Рішення

від 20.05.2024 по справі 438/1372/21

БОРИСЛАВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 438/1372/21

Провадження 2/438/22/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 травня 2024 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого судді Слиша А.Т.,

за участі секретаря судових засідань Шипіш С.І.,

представника позивача Райхеля Р.П. ,

представника відповідача ОСОБА_2 - Бабич І.А. ,

відповідача ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_4 - Кобрин Л.О. ,

відповідача ОСОБА_6

представника відповідача ОСОБА_6 - Харчука В.М. ,

відповідача ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Hop Надія Миколаївна про визнання недійсним договору купівлі - продажу частини земельної ділянки, договору дарування частки комплексу нежитлових будівель, застосування реституції, -

в с т а н о в и в :

27 серпня 2021 року представник позивача ОСОБА_9 адвокат Сєргєєва О.І. звернулась до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Hop Надія Миколаївна, у якій представник позивача просить визнати недійсним договір дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Hop Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №195, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 1/2 (одну другу) ідеальну частку з належної дарувальнику 1/2 (однієї другої) ідеальної частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу), що за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №526727646103); визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частини земельної ділянки від 23.03.2017р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л., зареєстрованого в реєстрі за №389, згідно якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 належну йому частку - 1/2 (одну другу) земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1163734346103); повернути сторони в попереднє становище (застосувати реституцію); судові витрати покласти на відповідачів.

У обґрунтування позову посилається на те, що позивач ОСОБА_9 та його брат ОСОБА_2 (Відповідач) були співвласниками земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №432103 від 04.05.2007, цільове призначення земельної ділянки - обслуговування житлового будинку.

Вищевказана земельна ділянка перебувала у спільній власності, частка кожного з них становила по 1/2 цієї земельної ділянки.

Позивач протягом багатьох років проживає та працює в Сполучених Штатах Америки. За останні 8 років ОСОБА_9 вперше був в Україні у період з 06.06.2021 по 19.06.2021. Позивач прибув в Україну, щоб провідати родичів та вирішити питання з своїм братом ОСОБА_2 щодо спільного інвестування в господарську діяльність з використанням земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою АДРЕСА_1 та розташованому на ній комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) за адресою АДРЕСА_1 , який перебував у їх приватній спільній сумісній власності згідно Витягу про державну реєстрацію прав №36968057 від 25.12.2012.

Позивач з братом спільно планували виробництво мінеральної бутильованої води, оскільки на їхній земельній ділянці кадастровий номер 4610345400:01:016:0096 за адресою АДРЕСА_1 є джерела води, збагачені корисними мінералами.

Відповідач ОСОБА_2 є зареєстрований як фізична особа- підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 11.07.2014р., також він є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Журавчак», код ЄДРПОУ 39204190 з 05.05.2014, основний вид діяльності - оптова торгівля напоями, яке було створене для господарської діяльності із забору, очищення та постачання води, виробництва мінеральних вод, розлитих у пляшки, оптової торгівлі напоями на спірній земельній ділянці.

Під час приїзду в Україну позивач від свого брата дізнався, що останній хотів самостійно запустити виробництво, проте не мав достатньо коштів для цього.

Також ОСОБА_2 розповів позивачу, що жителі м.Львова - ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 запропонували інвестувати свої кошти в господарську діяльність з видобутку води, її виробництво та реалізацію за умови, що ОСОБА_2 погодиться продати їм свою частку (1/2) цієї земельної ділянки, подарує їм 1/2 своєї частки комплексу нежитлових будівель, розташованих на спірній земельній ділянці і продасть свою більшу половину частки - 55% у статутному капіталі ТОВ «Журавчак» код ЄДРПОУ 39204190.

Будучи у скрутному матеріальному становищі, з метою налагодити господарську діяльність, ОСОБА_2 погодився.

Згідно договору дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Hop Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №195, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 1/2 ідеальну частку з належної дарувальнику 1/2 ідеальної частки комплексу нежитлових приміщень (цілісного майнового комплексу), тобто частки за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки від 23.03.2017р. посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л., зареєстрованого в реєстрі за №389, ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 належну йому частку (1/2) земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою АДРЕСА_1 .

Проте позивач дізнався від свого брата ОСОБА_2 , що ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 обманули його. В договорі дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016 не зазначено, на якій земельній ділянці розташовані ці нежитлові будівлі, порушено загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

При оформленні договору купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки від 23.03.2017, жодних коштів за свою частку ОСОБА_2 від покупців не отримував.

Крім цього, сторонами було приховано, що на спірній земельній ділянці розташований комплекс нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу), порушено загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Примірник договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017р. ОСОБА_2 нотаріусом не надано, ні оригінал, ні копію, тому такий у нього відсутній.

Навіть після того, як ОСОБА_2 передав більшу половину своєї частки - 55% у статутному капіталі ТОВ «Журавчак» код ЄДРПОУ 39204190 ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , останні не інвестували жодних коштів в господарську діяльність із забору, очищення та постачання води, виробництва мінеральних вод, розлитих у пляшки, оптової торгівлі напоями на спірній земельній ділянці.

Щоб ОСОБА_2 не звертався в суд і правоохоронні органи, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 обіцяли йому, що інвестують кошти згодом, зібравши необхідну суму, спеціально лиш затягуючи час, оскільки навіть не збиралися жодних коштів інвестувати, а лише обманом заволоділи 1/2 частки спірної земельної ділянки та комплексу нежитлових будівель, що розташовані на цій земельній ділянці.

Крім того, згідно договору оренди від 12.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т.О., зареєстрованого в реєстрі за №824, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 передали в оренду комплекс нежитлових приміщень (цілісний майновий комплекс) за адресою АДРЕСА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю «Журавчак», код ЄДРПОУ 39204190 на термін до 12.12.2044 з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №271624262 від 23.08.2021).

Таким чином, особисті права та інтереси Позивача ОСОБА_9 порушені, оскільки він як власник 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою АДРЕСА_1 та власник 1/2 комплексу нежитлових приміщень (цілісного майнового комплексу) за адресою АДРЕСА_1 , що розташовані на вищевказаній спірній земельній ділянці, не може на власний розсуд розпоряджатися своїм майном, використати його в господарській діяльності.

Представник позивача послалася на положення ст. 4, 10, 203, 215, 216, 317, 319, 321, 328, 358, 369, 377, 655 Цивільного кодексу України, ст.120, 126 ЗК України, постанову КЦС ВС від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18560/16, п. п. 5, 7, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зазначила, що відчуження частини земельної ділянки можливе або після виділення цієї частини в натурі і отримання правовстановлюючого документу - державного акту як на виділену частину, так і на частину, що залишається, або ж як продаж частки у праві власності на земельну ділянку і отримання державного акта на спільну часткову власність.

Таким чином, на підставі оскаржуваних договору дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016 та договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017 брат позивача ОСОБА_2 володіє 1/4 частки комплексу нежитлових будівель (ЦМК), але немає у власності земельної ділянки, на якій розташовані ці будівлі, що суперечить вимогам чинного в Україні законодавства.

З укладеного договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, для покупців, виникло зобов`язання оплатити товар та прийняти товар, а для продавця - згідно ст. 662 ЦК України - передати товар покупцеві. Дані умови покупцями не виконані, оскільки кошти за земельну ділянку продавцю не сплачено. Позивач ж не може розпоряджатися своїм нерухомим майном, оскільки таке перебуває у співвласності у ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які набули право власності на частину земельної ділянки та комплексу нежитлових будівель (ЦМК) шляхом обману ОСОБА_2 , а правочини дарування та купівлі-продажу укладені з порушенням норм цивільного та земельного законодавства.

Крім того, у Позивача була домовленість з братом ОСОБА_2 , що вони спільно використовуватимуть належне їм майно у господарській діяльності або ж ОСОБА_2 відчужить свою частку на користь позивача, якщо виникне така необхідність. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Ухвалою судді, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2022 року заяву позивача ОСОБА_9 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно: комплекс нежитлових будівель (цілісний майновий комплекс) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №526727646103); земельну ділянку кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництво та обслуговування житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1163734346103). Заборонено будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії, у тому числі реєстраційні дії, а також дії, спрямовані на зміну власника, або дії, що можуть призвести до поділу, виділу часток, зміни опису, технічних характеристик, в тому числі площі щодо спірних об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою судді від 02 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08 жовтня 2021 року.

24 вересня 2021 року на адресу суду надійшов відзив, поданий в інтересах відповідача ОСОБА_6 його представником - адвокатом Харчуком В.М., в якому представник вважає позов необґрунтованим, просить в задоволенні позову відмовити. Посилається на відсутність порушеного права позивача. Позивач обґрунтовує позовні вимоги до відповідачів порушенням власного права чи законного інтересу внаслідок того, що не може на власний розсуд розпоряджатися своїм майном та використати його в господарській діяльності. Хоча поряд із цим у позовній заяві вказує на необхідності застосування ст. 317, 319, 321 ЦК України, які безпосередньо визначають права власника вільно розпоряджатися своїм майном, володіти та користуватися ним. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні майном, а тому не відновить порушеного права Позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу та договором дарування.

На підтвердження конклюдивних дій позивача стосовно земельної ділянки ним було надано відмову як співвласника у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, яка є предметом оспорюваного договору купівлі - продажу 1/2 частини земельної ділянки від 23.03.2017р. Справжність підпису на такій відмові засвідчено 27.02.2017р. нотаріусом штату Каліфорнія ОСОБА_11.

Представник послався на положення постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі N 761/26815/17 (провадження N 61-16353сво18), статей 15, 16, 215, 216, 651 - 653 ЦК України та зазначив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки не є стороною оспорюваних договорів, на час його укладення права та інтереси Позивача не порушувалися. За загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні майном, а тому не відновить порушеного права Позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу та договором дарування.

На підтвердження конклюдивних дій Позивача, стосовно земельної ділянки, ним як співвласником цієї земельної ділянки було надано відмову від переважного права купівлі частини у праві спільної часткової власності, що передбачено ст. 362 Цивільного кодексу України, справжність підпису на такій відмові засвідчено 27 лютого 2017 року нотаріусом штату Каліфорнія ОСОБА_11.

Верховним судом у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/1 вказується на ту обставину, шо застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обґрунтовуючи порушення власних прав як власника 1/4 земельної ділянки площею 0,1160 га АДРЕСА_1 та співвласник комплексу нежитлових приміщень (цілісного майнового комплексу) за адресою АДРЕСА_1 посилається на неможливість на власний розсуд розпоряджатися своїм майном та використовувати його в господарській діяльності.

Про те у позовній заяві зазначає, що спільно із братом ОСОБА_2 відповідачем 1, передали в оренду комплекс нежитлових приміщень (цілісний майновий комплекс) за адресою АДРЕСА_1 - ТОВ «Журавчак» яке має на меті здійснення якраз тої ж господарської діяльності з метою отримання прибутку. Таким чином Позивач здійснює здачу власного майна в оренду якраз з метою здійснення господарської діяльності, а саме отримання орендної плати від здачі майна в оренду з відповідним оподаткуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження

здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Разом із тим право власності особи не поширюється на надра (статті 14. 16 Закону від 27 липня 1994 р. № 132/94-ВР «Про надра»), у зв`язку з чим власник земельної ділянки обмежений У праві видобутку надр, що знаходяться під поверхнею його земельної ділянки.

Щодо тверджень Позивача стосовно обману Відповідача 1.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Статтею 717 ЦК України визначено, що договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам Держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має .істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела Другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 Цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням Цього правочину.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні правочину; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

04.03.3016 року між Відповідачем 1 ОСОБА_2 та Відповідачами 2, 3, 4 укладено договір дарування частки комплексу нежитлових будівель (Цілісного майнового комплексу).

На момент вчинення вказаного правочину відчужуване майно належало відповідачу 1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого Виконавчим комітетом Східницької селищної ради Львівської області від 25.12.2012 року на підставі рішення від 17.12.2012 року за №102, Договору про зміну форми власності на комплекс нежитлових будівель(цілісного майнового комплексу)та його розподіл від 11.02.2016 року.

Таким чином до моменту укладення Договору дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від.04.03.2016 року комплекс нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) знаходився у спільній частковій власності Позивача та Відповідача 1- ОСОБА_2 про, що і вказується в оспорюваному договорі.

Існування цієї обставини не дає Позивачу дійти до думки про можливість здійснення обману його брата Відповідача 1 ОСОБА_2 з боку інших відповідачів.

Оскільки положеннями ст. 356 ЦК України передбачено, що спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Також ч. 4 ст. 358 ЦК України передбачено, що якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Також ст. 361 ЦК України визначено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно з умовами вищевказаного договору сторони підтвердили зокрема, що укладення договору відповідає їхнім інтересам, їх волевиявлення є вільним і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості, а також ту обставину що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (ст. 2 абзац 5 п.п.2-4).

Загалом договір про дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016 року підтверджує волевиявлення Відповідача І ОСОБА_2 та спростовує будь які твердження Позивача стосовно обману відповідачами 2,3,4 ОСОБА_2 і як наслідок доводить безпідставність позовних вимог.

Із викладу обставин зазначених в позовній заяві стосовно невиконання договорів, навіть якщо б вони були підтвердженні належними доказами, можна дійти до висновку що вони не можуть свідчити про недійсність оскаржуваних договорів.

Також не заслуговує на увагу посилання Позивача стосовно не оплати Відповідачами 2,3,4 за земельну ділянку. Обставина оплати за земельну ділянку купівлю якої здійснено згідно договору купівлі продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017 року площею 0,1 160 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 4610345400:01:016:0096 підтверджується п.2.2 договору в якому вказується, що за домовленістю сторін продаж частини земельної ділянки вчинено за погоджену сторонами суму 138956 грн., в ця сума повністю сплачена покупцю і отримана Продавцем відповідачем 1 ОСОБА_2 особисто до підписання цього договору. Також зазначено, що на час підписання цього договору сторони не мають один до одного жодних претензій щодо проведення розрахунків. Якщо Продавець згідно цього договору вважає , що з ним не розрахувались за договором то належним способом захисту його прав був би позов про стягнення вартості земельної ділянки за оскаржуваним договором.

Окрім цього п.3.1 Договору купівлі продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017 року Відповідач 1 ОСОБА_2 довів до відома всіх покупців той факт, що частина земельної Ділянки яка продається за цим договором є його особистою приватною власністю, та немає осіб які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на цю земельну ділянку. Також ч. 9 п 3.7 договору також підтверджується обставина відсутності прав третіх осіб щодо земельної ділянки яка є предметом спору.

Частиною 11 п.37 цього ж договору спростовується обставина викладена в позові стосовно скрутного матеріального становища ОСОБА_2 оскільки передбачає, що вказаний договір не укладений під впливом тяжкої обставини.

Також варто зауважити, що обставини укладення оспорюваного договору купівлі продажу частки земельної ділянки були визначені також наданим Позивачем та долученим до позовної заяви попереднім договором купівлі-продажу частки земельної ділянки від 04.03.2016 року.

В сукупності всі ці обставини спростовують посилання Позивача стосовно обману його брата Відповідача 1 зі сторони інших учасників судового процесу. Окрім цього вказані обставини стосовно чинності та правдивості вчинення договору дарування та купівлі продажу підтверджується власноручно поставленими підписами на них Відповідача 1 ОСОБА_2 в присутності нотаріусів про, що і зроблено відповідні записи в оскаржуваних договорах.

Також жодним чином не заслуговують на увагу мотиви Позивача стосовно передання Відповідачем 1 частки у розмірі 55% у статутному капіталі ТОВ «Журавчак». Оскільки відповідно до договорів купівлі - продажу частки у статутному капіталі від 08.09.2015 року Відповідач 1 ОСОБА_2 продав, а Відповідач 3, як і інші Відповідачі, придбали частку у розмірі 15 % статутного капіталу ТОВ «Журавчак». Окрім того Відповідач 1, як директор підприємства, здійснював державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу.

Варто також зазначити, що Відповідач 1 як директор ТОВ «Журавчак» несе відповідальність за здійснення діяльності підприємством, та має своїм обов язком перед засновниками стосовно забезпечення прибутковості підприємства та підзвітний засновникам стосовно здійснення господарської діяльності підприємства, в тому числі наповнення статутного фонду підприємства чи здійснення інших дій стосовно залучення інвестицій. Вказаними у позовній заяві висловами стосовно обману Відповідача 1, нібито обіцянки інвестування коштів у діяльність ТОВ «Журавчак», в обмін на обіцянку не звертатись у правоохоронні органи, ненадання нотаріусом примірника договору від 23.03.2017 року - на мою думку є нічим іншим як обман здійснений Позивачем, з метою погіршення ділових стосунків між відповідачем 1 та відповідачами 2, 3 та 4.

Твердження Позивача у позовній заяві мають всі ознаки недобросовісної поведінки, як наслідок порушення принципу «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній і Діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Вказана правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в земельній справі № 390/34/17, у справі із схожою правовою ситуацією.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016 року та договору купівлі продажу 'Л частини земельної ділянки від 23.03.2017 року є необґрунтованими та безпідставними, відповідно позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім цього, зазначив, що орієнтовна сума витрат на спір складатиме видатки на правову допомогу (орієнтовна сума 38 000 грн.). Докази відповідних видатків будуть надані до суду відповідно до вимог абзацу 2 частини 8 статті 141 ЦПК України.

Ухвалою суду 11.01.2023 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті.

10 червня року від відповідача ОСОБА_4 надійшли заперечення на позовну заяву. У запереченнях Відповідач проти задоволення позову заперечує та вказує, що ним та іншими відповідачами ніколи не здійснювались перешкоди щодо реалізації права власності Позивача стосовно належного йому майна, і як наслідок, спір між сторонами оскаржуваних договорів відсутній. Зазначає, що 04 березня 2016 року між Відповідачем ОСОБА_2 та іншими Відповідачами укладено договір дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу). На момент вчинення вказаного правочину відчужуване майно належало Відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого Виконавчим комітетом Східницької селищної ради Львівської області від 25.12.2012 року на підставі рішення від 17.12.2012 року за №102, Договору про зміну форми власності на комплекс нежитлових будівель(цілісного майнового комплексу)та його розподіл від 11.02.2016 року. Відповідач ОСОБА_4 звертає увагу на те, що обставина оплати за земельну ділянку купівлю якої здійснено згідно договору купівлі продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017 року площею 0,1160 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 4610345400:01:016:0096 підтверджується п.2.2 договору в якому вказується, що за домовленістю сторін продаж частини земельної ділянки вчинено за погоджену сторонами суму 138956 грн., в ця сума повністю сплачена покупцю і отримана Продавцем відповідачем ОСОБА_2 особисто до підписання цього договору. Заперечує твердження Позивача стосовно здійснення обману Відповідача ОСОБА_2 зі сторони усіх відповідачів.

24 липня 2023 року представником відповідача ОСОБА_6 адвокатом Харчуком В.М. подано заяву про застосування строків позовної давності.

04 жовтня 2023 року від представника Позивача адвоката Райхель Р.П. надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, витребування документів та призначення судової земельно-технічної експертизи. Клопотання обґрунтоване необхідністю дослідження певних доказів у справі які містять суперечності щодо адреси земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га та комплексу нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 .

02 травня 2024 року протокольною ухвалою суду в задоволенні клопотання адвоката Райхель Р.П. про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, витребування документів та призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено як передчасно заявлене.

17 травня 2024 року від представника Позивача адвоката Райхель Р.П. повторно надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, витребування документів та призначення судової земельно-технічної експертизи.

Протокольною ухвалою суду в задоволенні клопотання адвоката Райхель Р.П. про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, витребування документів та призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено з підстав, що представник Позивача не навів вагомих обставин щодо неможливості подання такого клопотання у встановлений законом строк, та не обґрунтував з яких підстав таке клопотання не було подано чи не могло бути подано до закінчення підготовчого провадження, як цього вимагають норми ЦПК України.

В судове засіданні належним чином повідомлений позивач ОСОБА_9 не з`явився.

Представник Позивача ОСОБА_9 адвокат - Райхель Р.П. у судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, хоча про час дату та місце проведення судового засідання був повідомлений.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бабич І.А. позовні визнала та просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які з`явились в судове засідання позов не визнали просили відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Харчук В.М. у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Кобрин Л.О. у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у додаткових поясненнях.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. та приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Hop Н.М., належно повідомлені про час і дату розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, своє відношення до позову не висловили.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та відповідачів, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно приписів частини першої-третьої, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочинумає бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що 04 березня 2016 року між відповідачами було укладено договір дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу), який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 195. За умовами Договору ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 (одну другу) ідеальну частку з належної дарувальнику (однієї другої) ідеальної частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 526727646103). На момент вчинення вказаного правочину відчужуване майно належало відповідачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого Виконавчим комітетом Східницької селищної ради Львівської області від 25.12.2012 року на підставі рішення від 17.12.2012 року за №102, Договору про зміну форми власності на комплекс нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) та його розподіл від 11.02.2016 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .

Відповідно вищевказаного Договору Дарувальник свідчить, що частка комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) до підписання цього договору не продана, не подарована, не заставлена ( в тому числі не знаходиться в податковій заставі), в спорі і під забороною не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, а також самовільних переобладнань у будівлі немає. Дарувальник свідчить, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам інших осіб, в тому числі малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких Дарувальник зобов`язаний утримувати. Сторонам нотаріусом роз`яснено зміст статті 203 Цивільного кодексу України. Сторони підтверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі, і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Отже, до моменту укладення Договору дарування частки комплексу нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) від 04.03.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М., зареєстрованого в реєстрі за N 195 комплекс нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) знаходився у спільній частковій власності Позивача та Відповідача - ОСОБА_2 , а саме укладення договору відповідало внутрішньому волевиявленню ОСОБА_2 , що спростовує твердження Позивача стосовно обману.

Щодо твердження представника Позивача про те, що при укладанні договору дарування від 04 березня 2016 року не вказано кадастровий номер земельної ділянки, внаслідок відсутня його істотна умова Договору, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2.2. методичних рекомендацій Міністерства юстиції України щодо застосування нотаріусами деяких положень цивільного та земельного законодавства при посвідченні правочинів, предметом яких є нерухоме майно, від 26.11.2010 р. (що були чинними на момент посвідчення спірного договору) вказується, що статтями 377 ЦК України та 120 ЗК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, у випадку відчуження яких істотною умовою є розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Такими об`єктами є житлові будинки (крім багатоквартирних), будівлі і споруди. До зазначеного переліку не віднесено такий об`єкт, як частка у праві спільної часткової власності. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV приміщення як частини внутрішнього об`єму житлових будинків, будівель, обмежені будівельними елементами, є самостійними об`єктами нерухомого майна, право власності на які підлягає державній реєстрації.

Отже, вимоги ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України при посвідченні договорів відчуження частки у спільній частковій власності на нерухоме майно, приміщень у житлових будинках, будівлях, не застосовуються, крім випадків переходу права власності на частину будинку за договором довічного утримання (ч. 3 ст. 120 ЗК України).

23 березня 2017 року між Відповідачами було договір купівлі-продажу (однієї другої) частини земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 389, згідно якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 належну йому частку - (одну другу) земельної ділянки з кадастровим номером 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1163734346103).

Твердження Позивача про те, що при оформлені договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 23.03.2017 року, жодних коштів за свою частку ОСОБА_2 від покупців не отримував, а також те, що сторонами було приховано, що на спірній земельній ділянці розташований комплекс нежитлових будівель (цілісного майнового комплексу) не підтверджуються доказами, а тому суд вважає їх недоведеними.

Натомість, відповідно до п. 3.5. Договору купівлі-продажу (однієї другої) частини земельної ділянки від 23.03.2017 р. Продавець ( ОСОБА_2 ) свідчить, що на земельній ділянці частина якої є предметом цього договору не розміщено житлових будинків, будь-яких інших будівель та/або споруд, земельна ділянка є придатною для використання за призначенням.

Згідно з пунктом 2.2. розділу 2 зазначеного Договору (Ціна договору та порядок проведення розрахунків): «За домовленістю Сторін продаж (однієї другої) частини Земельної ділянки вчинено за погоджену Сторонами суму 138 956,00 грн. (сто тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 00 копійок). Ця сума повністю сплачена Покупцями і отримана Продавцем особисто до підписання цього договору. На час підписання цього договору сторони не мають один до одного жодних претензій щодо проведення розрахунків.»

Згідно з наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_9 від 27.02.2017 року, підпис на якій засвідчено ОСОБА_11 , нотаріусом округу Орендж, штату Каліфорнія, апостиль проставлено державним секретарем штату Каліфорнія 28 лютого 2017 року за № 43110, Позивач до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу (однієї другої) частини земельної ділянки відмовився від переважного права купівлі частини в праві спільної сумісної власності, вказавши: «заявляю, що не маю наміру купувати відчужувану ОСОБА_2 (одну другу) частину вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки - 4610345400:01:016:0096), за ціною 138 956,00 грн. (сто тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 00 копійок).»

Постановою Верховного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження61-2032св19) Верховний суд дійшов наступного висновку: «Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права».

У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки. Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява №41707/98; «Рефаг парті зі Партія добробуту» Туреччина та інші проти Туреччини», заяви №№41340/98, 41342), він підлягає застосуванню і українськими судами. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 у справі №449/1154/14 визначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Звертаючись з даним позовом, Позивач вказує, що його особисті права та інтереси порушені, оскільки він як власник земельної ділянки кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою АДРЕСА_1 та власник комплексу нежитлових будівель (цілісний майновий комплекс) знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані, за твердженням Позивача на спірній земельній ділянці, не може на власний розсуд розпоряджатись своїм майном, використати його в господарській діяльності.

При цьому, Позивачем не доведено в чому саме полягає неможливість на власний розсуд розпоряджатись своїм майном, використати його в господарській діяльності (хто і в який спосіб створює йому перешкоди для реалізації своїх прав) та не додано жодних доказів, які б підтверджували в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним правочини порушують (зачіпають) його права та законні інтереси.

Згідно положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до ч.1 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростуванняпрезумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Зокрема, права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. (правова позиція ВС по справі № 910/15262/18 від 04 грудня 2019 р.)

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді у справі № 910/12787/17 (постанова від 16 жовтня 2020 року): «Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.»

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Приймаючи вищевикладені висновки, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів задоволенню не підлягають, оскільки Позивачем не було доведено порушення його прав, за захистом яких було пред`явлено позовні вимоги.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_12 - адвоката Харчука В.М. та представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Кобрин Л.О. про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові від 21 жовтня 2020 р. по справі № 509/3589/16-ц сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв?язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Одночасно, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті судом на підставі ухвали судді Бориславського міського суду Львівської області від 27 серпня 2021 року.

Згідно положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Так як судом ухвалено рішення про повну відмову у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Hop Надія Миколаївна про визнання недійсним договору купівлі - продажу частини земельної ділянки, договору дарування частки комплексу нежитлових будівель, застосування реституції, то вжиті у справі заходи забезпечення позову належить скасувати.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Hop Надія Миколаївна про визнання недійсним договору купівлі - продажу частини земельної ділянки, договору дарування частки комплексу нежитлових будівель, застосування реституції - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно ухвали судді Бориславського міського суду Львівської області від 27 серпня 2021 року.

Скасувати арешт, накладений на нерухоме майно, зокрема комплекс нежитлових будівель (цілісний майновий комплекс), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №526727646103), земельну ділянку кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1163734346103) та скасувати та заборону будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії, у тому числі реєстраційні дії, а також дії, спрямовані на зміну власника, або дії, що можуть призвести до поділу, виділу часток, зміни опису, технічних характеристик, в тому числі площі щодо наступних об`єктів нерухомого майна: комплекс нежитлових будівель (цілісний майновий комплекс), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №526727646103), земельну ділянку кадастровий номер 4610345400:01:016:0096, площею 0,1160 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1163734346103).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 1: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 2: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач 3: ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач 4: ОСОБА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_4 ;

третя особа 1 - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, місцезнаходження:. м. Львів вул. Б. Лепкого, 4/1;

третя особа 2 - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, місцезнаходження:. м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 46.

Повний текст рішення складено 30 травня 2024 року.

Головуючий суддя Андрій СЛИШ