Постанова

від 29.05.2024 по справі 420/12473/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12473/22

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Тимінської Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, прийняту у складі суду судді Катаєвої Е.В. в місті Одеса, по справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ВІЛЛ АГРО», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання недійсними правочинів,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ВІЛЛ АГРО», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в якому позивач просив суд про визнання недійсними правочинів укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУД ВІЛЛ АГРО» та Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 05.08.2019 за №444, 445, 447, 448 за результатами яких складено податкові накладні на загальну суму 111 106 367,80 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 січня 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

01 квітня 2023 року представник Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із клопотанням про закриття провадження у цій справі, оскільки спір про визнання недійсними договорів поставки не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року закрито провадження у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ВІЛЛ АГРО», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання недійсними правочинів. Роз`яснено Головному управлінню ДПС в Одеській області, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним ухвали звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням ГУ ДПС в Одеській області (суб`єктом владних повноважень) владних управлінських функцій, оскільки ГУ ДПС звернулось до суду з позовом на виконання покладених на контролюючий орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування. Апелянт вважає, що звернення до суду є тим установленим законом способом, в який ГУ ДПС в Одеській області, встановивши під час здійснення податкового контролю обставини, що можуть свідчити про вчинення підконтрольними особами (платниками податків) правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, повинно реалізувати своє повноваження щодо застосування до підконтрольних осіб встановлені законом заходи відповідальності за вчинення такого правочину. Зазначені обставини, на думку апелянта, виключають розгляд справи в порядку господарського судочинства, а натомість обумовлюють підстави для вирішення спору адміністративним судом. Крім того, апелянт вважає, що судом безпідставно не враховано висновки, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду по справі №580/4531/23.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Колегія суддів зауважує, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що Велика Палата Верховного Суду (у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Під час такого перегляду ВП ВС наділена повноваженнями вирішувати питання юрисдикційності тієї чи іншої справи, адже процесуальними кодексами визначено, що справа підлягає передачі на її розгляд, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції (ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 6 ст. 303 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду 29.02.2024 року, розглянувши справу №580/4531/23 за позовом ГУ ДПС у Черкаській області до ТОВ «А-Транс Логістик», ТОВ «Промислове об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» про визнання недійсним договору про перевезення автомобільним транспортом від 22.11.2021 №47, вирішила, що на даний спір поширюється юрисдикція господарських судів, враховуючи наступне.

По справі №580/4531/23 податковий орган правовою підставою позовних вимог визначав приписи статей 203, 215, 228 ЦК України та обґрунтовував позов тим, що договір укладений відповідачами без наміру його виконання, а складені на підставі оспорюваного договору документи були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов`язань.

ВП ВС у постанові від 29.02.2024 року зазначила, що сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Водночас, недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів особи або ж їх відновлювати.

Так ГУ ДПС у Черкаській області - контролюючий орган та не є стороною оспорюваного договору перевезення автомобільним транспортом від 22.11.2021 №47, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Водночас, між сторонами зазначеного договору - ТОВ «А-Транс Логістик» та ТОВ «ПО «Ірві Спецтехніка Груп», а також між ними та ГУ ДПС у Черкаській області відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, податковий орган втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.

ВП ВС зазначила, що наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, з урахуванням наведеного вище виходить за межі податкового контролю.

Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

При цьому, наведеного підходу до визначення юрисдикції спорів за участю контролюючих органів не змінює посилання ГУ ДПС у Черкаській області на наявність повноважень, передбачених п.п.20.1.30 п.20.1. ст.20 ПК України (звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами), адже ця норма, власне, визначає елемент загальної компетенції контролюючого органу, що може бути реалізована суб`єктом владних повноважень виключно у випадках визначених Конституцією та законами України (ч.4 ст.5 КАС України).

Отже самого по собі посилання на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за п.п.20.1.30 п.20.1. ст.20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

Враховуючи викладене, на підставі ч.5 ст.242 КАС України судом першої інстанції вірно враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 по справі №580/4531/23. З урахуванням наведених висновків, суд дійшов вірного висновку, що даний спір про визнання недійсними договорів поставки від 05.08.2019 за №444, 445, 447, 448, що укладені між ТОВ «ГУД ВІЛЛ АГРО» та АТ «ДПЗКУ» має приватно-правову природу та на нього поширюється юрисдикція господарських судів, а доводи апелянта зазначених висновків суду не спростовують.

При цьому, посилання апелянта на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду колегія суддів відхиляє, адже за своєю природою окрема думка не містить правових висновків Верховного Суду, що підлягають обов`язковому врахуванню судами при застосуванні норм права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року по справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ВІЛЛ АГРО», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання недійсними правочинів залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: Ю.В. Осіпов

Суддя: В.О. Скрипченко