Постанова

від 21.05.2024 по справі 154/4320/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 154/4320/22 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/498/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Савчук О. В.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирської міської ради, треті особи на стороні відповідача Акціонерне товариство «Володимир-Волинська аграрна компанія», Приватне акціонерне товариство «Володимир-Волинська птахофабрика», Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія», Володимирська районна державна адміністрація, про скасування рішення органу місцевого самоврядування за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Зарічанської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 20.12.2019 №42/29 внесено зміни в договори оренди земельних ділянок.

Позивач вважає, що на підставі витребуваних за його клопотаннями доказів встановлено, що договорів оренди, до яких укладались додаткові угоди, не існує, отже дане рішення сільської ради є незаконним, винесеним з грубим порушенням норм чинного закону та на підставі сфальсифікованих документів, а тому просить його скасувати.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення суду таким, що не відповідає нормам процесуального права та таким, що підлягає скасуванню, на підставі доказів, наведених у позовній заяві та доданих у додатках та в клопотаннях до позову.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що основною підставою для скасування рішення Зарічанської сільської ради від 20 грудня 2019 року вважає те, що договорів оренди, до яких укладались додаткові угоди від 27 грудня 2019 року Зарічненською сільською радою, не існує, а тому відсутні правові підстави, на яких могло би базуватись рішення №42/29 Зарічанської сільської ради від 20 грудня 2019 року. Вважає, що з наявних та наданих ним доказів про відсутність договорів оренди можна дійти висновку, що Зарічанська сільська рада ухвалила своє рішення №42/29 від 20 грудня 2019 року, не маючи у своєму розпорядженні самих договорів оренди земельних ділянок, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 06 червня 2018 року №3-788/15-18-сг не зареєстрований у Мінюсті, тобто позивач вважає, що юридично земля з державної у комунальну власність не передана, а отже сільська рада не є розпорядником даних земель, щодо яких ухвалювалось спірне рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу Володимирська міська рада Волинської області вважає, що рішення суду є таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану апеляційну скаргу просить визнати безпідставною та необґрунтованою та заперечує проти її задоволення в повному обсязі.

Акціонерне товариство «Володимир-Волинська аграрна компанія» також подало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій зазначає, що з доводами апеляційної скарги не погоджується в повному обсязі, вважає її безпідставною, а рішення законним та ухваленим із повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши пояснення позивача,представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що він був власником, користувачем, будь-якого майна акціонерного товариства, в тому числі і майна, щодо якого було винесено оскаржуване ним рішення № 42/29 сільської ради. Таким чином, суд вважав, що ОСОБА_1 не доведено порушення його прав та законних інтересів цим рішенням, тому він не є належним позивачем у даній справі, а обраний ним спосіб судового захисту є неналежним.

Із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказував на те, що він є акціонером ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» згідно з сертифікатами № 536 від 10 квітня 1997 року та серії А№ 5162 від 30 червня 2005 року. Згідно з даними сертифікатами ОСОБА_1 належать в АТ «Володимир-Волинська птахофабрика» прості іменні акції в кількості 538 штук, номінальна вартість акції становить 0,25 грн , тому загальна їх вартість складає 134 грн 50 коп. (а.с. 114, 115 т.1).

Предметом оскарження є правовий акт органу місцевого самоврядування, а саме - рішення Зарічанської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 20 грудня 2019 року № 42/29 «Про внесення змін в договорах оренди земельних ділянок» на підставі клопотань ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» від 15 листопада 2019 року , вих. № 1322 та АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» від 15 листопада 2019 року за вих. №7, яким було замінено сторону у вже укладених раніше договорах оренди декількох земельних ділянок, що перебували у комунальній та державній власності, внаслідок настання відносин правонаступництва сторони орендаря, а саме від ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» до АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» (а.с.168 зворот, 169 т.1).

Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що Зарічанською сільською радою вирішено внести зміни в договори оренди земельних ділянок, згідно з додатком №1 замінити в договорі оренди сторони: «Орендодавець» - з Володимир-Волинська районна державна адміністрація або Головне управління Держгеокадастру у Волинській області на Зарічанська сільська рада Володимир-Волинського району Волинської області; «Орендар» - з Публічне акціонерне товариство «Володимир-Волинська птахофабрика» на Акціонерне товариство «Володимир-Волинська аграрна компанія».

Даним рішенням сільської ради визначено, що права та обов`язки орендаря за договором оренди новий орендар набуває у повному обсязі з моменту державної реєстрації права оренди згідно з додатковими угодами про заміну сторони в договорі. Надано право сільському голові укласти додаткову угоду про заміну сторони в договорах оренди земельних ділянок на затверджених умовах. Визначено, що АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» слід здійснити державну реєстрацію права оренди у встановленому законом порядку.

Тобто, даним рішенням було вирішено внести зміни щодо сторін в укладених раніше договорах оренди земельних ділянок.

На виконання даного рішення Зарічанським сільським головою 27 грудня 2019 року було укладено додаткові угоди про заміну сторони в договорах оренди земельних ділянок, згідно з додатком №1. Інші умови договорів залишились незмінними.

Отже, з аналізу договорів оренди судом встановлено, що позивач не є їх стороною. В даному випадку укладення даних договорів відбувалось у сфері господарської діяльності ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» та утвореного цим товариством шляхом виділу АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія», що підтверджується наданими суду сторонами письмовими доказами, зокрема й копіями правовстановлюючих документів цих юридичних осіб, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок передачі земель з державної у комунальну власність врегульовано статтею 117 ЗК України.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно дочастини першої,другої статті124ЗК Українипередача воренду земельнихділянок,що перебуваютьу державнійабо комунальнійвласності,здійснюється напідставі рішеннявідповідного органувиконавчої владиабо органумісцевого самоврядуваннязгідно зїх повноваженнями,визначеними статтею122цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на ефективний засіб правового захисту в національному органі кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач у цій справі Володимирська міська рада Волинської області, яка є правонаступником Зарічанської сільської ради Волинської області, не укладали між собою договори оренди спірних земельних ділянок, а тому між ними не виникли правовідносини оренди.

Разом з тим, позивач покликається на те, що він є акціонером ПрАТ «Володимир-Волинська птахофабрика», яким було укладено договори оренди земельних ділянок.

Проте, суд першої інстанції правильно не вважав порушеними права ОСОБА_1 як акціонера ПрАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, оскільки майно товариства відокремлено від майна його акціонерів, тобто, майно акціонерного товариства не є водночас майном кожного з його акціонерів чи акціонера окремо або навпаки. Отже, товариство має право при веденні своєї господарської діяльності на власний розсуд розпоряджатися своїм майном у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до норм ст.25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Позивач ОСОБА_1 у своєму позові не вказує та не надає будь-яких доказів щодо порушення жодного із перелічених його прав виданням сільською радою оскаржуваного рішення. Разом з тим, у разі порушення його прав як акціонера, він мав би право доводити свої вимоги, пред`явлені до самого товариства, а не до органу місцевого самоврядування, з яким у нього безпосередньо не виникло жодних правовідносин.

Таким чином, апелянтом не доведено порушення його особистих немайнових та майнових прав, свобод чи законних інтересів, та не доведено наявності у нього права на володіння, користування чи розпорядження іншим майном товариств. Не доводить також і те, що він має право на оскарження рішення Зарічненської сільської ради Володимирського району, яке є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно юридичних осіб, та безпосередньо стосується його прав, свобод та інтересів.

Виходячи з того, що позивач не довів порушення його прав внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування спірного рішення, суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви , яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 лютого 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді