Постанова

від 30.05.2024 по справі 906/1100/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року Справа № 906/1100/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

без виклику учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 (ухвалене суддею Сікорською Н.А., повний текст складений 27.02.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області

про стягнення 67 025,20 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 позов задоволений частково.

Стягнуто з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 44 940,02 грн - основний борг; 1 902,26 грн - 3% річних; 13 797,96 грн - інфляційні нарахування; 511,89 грн - пеня; 2633,30 грн - судовий збір. В решті позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт наявності у відповідача заборгованості за поставлений в листопаді-грудні 2021 року природний газ в сумі 44940,02 грн, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 44940,02 грн заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що у споживача (відповідача) виник обов`язок з оплати спожитого в листопаді-грудні 2021 року природного газу до 31.01.2022, тобто прострочення оплати виникло з 01.02.2022. Враховуючи наведене, суд першої інстанції здійснив перерахунок пені та 3% річних.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося через систему Електронний суд до суду із апеляційною скарго, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 5 174,82 грн, три відсотки річних у сумі 91,05 грн, інфляційні втрати у сумі 607,20 грн, що загалом складає 5 873,07 грн - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені у сумі 5 174,82 грн, три відсотки річних у сумі 91,05 грн, інфляційні втрати у сумі 607,20 грн, що загалом складає 5 873,07 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача у справі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Типового договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

- визначальним для обрахунку перебігу строку оплати є місяць в якому мав місце факт постачання газу. Саме кінець місяця поставки є початком обрахунку наступного (місячного) строку впродовж якого повинен бути здійснений платіж;

- неотримання рахунку на оплату товару не впливає на обов`язок покупця оплатити товар;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до підпункту 5 пункту 5.2 Типового договору Споживач зобов`язаний знімати фактичні показники комерційних вузлів обліку газу станом на 01 число місяця, що настає за місяцем постачання газу, оформлювати акти приймання-передачі газу та надсилати їх до 5 числа місяця наступного за місяцем постачання газу Постачальнику;

- місцевий господарський суд не взяв до уваги, що відповідно до підпункту 4.2. розділу IV публічного Типового Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу;

- з огляду на положення пункту 4.4 Типового договору відповідач мав сплатити вартість поставленого природного газу за листопад 2021 року до 31.12.2021;

- зв`язку із порушенням строків оплати вартості спожитого відповідачем природного газу позивачем нараховано до стягнення пеню за зобов`язаннями листопада 2021 у сумі 4 327,19 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.06.2022), грудня 2021 - 1 359,52 грн (період нарахування з 01.02.2022 по 31.07.2022), Інфляційні збитки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання листопада 2021 складають 11 578,50 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.06.2023), грудня 2021 - 2 826,66 грн (період нарахування з 01.02.2022 по 30.06.2023), відсотки за користування грошовими коштами за зобов`язаннями листопада 2021 складають 1 603,61 грн (період нарахування з 01.01.2022 по 30.06.2023), грудня 2021 - 389,70 грн (період нарахування з 01.02.2022 по 30.06.2023) .

- обов`язковою умовою застосування статті 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення. До матеріалів справи Відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. У зв`язку з чим, суд першої інстанції не міг дослідити майновий стан відповідача та об`єктивно розглянути питання про зменшення пені;

- зменшуючи пеню на 90%, місцевим господарським судом знівельоване саме значення пені та недотримано баланс інтересів сторін;

- суд не надав жодної оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення статей 13, 80 ГПК України, статті 233 ГК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23. Роз`яснено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 буде здійснюватися без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам справи у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

14.05.2024 на адресу суду від Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Змінити рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23, виключивши із зазначеного рішення положення, які стосуються стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних нарахувань та пені. В інших частинах рішення залишити без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Судом встановлено, відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 затверджено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії".

Згідно з п. 1.1. договору, цей типовий договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".

Пунктом 1.3. типового договору визначено, що договір є договором приєднання.

При укладенні цього Договору зі Споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з п. 2.1. типового договору за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього обсягах, а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Пунктом 3.1. типового договору передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з п. 4.1. договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

У пункті 4.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3. договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Приписами п. 4.5. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.5.2 договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами договору.

Постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлений природний газ (п.6.1 договору).

Пунктом 11.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За даними позивача примірник Типового договору надісланий відповідачу на адресу Житомирський рн., с. Студениця, вул. Центральна 24 (т.1, а.с.63-67).

Відповідно до даних інформаційної платформи оператора газотранспортної системи Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради присвоєно ЕІС-код 56XS000162EJJ00A.

В інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XS000162EJJ00A був закріплений в Реєстрі споживачів за постачальником "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (EIC-код 56X930000008780B) (т. 2, а.с. 51-57):

- на віртуальній точці Житомиргаз у період з 29.10.2021 до 04.11.2021;

- на віртуальній точці Коростишівгаз у періоди: з 30.10.2021 до 30.11.2021 та з 02.12.2021 до 04.12.2021.

Обсяги природного газу, використані споживачем з EIC-кодом 56XS000162EJJ00A у період з 29.10.2021 по 04.12.2021 та внесені в алокацію постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" становлять:

- з 29.10.2021 по 31.10.2021 - 0,00 куб.м.:

в т.ч. на віртуальній точці Житомиргаз - 0,00 куб.м.; на віртуальній точці Коростишівгаз - 0,00 куб.м.;

- з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 2 127,00 куб.м.:

в т.ч. на віртуальній точці Житомиргаз - 0,00 куб.м.; на віртуальній точці Коростишівгаз - 2 127,00 куб.м.;

- з 02.12.2021 по 04.12.2021 - 208,00 куб.м. :

в т.ч. по віртуальній точці Коростишівгаз - 208,00 м3 .

Виходячи з даних інформаційної платформи ГТС у віртуальній точці Коростишівгаз у постачальника "останньої надії" відповідач отримав природний газ у листопаді 2021 року в кількості 2127,00 куб м та в грудні 2021 року в кількості 208,00 куб.м.

Аналогічні обсяги споживання відповідачем природного газу в листопаді-грудні 2021 року відображені в даних оператора газорозподільної мережі - ПрАТ "Коростишівгаз" (т.2, а.с.87-91).

На виконанням умов типового договору ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальник, сформував акти приймання - передачі природного газу та рахунки на оплату (т.1, а.с.61-62, 68, 72-73).

За твердженням позивача, рахунок на оплату природного газу за листопад 2021 року в об`ємі 2,127 тис.куб.м. на суму 35733,60 грн був направлений відповідачу за допомогою комп`ютерної програми 1С (т.1, а.с.20, 61, 62).

Коригувальний акт №24314 за листопад 2021р. на суму 35733,60 грн направлено на адресу відповідача: Житомирський р-н., с. Глибочиця, вул. М. Грушевського, 2 - 11.01.2022 (т.1, а.с.68-71).

Акт №30796 приймання-передачі природного газу за грудень 2021р. в об`ємі 0,104 тис.куб.м. на суму 9206,42 грн та відповідний рахунок були направлені 14.01.2022 відповідачу на адресу: Житомирський р-н., с. Глибочиця, вул. М. Грушевського, 2 (т.1, а.с.72-76).

Ціна природного газу, що постачався позивачем, як постачальником "останньої надії" для споживачів, що є бюджетними установами у період з 01 до 30 листопада 2021 року становила 16,8 грн за 1 куб. метр з ПДВ; у період з 01 грудня 2021 року до 31 січня 2022 року і надалі ціна розраховувалася відповідно до формули п. 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 №809, в редакції постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 та відображена в довідці ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" від 29.09.2022 та роздруківках з офіційного сайту (т.1, а.с.84-113).

08.07.2022 позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за спожитий природний газ в розмірі 44490,02 грн (т.1, а.с.77-83).

Відповіді на вимогу відповідач не надав, існуючу заборгованість не погасив.

У зв`язку з непроведенням розрахунків за поставлений природний газ, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області 67025,20 грн, з яких: 44940,02 грн заборгованості за використаний газ в листопаді та грудні 2021 р., 5686,71 грн. - пеня, нарахована за період з 01.01.2022 до 31.07.2022, 1993,31 грн - 3% річних, нарахованих з 01.01.2022 до 30.06.2022, 14405,16 грн - інфляційні втрати, нараховані за період січень 2022 року - червень 2023 року.

Окрім вищевикладеного, суд встановив, що 02.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг" (постачальник) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради (споживач) було укладено договір №05-1053/21-БО-Т постачання природного газу (т.1, а.с.137-147).

Згідно актів приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, від 31.12.2021 відповідачем отримано від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг" 0,64 тис.куб. природного газу , в грудні 2021 року - 5,1 тис.куб.м. (т.1, а.с.155-156).

Згідно платіжних доручень відповідач за спожитий природний газ у листопаді 2021 року сплатив 10505,00 грн, у грудні 2021 року - 84173,75 грн (т.1, а.с.152-153).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області 67025,20 грн, з яких: 44940,02 грн заборгованості за використаний газ в листопаді та грудні 2021 року; 5686,71 грн - пеня; 1993,31 грн - 3% річних 14405,16 грн - інфляційні втрати.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник оскаржує рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 5 174,82 грн, три відсотки річних у сумі 91,05 грн, інфляційні втрати у сумі 607,20 грн, що загалом складає 5 873,07 грн.

Основними доводами скаржника є невірний розрахунок судом першої інстанції розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, а також безпідставне зменшення пені на 90%, що стало підставою часткової відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 548, ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Частинами 1, 2, 4 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний суд в постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19 зазначив: "За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17".

Поряд з цим, в постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, зазначила, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 4.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3. договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Судом встановлено, що позивач постачав природній газ у листопаді та грудні 2021 року. Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити рахунок до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, тобто оплатити рахунок за постачання природного газу у листопаді 2021 року до 31.12.2021, у грудні 2021 до 31.01.2022

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що періодами обрахування пені за спожитий природній газ в листопаді 2021 з 01.01.2022 до 30.06.2022, в грудні 2021 з 01.07.2022 до 31.07.2022.

Здійснивши перерахунок пені за вказані періоди за допомогою Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на правовому порталі "Ліга Закон", колегія судді встановила, що розмір пені за період з 01.01.2022 до 30.06.2022 становить 4327,24 грн, за період з 01.02.2022 до 31.07.2022 становить 1359,46 грн. Разом 5686,70 грн.

Розрахунок пені додається до матеріалів справи.

Щодо зменшення розміру пені на 90% колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 про який зазначає скаржник у касаційній скарзі).

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункт 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

За змістом постанов Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19 цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Застосоване у ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 №907/583/22, вирішуючи аналогічний позов постачальника "останньої надії" про стягнення боргу, вказав, що суди попередніх інстанцій, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду, зменшили розмір пені більш ніж на 90%, вказавши, що це є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника. Такі висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності. При цьому, господарськими судами враховано, що позивач застосовує своє право на стягнення з відповідача втрат майна, що передбачені законом як річні та інфляційні; позивачем не доведено, що йому завдано збитків, або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно з умовами Договору; у свою чергу враховано, що відповідач є бюджетною установою та частково погасив свою заборгованість, а кредитор тривалий час (строк) не звертався за захистом свого порушеного права; враховано і те, що поточна неплатоспроможність та війна є об`єктивними причинами. Тобто, керуючись приписами статті 551 ЦК України та 233 ГК України, з огляду на надмірність розміру пені у конкретних правовідносинах, господарські суди зменшили розмір пені.

З огляду на що, оцінивши доводи сторін у цій справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, зважаючи на те, що нарахування та стягнення з відповідача пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання слугує компенсацією позивачеві негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору, а тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України виняткових підстав для застосування дискреційних повноважень суду щодо зменшення заявлених до стягнення пені на 90%, тобто про стягнення з відповідача 568,67 грн (5686,70 грн - 90%) пені.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 року у справі №908/1379/17 та інші).

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Водночас, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на правовому порталі "Ліга Закон", колегія судді встановила, що розмір інфляційних втрат за період за період з 01.01.2022 до 30.06.2023 становить 11 578,60 грн, за період з 01.02.2022 до 30.06.2023 становить 2 826,52 грн. Разом 14 405,12 грн.

Розрахунок інфляційних втрат додається до матеріалів справи.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на правовому порталі "Ліга Закон", колегія судді встановила, що розмір 3% річних за період за період з 01.01.2022 до 30.06.2023 становить 1603,62 грн, за період з 01.02.2022 до 30.06.2023 становить 389,68 грн. Разом 1993,30 грн.

Розрахунок 3% річних додається до матеріалів справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення - змінити в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як апеляційну скаргу частково задоволено, суд відповідно покладає судові витрати на відповідача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (застосовується коефіцієнт для пониження ставки 0,8, оскільки апеляційна скарга подана через систему Електронний суд) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 змінити в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/1100/23 викласти в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (12403, Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Михайла Грушевського, 2, ід. код 42086703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)

- 44940,02 грн - основний борг;

- 1993,30 грн - 3% річних;

- 14 405,12 грн - інфляційні нарахування;

- 568,67 грн - пеня;

- 2684,00 грн - судовий збір.

3. В решті позову відмовити".

3. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (12403, Житомирська область, Житомирський район, с. Глибочиця, вул. Михайла Грушевського, 2, ід. код 42086703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 331,10 грн.

4. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

5. Справу №906/1100/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "30" травня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.