Постанова

від 20.03.2024 по справі 759/29016/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2024 року місто Київ

справа № 759/29016/21

провадження№22-ц/824/4729/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ТОВ «ЖЕЛАНЬ»

відповідач - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Вихрицьким Романом Павловичем,

на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 27 квітня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2023 року, ухвалені у складі судді Петренко Н.О.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила визнати незаконною державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , проведену державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М.О.; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 та Києва за ОСОБА_2 , проведену державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О.; визнати недійсним договір дарування квартири від 16 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М.О.; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 червня 2021 року, прийнятого державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на квартиру; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та витребувати цю квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

Позов обґрунтовано тим, що 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Желань» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 4 Об`єктом нерухомості є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_3 з відповідними характеристиками ( кВ.25). Плановий термін закінчення будівництва - 111 квартал 2016 року.

У відповідності до умов договору позивач в повному обсязі сплатила 100% вартості майнових прав у розмірі 894654 грн.

У визначений договором строк, будівництво житлового будинку не було завершено та не прийнято в експлуатацію.

28 березня 2018 року ТОВ «Желань» було надано позивачу проект додаткової угоди до договору, якою визначено, що плановий термін закінчення будівництва - четвертій квартал 2019 року, плановий термін введення в експлуатацію - першій квартал 2020 року.

Наприкінці 2020 року, позивачу стало відомо, що протоколом № 2 позачергових Загальних зборів учасників ТОВ «Желань» від 8 жовтня 2020 року ухвалено: покласти завершення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 на учасника ТОВ ОСОБА_2 та надати ОСОБА_2 термін виконання будівельних робіт до 1 квітня 2021 року та введення в експлуатацію будівлі.

Державним реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. на підставі: технічного паспорту від 12 квітня 2021 року, Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 29 квітня 2021 року, відомостей з ДЗК, 6 травня 2021 року було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 .

В подальшому відповідач здійснив поділ даного житлового будинку, в результаті чого утворились окремі житлові (нежитлові) приміщення, зокрема квартира АДРЕСА_4 .

16 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2 .

Відповідач ТОВ «Желань» не здійснив завершення будівництва у визначені строки, а відповідач ОСОБА_2 неправомірно набув право власності на побудоване за рахунок позивача нерухоме майно, незаконно зареєструвавши право власності на будинок, в якому наявний об`єкт інвестицій позивача, а згодом здійснивши поділ будинку провів незаконну реєстрацію права власності безпосередньо на сам об`єкт інвестицій (квартиру) позивача, що є грубим порушенням законодавства та прав позивача.

Набуття та державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на будинок, що збудовано за кошти інвесторів та на про інвестовану квартиру позивача (об`єкт інвестицій) є незаконним, здійснено в порушення вимог чинного законодавства, зокрема положень ЦК України, Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 27 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2023 року, описки в якому виправлені ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 26 червня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати пов`язані з наданням правової допомоги при розгляді цивільної справи, що становить 150000 грн. та поштові витрати у розмірі 165 грн., а всього 150165 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Вихрицький Р.П. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку умовам укладеного ОСОБА_1 в 2016 році договору, у зв`язку з чим дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_1 не набула майнових прав за договором, оскільки не був оформлений акт приймання-передачі майнових прав, що за умовами договору є обов`язком саме продавця.

Суд в оскаржуваному рішенні неповно дослідив додаткову угоду, укладену ОСОБА_1 в 2018 році, в який сторони підтвердили, що об`єктом інвестування є квартира саме 25, а не 56 як помилково зазначено в основному договорі. Зазначених обставин не заперечував відповідач, надаючи у 2018 році відповідь на запит позивача.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи. Позивач, належним чином виконавши договірні зобов`язання та здійснивши повну оплату вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, в повній мірі набув всіх прав на отримання у власність квартири АДРЕСА_4 після завершення будівництва (будівництво завершено 12 квітня 2021 року) та прийняття житлового будинку в експлуатацію.

Крім того, представник ОСОБА_1 адвокат Вихрицький Р.П. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в якому просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про стягнення витрат на правову допомогу відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не підтвердив надання послуг на суму 150000 грн. та їх обґрунтованість і співмірність розміру витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони. Позивач вважає, що заявлена сума судових витрат є відверто завищеною та не відповідає обсягу вчинення юридичних дій адвокатом відповідача по даній справі. Окрім того, деякі види правової допомоги безпідставно включено до переліку послуг для визначення вартості судових витрат, зокрема: клопотання про призначення судової експертизи, яке не було задоволено судом; письмові пояснення до судових дебатів, адже цей документ не є заявою по суті спору, перелік яких визначено ст.174 ЦПК України. Зазначена в Акті виконаних робіт суму гонорару та порядок її розрахунку не встановлена договором про надання правової допомоги від 27 травня 2022 року. Наданий відповідачем акт виконаних робіт є неналежним та недопустимим доказом, оскільки складений в рамках іншого договору, іншої справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Климов О.Ю. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ТОВ «Желань», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Фролова О.О., приватний нотаріус КМНО Черниш М.О., представник Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_5 судове засідання не з`явилися, про місце, день і час розгляду справи були повідомлені. Від ОСОБА_2 та ТОВ «Желань» надійшли заяви, в яких вони просили розгляд справи проводити у їх відсутність. Від інших учасників справи заяв не надходило.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Вихрицький Р.П. апеляційні скарги підтримали і просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Клімов О.Ю. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду та додаткове рішення суду як законні і обґрунтовані залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення та додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 10 лютого 2016 року між ТОВ «Желань» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4 купівлі-продажу майнових прав.

Як убачається із квитанції до прибуткового касового ордера № 4.1 від 10 лютого 2016 року ТОВ «Желань» прийнято від ОСОБА_1 суму у розмірі 894654 грн. (підстава: договір №4 купівлі-продажу майнових прав від 10 лютого 2016 року).

Листом директора ТОВ «Желань» ОСОБА_5 позивача повідомлено, що з вересня 2017 року зупинено подальше виконання робіт за договором № 02/11-1 від 2 листопада 2015 року про виконання підготовчих робіт та робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , укладений між ТОВ «Желань» та ТОВ «Компас Груп», який є генеральним підрядником. Фінансування будівництва буде поновлено одразу після отримання нового дозволу на тимчасове порушення благоустрою, внесення змін у декларацію про початок будівельних робіт, заміни генпідрядної організації. Запропоновано укласти додаткову угоду.

28 березня 2018 року між ТОВ «Желань» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору за № 4 від 10 лютого 2016 року, відповідно до якої сторони вирішили подовжити строк дії договору № 4 до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по договорах.

Відповідно до п.2,3,4 додаткової угоди плановий термін закінчення будівництва - IV квартал 2019 року. Плановий термін введення експлуатацію - I квартал 2020 року. В усьому іншому сторони керуються умовами договору за № 4 від 10 лютого 2016 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 .

Наказом від 16 жовтня 2020 року в.о. директора Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва Попович О. скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт (крім об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури): «Будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 » від 29 жовтня 2015 року № КВ 08153020239. Замовник ТОВ «Желань».

Наказом від 10 березня 2021 року в.о. директора Департаменту з питань державного архітектурно- будівельного контрою м.Києва Попович О. припинено право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 » від 13 листопада 2020 року № КВ 051201113300.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) здійснено будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:75:198:0093, 8000000000:75:198:0094. Інформація про замовника ОСОБА_2 Розробником проектної документації було ТОВ «ГК - Проект» Загальна площа об`єкта 1857,2 кв.м. та житлова площа 853,00 кв.м.

Приватним нотаріусом КМНО Черниш М.О. здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі: заяви ОСОБА_2 щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) № 45455764 від 6 травня 2021 року; технічного паспорту виданого 12 квітня 2021 року ТОВ «Бюро технічної інвентаризації», декларації про готовність до експлуатації, серія та номер КВ 101210429706, виданої Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м.Києва виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації).

На підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер 1177, виданий 13 травня 2021 року ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне» після реєстрації права власності на вказаний будинок, був поділений на окремі житлові та нежитлові приміщення та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки директора ТОВ «БТІ М» від 13 травня 2021 року задля ідентифікації об`єкту нерухомого майна та виокремлення його серед інших при проведенні технічної інвентаризації об`єкту нерухомого майна квартира АДРЕСА_6 . Власник об`єкту нерухомості - ОСОБА_2 .

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності приватним нотаріусом КМНО здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності/довірчої власності: 42288332.

16 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, яка складається з двох кімнат, загальною площею 63,5 кв.м., в тому числі житловою 31,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2375122380000, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фроловою О.О.

Відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 63,5 кв.м., житлова площа 31,4 кв.м., 4 поверх.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не набула майнових прав на об`єкт нерухомості, оскільки всупереч умовам договору купівлі-продажу майнових прав акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості не був оформлений; ОСОБА_2 набув права власності на об`єкт нерухомості - квартиру, яка відрізняється за своїми характеристиками від об`єкту нерухомості, що була предметом договору купівлі-продажу майнових прав, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Желань»; державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 проведено у відповідності до вимог законодавства, доказів протилежного суду не надано, державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Фролова О.О. діяла в межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства; в подальшому приватним нотаріусом КМНО Черниш М.О. були правомірно вчинені нотаріальні дії щодо посвідчення укладеного договору дарування від 16 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; будь-яких конкретних доказів того, що дії приватних нотаріусів є незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно суду не надано, а судом таких доказів не здобуто. Крім того, суд вважав, що підстави для задоволення вимоги в частині витребування з чужого незаконного володіння квартири АДРЕСА_2 відсутні, оскільки така вимога є похідною від вимог про визнання незаконною державної реєстрації та визнання майнових прав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини ( п.1 ч.2 ст.11 ЦПК України).

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладення договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині 1 ст.179 ЦК України надано визначення речі, як предмету матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про поділ речей на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України), а також вказано і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знищення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності , у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частині другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав ( ст. 656 ЦК України).

Тобто, за договором купівлі-продажу майнових прав покупець отримує у власність не індивідуальне визначене нерухоме майно з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, що 10 лютого 2016 року між ТОВ «Желань» в особі директора Гарасюти В.О., який діє на підставі Статуту, та ОСОБА_1 був укладений договір № 4 купівлі-продажу майнових прав. Пунктом 1.1 договору визначено, що продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцю майнові права на об`єкт нерухомості в повному обсязі після повної сплати їх вартості, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Покупець набуває право власності на майнові права після , оформлення Акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості.

Пунктом 1.8 договору передбачено, що покупець, після набуття права власності на майнові права на об`єкт нерухомості, та введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію, має право володіти та користуватись ним без обмежень та самостійно оформити правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомості.

Відповідно до п.п.2.2.3, 2.2.4 договору, продавець зобов`язаний передати майнові права після повної сплати їх вартості за актом приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості; надавати покупцю довідку про внесення покупцем оплати вартості майнових прав.

Отже, за змістом укладеного сторонами договору покупець набуває право власності на майнові права після оформлення акту приймання - передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, який в свою чергу оформляється після повної сплати вартості майнових прав.

Оскільки акт приймання - передачі оформлений не був, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 сплатила повну вартість майнових прав.

Крім того, у пункті 1.2 договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в Об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_8 , кількість кімнат 2, загальна площа 64,83 кв.м., поверх 5, секція 2.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 63,5 кв.м., 4 поверх.

Встановивши, що між ТОВ «Желань» та ОСОБА_1 акт приймання-передачі оформлений не був, врахувавши, що позивач пред`явила вимоги на зовсім інший об`єкт нерухомого майна, ніж той, що був визначений умовами договору № 4 від 10 лютого 2016 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майнові права на об`єкт нерухомості, яким є квартира АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не набула.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку умовам укладеного ОСОБА_1 договору, не можуть бути прийнятті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки є безпідставними.

Так, представник позивача стверджує, що зважаючи на приписи п.п.1.9 договору № 4, Акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості та Акт вводу об`єкта капітального будівництва в експлуатацію мали бути видані відповідачем позивачу одночасно після вводу об`єкта в експлуатацію.

Проте, таке посилання не ґрунтується на умовах договору.

Пунктом 1.9 Договору передбачено, що для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості, продавець зобов`язаний надати йому наступні документи: 1) акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості; 2) довідку про оплату в повному обсязі вартості майнових прав на об`єкт нерухомості; 3) завірену печаткою копію акту вводу капітального будівництва в експлуатацію.

Отже, цим пунктом встановлено перелік документів, які є необхідними для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості після здачі будинку в експлуатацію. При цьому, положення п.1.9 договору не містять будь-яких умов щодо порядку, підготовки, підписання та передачі зазначених у цьому пункті документів. Момент підписання акту приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості встановлений пунктом 1.5 договору, у відповідності до якого акт підписується сторонами після повної сплати вартості майнових прав.

Крім того, безпідставними є посилання апелянта на пункт 6.3 договору, в якому, на його думку, також визначено, що Акт приймання-передачі майнових прав має бути підписаний після введення будинку в експлуатацію.

Так, у пункті 6.3 договору зазначено, що покупець зобов`язується, як власник майнових прав на об`єкт нерухомості, протягом 20 календарних днів після отримання від продавця офіційного повідомлення про дату передачі житлового будинку під заселення оглянути об`єкт нерухомості і підписати з продавцем акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості за якістю або, за наявності поважних причин, письмово попередити продавця про подовження цього терміну або про наявність недоліків об`єкту нерухомості, які не дозволяють прийняти об`єкт нерухомості за якістю.

Зміст зазначено пункту дає підстави вважати, що зазначений у цьому пункті акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості за якістю стосується виключно якості виконаних робіт після спорудження й введення об`єкту нерухомості в експлуатацію та є відмінним від акту приймання передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, оформлення якого передбачено у п.1.5 договору.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неповно дослідив додаткову угоду, укладену ОСОБА_1 в 2018 році, в який сторони підтвердили, що об`єктом інвестування є квартира саме 25, а не 56 як помилково зазначено в основному договорі, також не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав № 4 від 10 лютого 2016 року, об`єкт нерухомості характеризується як кварти АДРЕСА_9 .

Враховуючи зміст додаткової угоди № 1 від 28 березня 2018 року, слід зазначити, що додаткова угода стосується виключно термінів завершення будівництва та введення об`єкту нерухомості в експлуатацію. Жодних положень щодо узгодження предмету договору 4 від 10 лютого 2016 року, а саме номеру квартири, дана угода не містить.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт набуття майнових прав на об`єкт нерухомого майна. Відсутність у ОСОБА_1 права власності на майнові права на об`єкт нерухомості обумовлює відсутність правової підстави на виникнення у останньої права власності на об`єкт нерухомого майна у вигляді конкретної квартири. Крім того, оскільки у ОСОБА_1 не виникло право, за захистом якого вона звернулася до суду, відповідно у неї відсутнє право оспорювати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомості, та в договір дарування, укладений 16 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги на рішення суду висновків суду не спростовують і на правильність їх не впливають.

Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення суду, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати пов`язані з наданням правової допомоги при розгляді цивільної справи, що становить 150000 грн. та поштові витрати у розмірі 165 грн.

Судом установлено, що 27 травня 2022 року між адвокатом Климовим О.Ю. та ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до акту виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 2 травня 223 року адвокатом Климовим О.Ю. були надані наступні послуги згідно договору про надання правової допомоги від 27 травня 2022 року - відзив на позовну заяву 21 вересня 2022 року - 15000 грн.; клопотання про залучення третьої особи 1 вересня 2022 року - 3000 грн.; адвокатський запит директору ТОВ «Желань» 8 вересня 2022 року - 2000 грн; клопотання про витребування доказів 21 вересня 2022 року 5000 грн.; клопотання про призначення комплексної судової експертизи -5000 грн.; судові засідання 21 вересня 2022 року, 21 листопада 2022 року, 14 лютого 2023 року, 21 березня 2023 року, 27 квітня 2023 року по 5000 грн.;, письмові пояснення до судових дебатів 2 квітня 2023 року на 12 арк. - 7535 грн., клопотання про стягнення судових витрат 2 травня 2023 року - 3000 грн., поштові витрати у розмірі 165 грн., гонорар - 89465 грн.

Відповідачкою сплачено ОСОБА_6 125000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості витрат відповідачки ОСОБА_6 на професійну правничу допомогу та їх доведеності.

Проте, з такими висновками повністю погодитись не можна.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_3 в суді першої інстанції представляв адвокат Климов О.Ю, з яким 27 травня 2022 року був укладений договір. Договором передбачено, що клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк згідно умов цього договору; відшкодувати адвокату витрати, пов`язані з підготовкою та веденням справи, згідно Прейскуранта цін на адвокатські послуги, які не включені до складу гонорару. Гонорар адвоката визначається сторонами за домовленістю, визначеною в додатку до цього договору та який є конфіденційним.

У прейскуранті цін на адвокатські послуги, який є додатком № 1 до договору від 27 травня 2022 року, зазначена вартість послуг, в тому числі передбачено, що у разі отримання позитивного рішення суду на користь клієнта адвокату сплачується гонорар успіху в сумі 10% від суми, яка буде задоволена судом.

На виконання робіт по договору про надання правової допомоги, в тому числі: складання відзиву на позовну заяву, клопотання на залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, адвокатський запит директору ТОВ «Желань», клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення комплексної судової експертизи, п`ять судових засідань, письмові пояснення до судових дебатів, клопотання про стягнення судових витрат, поштові витрати, гонорар, складений акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги (а.с.224).

Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_3 послуг адвоката Климова О.Ю. з надання правової допомоги. Саме по собі зазначення в акті виконаних робіт по договору про надання правової допомоги про те, що послуги надані у господарській справі, не спростовують факт надання послуг адвокатом Климовим О.Ю. відповідачці ОСОБА_3 ..

Позивач, скориставшись своїм правом, подав до суду заяву про зменшення розміру судових витрат відповідача ОСОБА_3 . При цьому, по зазначав, що визначені в Акті виконаних робіт від 2 травня 2023 року суми надання правової допомоги є безпідставно завищеними, адже дані послуги не потребували вчинення великої кількості юридичних та процесуальних дій та витраченого часу, дані суми не узгоджуються з ринковою вартістю юридичних послуг та не є такими, що відповідають критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру. Відповідачем не надано доказів визначення обсягу наданих юридичних послуг, зокрема щодо кількості витраченого часу (кількості годин) на надання правової допомоги по даній справі, що унеможливлює підтвердження понесення судових витрат у заявлених сумах. Деякі види правової допомоги безпідставно включено до переліку послуг для визначення вартості судових витрат, зокрема, клопотання про призначення судової експертизи, адже дане клопотання судом не задоволено; письмові пояснення до судових дебатів. Позивач вважає завищеною вартість підготовки клопотання про залучення третьої особи в сумі 3000 грн., оскільки це клопотання складено на 2 сторінках, з яких сам текст займає менше 1,5 сторінки. Отже вартість його підготовки не відповідає вимогам співмірності та затраченого адвокатом часу. Вартість підготовки адвокатського запиту в сумі 2000 грн. є також завищеною, оскільки він складений на 2 сторінках, з яких сам текст займає менше 1,5 сторінки. Окрім того, матеріали справи не містять доказів отримання адвокатом відповіді на цей адвокатських запит та надання відповідних копій документів, які вимагались у запиті. Вартість участі у судовому засіданні в розмірі 5000 грн. також значно завищеною, оскільки набагато перевищує середню вартість участі адвоката у судовому засіданні по м.Києву. Відповідачем та адвокатом не надано жодного обґрунтування щодо даної суми та пов`язаності її з розглядом даної справи. Вказана сума та порядок її розрахунку не встановлена договором про надання правової допомоги від 27 травня 2022 року. Додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 27 травня 2022 року містить вид послуг «У разі отримання позитивного рішення суду на користь клієнта адвокату сплачується гонорар успіху 10% від суми яка буде задоволена судом». Проте, в даному спорі жодна сума на користь ОСОБА_7 не була стягнена та не була задоволена судом. Загальна вартість начебто наданих адвокатом послуг згідно акту виконаних робіт від 2 травня 2023 року за пунктами 1-13 становить 60700 грн. Враховуючи наведене, сума гонорару згідно п.14 цього Акту в розмірі 89465 грн. є нічим не підтвердженою та необґрунтованою. При цьому графа 15 «всього до сплати» в Акті є не заповненою, а отже не підтвердженою.

Проте, суд першої інстанції такі заперечення залишив поза увагою.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_3 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 3 ст. 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 60700 грн. за виконані адвокатом Климовим О.Ю. в інтересах відповідачці роботи не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва.

Крім цього, при розгляді клопотання в частині стягнення додаткової оплати ("гонорар успіху адвоката") Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), де вирішувалося питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Водночас угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (пункт 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Адвокат Климов О.Ю. заявив до стягнення з відповідача 89465 грн., визначивши цю суму як гонорар успіху.

Установлено, що умовами договору від 27 травня 2022 року, укладеним між ОСОБА_6 та адвокатом Климовим О.Ю., сплата «гонорару успіху» не передбачена.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував і безпідставно зобов`язав ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_3 суму в розмірі 89465 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що поштові витрати входять до витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат в сумі 150000 грн., не врахував заперечення позивача, не перевірив їх обґрунтованість, не звернув уваги на те, що сума заявлених відповідачем ОСОБА_6 витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не є співмірними з обсягом наданої правничої допомоги в суді першої інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.

Враховуючи фактичні обставини справи, керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності до предмета спору (ч.3 ст. 141 ЦПК України), а також враховуючи критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, до 20000 грн.

Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 поштових витрат підлягає скасуванню, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу зміні.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України,

суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вихрицьким Романом Павловичем, на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 27 квітня 2023 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вихрицьким Романом Павловичем, на додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2023 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 поштових витрат скасувати.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшити суму з 150000 грн. до 20000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 30 травня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус