.

Не погоджуючись із відмовою, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Основні положення щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - №796-ХІІ).

Відповідно до статті 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 50 Закону № 796-XII (в редакції до 01.01.2008) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону №796-ХІІ (у цій самій редакції) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

28.12.2007 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI, який набрав чинності з 01.01.2008.

Пунктом 28 розділу ІІ вказаного Закону були внесені зміни, зокрема, до статей 50 та 54 Закону № 796-XII.

Так, статтею 50 Закону № 796-XII (в редакції з 01.01.2008) визначено, що особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Законом № 107-VI частини третя і четверта статті 54 Закону № 796-XII були замінені чотирма частинами такого змісту:

"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:

по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:

по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.

До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-15.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення 24-34 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Отже, після прийняття Конституційний Судом України цього рішення статті 50 та 54 Закону №796-ХІІ відновили редакцію, яка існувала до 01.01.2008.

28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 та яким текст статті 50 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Крім того, Законом №76-VIII текст статті 54 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції: "Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань".

Отже, з урахуванням змін, внесених Законом № 76-VIII, нормами статей 50 та 54 Закону № 796-XII передбачалося, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Таким чином, визначення порядку і розмірів виплат вказаним категоріям осіб делеговано Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому суд звертає увагу на те, що зміни, внесені Законом від 28.12.2014 № 76-VIII до статей 50 та 54 Закону № 796-XII, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжували діяти у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014.

Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (II)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 вказаного рішення Конституційного Суду України частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 вказаного рішення Конституційного Суду України доручено Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР:

"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".

Позивач вважає, що право на перерахунок пенсії із розрахунку 8 мінімальних пенсій у неї виникло у липні 2021 року (на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021).

З цього приводу суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII (далі - Закон №2136-VIII) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до частини першої статті 97 Закону №2136-VIIІ, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У відповідності із зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України встановив строк втрати чинності законом, що визнаний неконституційним, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021.

До цього моменту діяла стаття 54 Закону № 796-XII у редакції, яка не передбачала перерахунку призначеної позивачу пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Із урахуванням встановленого Конституційним Судом України порядку і строків виконання рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, умовою виникнення у позивача права на перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком було не приведення Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення (до 07.07.2021) нормативного регулювання спірного питання у відповідність із Конституцією України.

При цьому, Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, на яке посилається позивач, не набуває ретроспективної дії у часі (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 373/1978/18).

29.06.2021 Верховною Радою України, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29.06.2021 №1584-IX (далі - Закон №1584-ІХ), який набрав чинності 01.07.2021.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1584-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу I цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.

Так, пунктом 2 Закону №1584-ІХ частину третю статті 54 Закону №796-ХІІ викладено в такій редакції:

"В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

- для І групи інвалідності - 6000 гривень;

- для II групи інвалідності - 4800 гривень;

- для III групи інвалідності - 3700 гривень;

- для дітей з інвалідністю - 3700 гривень".

Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ХІ, який вносить зміни до Закону №796-ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За таких обставин, посилання позивача на той факт, що підлягають застосуванню положення статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР є необґрунтованими.

Суд зауважує, що Закон № 1584-ІХ був прийнятий саме з метою виконання рішення Конституційного Суду України, є чинним, неконституційним не визнавався та підлягає обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що здійснюючи перерахунок пенсії по інвалідності позивачу, а також визначаючи розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до норм постанови КМУ №1210, відповідач керувався чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а отже, дії та рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є правомірними.

Суд звертає увагу позивача на те, що механізм обчислення додаткової пенсії відповідно до статті 51 Закону № 796-XII визначений Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210.

Отже, виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зазначене свідчить, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача територіальний орган Пенсійного фонду України діяв правомірно, оскільки пенсія позивачу виплачувалася з урахуванням вимог чинного законодавства. За таких обставин, позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити позивачу державну (основну) пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.07.2021 - задоволенню не підлягають.

Щодо права позивача на відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої держаної пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року, у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Закону № 76-VIII від 28.12.2014 року, який обмежував право позивача на нарахування та виплату органами Пенсійного фонду України державної (основної) пенсії в розмірі визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, і який в подальшому був визнаний неконституційним, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Рішенням Конституційного суду України від 07.04.2021 року за № 1-р(II)/2021 (далі по тексту Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому, у пункті 4 резолютивної частини вказаного Рішення встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

У мотивувальній частині даного Рішення зазначено, що з приписів статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку випливають не лише зобов`язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII.

Статтею 152 Основного Закону України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

При цьому, положення ч. 3 ст. 152 Основного Закону прямо посилається на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

В Україні діє норма статті 1175 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України (ст. 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року N 2136-VIII).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України", рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням: а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень); б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України; в) того, що рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено; г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

З аналізу статусу Конституційного Суду України та його повноважень, суд приходить до висновку, що Конституційний Суд України не наділений повноваженнями щодо визнання незаконними і скасування нормативно-правових актів.

Таким чином, стаття 1175 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований.

Проаналізувавши положення законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у ст. 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у ч. 3 ст. 152 Конституції України), суд вважає, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене ст. 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у ст. 56 Конституції України.

Крім того, право гарантоване ст. 56 Конституції України знайшло своє відображення у ст. 1173 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), ст. 1174 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), ст. 1175 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), ст. 1176 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

Між тим, спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч. 3 ст. 152 Конституції України, на законодавчому рівні у державі Україна не прийнято, у зв`язку з чим, у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08 вересня 2016 року N 6-рп/2016).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Оскільки суд прийшов до висновку, що у даних правовідносинах ч. 3 ст. 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, вбачається, що шкоду, завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати держава Україна, в особі державного органу, адже згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України, де закріплюється плюралістична модель участі держави у майнових відносинах, держава набуває цивільних прав і здійснює обов`язки через органи державної влади.

Разом з тим, частина 1 статті 43 Бюджетного кодексу України, встановлює, що при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Таким чином, Казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №757/38064/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначили, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Виходячи з вищезазначених приписів, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади (Верховну Раду України), а завдана позивачу шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок Державного бюджету, при цьому Державна казначейська служба України є тим органом, на яку законом покладено обов`язок щодо безспірного списання коштів з Державного бюджету на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що з 01.01.2015 було обмежено розмір пенсії позивача у зв`язку із дією ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яка згодом визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (II)/2021.

29.06.2021 Верховною Радою України, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29.06.2021 №1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021.

Отже, з 01.07.2021 пенсія по інвалідності позивачу нараховується та виплачується без застосування обмеження, установленого дією ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Таким чином, внаслідок неконституційного закону позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого ним доходу державної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР:

"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".

Тому, відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав.

Щодо посилання відповідача-3 на те, що Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (II)/2021, на яке посилається позивач як на підставу відшкодування збитків, на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, суд зазначає, що в даному випадку йдеться саме про відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом і діями, що визнані неконституційними, в порядку, передбаченому частиною третьою статті 152 Конституції України.

Суд також акцентує увагу на те, що в мотивувальній частині даного Рішення зазначено, що з приписів статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку випливають не лише зобов`язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян.

Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII.

Як вже зазначалось, правове обґрунтування щодо судової юрисдикції спорів з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2022 у справі №295/15069/21-ц у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів у справі №295/15069/21-ц зазначила, що спір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що у свою чергу вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У справі, що переглядається предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до змісту ч. ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.24 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Jatridis v. Greece) [ВП], N 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що діями та рішенням держави Україна було порушено право власності позивача (правомірні очікування позивача на отримання державної пенсії у повному розмірі, гарантованої ч. 4 ст. ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР), чим завдано майнову шкоду позивачу актом, що визнаний неконституційними.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 було наголошено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23 лютого 2006 року визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо застосування до спірних правовідносин норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення з держави Україна на її користь матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, що визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (II)/2021, за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року.

Відповідачами у справі не було надано заперечень щодо наданого позивачем розрахунку матеріальної шкоди щодо недоотриманої позивачем державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, у зв`язку з чим суд приймає розрахунок позивача, згідно якого недоотримана державна (основна) пенсія ОСОБА_1 , визначена за ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР) з вирахуванням виплаченої пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно, повинна складати 654266,14 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача Державної казначейської служби України подати звіт про виконання рішення суду протягом 30 календарних днів після дати набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто положеннями вказаної норм закріплено право саме суду встановлювати контроль за виконанням судового рішення і вирішувати у яких випадках належить подавати відповідний звіт; при цьому, строк встановлює також саме суд. Втім, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

Проаналізувавши обставини справи та зміст позовних вимог, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вказаній адміністративній справі на момент ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", з огляду на що, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 654266,14 грн (шістсот п`ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят шість гривень 14 коп.), заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.