Постанова

від 29.05.2024 по справі 203/639/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4021/24 Справа № 203/639/23 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановленняфакту родиннихвідносин (т. 1 а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилалась на те, що між її матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб 13.07.1973 року.

Після укладання шлюбу ОСОБА_3 взяла прізвище « ОСОБА_5 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер вітчим позивачки ОСОБА_4 .

За життя він вважав позивачку дочкою, мав з нею теплі та приязні стосунки, в свою чергу позивачка відносилась до нього як до батька.

Після смерті ОСОБА_4 позивачка дізналась, що згідно заповіту ОСОБА_4 спадкоємцем усього майна померлого є онук позивачки ОСОБА_2 .

Вона вважає, що цей заповіт не відповідав волі покійного, підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (справа №203/3494/21).

Для захисту своїх прав як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 позивачці необхідні встановити факт родинних відносин.

Разом з тим, оскільки між сторонами існує спір про право, розгляд справи в порядку окремого провадження є неможливим, у зв`язку з чим ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2022 року у цивільній справі №205/7480/22 її заяву було залишено без розгляду.

На підставі викладеного, позивач просила суд встановити факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є падчеркою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Рішенням Кіровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 12січня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, відмовлено (т. 1 а.с. 221-224).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатШаповалов А.М. подав апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 1-8), посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, ненадання належної правової оцінки доводам позивача щодо фактичних обставин справи, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заявлена вимога про встановлення факту родинних відносин не пов`язана з будь-якою іншою позовною вимогою про захист права чи законного інтересу, а також у зв`язку з тим, що позивачкою не визначено конкретної мети, для якої необхідно встановити цей факт в позовному провадженні.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась позивачка ОСОБА_7 , її батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_3 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 9).

22 січня 1977 року між позивачкою, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, після укладання шлюбу позивачка взяла прізвище « ОСОБА_10 », що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00032094605 від 12 серпня 2021 року (т. 1 а.с. 16).

22 червня 1983 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було розірвано, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00032094605 від 12 серпня 2021 року (а.с. 16 зворот).

07 грудня 1991 року між позивачкою ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було укладено шлюб, після укладання шлюбу позивачка взяла прізвище « ОСОБА_13 », що підтверджується копіє свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 17).

Судом встановлено, що між позивачкою та відповідачем є спір про визнання заповіту недійсним, який розглядається в порядку цивільного судочинства в Кіровському районному суді міста Дніпропетровська (цивільна справа №203/3494/21), рішення в якому наразі не прийнято.

Встановивши дані обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність заявником факту наявності між нею та ОСОБА_4 родинних відносин.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Відповідно до положень статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі і про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника тощо.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин між нею та вітчимом ОСОБА_4 вказала, що встановлення факту родинних відносин їй потрібно для реалізації спадкових прав.

Родинні відносини (споріднення) кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).

Сiмeйнi вiднocини цe вiднocини, якi виникaють мiж члeнaми ciмi, poдиннi ж вiднocини є вiднocинaми виключнo мiж poдичaми зa пoxoджeнням. Пpи цьoмy зa кpитepiєм oбcягy ciмeйнi вiднocини є шиpшими зa вiднocини poдиннi: cyб`єкти poдинниx вiднocин зaвжди є cyб`єктaми вiднocин ciмeйниx, вoднoчac cyб`єкти ciмeйниx вiднocин нe y вcix випaдкax є poдичaми зa пoxoджeнням, тoбтo cyб`єктaми poдинниx вiднocин (нaпpиклaд, пoдpyжжя, ycинoвлювaч тa ycинoвлeнa ним дитинa тoщo).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі №461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі №754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі №520/11160/18.

З огляд на те, що встановлення факту родинних відносин можливо лише за наявності кровної спорідненості, а вітчим та пачерка не є родичами, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що для набуття права на спадкування пачеркою після смерті вітчима можливо на підставі статті 1264 ЦК України, за умови визнання їх членами сім`ї.

Разом з тим, заявником таких вимог заявлено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи справу правильно встановив характер правовідносин сторін, проте в частині обгрунтування відмови в задоволенні заяви прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для зміни судового рішення в частині мотивів відмови у задоволенні заяви.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі колегією суддів не беруться до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують вище вказані висновки колегії суддів.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку про зміну судового рішення змінивши його мотивувальну частину.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвокатаШаповалова АндріяМиколайовича задовольнити частково.

Рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 12січня 2024року змінити в частині обгрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна