Рішення

від 28.05.2024 по справі 527/3307/23

ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/3307/23

провадження 2/527/157/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Павлійчук А.В.,

за участю секретаря судового засідання Козинко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине цивільну справу за позовом позивача ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація спілки працівників охорони здоров`я України Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

13 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позову зазначила, що з 03.11.2011 року по 28.02.2023 року вона перебувала в трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, яке є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Глобинська центральна районна лікарня» Глобинської міської ради, працювала на посаді сестри медичної з масажу фізіотерапевтичного кабінету, відповідно до відомостей трудової книжки.

21.02.2023 року наказом Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради №10 Кп8«Про звільнення ОСОБА_2 », 28.02.2023 року її звільнено з посади у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Дії відповідача щодо звільнення позивача вважає протиправними та посилаючись на викладене просила суд визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 , поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі, та вирішити питання судових витрат.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися, в наданій заяві прохали суд розглядати справу за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій просив справу розглядати за його відсутності, також направляли відзив на позовну заяву, яким прохали відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав пропущення ОСОБА_1 місячного строку з дня вручення наказу (розпоряження) про звільнення, оскільки ї моменту звільнення позивача минуло більше 10 місяців, а остання не порушувала питання поновлення пропущенного строку позовної давності, стосовно цього до справи також через «Електронний суд» були направлені додаткові пояснення відповідача по справі.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду справи, направили до суду лист про проведення судового засідання без їх участі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 03.11.2011 року Наказом №223Кп Глобинської ЦРЛ від 30.09.2011 року, було зараховано на посаду сестри медичної з масажу фізіотерапевтичного кабінету, 28.12.2018 Глобинська ЦРЛ реорганізована шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «Глобинська центральна районна лікарня» Глобинської районної ради Полтавської області. Наказом №10 Кп 8 від 28.02.2023 року, ОСОБА_1 з 28.02.2023 звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників (а.с.8).

Згідно копії Наказу №10 Кп8 від 21.02.2023 року, ОСОБА_1 сестру медичну (1ст) фізіотерапевтичного кабінету поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, звільнено з займаної посади з 28.02.2023 року згідно п.1 ст. 40 КЗпП, у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників (а.с.6).

Як зазначено в статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудові відносини регулюються КЗпП України та іншими актами законодавства, прийнятими згідно до нього. Власник, або уповноважений ним орган повинен неухильно додержуватися законодавства про працю.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України зокрема правовий захист від незаконного звільнення.

Статтею 40 КЗпП України визначено правові підставирозірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадкузмін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно дороз`яснення Міністерства праці та соціальної політики України, надане листом від 07.04.2011 № 114/06/187-11, скорочення штату працівників та скорочення чисельності працівників це різні поняття.

Чисельність працівників це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Наприклад, у штатному розписі замість 7 штатних одиниць менеджерів з продажу залишається лише 3. Тобто зменшується певна кількість працюючих однієї професії.

Штат працівників це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Наприклад, скорочується посада водія, посада інспектора з кадрів тощо.

Скорочення чисельності або штату працівників допускається виключно у разі наявності змін в організації виробництва і праці (наприклад, вдосконалення, покращення процесу виробництва, зменшення обсягу виробництва продукції, перепрофілювання підприємства, установи, організації тощо).

Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Водночас власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періодуі які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40 цс15.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Згідно з частиною першою статті 43КЗпП Українирозірвання трудового договоруз підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40КЗпП України,може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно до ч.1ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихстаттею 81 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є така юридично значима обставина, як вручення копії наказу про звільнення.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (в редакції на час звільнення) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», пункт 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», тлумачення статті 233 КЗпП України, початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обставини порушення її прав.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали значні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Згідно пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні(стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач була звільнена 28.02.2023 року, в позові вказана дата 28.03.2023 року, однак згідно штампу поштового відправлення позон направився до Глобинського районного суду Полтавської області 28.11.2023 року, та був отриманий 13.12.2023 року, тобто через декілька місяців після закінчення строку на звернення до суду.

Позовна заяви, як і до уточнена позовна заява не містить прохання поновити пропущені процесуальні строки, клопотання про поновлення процесуальних строків також до Глобинського районного суду Полтавської області не надходило.

Встановши вказані обставини, суд вважає, що відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову позивача ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючисьст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 259, 263-265, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову позивача ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація спілки працівників охорони здоров`я України Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 );

Представник позивача: Молодчин Володимир Петрович (адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_3 );

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради (місце знаходження: 39000, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, туп. Лікарняний, 1-в, код ЄДРПОУ: 01999224);

Третя особа: Первинна профспілкова організація спілки працівників охорони здоров`я України Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради(місце знаходження: 39000, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, туп. Лікарняний, 1-в, код ЄДРПОУ: 00721366).

Суддя А. В. Павлійчук